Конфлікти та шляхи їх вирішення. Психологічний аналіз

Відмінності в цілях. Групи усередині організації  і окремі люди, як відомо, можуть переслідувати власну мету, не співпадаючу з метою інших учасників взаємодії.

Вірогідність конфлікту  мети зростає при необхідності організаційних змін, зокрема, у зв'язку зі зміною потреб суспільства. Наприклад, зараз багато учбових закладів вимушені переглядати цілі відповідно до новой системи освіти.

За часів змін, природно, збільшується і вірогідність виникнення ціннісних  конфліктів.

Відмінності в способах досягнення цілей. Учасники спільної діяльності, у тому числі педагогічної, можуть мати відмінні погляди на шляхи і способи досягнення загальної мети. Навіть якщо і адміністрація, і професорсько-викладацький склад і студенти хочуть підвищити ефективність навчання, кожний може мати власну, відмінну від інших, думку про те, як це зробити. Багато проблем можна вирішити по-різному, і кожний вважає, що його вирішення найкраще.

Незадовільні комунікації. Конфлікти  в учбових закладах дуже часто  пов'язані з незадовільними комунікаціями. "Чому мене не повідомили вчасно?", "Я не знав про зміни в розкладі" і т.п. – претензії, часто обгрунтовані хоча й провокуючі конфлікт, явище на жаль, звичайне. Неповна або неточна передача інформації, відсутність необхідної інформації можуть бути не тільки причиною, але і дисфункціональним слідством конфлікту. Погана комунікація перешкоджає управлінню конфліктами.

Відмінності в психологічних  особливостях. Це ще одна причина виникнення конфліктів. Як вже мовилося, не слід вважати її головною, але ігнорувати роль психологічних особливостей теж  не можна. Кожна нормальна людина володіє певним темпераментом, характером, потребами, установками, звичками і т.д. Кожна людина своєрідна і унікальна. Інколи психологічні відмінності учасників спільної діяльності такі великі, що істотно ускладнюють спільну діяльність.

Аналіз конфліктних  ситуацій, пов'язаних з психологічними особливостями людей, особливо яскраво  виявляє специфіку педагогічних конфліктів, конфліктів між тим хто  навчає і тим хто навчається. "Інструмент" педагога – його власна особистість  і цей "інструмент" завжди повинен бути налаштований на учня. Викладач зобов'язаний бути вимогливим і терплячим, принциповим і гнучким, об'єктивним і доброзичливим. Відповідальність за негативні наслідки конфліктів лежить на викладачеві. Безумовна пошана до особи учня, адекватний рівень самоповаги, самоаналіз і самоконтроль – необхідні передумови формування навиків ефективної конфліктної поведінки педагога. [1]

Потенційно конфліктогенні педагогічні ситуації. М. М. Рибакова виділяє три типи таких ситуацій [3]:

– конфлікти діяльності, що виникають у зв'язку з виконанням учбових завдань, успішністю, позаучбовою діяльністю;

– конфлікти поведінки (вчинків), що виникають через порушення  тими, що вчаться правил поведінки  на заняттях, а також поза учбовим  закладом;

– конфлікти відносин, що виникають у сфері емоційно-особистісних відносин студентів і викладачів у сфері їх спілкування в процесі педагогічної діяльності.

 

Управління конфліктами

Існування перерахованих  джерел або причин конфліктів збільшує вірогідність їх виникнення, проте, навіть при нагоді виникнення конфлікту сторони можуть не схотіти вступити в конфліктну взаємодію. Іноді потенційні вигоди участі в конфлікті не коштують витрат. Вступивши ж в конфлікт, кожна сторона, як правило, робить все, щоб була прийнята її точка зору, досягнута її ціль, і заважає іншій стороні робити те ж саме. Тут необхідно управляти конфліктом. В залежності від того, наскільки ефективним буде управління, наслідки конфлікту стануть функціональними або дисфункціональними. Це у свою чергу вплине на виникнення подальших конфліктів.

При ефективному управлінні конфліктом його наслідки можуть грати  позитивну роль. Це особливо важливо  при педагогічних конфліктах, оскільки вони завжди мають виховне значення.

Виділяють наступні основні  функціональні наслідки конфліктів:

1. Проблема розв'язується  таким шляхом, який влаштовує  всі сторони, і в результаті  люди відчувають себе причетними  до вирішення важливої для  них проблеми.

2. Спільно ухвалене  рішення швидше і краще претворюється  в життя.

3. Сторони набувають досвід співпраці при вирішенні спірних питань і можуть використовувати його в майбутньому

4. Ефективне вирішення  конфліктів між керівництвом  і підлеглими, викладачами і студентами  руйнує так званий "синдром  покірності" - страх відкрито виказувати  свою думку, відмінну від думки "старших".

5. Поліпшуються відносини  між людьми.

6. Люди перестають  розглядати наявність розбіжностей  як "зло", що завжди приводить  до поганих наслідків.

Основні дисфункціональні наслідки конфліктів:

1. Непродуктивні, конкурентні  відносини між людьми.

2. Відсутність прагнення  до співпраці, добрих стосунків.

3. Уявлення про протилежну  сторону як про "ворога", про свою позицію – як про  виключно позитивну, про позицію  опонента – тільки як негативну.

4. Згортання або повне  припинення взаємодії з іншою стороною, перешкоджаюче досягненню загальної мети.

5. Переконання, що "перемога" в конфлікті важливіше, ніж  вирішення реальної проблеми.

6. Відчуття образи, незадоволеності,  поганий настрій, зниження мотивації  учбової діяльності (у студентів).

Розрізняють організаційні (адміністративні) і міжособові способи  управління конфліктами. До організаційних методів відносяться наступні:

1. Чітке формулювання  вимог. Один з кращих методів  управління, що запобігає виникненню  дисфункціональних конфліктів, – роз'яснення вимог до результатів діяльності кожної конкретної людини і групи в цілому; наявність ясно і однозначно сформульованих прав і обов'язків, правил виконання завдань.

2. Використовування координуючих  механізмів. Суворе дотримання принципу  єдиноначальності полегшує управління великою групою конфліктних ситуацій, оскільки кожний знає, чиї розпорядження він повинен виконувати. Якщо у учасників спільної діяльності є розбіжності щодо якогось питання, пов'язаного з вирішенням учбової або виробничої задачі, вони можуть звернутися до "третейського судді" – їх спільного керівника.

3. Встановлення спільних  цілей, формування спільних цінностей.  Цьому сприяє інформованість  всіх членів организации про  її політику, стратегію, перспективи,  стан справ в різних підрозділах. Дуже ефективним виявляється, формулювання цілей організації на рівні цілей суспільства, формулювання ділового "кредо" організації. Усвідомлення "соціальної місії" об'єднує колектив, що, природно, приводить до скорочення дисфункціональних конфліктів. Наявність спільних цілей і цінностей дозволяє людям зрозуміти, як слід поводитися в конфліктних ситуаціях, щоб перетворити їх на функціональні.

4. Система заохочень.  Встановлення чітких, об'єктивних  критеріїв оцінки результатів  праці, що знижують вірогідність виникнення відчуття несправедливості, образи. Розробка системи заохочень, що виключає зіткнення інтересів окремих співробітників і підрозділів.

Відомі 5 основних міжособових  стилів дозволу конфліктів, або стратегій  поведінки в конфліктних ситуаціях:

1. Ухилення. Людина, що  дотримується цієї стратегії,  прагне уникнути конфлікту. Ця  стратегія може бути доречною, якщо предмет розбіжностей не  представляє для людини великої  цінності, якщо ситуація може  вирішитись сама собою (це рідкісно, але все таки буває), якщо зараз немає умов для ефективного вирішення конфлікту, але через деякий час вони з'являться.

2. Згладжування. Цей стиль  грунтується на тезах не "варто  розгойдувати човен", "Давайте  жити дружно". "Згладжувач" прагне  не випустити назовні ознаки конфлікту, конфронтації, закликаючи до солідарності. При цьому часто забувається проблема, що лежить в основі конфлікту. В результаті може тимчасово наступити спокій. Негативні емоції не проявляються, але вони нагромаджуються. Рано чи пізно залишена без уваги проблема і негативні емоції, що нагромадилися, приведут до вибуху наслідки якого виявляться дисфункціональними.

3. Примус. Той, хто дотримується  цієї стратегії, намагається примусити  прийняти свою точку зору за  будь-яких обставин; його не цікавить  думка інших. Даний стиль пов'язаний з агресивною поведінкою, для впливу на інших людей тут використовується влада, заснована на примусі, і традиційна влада. Цей стиль може стати ефективним, якщо він використовується в ситуації, що загрожує існуванню организації або перешкоджає досягненню нею своїх цілей. Керівник відстоює інтереси справи, інтереси організації, і деколи він просто зобов'язаний бути наполегливим. Головний недолік використання керівником цієї стратегії - придушення ініціативи підлеглих і можливість повторних спалахів конфлікту.

4. Компроміс. Цей стиль  характеризується прийняттям точки  зору іншої сторони, але певною  мірою. Здатність до компромісу  в управлінських ситуаціях високо  цінується оскільки зменшує недоброзичливість  і дозволяє відносно швидко вирішити конфлікт. Але через деякий час можуть виявитися і дисфункціональні наслідки компромісного рішення, наприклад, незадоволеність "половинчастми рішеннями". Крім того, конфлікт в деякій видозміненій формі може виникнути знов, оскільки залишилася невирішенною проблема, що породила його.

5. Вирішення проблеми (співпраця). Цей стиль грунтується  на переконаності учасників конфлікту  в тому, що розбіжність в поглядах  – це неминучий результат того, що у розумних людей є свої  уявлення про те, що правильно,  а що ні. При цій стратегії учасники визнають право один одного на власну думку і готові зрозуміти один одного, що дає їм можливість проаналиізувати причини розбіжностей і знайти прийнятний для всіх вихід. Той, хто спирається на співпрацю не прагне досягти своїх цілей за рахунок інших, а шукає вирішення проблеми.

Правила вирішення конфлікту:

1. Виявити предмет  і джерело конфлікту. Часто  буває підміна предмету в процесі  конфлікту. 

2. Не розширювати предмет  конфлікту, скорочувати число  претензій, особливо емоційного характеру. Не можна відразу розібратись у всіх проблемах відносин – треба з'ясувати головну, яка є стрижнем конфлікту: взаємна неприязнь ділове суперництво або просто заздрість.

3. Треба знати, як  розвивається конфлікт. Він проходить  три стадії: виникнення напруженості у відносинах – передвісник конфлікту; взаємна неприязь виходить назовні, починаються сутички, припиняються особисті відносини; вирішення конфлікту.

4. Необхідне уважне  відношення до обох конфліктуючих  сторін – "ініціатору" і  "звинувачуваному". Треба з'ясувати, чого добивається ініціатор конфлікту – його цілі: ділові, самоствердження, амбіції, прагнення принизити іншу людину і т.д. Ініціатор конфлікту повинен запропонувати позитивне вирішення, а не тільки покаральне.

5. Потрібна правильна оцінка обох сторін. Треба знати психологічні механізми оцінки (про що написано вище). В конфлікті не повинно бути переможців, щоб конфлікт не розвинувся далі.

6. Не можна переоцінювати  досягнення одних і недооцінювати  досягнення інших. Не можна  одних весь час заохочувати, інших карати, а третіх просто не помічати

7. Особливу увагу треба  проявляти до конфліктних осіб. В кожному колективі такі є,  але потрібно не давати розцвісти  їх злому началу.

Буває чотири типи конфліктних  осіб.

Демонстративний – частіше всього це холерики і сангвініки, яким властива бурхлива діяльність в найрізноманітніших напрямах, для них конфлікт, як для риби вода, це життя, середовище існування. Вони люблять весь час бути на вигляді мають завишену самооцінку.

Ригідний – люди цього типу не вміють перебудовуватись, тобто враховувати в своїй поведінці зміни ситуації і обставин, брати до уваги думки і точки зору оточуючих. Вони честолюбні, проявляють хворобливу образливість, підозрілість.

Педант – особа "надточного типу", яка завжди пунктуальна, прискіплива, занудна, хоча і старанна, відштовхує людей від себе.

Безконфліктний –  особа, що свідомо уникає конфлікту, перекладаюча відповідальність в ухваленні  рішення на інших (керівник на свого  заступника), безпринципна. Тим часом  конфлікт наростає, як сніжний ком, і звалюється на таку особу. Особливо це болісно і має негативні наслідками, якщо такий тип особи у керівника.

8. Треба пам'ятати,  що кожна людина - індивідуальність, і вміти прийняти точку зору  іншого, а не розцінювати все  "зі своєї дзвіниці".

9. Чим ближче відносини,  тим складніше в конфліктній  ситуації. Особливо це виявляється  в групі. Не заводьте суто  особистих стосунків в колективі,  яким керуєте.

10. Не намагайтеся повністю  переробляти, перевиховувати іншого, це невдячне заняття. Краще займіться самовихованням і психологічним аналізом своєї поведінки.