Партійні системи сучасності. Особливості партійної системи України

1) соціально-економічна  неструктурованість українського  суспільства, а, отже, неструктурованість  політичних інтересів виборців. До цього додався загрозливо низький рівень довіри громадян до влади та її інституцій в цілому і до політичних партій зокрема. За даними моніторингового дослідження тенденцій розвитку українського суспільства (1994 - 1997 рр.), цілком довіряли політичним партіям 0,8 % (1995 р.), 1,1 % (1996 р.), 0,5 % (1997 р.) опитаних громадян. А на запитання, чи є серед політичних партій і рухів, які існували на той час в Україні, такі, яким можна довірити владу, „так” відповіли 13,9 % (1994 р.), 8,7 % (1995 р.), 12,2 % (1996 р.), 11,3 % (1997 р.)

-  18  -

опитаних  громадян ;

2) партії  не мали розвинутої бази для  легітимного рекрутування членів.

       Значно вплинули на становленн  політичної системи України і  вибори 1998 року.

     За результатами підрахунку голосів, бар’єр у 4 % здолали 8 партій і виборчих блоків. У сумі вони набрали 65,79 % голосів. Відповідно до запропонованої Р. Майром класифікації партійної системи, якщо дві найбільші партії володіють більше, ніж 80 % мандатів, то це є система великих партій; якщо вони володіють 65 % мандатів - система середніх партій; якщо ж у них 42 % мандатів – система малих партій . Очевидно, партійна система України, де дві найбільші партії - КПУ і НРУ - разом отримали 1998 року 37,55 % мандатів, належать до останнього типу, а саме до системи малих партій. Отже, можна констатувати, що якісних змін 1998 року у порівнянні з 1994 роком не сталося. Вибори до місцевих рад, які відбувалися одночасно з парламентськими, в черговий раз засвідчили слабкість організаційної структури українських партій. За результатами виборів частка партійних депутатів в цих органах влади склала 7,6 %.

Отже, можна  відзначити, що в 1992 - 1998 роках:

1) становлення  партійної системи в Україні  йшло уповільненими темпами, що, очевидно, було пов’язано з тривалими пошуками моделі виборчої системи;

2) чинна  на тоді виборча система сприяла  успіху на виборах тих партій  та політичних структур і кандидатів, які володіли значним адміністративним  і фінансовим ресурсом. Як наслідок, особливо активну участь у виборах взяли потужні газотрейдерні угруповання (корпорація „Єдині енергетичні системи”, „Ітера”, „Інтергаз”, „Укргазпром”), нафтотрейдери, низка банків.

       На думку І. Степаненка, „парламентські вибори виявили такі основні риси української партійної системи: високий рівень фрагментації з максимальною розпорошеністю у центрі політичного спектру; відносну усталеність електоральних груп на лівому і правому флангах (КПУ, блок СПУ – СелПУ, НРУ); наявність на флангах „партійних двійок”: партія-лідер – партія-сателіт з приблизно однаковим співвідношенням сил (3:1) між собою: КПУ - СПУ, НРУ - „Національний фронт”; високий попит на лівоцентристську (можливо, соціал-демократичну) партію і брак відповідної пропозиції; зміцнення за НДП становища „партії влади”

Період 1998 - 2005 років можна віднести до третього етапу становлення партійної  системи в Україні. Він нічим  особливим не відрізнявся від  попередніх етапів. Згадані особливості  партійної системи фактично призвели до утворення двопартійного парламенту, який лише наближено відображав структуру політичних орієнтацій населення. Внаслідок цього перехід до змішаної виборчої системи своїм безпосереднім результатом мав лише забезпечення партійного представництва у складі законодавчого органу країни. Політичні партії виявилися допоміжним елементом політичної системи, виконуючи, в кращому випадку, роль політичної опозиції чи

-  19  -

лобістської структури, інструменту політичного  впливу, який використовують певні  „політики від бізнесу”. За своїми функціями політичні партії стали схожими на групи тиску.

    Тим не менше, президентські вибори 1999 і 2004 років продемонстрували, що вплив партій на вибори глави держави поступово посилюється. В сучасних умовах (фрагментарність, значна регіоналізація провідних політичних партій) електоральна база кандидата на посаду Президента від будь-якої партії є об’єктивно обмеженою. І позапартійний кандидат, позбавлений жорсткої партійно-ідеологічної ідентифікації, має більше можливостей для політичного маневрування та формування широкої електоральної бази. Але 2004 року до другого туру президентських виборів потрапили кандидати, які в очах виборців асоціювалися з конкретними політичними силами: В. Ющенко – з блоком партій „Наша Україна”, а В. Янукович – з Партією регіонів. Внесення змін до Конституції, трансформація президентсько-парламентської форми правління в парламентсько-президентську, затвердження пропорційної моделі виборів – все це сприятиме посиленню партій.

           Загалом можна зробити висновок, що в Україні склалася багатопартійна система з малими партіями. Якою ця система буде у майбутньому, залежить від зміни моделі державного управління та від того, як на практиці буде реалізована політична реформа. Поки що можна констатувати, що конституційна реформа, започаткована 8 грудня 2004 року, носить половинчастий і неоднозначний характер. З одного боку, вона змінює попередню систему з сильним Президентом, безвідповідальною Верховною Радою і безпорадним урядом, з іншого боку – під виглядом демократизації фактично цементує клановий характер української політики [9].

        Як свідчить історичний досвід, події на зразок „помаранчевої революції” мало впливають на ставлення еліти до народу. Але вони підштовхують до вирішення проблем, змушуючи відмовитись від застарілих і недієздатних інституційних механізмів. Отже, виникають умови для наступної зміни форм взаємодії влади і громадянського суспільства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

[9]. Партійна система України: етапи становлення та їх особливості // В. Войтків // Політичний менеджмент // №1 (46) (січень 2011).

- 20  -

Вступ 

     Типовою формою громадських організацій для політики виступають політичні партії. Вони є одним із головних інститутів політичної системи. Саме завдяки їх діяльності визначається характер і спрямування політичного процесу, стратегія і тактика боротьби за владу.

     Політична партія - це спільність людей, об'єднаних ідеологічно і організаційно, яка виражає інтереси певних соціальних спільнот і намагається їх реалізувати через завоювання, утримання та використання державної влади або участі в ній.

       Основною причиною виникнення політичних партій є необхідність захисту інтересів певної групи людей.

       Суспільно-політична роль партій проявляється в їх функціях, головними з яких є представництво соціальних інтересів, розробка ідеології та поширення її серед електорату, участь у боротьбі за владу та її здійснення, формування громадської думки, політична соціалізація населення, формування політичної еліти, інтеграція соціальної групи тощо.

        Партії, як правило, мають свою програму, більш або менш розгалужену організаційну структуру, покладають на своїх членів певні обов'язки. Тому вони служать могутнім чинником підвищення рівня організованості політичного життя, його раціоналізації. Критерієм визнання політичного авторитету партії в суспільстві є рівень представництва їх у парламенті і функціонування там партійних фракцій, бо саме тоді депутати від партії отримують представництво в різних парламентських органах.

Невід'ємним  елементом дослідження політичних партій є аналіз партійних систем.

     Здійснюючи взаємозв'язок між громадянами і державою, партії вступають у контакт не тільки з органами влади, але й одна з одною. Для позначення способу цього взаємозв'язку партій використовується термін "партійна система". У найбільш загальному вигляді партійна система - це сукупність зв'язків і відносин між партіями, які претендують на володіння владою в країні. Для визначення типу партійної системи нерідко використовується кількісний критерій (одно-, дво- і багатопартійні системи). До кількісного критерію часто додають такі показники, як наявність або відсутність домінуючої партії або здатність до укладення союзів, рівень загальності між партіями.

        Серед факторів, які визначають тип партійної системи (історичні традиції, особливості соціальної структури, ступінь фрагментарності політичних орієнтацій, законодавство, що регламентує реєстрацію і діяльність партій, президентська або парламентська форма правління) найбільше значення має виборча система.  
 

-  2  -

Висновок 

      Отже, партійна система - це сукупність відносин між: легально діючими політичними партіями з приводу політичної влади, які визначають її місце і роль у політичній системі.

        Існує багато класифікацій партійних  систем. Найпростішою класифікацією партійних систем, що враховує характер взаємодії та ступінь впливу політичних партій на суспільство в цілому, є їх поділ на однопартійну, двопартійну та багатопартійну.

    Однопартійна система передбачає утвердження політичної влади однієї партії.

    Двопартійна система - це така система, при якій реальну боротьбу за владу ведуть дві основні політичні партії.

     Багатопартійна система - це сукупність відносин між партіями, коли жодна з них не має переваги, а влада здійснюється коаліціями.

     Україна належить до країн з багатопартійною системою. Однак сам процес формування багатопартійності є досить складним і суперечливим. Він проходить в Україні через дрібнопартійність.

      Серйозною перешкодою переходу  до цивілізованої багатопартійності  є відсутність в суспільстві консенсусу з приводу базових цінностей, ідеалів і цілей суспільного розвитку.

        На думку одного з українських політологів в нашій державі відбувається «еволюція атомізованої партійної системи до системи поляризованого плюралізму», спостерігається перехід політичного спектра партій з національного виміру до загальноприйнятого розподілу на правих, лівих і центристів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

• 21  -

Список  використаної літератури: 

1.  Шляхтун П.П.// Політологія (теорія та історія політичної науки)// Навчальний посібник / К.: Либідь, 2005.- 576 c 

2. Гелей С., Рутар С., Кендус О. Політико-правові системи світу.- Львів, 2002.- 223 с 

3. Якушик В.М. Проблеми теорії типологізації суспільного розвитку й держави // Політологічні читання.-2001. - №3.- С. 10-11 

4. Е. Вятр //  Социология политических отношений./ 1979г. - С.334 

5. Порівняльна політика. Основні політичні системи сучасного світу / За ред. В. Багірова, М. Сазонова.- Харків, 2008 

6. Примуш М. Інституційні та партійні системи // Віче, 2003, № 4, с. 28-32 

7. Литвин В. Політична арена України: дійові особи та виконавці. – К., 1994. – 495 с. 

8. Рагозин Н. Развитие партийной системы Украины // Полис. № 1, 2004. 

9. Партійна система України: етапи становлення та їх особливості // В. Войтків // Політичний менеджмент // №1 (46) (січень 2011). 

10.  Юрій М.Ф. Політологія. Підручник. Київ Дакор. 2006 

11. Політологія (Ф.М.Кирилюк, М.І.Обушний, М.І.Хилько та ін.). За ред. Ф.М. Кирилюка. Здоров'я, 2004