Загальний механізм мотивації. Стимул і установки

     Щодо  зазначеного, психологи для визначення рівня самооцінки давно вже користуються „формулою У. Джемса", де : 

     Самооцінка = Успіх.

                         Домагання

     Одній людині нестерпно соромно, що він - друга, а не перша рукавичка світу, інший - радіє перемозі на районних змаганнях. Чим вищий рівень домагань, тим важче їх задовольнити. Правомірність формули Джемса доводиться не тільки життєвим досвідом, але і безліччю спеціальних експериментів, які показують, що успіхи і невдачі в якій-небудь діяльності істотно впливають на самооцінку індивідом своїх здібностей [10,131].

     Хоча  порівняння досягнень з рівнем домагань здається, на перший погляд, суто індивідуальним, фактично воно враховує соціальну ситуацію в цілому, включаючи порівняння себе з іншими її учасниками. Наприклад, подаючи заяву про вступ до вищого навчального закладу, молода людина розраховує не тільки на свою успішність з тих предметів, іспити по яким їй належить здавати, але й вірогідний рівень конкуренції (скільки претендентів очікується на одне місце і який ступінь їхньої підготовки) [1,15].

     Аналіз  доступної літератури, в тому числі  й з педагогіки та психології стосовно формування самооцінок, дозволяє установити якісно певні рівні самооцінок.

     Як  загальна, так і часткова самооцінки можуть бути високими і низькими, стійкими і нестійкими, реальними і демонстративними, точними і неточними, упевненими та невпевненими. Рівень розвитку кожної з цих характеристик обумовлює рівень сформованості самооцінки, міру її діяльності як механізму саморегуляції.

     Реально самооцінка працює у двох формах - загальної та часткової . Загальна самооцінка відображає загальний стиль відносин до себе, її загальну життєву установку. З нею пов'язаний рівень поваги до себе. Не менш важливим є те, що загальна самооцінка нерідко диктує і форми та якості відносин з іншими, виявляючись, наприклад, у зарозумілості, задавакуватості або, навпаки, - у повазі та доброзичливості. Завищена загальна самооцінка може диктувати такі форми поведінки, як догоджання, підлабузництво, але може стати й підставою скромності, невибагливості, терпіння. Часткові самооцінки відображають оцінку людиною своїх конкретних якостей, учинків, відносин, фізичних даних. Часткові самооцінки можуть мати для людини різні значимості. Деякі стосуються головних думок його життя й тому важливіше та гостріше переживаються; інші співвідносяться з якимись другорядними, не дуже важливими для людини сторонами її життя, і тому навіть негативні оцінки у цих сферах можуть викликати байдужість в особистості.

     Самооцінка  може бути як більш, так і менш категоричною. Менш категорична самооцінка виражається частіш за все проблематично („думаю", „мабуть", „мені так здається", „я гадаю" тощо). Самооцінка також може бути більш - менш обґрунтованою та аргументованою. Говорячи про якісний бік оцінки, не можна обійти й питання „Що ж саме людина оцінює сама в собі самій ?" Передусім якість своєї життєдіяльності, це - своє минуле, сучасне та майбутнє. Тому самооцінки можна вважати ретроспективними, коли оцінюється минулий досвід; актуальними, коли оцінюється сьогоднішній день, сьогоднішні проблеми; прогностичними, коли оцінюються перспективи на майбутнє [4,48].

     Самооцінка  є однією із важливіших факторів успішної діяльності: адже знання своїх можливостей  спонукає людину прагнути до їх використання. В останній час з'явився новий термін „ангажованість", він означає вимоги, можливість реалізувати себе використовувати на благо суспільства свої здібності. Все це в значній мірі може бути обумовлене самооцінкою, розвитком таких її якостей, як обґрунтованість, точність, стійкість.

     Спонукають  самооцінку два важливіших факторів: спілкування з навколишніми та власна діяльність людини. Особливу важливість для ставлення та для створення  змісту самооцінки має особиста доля людини. Недостатній розвиток знань  про себе, їх неточність та неповнота роблять молоду людину беззахисною перед негативними зовнішніми оцінками, вона приймає їх на віру, що іноді веде до розвитку негативного ставлення до себе, блокує її активність.

     Можна виділити три рівня розвитку їх знань. Перший рівень - самооцінка реалістична. Молоді люди знають у свої здібності. При цьому вони їх бачать не тільки в окремих, сьогоднішніх ситуаціях, це вже достатньо загальні знання (за принципом „у таких випадках я завжди так поступаю"). Вони добре знають свої можливості і тому можуть прогнозувати свої дії - що вийде, а що ні. Причини своїх невдач вони відносять на рахунок своїх власних недоліків, їм не властива категорична самовпевненість. Кажучи про себе вони схильні приймати обережні вислови: „ Я думаю", „Мені здається", „Можливо".

     Другий  рівень — робиться за менш реалістичних самооцінок. Знання про себе частіше  відображають думку оточуючих, стають менш самостійними. В основу виділення  й оцінки власних якостей юнаки  та дівчата покладають конкретні  факти, окремі випадки, але перелік  цих якостей бідний. Ці представники добре розуміти свої здібності і можливості, тому частіше помиляються у прогнозі. Причину своїх невдач бачать у несприятливих обставинах, їх само оціночні судження більш категоричні, ніж у представників групи, вони менш схильні до сумнівів і роздумів на цей рахунок.

     Третій  рівень — самооцінка переважно неадекватна, при цьому молода людина завжди хоче оцінити себе найвище. Інших обґрунтувань у неї немає, аніж таке: „мені  так хочеться". Навіть конкретних, нехай і одиничних факторів у підтверджуванні самооцінки вона навести не може. Але загальна реальна самооцінка таких людей низька. Нагромадження тільки негативного досвіду зовнішніх оцінок приводить їх до абсолютної „затурканості": вони вже не вважають себе здібними ні на що. При цьому причини своїх невдач вони бачать тільки у збігові несприятливих зовнішніх обставин.

     При переоцінці в молоді виникає почуття  незадоволеності собою. В зв'язку з недоліками в поведінці, вони нерідко  звинувачують інших в своїх негативних вчинках, не приймає зауважень, вимог інших. Відсутність самокритичності заважає їх ставити перед собою більш високі вимоги та виконувати їх. Дуже завищена самооцінка є однією з причин виникнення труднощів у спілкуванні (хлопці, частіше ніж дівчата оцінюють себе високо). Молоді люди, які переоцінюють себе, намагаються уникнути невдач, самі не можуть подолати труднощів у навчанні та поведінці. Частіше вони обирають собі найлегший шлях - звертаються до підказки, списують у одногрупників, звинувачують один одного у неправдивому до них ставленню, вимагають від викладача найвищої оцінки [10,132].

     Отже, вірна самооцінка себе і своїх  здібностей впливає на формування моральної  поведінки та вірного ставлення  студентської молоді до навколишнього. 

     4. Вплив самооцінки на емоційні прояви особистості . 

     Є три моменти, які слід розглянути щоб зрозуміти як формується самооцінка.

     По-перше, важливу роль у її формуванні відіграє співставлення образу реального  „Я" (яким я себе уявляю) з образом  ідеального „Я" (з уявленням про  те, якою б людина хотіла б бути). Таку концепцію заснував та широко розробив Карл Роджерс в рамках свого гуманістичного підходу. В основі особистості, за цим підходом, лежать дві найголовніші потреби людини: потреба у схваленні себе іншими та потреба у самосхваленні, яке забезпечується самооцінкою. Якщо людина в реальності досягає характеристик, що визначають для неї ідеальний „ образ Я", вона повинна мати високу самооцінку. Якщо ж людина відчуває великий розрив між цими характеристиками і реальністю своїх досягнень, її самооцінка буде низькою. Ці дві концепції „Я" — „Я-реальне" та „Я-ідеальне" настільки важливі, що психологічні проблеми можуть спричинятися їх співвідношенням. Нормально, якщо ідеальне уявлення про себе набагато відрізняється від реального, його можна досягнути. Але коли ідеальне „Я” нереалістично досконале і людина знає, що його неможливо досягнути, це призводить до високої тривожності.

     Отже, основний закон: чим більша розбіжність  між “Я” реальним та ідеальним, тим нижча самооцінка особистості  і навпаки.

     Дослідження Тимоті Страумена (1992) у Вісконсинському університеті підтвердили таку закономірність. Студенти пройшли опитування та психологічне тестування для виявлення, чи існує різниця між тим, як вони бачать себе і тим, якими б вони хотіли або повинні стати (два аспекти ідеального „Я").Студенти, які бачили себе іншими від„Я"- бажаного були більш схильні до суму, ті, у яких різниця була між „Я"- повинним та „Я"- реальним характеризуються високою тривожністю.

     Наслідки  неадекватної самооцінки:

     Низька  самооцінка призводить до невисоких досягнень, депресії, труднощів в адаптації. Особистості з високою самооцінкою мають тенденції до фокусування на своїх успіхах та досягненнях, в той час, як низька самооцінка призводить до зосередження на недоліках та негативних особистісних якостях.

     Другий  погляд на природу самооцінки полягає  в тому, що людина оцінює успішність своїх дій та проявів крізь  призму власної ідентичності. Вона відчуває задоволення не від того, що робить добре, а від того, що обрала визначену справу і саме її робить добре.

     Якщо  наш погляд на себе не є конгруентним (схожим на те, як ми діємо, думаємо та відчуваємо), ми розвиваємо викривлене уявлення про себе. Наприклад, я можу бачити себе повністю вільною від  заздрості та незадоволення успішним шлюбом моєї сестри, проте відчуваю певну гіркоту коли зустрічаюсь з щасливим подружжям. Тоді мої відчуття заздрості не „вписуються" в систему самоуявлень. Згідно Роджерса я можу заперечувати відчуття, що неконгруентні з моєю „Я -концепцією", і не дозволяю свідомості визнати їх. В такому разі ми свідомо сприймаємо свої відчуття та інформацію лише коли формулюємо їх у своєму внутрішньому мисленні. Уникнення такого внутрішнього осмислення може призводити до неадекватної самооцінки, в той час як відчуття часто спричиняють несвідомий внутрішній конфлікт.

     Отже, самооцінка формується під впливом  успіху у тій сфері, яка для  особистості займає впливове місце  в системі цінностей. Для різних вікових етапів, в різних ситуаціях цінності можуть бути різними [2,57].

     • Третій фактор, важливий для формування самооцінки, пов’язаний з інтеріоризацією соціальних реакцій на людину. Людина схильна оцінювати себе так, як, на її думку, її оцінюють інші.

     Отже, потреба особистості у схваленні  себе іншими та у самосхваленні, призводить до рефлексії оцінок власних та сторонніх, порівняння досягнень, накопичення досвіду.

     Реагуючи  певним чином на наші дії (схвалення-заохочення чи несхвалення-покарання), батьки, вчителі, вихователі створюють умови гідності „Я" дитини. Вони показують, коли дитина веде себе „гідно" чи „негідно" до інших встановлених вимог. Вона інтеріоризує багато таких стандартів поведінки і сприймає себе позитивно лише у разі дії згідно з встановленими правилами. Пізніше власні внутрішні відчуття, які не узгоджуються з системою умов для позитивного „Я-образу" витісняються, а отже заважають подальшому позитивному розвитку. Роджерс наполягає на тому, що умовою позитивної самооцінки є обов'язкове усвідомлення та викриття усіх заперечуваних відчуттів та досвідів людини. Тільки так ми можемо сприймати себе такими, якими ми є, одночасно постійно намагаючись бути кращими.

     В цілому картина виглядає так, що люди прикладають великі зусилля для  того, щоб „вписатися" у структуру  суспільства. Слід особливо підкреслити, що самооцінка, незалежно від того, чи на її поверхні власні судження людини про себе або інтерпретації суджень інших людей, індивідуальні ідеали чи культурно задані стандарти, завжди мають суб’єктивний характер.

     Підсумувавши  усе вищесказане можна назвати  умови покращання самооцінки особистості:

     - визначити причини низької самооцінки;

     - емоційна підтримка і соціальне  схвалення;

     - досягнення;

     - вирішення внутрішніх конфліктів.

     1.Найперша  умова виправлення неадекватної  самооцінки виходити назустріч  проблемам, намагатись вирішувати  їх, а не уникати. Ті, хто починають діяти замість того, щоб уникати, більш схильні сприймати труднощі реалістично, відверто та без захисних реакцій. Протилежне характерне для низької самооцінки. Несприятлива самооцінка виражається у запереченні, викривленому уявленні та уникненні в спробі зміни усвідомленої правди. Цей процес веде до загального неприйняття себе і складає основу неадекватної самооцінки. Це також блокує можливість підвищення самооцінки шляхом досягнень і успіхів, оскільки викривлене сприйняття себе виступає як механізм захисту від нових переживань, які принесуть, на думку людини, ще більше негативних вражень.