Підручник, історія його виникнення

 

ВСТУП

Науково-технічний  прогрес та розвиток цифрової техніки, який його супроводжує, не залишив осторонь книговидавничу справу. Можливості Інтернету та електронних засобів поширення інформації почали складати конкуренцію традиційним формам книговидання. На сучасному етапі спостерігаємо швидкий розвиток і поширення електронних книг, в тому числі – електронних підручників, а також створення та популяризацію низки наукових електронних бібліотек. Яскравим прикладом цієї тенденції є розміщення на сайті Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України електронних версій деяких підручників. На ринку також з’явилися у продажу електронні носії з педагогічними та програмно-методичними засобами, які містять найповнішу інформацію з усіх розділів навчальної дисципліни.

Спробуємо розібратися щодо перспектив друкованого та електронного підручника на ринку навчальних видань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

I.  Підручник,  історія його виникнення:

1) друкований  підручник

Підру́чник — книга, у якій системно викладено інформацію з певної галузі знань і яку використовують в системі освіти на різних рівнях, а також для самостійного навчання.

У 1572 р. І.Федоров заснував першу в Україні друкарню.

 У 1574 р. Іван Федоров  надрукував перший у Східній  Європі друкований підручник  — Буквар. Для його укладання  використано відомі раніше рукописні  посібники для вивчення грамоти,  граматичні статті з рукописних  збірників різного походження, в тому числі й білорусько-українських.

 Це був своєрідний  підручник слов’янської мови. В  ньому багато місця відводиться вихованню молоді в патріотичному дусі. Так, після літер і складів вміщено добірку найважливіших молитов, пізніше — уривки з Книги притч Соломонових про необхідність навчання, різні моралістичні сентенції. Після цього — звертання до батьків у формі досить логічної компіляції з різних біблійних книг.A далі коротенька післямова містить звернення до «християнського руського народу грецького закону», тобто до православних українців. «...Заради швидкого навчання дітей скоротив мале щось. І якщо праця моя виявиться гідною Вашої милості прийміть Її з любов′ю. А я радий трудитися й над іншими угодними вам книгами, якщо дасть господь по ваших святих молитвах».

Кілька сторіч нічого не було відомо про цю книгу. Тільки в 1927 р. відомий російський балетмейстер Сергій Дягілев, який мав пристрасть збирати старовинні російські книги  і рукописи, перебуваючи в Римі, побачив, як він писав, «чудесну, потрясаючу російську книгу». Це й була перша (або друга, якщо рахувати московський Буквар), з усіх друкованих східнослов′янських граматик і вийшла вона з друкарського верстату Івана Федорова. В 1953 р. ця книга була передана в бібліотеку Гарвардського коледжу у Сполучених Штатах Америки.

Буквар складається  з двох частин. У першій вміщені  власне азбука, матеріал для вивчення літер та складів, слова на відповідні літери, наведені зразки відмінювання, окремі вислови. У другій частині  надруковано тексти найбільш вживаних молитов, які треба було читати й запам′ятовувати. Закінчувалась книга повчанням, окремо для дітей та окремо для батьків. Деякі з цих повчань, поряд із чисто виховним змістом, містили й пересторогу ворогам. Ось одне з них, найбільш характерне: «Не дотикайся межей чужих й на поле сироты не вступуй, понеже мститель их силен єсть».

У XVIІ столітті в Україні діяли друкарні, які належали переважно братствам, монастирям, магнатам, заможним особам з духівництва та козацької старшини. Це: Острозька друкарня (1578 – 1612рр.), Дерманська друкарня (1602 – 1605рр.), Стрятинська (1602 – 1606рр.), друкарня у Крилосі (1606 - 1607) та інші. В цей же час з’явилася і перша папірня, яка діяла у м. Янові на Волині.

У XVIІІ столітті на західноукраїнських землях провідною за кількістю видань стає Почаївська друкарня. До нашого часу збереглися книги «Народовіщаніє» (1778р.)  М. Торжевського – зразок ораторського мистецтва і повчальної прози другої половини XVIІI століття; «Євангеліє» (1780р.).

У ХІХ столітті книгодрукування українською мовою всіляко гальмувалося царською цензурою, Валуєвським циркуляром, а згодом і Емським указом було заборонено друкування книг українською мовою. Незважаючи на всі обмеження, все більшого поширення в Україні набувала пропаганда революційних ідей.

Широку видавничу діяльність розгорнули у Львові «народовське»  товариство «Просвіта» (1868 – 1939рр.), Наукове  товариство ім. Т. Шевченка (1893 – 1939рр.), що відіграло велику роль у випуску  наукової літератури українською мовою; «Рідна школа»  (1881 – 1939рр.), «Українсько-руська видавнича спілка» (1898 -1939 рр.), у створенні якої брав участь Іван Франко. У 1878 – 1879 роках у Львові за редакцією Івана Франка вийшла серія «Дрібна бібліотека», у 1887 році за його ж редакцією – «Наукова бібліотека». Товариство «Руська бесіда» видало серію «Бібліотека для молодіжі» (1885 – 1914рр.), ініціював це Ю. Федькович.

У ХХ столітті почали з’являтися акціонерні видавничі товариства. Наприклад, «Спілка акційно-видавнича» у Львові. Також відкрилися нові книготоргові та видавничі фірми А. Піллєра та Г. Альхенберга. Вони друкували підручники.

Даючи загальну оцінку початкового періоду історії  українського друкарства, слід визнати, що найбільш творчим в його історії  став перший етап — остання чверть XVI і перші десятиріччя XVII ст. Саме тоді, в умовах економічного піднесення і активізації суспільного руху, найвідчутнішим був вплив ренесансної культури. Діячам друкарства цього часу вдавалося поєднати вітчизняні традиції з творчим сприйняттям міжнародного досвіду. Не дорівнюючи за кількісними показниками західноєвропейським країнам, друкарство України за структурою і характером було ближчим до друкарства Західної і Центральної Європи, ніж до друкарства Росії. Українські видання були секуляризованішими за змістом і за оформленням. Друковану книгу використовували не тільки в богослужіннях, а й для домашнього читання, у шкільному навчанні. Нерідко друки переписувалися. Все це засвідчує функціонування друкованої книги як істотного чинника культурного життя, участь друкарів і книговидавців у процесі творення і поширення культурних цінностей.

 

 

2) Забезпеченням шкіл підручниками

Тема підручників – це актуальна тема для незалежної України. Спочатку їх не було, потім вони почали з’являтися, але всі нарікали на те, що їхній зміст дуже часто нагадував просто академічні статті. Тепер з’явилися інші проблеми. Але те, що підручників або не вистачає, або ж вони не такі, як треба, про це ми вже звикли говорити.

У світі існують різні моделі, як країна чи окремі регіони фінансують видавництво чи друк підручників.

Наприклад, британська модель, коли кожна школа має свій окремий  бюджет і з нього купує свої підручники. Або, наприклад, іспанська  модель, коли все купується за рахунок  батьків, російська – за рахунок місцевих бюджетів. Українська – за рахунок державного бюджету. Існують й змішані системи.

Для України, на мій погляд, є вигідною така модель: оскільки зараз в Україні, йде повернення до 11-річної школи, держава повинна державним коштом забезпечить видрук підручників для 11 класу, тому що якщо цього не зробити і сказати: вільний ринок – видавці надрукують, а батьки куплять… Не надрукують! У видавців зазвичай немає обігових коштів. Тому  це повинна забезпечити держава. А далі – непопулярний крок, але все-таки треба робити цей крок – відмова від намагання тотально забезпечити всіх, хто цього і не потребує. Далі видавництва на комерційних засадах робили б додрук цих підручників, і місцеві органи влади мали б їх придбати для тих, хто не спроможний, певні соціальні категорії, їх придбати.

Нажаль школи залишаються  незабезпечені підручниками. Так, наприклад, у 2011 році з української мови для 11 класу випущено чотири підручники загальним накладом понад 256 тисяч примірників, тоді як у 2010 році  для 10 класу їх було видрукувано понад 476 тисяч. Зрозуміло, що торішні десятикласники тепер навчаються в 11 класі, і на двох учнів нерідко припадає один підручник.

По суті, аналогічна ситуація спостерігається і з підручником «Українська література»: у 2011 році для потреб загальноосвітніх шкіл спрямовано 320 тис. примірників, а в 2010-му — 570 тис., що становить 56 відсотків від показника минулого року. Приблизно таке ж співвідношення маємо щодо накладів підручників з інших шкільних предметів — світової літератури (52,6% від торішнього показника), всесвітньої історії (54%), алгебри (57,8%), геометрії (57,8%), фізики (56,4%), біології (58,5%), історії України (62,5%).

До речі, ця хитра арифметика тримається в освітньому відомстві за сімома замками і доступна лише вузькому колу «посвячених». Натомість для публічного вжитку подається інформація, що план забезпечення шкіл підручниками МОНМС виконано. Але при цьому, як уже було сказано, навчальної літератури у школах все одно не вистачає.

Ще одна причина браку підручників у навчальних закладах — замовлення на їх випуск формувалися за принципом «вінегрету». Тобто якщо потрібно, скажімо, надіслати до школи 30 підручників з української мови для 10 класу, то вона отримує цю кількість (а інколи й менше), але з них десять — одного автора, п’ятнадцять — іншого і п’ять — третього. Зрозуміло, що забезпечити повноцінне навчання всього класу з таким «комплектом» неможливо. Ось і доводиться вчителю посилати батьків до книгарень докуповувати підручники, яких не вистачає.

 

3) електронний підручник

Електронний підручник  - це освітній продукт, який відрізняється від традиційного підручника на друкованій основі лише тим, що переглянути його можна лише за допомогою комп’ютера чи електронної книги; відповідає вимогам Державного стандарту загальної середньої та вищої освіти і навчальним програмам.

Електронний підручник  повинен, по-перше, розкривати предмет науки, даючи опис пояснення, передбачення і прогнозування явищ, фактів, процесів, об’єктів і, по-друге, розкривати сутність предмета вивчення, містить методичний апарат для викладача та учнів (студентів).

Електронні  підручники узагальнено поділяють  на три типи:

а)відсканований паперовий підручник;

б)традиційний підручник з гіпертекстовими вставками;

в)спеціально розроблений електронний підручник.

Незалежно від  типу, в електронному підручнику має бути застосований принцип квантування, тобто навчальний матеріал має бути поділений на розділи, які так само – на модульні кадри з текстовою складовою та візуалізацією. Кожен модуль складається з теоретичного блоку, контрольних запитань з теорії, вправ і тестів, контекстної довідки тощо. Між собою модулі пов’язані гіпертекстовими посиланнями, щоб учень за принципом розгалуження міг оперативно переходити від одного модуля до іншого.

Доцільно, щоб  електронний підручник містив графічний та ілюстративний матеріал.

На початку 70-х  років минулого століття в США  почали з’являтись електронні книги  як версії книг в електронному (цифровому) форматі.

Перші електронні книги (рідери) створювали для використання лише в окремих сферах і були розраховані на обмежену аудиторію. Вони містили технічні інструкції для поводження зі складним обладнанням, дотримування технологій виробництва тощо. Згодом, починаючи з 90-х років XX ст., коли завдяки Інтернету значно спростилася передача електронних файлів, почався бурхливий розвиток і вдосконалення рідерів, зокрема у форматі PDF. Завдяки урізноманітненню форматів і удосконаленню електронних книг з відкритим вихідним кодом кількість споживачів почала зростати, що мало наслідком ще більшу фрагментацію ринку електронних книг.

Почасти розвиток цього ринку до певного часу відбувався стихійно, оскільки тоді ще не були на законодавчому рівні врегульовані питання захисту авторських прав, стандартизації пакування і реалізації електронних книг. Розширення ринку  рідерів відбувалося суперечливо, з одного боку чимало електронних книг реалізували на «чорному» ринку, а іноді й без дозволу авторів і видавництв каталоги електронних книг стали доступні через мережу Інтернету, а з іншого – сайти, присвячені електронним книгам, сприяли  поширенню інформації про електронні книги для широкого читацького загалу: автори книг, яким відмовили видавництва, виставили свої праці в Інтернеті й набули певної популярності.

Так, американські бібліотеки наприкінці 90-х років почали безкоштовно через веб-сайти надавати в користування електронні книги.  Якщо спочатку таких бібліотек було обмаль, то в 2010 році 66% публічних бібліотек у США пропонували своїм клієнтам електронні книги.

Та все ж  поштовхом до розгортання дискусії довкола того, чи можливо і наскільки це доцільно, замінити друковані підручники електронними були не так технічні характеристики і значний педагогічний потенціал електронних пристроїв, як наслідки світової фінансової кризи. Причому, в США питома вага видатків на друковані підручники в структурі бюджетних видатків на освіту є незначною. При загальному обсягу 550 млрд. дол., що виділяють на рік на освіту в Сполучених Штатах, на друкування підручників спрямовували близько 5 млрд. (1%). Проте саме нестачею бюджетних коштів на друкування підручників адміністрації американських штатів Каліфорнія і Техас оголосили про плани відмовитися від друкованих шкільних підручників на користь електронних книг.

А сплеск інтересу до електронних підручників в Україні, спричинений, з одного боку, природним прагненням перебувати у контексті сучасних тенденцій в інформатизації навчально-виховного процесу, а з іншого – перманентними проблемами недостатнього і запізнілого фінансування процесу підготовки та друку підручників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

II. Порівняльний аналіз друкованого та електронного підручників

З метою визначення особливостей, умов та формулювання принципів  ра-ціонального використання тої  чи іншої форми підручника, необхідно провести їх порівняльний аналіз, визначивши відповідні критерії, що в найбільшій мірі впливають на організацію та ефективність навчального процесу.

 

1)форма  подання матеріалу

Друкований  підручник є традиційною формою подання навчального матеріалу  з певної дисципліни. Довідковий матеріал, необхідний для пошуку відповідних  відомостей, у такому підручнику розміщується у вигляді змісту, переліку рекомендованої літератури, системи посилань, коментарів та приміток. Ці традиційні компоненти підручника спрямовані не стільки на керування увагою, скільки на досягнення рефлексивного характеру роботи з текстом. Традиційний книжковий текст у цій ролі – не тільки джерело інформації, що отримується, а й відповідним чином модельований посередник мислення. Слід особливо відмітити, що "спілкування" з друкованими виданнями взагалі є елементом всесвітньої культури людства, має свої гносеологічні корені, органічно відповідає антропології освіти.