Контрольная работа по "Конфликтологии"

♦ діючі на особистість  сили є рівновеликими. В подібній ситуації людина з двох зол просто вибирає менше, з двох благ - більше, а покаранню надає перевагу нагороді;

♦ практично будь-який внутрішньоособистий конфлікт супроводжується негативними емоціями;

♦ основу будь-якого внутрішньоособистого конфлікту складає ситуація, що характеризується суперечністю сторін і протилежністю мотивів, цілей і інтересів; протилежністю, а часом і взаємовиключенням засобів досягнення мети. Серйозною проблемою може стати для особистості неможливість усунути перешкоду в досягненні необхідної потреби.

Окремо слід зазначити  таку особливість у подібних конфліктах, як ту, що вони можуть бути не тільки усвідомленими, але І неусвідомленими, що не робить їх менш значимими і менш проблемними.

Подібно до того, як існує  багато класифікацій конфліктів, є  різні підходи до класифікації видів  внутрішньоособистісних конфліктів. М.Робер та Ф.Тильман у книзі „Психологія індивіда і групи” виділяють три типи:

      1) конфлікт  потреб. Його сутність полягає  у тому, що наші потреби можуть  протистояти один одному і  спонукати нас до різних дій,  а інколи ми хочемо одночасно  притиріччивих речей і тому не можемо діяти. Наприклад: дитина хоче з’їсти кусочок торту. Але мати просить не робити цього, через необхідність обіду. В цьому випадку дитина хоче з’їсти торт, але хоче також і відложити цю процедуру на прохання мами. Дитина відчуває конфлікт потреб і починає плакати.

      2) конфлікт  між потребою і соціальною  нормою. Дуже сильна потреба може  зіткнутися в середині нас  з соціальним табу. Незалежно  від того, чи поступимося ми  цій потребі чи ні, ситуація  стає конфліктною. Приклади таких  конфліктів полягають у протиріччях  між Воно і Супер-Я (за Фрейдом). Тобто, коли Воно як поєднання сліпих інстинктів (сексуальних, агресивних), які необхідно реалізувати вже зараз, проте Супер-Я включає моральні норми, заборони, які особистість вже засвоїла.

      3) конфлікт  соціальних норм. Його суть полягає  у тому, що людина відчуває  тиск двох протилежних соціальних  норм. Конфліктна ситуація для  віруючого дворянина ХХ ст полягала у тому, що дуелі суворо заборонялися церквою, але в суспільстві існував єдиний признаний спосіб відновити свою честь – за допомогою дуелі.

Більш повною можна вважати  класифікацію внутрішньоособистих конфліктів, яку пропонують у своїх роботах соціологи, беручи за основу ціннісно-мотиваційну сферу особистості.

• Мотиваційний конфлікт. Один з часто досліджуваних видів внутрішньоособистісного конфлікту, зокрема, у психоаналітичному напрямку. Це конфлікт, викликаний мотиваційними спрямуваннями - несвідомим прагненням, прагненням до володіння, вибором між двома позитивними тенденціями. Виділяють конфлікти між несвідомими прагненнями (3. Фрейд), між прагненнями до володіння і до безпеки (К. Хорні), між двома позитивними тенденціями — класична дилема “буріданового осла” (К. Левін), чи як зіткнення різних мотивів.

• Моральний конфлікт. В етичних вченнях його часто називають моральним чи нормативним конфліктом. Розглядається як конфлікт між бажанням і боргом, між моральними принципами й особистими прихильностями (В. М'ясищев). А. Співаковська виділяє конфлікт між прагненням діяти відповідно до бажання і вимог дорослих чи суспільства. Іноді розглядається як конфлікт між боргом і сумнівом у необхідності наслідувати його.
• Конфлікт нереалізованого бажання або комплексу неповноцінності. Це конфлікт між бажаннями та дійсністю, що блокує їхнє задоволення. Іноді його трактують як конфлікт між “хочу бути таким, як вони” (референтна група) і неможливістю це реалізувати. Конфлікт може виникати не тільки коли дійсність блокує реалізацію бажання, але й у результаті фізичної неможливості людини його здійснити. Це конфлікти, які виникають через незадоволеність своєю зовнішністю, фізичними даними і здібностями.

• Рольовий конфлікт. Він виражається в переживаннях, які пов’язані із неможливістю одночасно реалізувати декілька ролей (між рольовий внутрішній конфлікт), а також з різним розумінням вимог, які висуває сама особистість до виконання однієї ролі (внутрішньо рольовий конфлікт). Прикладом між рольового внутрішньоособистісного конфлікту може бути такий: як працівник співробітник повинен виконувати свою роботу добре і тому затримується на роботі допізна, а як батько має виконувати його роль і тому повинен приходити до дому швидко.

• Адаптаційний конфлікт. В широкому розумінні –це конфлікт, який виник на основі порушення рівноваги між суб’єктом і оточуючим середовищем, в вузькому – як такий, що виникає при порушенні процесу соціальної чи професійної адаптації. Це конфлікт між вимогами, які висувають до особи дійсність і можливостями самої людини (професійними, фізичними, психологічними).
• Конфлікт неадекватної самооцінки можна розглядати і як самостійний вид конфлікту. Він виникає через розходження між претензіями особистості і оцінкою своїх можливостей. Результатом цього є підвищена тривожність, емоційна напруга і зриви.
• Невротичний конфлікт. Подібний вид конфлікту може бути викликаний тривалим періодом перебування особистості в стані внутрішньо особистого конфлікту, високим ступенем напруженості, роздвоєністю і непевністю в собі.

Розглянуті типи конфліктів не вичерпують повністю їх класифікації. Залежно від інших критеріїв  можна формувати й інші типології. Названі види конфліктів не вичерпують повністю їх класифікацію. Існують ще деякі класифікації конфліктів. Зокрема:

      1) конфлікт  між мораллю і совістю, між  потрібним і необхідним, між моральним  ідеалом і дійсністю (Ф.Достоєвський);

      2) конфлікт  між людськими емоціями, біологічними  потребами і соціальними нормами,  який носить біологічний і  біосоціальний характер (З.Фрейд);

      3) конфлікт, зумовлений необхідністю вибору  між силами рівної величини, які  діють на особу (К. Левін);

      4) конфлікт  між „Я-концепцією” і ідеальним Я (К. Роджерс);

      5) конфлікт  між прагненням до самореалізації  і реальним результатом (А.  Маслоу);

      6) конфлікт  між елементами внутрішньої структури  особистості, між її мотивами (А.Леонтьєв).

Відносини людини до світу, до інших людей і до самої себе завжди носять суперечливий характер, що обумовлений, насамперед, суперечливістю внутрішньої структури самої  особистості. Людина як частина суспільства  не може існувати поза цінностями системи суперечних суспільних відносин, що детермінують її свідомість, психіку, весь її внутрішній світ. Виходячи з цього, всі причини внутрішньоособистого конфлікту можна поділити на три види:

♦ внутрішні причини, що кореняться в суперечностях самої  особистості;

♦ зовнішні причини, обумовлені положенням особистості в конкретній соціальній групі:

♦ зовнішні причини, обумовлені положенням особистості в суспільстві.

Розглядаючи причини конфліктів, треба мати на увазі, що їх необхідно  розглядати взаємозалежно, а подібна  диференціація є досить умовною. Власне кажучи, мова йде про одиничні, особливі і загальні причини, що, як і подібні категорії, знаходяться  в діалектичному взаємозв'язку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Дайте визначення психодіагностиці і прогнозуванню конфліктів.

Прогнозування конфліктів тісно  пов'язане з їх діагностикою та попередженням. Без основного прогнозу можливої конфліктної ситуації їй не можна  запобігти. Прогнозування конфлікту  — передумова його появи і його попередження. Прогноз — це вказівка з певною вірогідністю місця та часу виникнення конфлікту, який базується  на психологічному діагнозі всіх компонентів  конфлікту.

Аби прогнозувати конфлікт, необхідно проаналізувати:

• сигнали конфлікту, які  виявляються в ступені напруження та дискомфорту в колективі (групі), частоту їхньої появи, потенціали їхньої конфліктогенності та вірогідності стимуляції ними конфлікту;

• виявити проблему, які  суперечності зумовили її появу, наскільки  вона складна, чи є можливість її розв'язати;

• з'ясувати, чи назріла конфліктна ситуація і в якому напрямку вона може розвиватися;

• уточнити склад учасників  розгортання конфлікту та їхню готовність до подальшого провокування й поглиблення  конфлікту;

• виявити суть інциденту, його особливість, наскільки він  спроможний бути детонатором конфлікту.

Таким чином, прогнозування  конфлікту потребує аналізу і  знань для осмислення структурних  компонентів конфлікту, їхніх психологічних  особливостей, стану кофліктогенності проблемної ситуації.

Для прогнозування та психодіагностики конфліктів важливо правильно формувати  та поставити діагноз самої проблемної ситуації, яка породжує конфлікт. Подальшим  кроком у прогнозуванні конфліктів є виявлення тенденцій до зміни  проблемної ситуації, розвиток суперечності й, отже, проведення всебічного аналізу. В цьому контексті важливо:

• докласти зусиль, щоб подолати конфліктну ситуацію;

• врахувати, що конфліктна ситуація, як вже зазначалося, завжди виникає до конфлікту;

• здійснити психологічний  діагноз саме конфліктної ситуації, де уточнити, виявити адекватність та серйозність її потенціалу, адже саме це дає поштовх, підказує, що робити, як реагувати на різні конфліктні ситуації;

• потрібно виявити і  з'ясувати першопричини, через які  з'являються інші конфліктогени;

• конфліктну ситуацію бажано формулювати чітко, бо вона є ключовим моментом у прогнозуванні конфліктів.

Конфліктологи використовують певні техніки передконфліктно-го зняття конфліктної ситуації. З цією метою бажано:

• з'ясувати наявних і  потенційних учасників конфліктних  ситуацій;

• проаналізувати мотиви, цілі, здібності, особливості характеру, професійну компетенцію учасників  конфліктної ситуації та інцидентів;

• вивчити міжособистісні стосунки учасників конфліктної  ситуації, що існували до її виникнення;

• з'ясувати причини конфліктної  ситуації й тенденції їх переростання у конфлікт;

• виявити тих, хто бере і не бере участі у конфліктній  ситуації, але зацікавлені в її розв'язанні;

• з'ясувати, виявити й  уміло використати способи вирішення  конфліктної ситуації, адекватні  причинам виникнення, які також відповідали  б цілям поліпшення міжособистісних  стосунків і розвитку колективу.

У становленні конфліктологічної практики особливе місце належить переговорним методам вирішення конфліктів (Д. Скотт, Т. Боуер, Т. Кельман розробили програми психологічного тренінгу, які навчають конструктивній поведінці у конфліктній взаємодії). Розробляються технології переговорів за участю посередників — медіаторів (В. Ліннольн, Л. Томпсон, Р. Рубін).

Своїми методами конфліктологія суттєво відрізняється від власне психолого -соціолого -політологічних.

Специфіка суспільно-політичного  життя дуже розмаїта, через те процес вивчення конфліктів — досить складний, він потребує інтегративних підходів. Над виробленням вимог і підходів до створення методів конфліктології працювали західні і вітчизняні науковці: П. П. Блонський, Л. С Виготський, С. Л. Рубінштейн, Б. Г. Ананьев, Б. М. Теплов, Г. С Костюк, К. К. Платонов, Б. Ф. Ломов, П. Фресс, Ж. Піяже та ін. а думку науковців, найголовнішими вимогами до вивчення конфліктів є:

• об'єктивність (полягає  у вивченні об'єктивних умов виникнення та дії проявів психічних явищ). Наукове вивчення психіки стає

можливим завдяки опосередкованому аналізу та синтезу проявів психіки  у процесах і продуктах діяльності й поведінки людини;

• генетичний підхід полягає у вивченні психічних явищ у динаміці, при переході у філогенезі та онтогенезі з одного рівня розвитку на інший;

• системний підхід до психічного явища як своєрідної системи, що має свої специфічні закономірності. Б. Ф. Ломов називає три основні підсистеми — когнітивну (в якій реалізується функція пізнання), регулятивну (що забезпечує регуляцію діяльності та поведінки) й комунікативну (яка формується й реалізується у процесі спілкування);

• багаторівневий характер має і детермінація психічних явищ. Однією з форм реалізації системного підходу в психологічному дослідженні є особистіший підхід; особистіший підхід передбачає вивчення конкретної особистості в конкретній проблемній ситуації. Водночас кожне психічне явище має розглядатись у контексті цілісної системи психічних властивостей індивіда — його потреб, знань, цілей, діяльності та поведінки, емоційно-почуттєвої сфери, здібностей до спілкування, сфер життєвої спрямованості, рис характеру, самосвідомості, досвіду, інтелекту, психофізіології та віку. Це надзвичайно важливо при внутрішньоособистісних і міжо-собистісних конфліктах;

• вимога індивідуалізації полягає у розкритті своєрідності кожної особистості, притаманного їй індивідуального  стилю поведінки та діяльності;

• вимога єдності теорії та практики передбачає здійснення корекції, реабілітації, вдосконалення розвитку особистості на основі розкритих  законів психіки тощо.