Світове співтовариство – історична та соціально-політична категорія

     Наступна відмінність фашистів від старих консерваторів – насильство. Саме збройні штурмові СА, охоронні СС у Німеччині і "чорносорочечники" в Італії були визнані ударною силою в боротьбі проти своїх політичних супротивників і в побудові майбутнього світового порядку. Говорячи про включення в назву своєї партії терміна "соціалістична", фашисти обіцяли вирішити соціально-економічні проблеми, коли в країні будуть знищені "внутрішні вороги" – комуністи, демократи, євреї, цигани.

       У 1923 р. у Німеччині нацисти стали найбільшою політичною силою. Військово-бюрократична еліта сприяла тому, що 20 січня 1933 р. Адольф Гітлер став главою уряду – рейхом-канцлером.

       Таким чином, найбільші фінансові магнати Німеччини, зрозумівши неможливість зберегти своє панування за допомогою буржуазної демократії, сталі робити ставку на встановлення в країні фашистської диктатури. Вихід із кризи шляхом гонки озброєння був особливо привабливим для німецьких промисловців.

       У 1933 р. були розпущені профспілки, а всі німецькі робітники насильно об'єднані в "Німецький трудовий фронт" (ФАФ), куди ввійшли і підприємці. Всі інші політичні партії забороняються. Розгортається відкритий терор проти політичних супротивників. Законом "Про охорону народу і держави" надаються необмежені права каральним органам, ліквідується принцип поділу влади. Законодавчі функції передаються урядові. Після смерті Гендербурга в 1934 р. Гітлеру були передані повноваження президента. Таким чином, уся повнота влади виявилася в руках Гітлера. Влада на всіх рівнях переходила до призначеного зверху чиновникам. Проводилося гасло Гітлера про заміну класової боротьби "єднанням усього народу": кожен німець був залучений в ту або іншу організацію в залежності від професії, віку і статі.

       Німеччина не була задоволена підсумками 1 Світової війни й умовами Версальско-Вашингтонської системи. З 1936 р. Економічну підготовку до війни очолив Геринт Г., що став уповноваженим по здійсненню 4-літнього плану.

       Завдяки великим мобілізаційним можливостями створеної системи і лібералізації країни (58% бюджету), важка промисловість Німеччини вже до 1939 р. у 1,5 рази перевершила передкризовий рівень, швидко ліквідувалося безробіття. Усе це в сполученні з внутрішньою стабільністю і зовнішньополітичними успіхами створили фашистському режимові широку соціальну опору. Сталі фашистські режими в Італії, Іспанії, Португалії й ін. були позбавлені цілісності, властивої гітлерівській Німеччини в 30-і роки була спрямована на розвиток світової війни.

     Міжнародна  обстановка в 30-і роки була напруженою. Наприкінці 20-х початку 30-х років вибухнула світова економічна криза. Підсилилося суперництво ведучих капіталістичних країн.

     Уряди ряду капіталістичних країн прагнули вийти з кризи шляхом агресивної війни. Йшло наростання військової небезпеки. В роки кризи загострилася ситуація на Далекому Сході. Китай залишався полем суперництва за вплив між Великобританією, США, Японією. Японія прагнула до монопольного панування в регіоні, бажаючи створити Велику Азію. Цей план почав виконуватися з захопленням Японією у вересні 1931 р. Маньчжурки. Тут виникло перше вогнище війни. Створилася безпосередня погроза нашим далекосхідним рубежам. Генеральний штаб японської армії розробив план війни з Радянським Союзом (план ОЦУ), відповідно до якого територія північно-східного Китаю повинна була стати плацдармом для нападу на СРСР.

     На  початку 30-х років різко загострилася обстановка в центрі Європи. Масове безробіття, різке погіршення положення праці в Німеччині привело до того, що економічна криза почала швидко перетворюватися в політичну. У січні 1933 р. до вла-ди прийшла фашистська націонал-соціалістська партія. Вона поставила задачу пере-бороти обмеження на озброєння країни і готуватися до насильницького переділу світу.

     Готуючись до війни, Німеччина прискореними темпами прийнялася за мілітаризацію країни. Почалася матеріальна й ідеологічна підготовка до війни. За шість передвоєнних років на ці мети було витрачено 90 мільярдів рейхсмарок, що склало більш 24% національного доходу країни. Найбільші монополії Заходу (групи Рокфелера, Моргана, Меллена й ін.) робили саму широку фінансову і військово-технічну допомогу. Значно збільшився приплив у Німеччину воєнно-стратегічних матеріалів. Змінилося співвідношення сил у капіталістичній Європі. Німеччина обігнала в економічному розвитку Англію і Францію ставши небезпечним конкурентом США. Та й японський імперіалізм, що вступив на світову арену з запізненням, по темпах розвитку залишив своїх конкурентів далеко позаду. В умовах загострення протиріч у капіталістичному Світі, фашистські держави об'єдналися в агресивний військово-політичний блок. Німеччина і Японія в листопаді 1936 р. підписали, так званий, антикомінтернівський пакт. Через рік до нього приєдналася і фашистська Італія. Так оформився агресивний трикутник "Берлін-Рим-Токіо".

     Міжнародна  обстановка зажадала від СРСР дійових  заходів до зміцнення світу й  усунення погрози другої світової війни. СРСР висунув концепцію створення в Європі і на Далекому Сході системи колективної безпеки. Європейські держави не підтримували СРСР. Тоді СРСР погодився на підписання потрійної угоди з Францією і Німеччиною. Але Німеччина не побажала приєднуватися до цього договору про взаємну допомогу.

       У 1934 р. СРСР вступив у Лігу Націй. Тим самим проблема європейської безпеки розширила географічні рамки. У 1935 р. 2 травня був підписаний договір СРСР із Францією 16 травня 1935 р. з Чехословаччиною. Однак розділ договору про взаємну допомогу чехословацький уряд погоджував у ньому з наступними діями Франції. Це знайшло залежність безпеки чехів і словаків від політичних ігор французів. Дійсно позиція Франції виявилася непослідовною.

     В оцінці міжнародної обстановки в 30-х  роках у керівництві країни не було одноголосності. Сталін, Молотів, Ворошилов і ін., розглядали фашизм як один з різновидів імперіалізму. Його військова погроза СРСР ними недооцінювалася.

     Іншої позиції дотримували Бухарин, Ліонов, Тухачев, Уборевич, Егоров. Вони розглядали фашизм як якісно нове політичне явище в системі імперіалізму. Висували ідеї про можливість і неминучість створення антифашистського союзу з західними країнами.

     Бухарин на XVII з'їзді партії заявив, що фашистська ідеологія проповідує і практикує  в самій Німеччині "відкритий  розбій": Уборевич і Тухач. Говорили про неминучість створення антифашистського союзу з західними країнами. А захід проводив політику "умиротворення агресора". З огляду на сформовану ситуацію на далекому сході, у березні 1936 р. СРСР підписав протокол про взаємну допомогу з Монголією. У серпні 1937 р. СРСР уклав договір про взаємний напад з Китаєм. Липень 1938р. – зіткнення японців з китайською армією в районі озера Хасан Липень 1938 р. – бойові дії у ріки Халхин-Гол. По суті справи 2 Світова війна стала реальністю вже до середини 30-х років. Захоплення Японією Північно-східного Китаю в 1931-32 роки, а потім її вторгнення в центральний Китай у 1937 р., германо-італійська інтервенція проти республіканської Іспанії в 1936-38 роки, захоплення Австрії Німеччиною в березні 1938 р. Західні країни не відреагували на цей акт. Тільки СРСР засудив акт захоплення. У вересні 1938 року відбувся розділ Чехословаччини (домовилися глави урядів Німеччини, Великобританії, Італії, Франції – передати Німеччини Радянську владу). До літа 1939 р. Для СРСР стала реальна погроза війни на два фронти (з Німеччиною і Японією). Перед Радянським урядом постала необхідність вироблення зовнішньої політики, що дозволила б запобігти військовому зіткненню. Існувало три варіанти розвитку зовнішньоекономічної ситуації: 1. можливість домагатися висновку військового союзу з Англією і Францією; 2. Спробувати уникнути війни переговорами з Німеччиною; 3. небажаний – залишитися в ізоляції.

     Перший  шлях був найбільш прийнятним, що забезпечує безпека СРСР і Європи. Однак у західних держав, у т.ч. і в Польщі, не було бажання йти на зближення зі СРСР.У серпні 1939 р. у Москву прибула спільна англо-французька військова делегація (до цього часу Англії, США і Франції були відомі рішення Гітлера почати війну з Польщею.) Радянським урядом були запропоновані три варіанти можливих спільних дій.

     Перший  варіант – при нападі Німеччини на Англію і Францію СРСР внесе 70% тих збройних сил які ці країни зажадають на агресора. Обов'язковим була участь у війні Польщі - союзника Франції й Англії.

     Другий  варіант – при нападі на Польщу і Румунію – Англія і Франція повинні були негайно почати війну проти Німеччини. СРСР виставить стільки ж дивізій скільки Англія і Франція. Радянські війська повинні бути пропущені Польщею і Румунією через їхні території.

     Третій  варіант. У випадку нападу на СРСР Англії і Франції повинні ввійти у війну з Німеччиною, виставивши 70% збройних сил від військ червоної Армії.

     Переговори проводилися з 12 по 17 серпня. 20 серпня Англія, Франція і Польща офіційно підтвердили, що вони не збираються йти на зустріч радянським пропозиціям. У такий спосіб перший основний напрямок радянської зовнішньополітичної діяльності по представленню агресії не привело до позитивного результату. Довелося думати про вихід з положення, що створилося. СРСР потім на прийняття кількаразових пропозицій Німеччини про висновок з нею договору про ненапад. Ще починаючи з травня 1939 р. Берлін наполегливо пропонував укласти договір зі СРСР. Поряд із тристороннім переговорами в Москві в серпні 1939 р., Англія вела секретні переговори з Берліном.20 серпня 1939 року в Берліні була підписана радянсько-німецька кредитна угода на 200 млн. марок.23 серпня 1939 р. СРСР і Німеччина підписали договір про ненапад. До договору був прикладений секретний протокол, де був зафіксований розділ сфер впливу (у радянській сфері виявилися Естонія, Латвія, Фінляндія, Бесарабия; у німецької – Литва, Польща). Запобігти війні могла тільки угода між Англією, Францією і СРСР про спільні дії проти агресора. Рішення уряду СРСР укласти з Німеччиною договір про ненапад було змушеним, але цілком логічним у тодішніх умовах.

     1 вересня 1939 р. нападом на Польщу, почалася 2 Світова війна.17 вересня китайська армія вступила в Польщу під приводом надання допомоги українським і білоруським братам по крові. Радянсько-німецька границя проходить по р. Буг, що порушувало положення секретного протоколу від 23 серпня. Як компенсацію Німеччина передасть у радянську сферу впливу Литву.

     28 вересня 1935р. був підписаний германо-радянський договір про дружбу і границі між СРСР і Німеччиною. Одночасно з договором були підписані конфіденційний протокол і два секретних додаткових протоколи. У конфіденційному протоколі відзначалося, що уряду Німеччини і СРСР створюють можливість для населення колишньої Польщі вибрати місце проживання на території, що відійшла або до Німеччини, або до СРСР. Перший із секретних додаткових протоколів стосувався змін у сфері інтересів СРСР і Німеччини в Прибалтиці. (Литва передається в сферу інтересів СРСР). Другий секретний протокол вимагав від обох договірних сторін "не допускати на своїх територіях ніякої польської агітації, що заторкає територію інших країни і придушувати на своїх територіях всі джерела подібної агітації. В очах світового співтовариства подібні документи і заяви ставили СРСР на одну дошку з агресором.

       У вересні – жовтні 1939 р. радянське керівництво уклало договори про взаємодопомогу з прибалтійськими державами. При укладенні цих договорів Сталін заявив: „Ні Саму конституцію, ні органи, ні міністерства, ні зовнішню політику, ні економічну систему затрачати не буде”.

     12 березня 1940 р. було укладене перемир'я. Фінляндський уряд уступив СРСР весь Карельський перешийок з Виборгом, а також представило йому на 30 років свою військово-морську базу на півострові Ханко.

     Лише  із середини XX ст. під впливом наслідків  Другої світової війни й загрози термоядерного конфлікту світова громадськість, правлячі кола низки провідних держав поступово дійшли висновку про неприпустимість, згубність воєнних засобів розв'язання міжнародних конфліктів за сучасних умов. Але до цього людству ще треба було пережити період "холодної війни".

     У другій половині століття поступово, але  неухильно формується розуміння того, що в сучасному світі не існує таких обставин, які виправдовували б застосування сили і загибель людей. Однак міркуваннями про захист життя пересічних людей, про запобігання поширенню агресії, встановленню диктатури намагалися вмотивувати збройні акції США в Лівії, Панамі, на Гаїті, використання міжнародних збройних сил у колишній Югославії, у протидії нападу Іраку на Кувейт. Хоча останні дві події були санкціоновані ООН, тобто отримана офіційна згода міжнародного співтовариства на їх здійснення, серед широких кіл громадськості висловлювалося багато сумнівів і навіть протестів щодо правильності такого "доброчинного" застосування сили.