Світове співтовариство – історична та соціально-політична категорія

       Більш детальна інформація про права людини викладене на за статтями в  Загальна декларація прав людини (1948 р.).

     3. Україна у світовому співтоваристві

     Внаслідок розпаду СРСР Україна стала незалежною державою. 24 серпня 1991 р. був проголошений Акт про незалежність України, а в грудні 1991 р. його підтверджено всенародним референдумом.

     Відомо,  що зовнішньополітична діяльність України  під час її перебування у складі СРСР була суттєво обмежена, оскільки права союзних республік на здійснення відносин з іноземними державами були передані загальносоюзним зовнішньополітичним органам. Щоправда, на початку існування СРСР Україна мала певні можливості впливати   на   формування   зовнішньополітичного   курсу Союзу (через своїх представників у союзних законодавчих і виконавчих органах влади, у дипломатичних місіях багатьох країн), але з 30-х років, коли Радянський Союз фактично перетворився на унітарну державу із над-централізованою владою, Україна, як й інші союзні республіки, була їх позбавлена.

     Нині  Україна цілком самостійно, на основі національного інтересу, визначає стратегію свого зовнішньополітичного курсу, відносини з близькими і далекими державами, з міжнародними структурами, забезпечуючи собі належне місце у світовому співтоваристві. Зовнішня політика України спрямована на захист державного суверенітету, забезпечення безпеки країни, збереження цілісності державної території, забезпечення сприятливих зовнішніх умов для економічної співпраці, торгівлі, культурних зв'язків з іншими країнами, для виходу з глибокої економічної кризи і піднесення її престижу у світовому співтоваристві; на посилення впливу на міжнародні події,  нейтралізацію несприятливих щодо України дій окремих країн.

     Основні цілі, пріоритети і напрями зовнішньої політики України сформульовані в „Декларації про державний суверенітет України” (16 липня 1990 р.), у якій було проголошено, що Українська РСР виступає рівноправним   учасником   міжнародного   спілкування,   активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських струк-турах, визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загаль-новизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.

     У зверненні Верховної Ради України  „До парламентів і народів світу” (від 5 грудня 1991 р.) акцентувалося, що Україна, одна з держав-засновниць Організації Об'єднаних Націй, згідно з цілями і принципами Статуту ООН, спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки в світі, на активізацію міжнародного співробітництва у розв'язанні екологічних, енергетичних, продовольчих та інших глобальних проблем.

     Україна виявила готовність будувати відносини  з іншими державами на засадах рівноправності, суверенної рівності, невтручання у внутрішні справи, визнання територіальної цілісності та непорушності історичних кордонів. Вона заявила про відсутність територіальних претензій, вважаючи свою територію неподільною і недоторканною.

     Не  переслідуючи агресивних цілей, Україна  підтвердила дотримання умов договору 1991 р. між США і СРСР про обмеження та скорочення стратегічних ядерних наступальних озброєнь, намір у майбутньому стати без'ядерною і нейтральною державою. Україна дотримується угоди про звичайні сили в Європі 1990 р. і формує свій військовий потенціал у межах мінімуму, необхідного лише для оборонних цілей.

     Вже у січні 1993 р. Україну як незалежну державу визнали 132 держави світу, з них 106 встановили з нею дипломатичні відносини.

     Україна прагне адаптуватись до Європи на основі міжнародних документів – Заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) (1975 р.), Паризької хартії для нової Європи (1990 р.), декларації „Виклик часові змін”, ухваленої в липні 1992 р. на зустрічі лідерів країн-учасниць Гельсінського процесу, у якій брала участь й Україна.

     Такий зовнішньополітичний курс закріплений  ст. 18 Конституції України: „зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співробітництва за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права”. Економічна криза, яку переживає Україна, необхідність реформ, оновлення промислової та сільськогосподарської технології потребують іноземних інвестицій, використання досвіду передових країн світу, розвитку господарських зв'язків, активної участі в економічних і фінансових європейських та світових структурах. На це й спрямована зовнішньополітична діяльність України. Велике значення надається розвитку відносин із США та Канадою, де проживає багато вихідців з України.

     Обнадійливим  є розвиток відносин України із західноєвропейськими країнами, що є наслідком визнання її важливого геополітичного положення.

     В інтересах України відновлення  колишніх і налагодження нових економічних зв'язків з пострадянськими країнами, насамперед з Росією. Відносини між країнами СНД складаються непросто. Певні проблеми є й у російсько-українських відносинах. До того ж різні політичні сили в Україні неоднаково уявляють собі її зовнішньополітичну стратегію. Одні пріоритетною вважають орієнтацію України на Захід, відмежування від Росії, інші віддають перевагу орієнтації на Схід, насамперед на Росію. Одні виступають за нейтралітет України, інші – за її активну участь у колективних зусиллях на підтримку миру і безпеки у світі.

     Геополітична  орієнтація України на Європу не означає ізоляцію від Росії. Реальне становище України вимагає спрямовування зовнішньополітичних зусиль туди, де можна забезпечити свої національні інтереси. Важливо також визначити, якою мірою її участь у процесах, що відбуваються в Європі, в Росії, інших країнах СНД, узгоджуються з цими інтересами. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновок

     На  сьогоднішній день тенденція до демократизації та гуманізації міжнародних відносин, стабілізації міжнародного життя наштовхується на серйозні перешкоди. У світі ще існують намагання силового, навіть збройного, розв'язання проблем між державами, про що свідчать локальні війни в різних регіонах.

     Враховуючи  неможливість повністю виключити війну  з практики міжнародних відносин, світове співтовариство виробляє норми  міжнародного права, які визначатимуть головні вимоги щодо ведення війни. Ці норми зазначені в Женевській конвенції 1949 р., у додаткових документах до неї 1977 р., у багатосторонніх міжнародних угодах. У них йдеться про захист жертв війни, заборону певних видів зброї масового знищення, режим утримання військовополонених, зокрема поранених і хворих, про поводження під час війни з цивільним населенням, заборону використання найманців у збройних конфліктах, заборону залучення до бойових дій осіб, молодших 15 років. Порушення цих норм є воєнним злочином і підлягає покаранню.

     Світ перебуває в перехідному, досить суперечливому періоді, коли тенденція до утвердження нового порядку, безпеки і мирного розвитку країн наштовхується на протидію тенденції до застосування силових засобів у політиці й відносинах з іншими державами. Треба сподіватися, що прагнення людства до самозбереження сприятиме остаточній перемозі першої тенденції, гармонізує політичне мислення світового співтовариства з новими реаліями.

     На  сучасному етапі важливу роль відіграють урядові і неурядові міжнародні організації. Міжнародні неурядові організації за своїми цілями і складом. Вони формують і виражають громадську думку з проблем міжнародної політики. Їхні оцінки певних ситуацій у світі мають велику політичну вагу, впливають на політиків щодо вироблення важливих для людства рішень.

     Нині  жодна держава одноосібно не зможе контролювати міжнародну ситуацію, диктувати свої умови, оскільки існують серйозні обмеження для концентрації влади.

   На  сучасному етапі простежується  тенденція до нарощування зусиль між народних організацій, багатьох держав, політичних і громадських організацій, політиків і вчених для подолання конфронтації, відмови від насильницьких засобів вирішення конфлікт-них ситуацій, надання пріоритету загальнолюдським інтересам й інтересам людини.

Список  використаної літератури:

1. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2003. – 528 с.
2. Політологія: Підручник / І. С. Дзюбко, К. М. Левківський, В. П. Анд-рущенко та ін.; За заг. ред. І. С. Дзюбка, К. М. Левківського. – 2-ге вид., випр. і допов. – К.: Вища шк.., 2001 – 415 с.
3. Політологія: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / М. І. Панов, Л. М. Герасіна, В. С. Журавський та ін. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Видавничий Дім  „Ін Юре”, 2006. – 520 с.
4. Яценко Н. Є. Тлумачний словник суспільствознавчих термінів. – Спб., 1999.
5. Перша редакція Тлумачного Словника Демократичного Новоязу й Евфемізмів / http://users.livejournal.com/_darkus_/253295.html.
6. Мировое сообщество / http://ru.wikipedia.org/wiki/12546.htm.