Загальний механізм мотивації. Стимул і установки

     Міністерство  освіти та науки України

     Херсонський Національний Технічний Університет 
 
 
 

     кафедра: державного управління,педагогіки та психології;

індивідуальна робота на тему: “Загальний механізм                          мотивації. Стимул і установки ” 
 
 
 

Виконав:                                                                 студент групи 3А2

Перевірила:                                                         ст. викладач кафедри державного управління

педагогіки  і психології

Херсон-2009 
План

1. Вступ
2. Сутність поняття самооцінки. Види самооцінки.
3. Рівні самооцінки.
4. Вплив самооцінки на емоційні прояви особистості .
5. Самооцінка людини -своєрідний «фасад особистості».
6. Самооцінка особистісної зрілості сучасного студентства.
7. Список використаної літератури.

         1. Вступ

     Істотне місце серед психологічних механізмів адаптації займає самооцінка. Її роль на різних етапах професійного життя  людини докладно проаналізована Л.Н. Корнєєвою. Завищена самооцінка провокує постановку мети вище реальних можливостей, зневагу необхідної «інформації», зниження суб'єктивної можливості неуспіху, мінімізацію зусиль для досягнення мети, що розхолоджує дію успіхів і викликає сильне емоційне переживання невдач; потреба в зберіганні рівня самооцінки призводить до захисного ігнорування невдач, пояснення їх зовнішніми причинами, що послабляє стимул до їх подолання. Різко завищена самооцінка може створити на певному етапі діяльності зону постійних невдач, знижену професійну мотивацію. Наслідок заниженої самооцінки – пасивність, страх відповідальності, схильність до постановки занадто легких завдань, заниження суб'єктивної можливості успіху, що дезорганізує вплив невдач. Результатом неадекватної самооцінки, звичайно, є неповна реалізація можливостей людини у професійній діяльності, в окремих випадках – відмова від неї (Корнєєва, 1989). Очевидно, що неадекватність самооцінки стає перешкодою на шляху професійної адаптації. Але й адекватна висока самооцінка, стихійно сформована в процесі професійної підготовки, може стати дезорганізуючим чинником професійної адаптації, якщо вона без коректив переноситься з навчальної діяльності у професійну. У цьому випадку етап входження у професійну діяльність, для якого і характерне зниження усталеності самооцінки, ускладнюється занадто сильними її коливаннями. Різкий «злам» самооцінки негативно позначається на успішності діяльності, супроводжується стійкими негативними емоціями, невротизацією. Проте захисне зберігання неадекватної самооцінки, що тимчасово забезпечує особистості відносний комфорт, для діяльності ще більш несприятливе [11].

     2. Сутність поняття самооцінки. Види самооцінки.

     Переживання різних емоцій, які супроводжують  процеси самопізнання, формують у  людини ставлення до себе. Знання про себе, поєднане з певним ставленням до себе, становить самооцінку особистості.

     Самооцінка  – це оцінка особистості самої  себе, своїх можливостей, якостей  і місця серед інших людей. Належачи до ядра особистості, самооцінка є важливим регулятором її поведінки. Від самооцінки залежать взаємовідносини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Самооцінка впливає на ефективність діяльності людини і дальший розвиток її особистості.

     Самооцінка  – це своєрідні когнітивні схеми, котрі узагальнюють минулий досвід особистості і організують нову інформацію відносно даного аспекту „Я". Разом з тим самооцінка, особливо якщо мова йде про здібності і потенційні можливості особистості, виражає певний рівень домагань. А він залежить від багатьох умов. Хлопчик, хвальковитий з товаришами, може набагато скромніше оцінювати себе в розмові з учителем. Самооцінка є засобом самовираження, створення в оточуючих більш приємного враження про себе.

     Особистість оцінює себе двома шляхами:

     - шляхом співставлення рівня своїх домагань, з об’єктивними результатами своєї діяльності;

     - шляхом порівняння себе з іншими  людьми.

     Чим вищий рівень домагань, тим важче  їх задовільнити. Успіхи таневдачі  в будь-якій діяльності суттєво впливають  на оцінку індивідом своїх здібностей в цьому виді роботи: невдачі зазвичай понижують рівень домагань, а успіхи підвищують їх. Не менш важливим є і момент порівняня: оцінюючи себе, індивід свідомо чи несвідомо порівнює себе з іншими, враховуючи не лише власні досягнення, але і всю соціальну ситуацію в цілому. На загальну самооцінку особистості впливають також її індивідуальні особливості, і те, наскільки важлива для неї оцінювана якість чи діяльність. Часткових самооцінок є нескінчена кількість. Судити по них про людину, не знаючи системи її особистих цінностей, того, які саме якості чи сфери діяльності є для неї основними-неможливо. Самооцінка не є постійною, вона змінюється в залежності від обставин. Засвоєння нових оцінок може змінювати значення засвоєних раніше засвоєних цінностей. Наприклад, школяр, який успішно здав екзамени, рахує себе успішним учнем. Він задоволений собою, оскільки це визнається іншими: його успіхи викликають позитивні емоції у вчителів, зустрічають підтримку в сім'ї. Однак ця позитивна оцінка може бути зміненою внаслідок провалу на екзаменах чи у випадку, якщо в колі ровесників цінність успішності буде витіснена на другий план іншим ціннісним орієнтиром. Крім того по мірі свого дорослішання здібний школяр може винайти, що успіхи у навчанні самі по собі ще не приносять щастя і не є гарантією успіху в інших життєвих ситуаціях. В цьому випадку загальна самооцінка може понизитись, але в цілому залишатись позитивною. Отже, певне досягнення у діяльності, успіх позитивно впливатимуть на самооцінку лише в тій мірі, в якій вони є важливими у системі загальних цінностей [7,23].

     Виміри  і характеристики „Я" от у формуванні загальної самооцінки визначаються на кожному віковому етапі по різному  і змінюються зі зміною індивідуального cтатусу розвитку особистості. Хартер встановив, наприклад, що самоставлення у підлітковому віці формується зі сприймання власної зовнішності та рівня схвалення у колі ровесників, як двох найвпливовіших на загальну самооцінку характеристик.

     У сучасній психолого-педагогічній науці  розрізняють кілька видів самооцінки. Вони відображають особливості об’єктів оцінювання, їхню складність, а також деякі якісні й кількісні характеристики самої оцінки. Залежно від того, що підлягає оцінюванню – окремі сторони особистості, конкретні властивості, що проявляються лише в деяких особливих видах діяльності, або особистість у цілому – розрізняють два види самооцінки: глобальну, під якою розуміють загальну самооцінку особистості, й часткову, яка належить до різних рівнів пізнання властивостей особистості [5,24].

     Ще  однією підставою для виокремлення видів самооцінки є така її характеристика, як адекватність. Відповідно до ступеня  адекватності розрізняють два види самооцінки: адекватну й неадекватну. В свою чургу неадекватна самооцінка згідно до еталона, з яким вона порівнюється, може бути завишеною або заниженою.

     Знати самооцінку дуже важливо. Це відіграє важливу роль у процесі взаємовідносин, морального спілкування, в які люди як соціальні істоти, безперечно, включаються. Знаючи тип самооцінки можна певною мірою нею регулювати. У визначенні власної самооцінки слід знати орієнтовні характеристики людей із заниженою і завищеною самооцінкою.

     Людина  з низькою самооцінкою відчуває себе невдахою. Вона не хоче братися  ні за що нове, оскільки боїться, що в  неї нічого не вийде. Вона терпіти не може ризику, тому що не вірить, що її зусилля до чого-небудь приведуть. Вона не намагається що-небудь змінити у своєму житті, оскільки вважає, що майбутнім керувати неможливо, і все визначиться само собою. Характерні якості таких людей: упевнені в глибині душі, що небагато варті (принижена гідність); бояться здійснити помилки; постійно мріють про фізичну досконалість; обмежуються інтересами і вчинками, які добре відомі і безпечні; не вміють сприймати компліменти; в спілкуванні з іншими передусім турбуються про враження, яке справляють на них; несміливі; схильні до самозгубної поведінки (наприклад, вживання наркотиків); або не сприймають критики, або впадають від неї в розпач.

     Людина  з високою самооцінкою бачить себе господарем становища. Вона розуміє, що являє собою неповторну особистість і може багато дати іншим людям. Вона ризикує, хоча і не завжди успішно, тому що хоче жити насиченим життям і засвоїти досвід, який допоможе їй вирости. Така людина не вважає, що нею керують зовнішні обставини: навпаки, вона вважає, що сама спрямовує хід свого життя. Вона відчуває себе впененою і добре знає, чого хоче. Для неї в житті існує менше розчарувань. Якщо хто-небудь ображає її чи не любить, вона вважає, що це швидше їхні труднощі, і не сприймає цього всерйоз. Така людина знає себе, свої слабкі і сильні сторони досить добре, щоб відчувати себе упевненою навіть у світлі чийогось несхвалення. Характерні риси таких людей: впевнені в глибині душі, що вони володіють достатньою цінністю; роблять помилки і вчаться на них; сприймають свій фізичний вигляд таким, як він е, навіть якщо він недосконалий; досліджують нові можливості та інтереси, використовують їх як можливість для дальшого зростання; спокійно сприймають компліменти; безпосередні в спілкуванні з іншими; турбуються про своє фізичне й емоційне здоров'я; сприймають критику як можливий шлях зростання [7,26].

     Навчитися об’єктивно судити про себе, давати справедливу самооцінку – важливе  завдання у реальній підготовці до роботи над собою. Перш за все потрібно врахувати, що вирішальними умовами об’єктивної самооцінки є:

     - наявність життєвого досвіду;

     - спостережливість;

     - постійне самопізнання;

     - здорова суспільна думка в  колективі.

     Правила формування об’єктивної самооцінки:

     1. Перш за все необхідно шукати в собі все позитивне і розвивати його. Негативне не тим небезпечне, що є, а тим, що його людина бачить, терпить, а воно постійно завойовує її внутрішній світ, штовхає до негативних дій і вчинків; руйнує позитивні якості. Негативне можна перемогти, якщо знаєш про нього і розвиваєш у собі позитивні якості.

     2. Слід починати із самооцінки  однієї діяльності, а потім перенести  на інші сфери життєдіяльності  (спорт, працю, навчання).

     3. Порівняти свою самооцінку з  оцінкою інших людей. Якщо необхідно  – встановити причини розбіжностей.

     4. Необхідність наявності еталону,  ідеалу зразка, згідно якого людина  ефективніше оцінює себе, вимогливіше  ставиться до себе і постійно  прагне до самовдосконалення.

     5. Постійний пошук особистості  самої себе (пізнання, аналіз, оцінка) – шлях до зрілого самовиховання.

     І.С.Кон  вважає, що у самооцінці свого “Я”  важливу роль відіграють такі компоненти:

     Когнітивний, що містить уявлення суб’єкта про  себе і навколишнє середовище, в  якому він перебуває (рівень пізнавальних здібностей, сила інтелекту, вміння аналізувати свої внутрішні психічні процеси, задоволеність чи незадоволеність своїм соціальним становищем порівняно з іншими (статус у групі, колективі, суспільстві).

     Емоційно-оцінний: авторитет серед ровесників, ставлення  інших до власного “Я”, міра впливу себе на інших.

     Суспільно-поведінковий: бажання завжди бути на передньому плані, прагнення самоутвердитися  з – поміж інших, зайняти пріоритетне  місце, спираючись при цьому на свої сильні якості інтелектуальних здібностей, фізичні та моральні переваги або, навпаки, бути непомітними у групі (колектив), триматися осторонь відповідальних колективних справ, знаючи слабкі місця свого “Я” [7,27].

     3. Рівні самооцінок

     Коли  говорять про самооцінку та про рівні  самооцінок тієї чи іншої людини, як правило, підкреслюють її результат: висока або низька. Адекватна чи неадекватна, завищена чи занижена. При цьому важливо знати й шлях, - як доходить людина до тієї чи іншої самооцінки, які засоби вона при цьому використовує, на що спирається, яка інформація лягає в основу її знань про себе.

     Якщо  взяти класичне положення К. Маркса стосовно самооцінки та про певні  існуючі її рівні, то воно свідчить про те, що людина спочатку дивиться, як у дзеркало, в іншу людину. Лише поставившись до людини Павла, як до собі подібного, людина Петро починає ставитись і до самого себе, як до людини. А на думку П.Р. Чамати розвиток самооцінки відбувається у два етапи: на першому людина, оцінюючи себе, задовольняється, як правило, оцінкою своїх дій і вчинків; на другому - у сферу самооцінки заносяться внутрішні стани, моральні якості особистості [10,130].

     Формування  другого етапу - вищого рівня самооцінки - починається в юнацькому віці та продовжується протягом усього життя  людини в міру того, як накопичується  соціальний досвід та з подальшим розумовим розвитком, розвитком свідомості.

     Процес  оцінювання може йти різними шляхами  залежно від багатьох факторів. Людина може просто запозичити думку інших  про себе, а може критично обміркувати  сутність своєї поведінки й виводити власну думку. Одна людина постійно аналізує свій минулий досвід, робить висновки, намагаючись чогось не робити , чи вважає себе непогрішною, чи просто не вміє щось робити. Для деяких важливою підставою самооцінки є лише їхні власні бажання, не підкріплені ані попередніми справами, досвідом, ані можливостями. Такі люди ніколи не згоджуються з критичними зауваженнями на свою адресу, або негативною оцінкою. А деякі, навпаки, підставою для самооцінки вважають те, що психологи називають „феноменом укладеної праці", наприклад: „Я багато працював, тому заслуговую високої оцінки". Але при цьому не аналізується результат праці, чи досягнуто мети тією працею, чи ні - це для них не суттєво. Головне - що працю виконано. Інші оцінюють лише результати вчинків, або їх мотиви.