Роль ЗМІ у формуванні масової політичної свідомості

     Сьогодні  між представленими полярними точками  зору існує досить багато компромісних підходів, не відкидають в цілому серйозного впливу ЗМІ на політичну свідомість і поводження населення, але вказують на важливі обмеження могутності ЗМІ.

     Перше обмеження пов'язано з можливими  внутрішніми суперечностями самого інформаційного поля ЗМІ. Як відзначає Р. Гаджиєв, "ЗМІ, будучи частиною сучасної дійсності зі всіма її суперечностями, конфліктами, в тій чи іншій мірі відтворюють їх. Тому потоки інформації складаються з безлічі суперечать, нерідко взаємовиключних один одного повідомлень і матеріалів... І хоча програми та матеріали ЗМІ у своїй сукупності мають вплив на формування громадської думки, але вони не штампують його". Іншими словами, плюралізм інформаційного простору і свобода вибору інформаційних джерел дозволяє зменшити залежність політичної поведінки від впливу ЗМІ. І навпаки, коли більшість різних ЗМІ раптом починають діяти узгоджено, можна сказати, тотально (згадаймо, наприклад, реакцію на вбивство Лістьєва в 1995 р. або передвиборну кампанію Б. Єльцина в 1996 р.), їх вплив різко зростає. "Ефективність впливу" також підвищується і у випадку досить тривалого постійного транслювання якогось ідеологічного концепту, нехай навіть і обмеженим числом ЗМІ. Таким чином, можна сказати, що "вплив ЗМІ йде не через окремі повідомлення, але через їх кумулятивний ефект".

     Слід  також зазначити, що вплив ЗМІ  істотно залежить від сприйняття індивідом основного суб'єкта цього  впливу (журналіста, власника ЗМІ, органу влади тощо.), а також від усвідомлення, в чиїх інтересах (масової аудиторії, елітних груп, самого ЗМІ) це вплив  здійснюється. Справа в тому, що сприйняття ЗМІ більшою мірою як органу соціального  управління, ніж як засіб вираження  громадської думки і соціальної активності, може не тільки не підвищувати  авторитет ЗМІ і довіру до їх повідомленнями з боку населення, але, навпаки, знижувати  його. Можна навести чимало прикладів  останніх років, коли повідомлення ЗМІ, яке ідентифікувалося реципієнтом як вплив з метою управління його поведінкою, призводить до прямо протилежних результатів (один з перших сюжетів новітньої історії - "контрпропаганда" ЦК КПРС проти Б. Єльцина в кінці 80-х років). Таким чином, можна припустити існування ще однієї моделі впливу повідомлень ЗМІ на політичну свідомість - "зворотного" впливу. Цікаві дані на підтвердження цієї моделі наводить журнал "Середа", ґрунтуючись на результатах досліджень Європейського інституту ЗМІ. Дослідження проводилися на матеріалі російських парламентських виборів 1993 і 1995 роках і президентських виборів 1996 р., а також деяких регіональних виборів у Росії і парламентських виборів на Україні. В результаті був зроблений висновок про існування стійкої взаємозв'язку між частотою появи на телебаченні прямій чи прихованій політичної реклами і результатами виборів: чим частіше партія або окремий політик "рекламувалися" по телебаченню, тим менше голосів вони отримували на виборах.

     Різні погляди з питань впливу на політичну  свідомість зумовлюють і ставлення  до населенню як споживачу політичної інформації. Чи громадян сприймають як об'єкт маніпулювання, і тоді до них  можна додавати які завгодно дефініції - "натовп", "маса" або, за влучним  висловом одного нашого телемагната, "піпл, хавающий все підряд", або людей  розглядають як повноправних суб'єктів  комунікаційного взаємодії, маючи  на увазі, що вплив ЗМІ на особистість  багато в чому залежить від того, яку роль в інформаційному процесі  грає сама особистість і як вона до цього процесу відноситься. На жаль, багато політичні "технології", що застосовуються сьогодні в Росії, базуються саме на першому підході. Бути може, тому вони не завжди ефективні.

Вплив ЗМІ на політичні переваги: спроба експериментального дослідження.

     Достаток  і суперечливість різних поглядів на характер і ступінь впливовості  ЗМІ викликає природне бажання експериментально перевірити наявність в реальному  житті представлених вище моделей  їх впливу на масову політична свідомість. Тим більше цікаво провести відповідний  аналіз на російському матеріалі  і особливо в рамках поточного  моменту, а не в контексті передвиборної кампанії, коли і політична інформація ЗМІ, і сприйняття її рядовим обивателем вельми специфічні.

     Зрозуміло, що при проведенні такої експериментальної перевірки перше, що необхідно зробити, це визначити емпіричні показники, що характеризують, з одного боку, вплив ЗМІ, а з іншого – масове політична свідомість і поводження. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок.

     Із  вище зазначеного можна зробити висновки, що ЗМІ:

• у процесі політичної соціалізації молоді сприяють забезпеченню стабільного соціального консенсусу;
• здійснюють інформаційний зв'язок між політичною системою та навколишнім середовищем і є важливим чинником у процесі політичної соціалізації молоді та її електоральної поведінки;
• виступають як один із інструментів управління суспільством в інтересах економічних, а також політичних відносинах соціальних прошарків і груп. Оптимізують медіавплив і каталізують формування певної моделі суспільної думки;
• виконують роль контролюючої противаги;
• є джерелом залучення студентства до політичного життя й агентом політичної соціалізації. Вирішальну роль в одержанні електоральної інформації і впливі на формування виборчих симпатій студентської молоді відіграє телебачення. Звертання до преси пов'язане з пошуками інформації, яка з різних причин або не надходить каналами телебачення, або чомусь є недостатньою. Преса на сьогодні в українському суспільстві є джерелом більшого плюралізму в політичних симпатіях, аніж телебачення. Хоча завдяки специфічним особливостям прийнятнішими для молоді є телебачення та Інтернет.

Список  використаних джерел. 

1.  Бебик  В.М. Політична культура сучасної  молоді / В.М. Бебик, М.Ф. Головатий,  В.А. Ребкало. – К.: А.Л.Д., 1996. –  С. 41–65.
2. Виховання національно свідомого, патріотично зорієнтованого молодого покоління, створення умов для його розвитку як чинник забезпечення національних інтересів України: аналітично-інформаційні матеріали. – К.: Державний ін-т проблем сім'ї та молоді, 2003. – С. 83 –135.
3. Волинський А. Стадії політичного процесу // Політичний менеджмент. – 2004.–№1(4). – С.41–52.
4. Говоруха С. Теоретико-методологічні засади вивчення феномена політичної культури: у пошуках холістичного підходу // Людина і політика. – 2003. – № 4 (28). – С. 135.
5. Головаха Є., Пухляк В. Политическая социализация в посткоммунистической Украине // Политическая мысль. – 2002. – №2. – С.29 –32.
6. Гриценко О. Політична комунікація. Скільки конструктивного, а скільки деструктивного? // Віче. – 2003. – №9 (138). – С. 76–79.
7. За даними інтернет-ресурсу www. isps. By/am/htm.
8. Загородній Ю.І., Куріло В.С., Савченко С.В. Політична соціалізація студентської молоді в Україні: досвід, тенденції, проблеми. – К.: Генеза, 2004. – С.21–27.
9. Клочко М., Ордешук П. Временные предпочтения: отбор или социализация (исследование украинских студентов) // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2005. – № 1. – С. 136–154.
10. Пащенко В. Моделі нормативного обґрунтування "громадськості" // Політичний менеджмент. – 2004. – №3.– С. 58–70.
11. Політологічний енциклопедичний словник /Упоряд. В.П. Горбатенко. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Генеза.– 2004. – С.618–632.
12. Результаты экспресс-опроса студентов ВНУ им. В.Даля (9–10 декабря 2003 года).
13. Шестопал Е.Б. Политическая психология: Учебник для вузов /Е.Б. Шестопал. – М.: ИНФРА, 2002. – 448 с.