Психологічні механізми розладів особистості

Київський національний університет імені  Тараса Шевченка

 

факультет психології

 

кафедра психодіагностики та клінічної психології

 

 

 

 

 

 

Курсова робота на тему:

 

«Психологічні механізми розладів особистості»

 

Виконала:

студентка I курсу 

другої групи

Андрєєва Ольга Андріївна

 

Науковий  керівник:

кандидат психологічних наук

Завязкіна Н. В.

 

 

 

 

 

Київ 2012

 

 

Зміст:

Вступ… ……………………………………………………………..  3

І. Особистість ……………………………………………………… 6

1.1. Розвиток особистості .…………………………………………  8

1.2 Характеристика стадій розвитку особистості ………………... 9

II. Розлади особистості .…………………………………………... 12

2.1 Причини розвитку розладів особистості  .……………………  12

2.2 Психологічні механізми особистісних розладів…………........ 14

2.3 Чинники, що сприяють дисгармонізації

       особистості підлітків…………………………………………... 16

III. Загальний підхід по поняття “норми” та “аномалії..…………. 19

IV. Психопатії, типи психопатій, діагностика …..………………... 21

     Висновок .......……………………………………………………….  25

Перелік використаної літератури  ………………………………… 27

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Кожен з нас має  характер - неповторний, унікальний набір  індивідуальних особових рис. У більшості  з нас він не є патологічним. Розцінювати кого-небудь як особистість, що має патологічний характер або  особистісне порушення можна  тільки у тому випадку, коли його моделі поведінки настільки негнучкі, що перешкоджають повноцінному психологічному розвитку або адаптації.

Оцінка і описи патологічних осіб містяться ще в джерелах, що належать древнім культурам. Наприклад, Гіппократ виділяв 4 класичні темпераменти, залежних від переважання певної рідини в організмі(холерики, сангвініки, флегматики, меланхоліки). У психіатрії почали з'являтися різні теорії, що стосуються осіб з розладами особистості з початку XIX століття, а наукове обгрунтування склалося лише до 30-50 рр. XX століття.

У 1900 році Кох ввів термін "психопатії". Проте психопатію як діагноз уперше поставив Віктор Хрисанфович Кандинський при  розгляді судової справи про вбивство, яке було здійснено особою без  виражених психічних змін. Основою психопатій В.Х. Кандинський рахував неправильну організацію нервової системи, що призводить до непостійності, мінливості, дисгармонії усього душевного життя.

Виникнення психопатій він зв'язував із спадковою обтяженою  або з впливом зовнішніх чиннікив на ЦНС в ранній постнатальний період.

У вітчизняній психіатрії розвиток вчення про психопатії - в  першу чергу з дослідженнями Петра Борисовича Ганнушкіна і представників його школи. П.Б. Ганнушкін говорив, що психопатії "визначають увесь психічний вигляд індивідуума, накладаючи на увесь його душевний склад свій владний відбиток", "впродовж життя... не піддаються скільки-небудь різким змінам", "заважають... пристосовуватися до довкілля". Таким чином, П.Б. Ганнушкін уперше описав діагностичні критерії психопатій :

- тотальність патологічних рис вдачі(психопат завжди і скрізь психопат);

- відносна стабільність;

- соціальна дезадаптація.

З початку 70-х років визначення "психопатії" в психіатричній літературі поступово замінюється поняттям "Розлади особистості". Цей термін точніше відбиває суть наявних у пацієнтів порушень і позбавлений соціально негативного звучання, яке було властиве уявленням про психопатії з часу їх виділення в окрему групу психічних розладів.

Сучасна психіатрія дає  наступне визначення розладам особистості. Розлади особистості - патологічні стани, що характеризуються дисгармонійністю психічного складу і є постійними, частіше природжені властивості індивідуума, що зберігаються впродовж усього життя.

Особові девіації можуть видозмінюватися, тобто посилюватися або, навпаки, ставати в певному віці(частіше в середньому) менш явними. На відміну від невротичних порушень, розлади особистості є індивідуально прийнятними і не сприймаються як чужі, вимагаючи психіатричної допомоги. Розлади особистості констатуються в тих випадках, коли патологічні зміни виражені так сильно, що перешкоджають повноцінній адаптації в суспільстві, тобто у їх діагностиці мають значення соціальні критерії. Також існують акцентуації тобто особливість особистості людини, що знаходиться в межах клінічної норми, при якій окремі його риси надмірно посилені, унаслідок чого виявляється виборча уразливість у відношенні одних психогенних впливів при збереженні хорошої стійкості, адаптованості до інших. Акцентуації не є психічними розладами, але за певними своїми властивостями схожі з розладами особистості, що дозволяє робити припущення про наявність між ними зв'язку  Мета роботи: Ознайомлення та опрацювання вітчизняних та зарубіжних літературних джерел, які вивчають розлади особистості; розгянути психологічни механізми розладів особистості; ознайомитися з поняттями “норми”, “аномалії”, розглянути психопатії, їх типи та діагностіка.

Актуальність теми: полягає у тому що як психологічні механізми розладів особистості, так і самі розлади особистості є вивчені психіатрами лише в незначній мірі. Сьогодні стало очевидним, що проблема особистісних розладів виходить за межі інтересів класичної психіатрії і у той чи іншій мірі зачіпає багатьох людей. Мова йде не тільки про осіб з клінічним діагнозом особистістного розладу, але й про тих, у кого хоча і недостатьо виражені ознаки що потрібні для диагостики, але тим не менш, через них вони відчувають серйозні труднощі у спілкуванні, особистому житті, професійній діяльності.

Особистнісні розлади  є різноманітними, зазвичай вони не виявляються при одноразовому, тим паче поверхневому, обстеженні. Паціенти з особистістними розладами часто намагаються проявити себе з кращої сторони у спілкуванні зі спеціалистом, приховати або зменшити свої проблеми. У результаті завжди існує ризик неправильної оцінки таких людей, їх рис характеру, справжнього відношення до себе та інших.

Крім “вислизання” особистісних роладів  від діагностики, існує  небезпека постановки помилкового  діагнозу, коли особистістний розлад сприймається як психічне захворювання.  В цій роботі розглядається саме питання психологічних механізмів особистісних розладів. Такі психологічні фактори як неправильне виховання, травми фізичного, психічного, сексуального характеру отримані в дитинстві впливають на процес розвитку особистості і можуть бути причинами розладів особистості. Крім того на фоні особистісних розладів можуть розвиватися емоційні порушення; депресії, тривожні стани.  Можна зробити висновок що вивчення та дослідження особистісних розладів, як першоджерела проблеми, дозволять глибше зрозуміти причини деяких психічних станів особистості.

 

 

 

 

 

 

І. Особистість

Найпростіше, орієнтовне, визначення особистості зводиться до вказівки на сукупність духовних властивостей, властивих людині і що становлять її індивідуальність.

Але особистість - не просто сукупність, або ансамбль властивостей. Йдеться про такі властивості, які  у своїй взаємодії породжують особливу людську якість, почуття " Я", свідомість власної індивідуальності, або як стверджував американський психолог А.Маслоу, "переживання ідентичності". Враховуючи це, особистістю називають людину, що має своє я, здатну до самовизначення за допомогою своєї волі і до здійснення своєї волі в дії.

Згідно з англійським  психологом Г.Ю.Айзенку, "особистість - це більш менш стабільна і стійка структура характеру, темпераменту, інтелекту і конституції людини, яка визначає його індивідуальну адаптацію до навколишнього світу".

Таким чином, особистість - це інтегрована сукупність психічних  властивостей, за наявності яких людина набуває свідомості і самосвідомості(почуття Я), стає суб'єктом діяльності і партнером соціальних взаємодій..

Структура особистості  багатогранна. Найхарактернішими її компонентами є скерованість (вибіркове  ставлення людини до дійсності); можливості (сукупність здібностей, яка забезпечує успіх діяльності); характер (комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до себе, до суспільства); самоуправління (утвердження самосвідомості особистості, що здійснює саморегуляцію: підсилення або послаблення діяльності, самоконтроль, корекцію дій і вчинків, планування життя й діяльності).

   Особистість характеризують такі ознаки:

—розумність (визначає рівень інтелектуального розвитку);

—відповідальність (рівень розвитку почуття відповідальності, уміння керувати своєю поведінкою, аналізувати свої вчинки і відповідати за них);

— свобода (здатність  до автономної діяльності, прийняття  самостійних рішень);

— особиста гідність (визначається рівнем вихованості, самооцінки);

— індивідуальність (несхожість на інших).

   Особистість визначають  неповторні фізичні якості, психічні  процеси, темперамент, риси характеру,  здібності, її потреби, інтереси. Вони позначаються на її пізнавальній  діяльності, навчанні, праці, вчинках, ставленні до себе, взаєминах з іншими.

   Своєрідність психіки, особистісну неповторність індивіда визначає індивідуальність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Розвиток особистості

 

Розвиток особистості, за Еріксоном, — це закономірна зміна  етапів, на кожному з яких відбувається якісне перетворення внутрішнього світу, відношень та поведінки людини, в результаті чого вона як особистість отримує щось нове, характерне саме для даного етапу розвитку. Новоутворення особистості виникають не на порожньому місці, їхня поява на певному етапі підготовлена всім процесом попереднього розвитку особистості. Нове в ній може виникнути та закріпитися лише тоді, коли в минулому для нього вже були утворені відповідні психологічні та поведінкові умови. Послідовність стадій психічного розвитку особистості, за Еріксоном, — це результат біологічного дозрівання, але зміст розвитку визначається тим, що очікує від людини сім’я, суспільство. За Еріксоном, будь-яка людина проходить виділені стадії, до якої б культури вона не належала, все залежить лише від тривалості її життя. 

Еріксон виділяє  вісім стадій розвитку. Перехід від  однієї стадії до іншої характеризується кризами. Криза — «як поворотний пункт», «момент вибору між прогресом  та регресом, інтеграцією та затримкою». Цей вибір між двома полярними відношеннями до світу, до себе закріплюється в певних властивостях та якостях особистості. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Характеристика стадій розвитку особистості

 

Віковий період	Нормальна лінія розвитку	Аномальна лінія розвитку
1. Раннє немовля  (від народження до 1 року)	Довіра  до людей і світу Усвідомлення  любові батьків, визнання, задоволення  потреб у спілкуванні. Результат  – енергія і життєва радість  на все життя	Недовіра  до людей і світу Усвідомлення  нелюбові батьків, їх ігнорування, зневаження, емоційна ізоляція. Результат – озлобленість і нездатність до прояву емоцій.
2. Пізнє немовля  (від 1 до 3 років)	Автономія Розвиток самостійності  при одночасному визнанні розумної залежності від батьків, усвідомлення своїх переваг. Результат – впевненість  у собі, незалежність від інших людей.	Сумніви і сором Постійне відчуття своєї слабкості, неповноцінності, недоліків. Результат – невпевненість  у собі, болісна залежність від  оточення.
3. Раннє дитинство  (від 3 до 5 років)	Прояв ініціативності Допитливість  і активність. Палке уявлення і зацікавлене вивчення оточуючого світу, наслідування поведінки дорослих, статева самоідентифікація. Результат – активність і цілеспрямованість в житті.	Почуття провини Пасивність  і байдужість до оточуючого світу  і людей. Млявість. Відсутність ініціативи, пригніченість, нездорова заздрість, відсутність ознак статево-рольової поведінки
4. Середнє дитинство  (від 5 до 11 років)	Працелюбство Потяг до успіху, розвиток пізнавальних, комунікативних і трудових вмінь. Висунення і  вирішення реалістичних задач. Результат – працьовитість, нормальний рівень домагань	Комплекс  неповноцінності Відчуття власної  неповноцінності, лінощі, запобігання  складних завдань, змагання з іншими людьми, слаборозвинені трудові навички, прагнення підкорятись. Результат – пасивність, занижений рівень домагань.
5. Підлітковий  вік і юність (від 11 до 20 років)	Особистісне самовизначення Життєве самовизначення, поява планів на майбутнє, активний пошук себе, і експериментування  в різних ролях (як лідерів, так і  підлеглих). Навчання. Чітка статева поляризація у формах міжособистісних стосунків. Становлення світогляду. Результат – прояснення своїх цінностей і ідеалів, їх стабілізація, відданість і вірність себе та іншим людям.	Індивідуальна сірість і конформізм Думки більшістю про минуле. Виражене прагнення зрозуміти себе на шкоду розвитку стосунків із зовнішнім світом. Байдужість до статево-рольової поведінки. Плутанина в моральних і світоглядних установках. "Сірість" і небажання самопрояву. Результат – занепокоєність на все життя, постійний пошук себе, нестійкість почуттів.
6. Рання дорослість (від 20 до 45 років)	Інтимність  і товариськість Прагнення до близьких стосунків з людьми, бажання і  здатність присвятити себе іншим. Кохання, сім’я, народження і виховання дітей, праця. Результат – визнання іншими людьми, задоволеність особистим життям, відчуття комфорту, прагнення до праці.	Особиста психологічна  ізоляція Ізоляція від  людей, запобігання близьких стосунків, і, як наслідок, нерозбірливі стосунки. Труднощі характеру, непередбачена поведінка. Результат - невизнання, ізоляція, девіантна поведінка (алкоголізм, наркоманія).
7. Середня дорослість (від 40-45 до 60 років)	Самореалізація Творчість, продуктивна, праця, саморозвиток, взаємодія з  іншими людьми, навчання і виховання нового покоління. Результат – зріле і повноцінне життя, задоволеність працею і сімейними стосунками.	Занурення в себе Застій. Егоїзм та егоцентризм. Непродуктивність у  роботі. Все пробачення собі і всенепробачення  іншим. Виключна турбота про самого себе. Результат – самотність, незадоволеність своїм життям
8. Пізня дорослість (більше 60 років)	Задоволеність прожитим життям Повнота життя. Спокійна, зважена оцінка минулого оцінка. Прийняття прожитого життя  як повного і корисного. Здатність  примиритись з неминучим. Результат – мудрість, спокій.	Відчай Розчарування  у прожитому житті, усвідомлення безглуздості свого існування, втрата віри у себе. Бажання прожити життя  заново, отримати від життя більше, ніж було отримано. Жах перед смертю. Результат – імпульсивні безглузді вчинки.