Партійні системи сучасності. Особливості партійної системи України

Міністерство  освіти і науки України

Національна юридична академія України імені  Ярослава Мудрого 
 
 
 
 

Кафедра політології 
 

Реферат 

На тему: 

« Партійні системи  сучасності. Особливості  партійної системи  України » 
 
 
 
 
 

Виконала:

Студентка 4к., 13 гр., ІПКОП

Овчарова  Н.

Перевірила:

Стронова  О. В. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Харків 2011

План 

Вступ 

1. Поняття партійної системи 
 

2. Типологія партійних систем 

3. Особливості партійної системи України 

Висновок 

Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

• 1 -

1. Поняття партійної системи 
   

     Здійснюючи взаємозв'язок між громадянами і державою, партії вступають у контакт не тільки з органами влади, але й одна з одною. Для позначення способу цього взаємозв'язку партій використовується термін "партійна система".В політологічній літературі даються різні визначення поняття «партійна система». Система взагалі — це сукупність елементів, що перебувають у відносинах і зв´язках один з одним, яка утворює певну цілісність, єдність. За аналогією партійну систему можна розуміти як цілісну сукупність діючих у країні політичних партій та відносин між ними. Однак таке розуміння надто абстрактне. Деякі дослідники вважають, що до складу партійної системи входять не всі наявні в країні політичні партії, а лише ті, які діють легально. Інші наголошують на тому, що партійну систему складають лише ті партії, що прагнуть до влади, беруть участь у боротьбі за неї, справляють на її здійснення відчутний вплив. Згідно з цією точкою зору, до партійної системи не входять дрібні, маловпливові партії, які не беруть участі у здійсненні влади. [1.] 

              Політичні партії всі діють в певних соціально-економічних умовах. Межа партійних систем є кордон держави. Партійна система - це спільність взаємозалежних політичних партій, що прагнуть до встановлення, утримання і здійснення влади. Партійні системи об'єднують ті політичні партії, що справді виробили і дотримуються загальних принципів боротьби і взаємовідносин, дозволених законодавчими актами. Характер партійних систем визначає і вид політичного режиму, механізм і ефективність демократії. Політологи Заходу та й Сходу приділяють велику увагу з'ясуванню суттєвості партійних систем, визначенню їх змісту. Західний політолог Сейме Ньюмен відзначає, що партійна система - це право політичної партії на формування власної системи правління суспільством, а політолог Єжі Каак вказує, що партійні системи - сукупність політичних сил, що представлені в парламенті або таких, що прагнуть до представництва в парламенті. Польський політолог Єжі Вятр дещо інакше підходить, відзначаючи, що під партійною системою розуміється сукупність відносин між легально діючими політичними партіями, які виявляються в суперництві або спільному змаганні за політичну владу. У визначенні партійної системи політолог Лев Ентін підходить як до політичного інституту, визнаного і санкціонованого державою, де відображаються умови формування і діяльність політичних партій, їх взаємозв'язки і взаємовідносини, основні принципи і база зв'язків з іншими елементами політичної системи.[2.]

Більш точним, що відображає суттєвість партійної системи, є розкриття 

[1.]  Шляхтун П.П.// Політологія (теорія та історія політичної науки)// Навчальний посібник / К.: Либідь, 2005.- 576 c

[2.] Гелей С., Рутар С., Кендус О. Політико-правові системи світу.- Львів, 2002.- 223 с

-  3  -

характеру і взаємовідносин існуючих в країні політичних партій, умови їх діяльності і фактична роль в керівництві  державними справами, особливо в формуванні уряду.

      Отже, партійна система – це сукупність діючих у країні політичних партій та відносин між ними, які складаються в боротьбі за державну владу та у процесі її здійснення. У країнах сучасного світу склались різні партійні системи 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

-  4  -

2. Типологія партійних  систем 

        У країнах сучасного світу склались різніпартійні системи. Розрізняються вони залежно від кількості діючих у країні політичних партій, основних принципів їхньої взаємодії, за ідеологічною та іншими ознаками. Партійні системи є стабільні та консервативні; здатні зберігати цілісність і такі, що розпадаються; діючі в нормальній та у надзвичайній обстановці, поляризовані (біполярні), багатополярні та атомізовані; альтернативні та неальтернативні; молоді і такі, що мають досить тривалу історію та ін.   

           В основі типологізації партійних систем часто лежить застосування “суто політичних” критеріїв. На цій теоретичній базі можуть бути запропоновані такі групи класифікації партійних систем:

1) системи,  в яких партії мають власне  політичний характер, та системи з переважанням партій, що за своєю природою є псевдополітичними і являють собою побудовані на комунальних сімейних чи земляцьких принципах клани, кліки, чисто ситуативні угрупування “ad hoc” тощо;

2) такі, що відіграють провідну роль  формуванні реальної політики держави і суспільства, та такі, що грають другорядну роль у політичний системі (через суто декоративну роль політичних партій або їх недостатню розвиненість);

3) системи  з “вирізанням певного сегменту  політичного спектру” (тобто з  забороною партій певних ідеологічних напрямків) та ліберальні (у суто політичному, не економічному розумінні цього терміну) - без встановлення досить суворих ідеологічних критеріїв для надання офіційного дозволу на функціонування конкретних політичних партій;

4) однопартійні, двопартійні, багатопартійні;

5) революційні,  реформаторсько-стабілізаційні, консервативні;

6) плюралістичні,  обмежено плюралістичні та монолітичні;

7) націоналістичні  та полікультурні;

8) релігійні  та світські;

9) марксистські, “національного” (“арабського”, “африканського” тощо) соціалізму та несоціалістичні;

10) соціалістичні,  капіталістичні, феодальні, рабовласницькі (можуть бути застосовані й  інші критерії та теоретичні  підходи для визначення “історичних  типів” партійних систем, як і  політичних систем в цілому, наприклад, можна розрізняти партійні системи доіндустріального, індустріального, постіндустріального та інформаційного суспільства).

          Наведений вище перелік можливих класифікацій партійних систем не є вичерпуючим, охоплюючим все різноманіття теоретичних підходів (та їх комбінацій), що застосовуються до аналізу цих систем. Крім того, треба зазначити, що тут були вказані лише теоретично виділені так би мовити “чисті” (“рафіновані”) типи партійних систем, поміж яких розташовується багато змішаних та проміжних типів, які відповідають реаліям тих чи інших країн. Конкретні критерії класифікації (типологізації) партійних систем у

-  5  -

 межах  кожної з наведених вище можуть класифікуватися на прийнятті до уваги її зовсім різних сторін:

а) її сутності та

б) зовнішньої видимості або декларованої форми.

          Характеристика системи як двопартійної може даватися на підставі:

а) офіційного закріплення у конституційному  законодавстві країни припустимості  існування лише двох політичних партій і відповідно - забороні всіх інших партій, або

б) визнання факту переважання у політичному  житті конкретної країни двох партій, які час від часу змінюють одна одну при владі (при цьому законодавство  країни може офіційно надавати цим  двом традиційним партіям формально-юридичні та фактичні переваги перед будь-якими третіми партіями, хоча і обмежувати загальну кількість легальних партій).

         Якщо ж продовжити цей аналіз партійних систем та узагальнити й дещо деталізувати найбільш поширену в сучасній політичній літературі типологію партійних систем, в основі якої лежать два критерії - кількість існуючих партій та наявність принципу альтернативності (можливості ротації, зміни правлячих партій), то можна запропонувати тику комплексну класифікацію партійних систем:

         1.Відсутність партійної системи.

 Вона  може виникати у випадках:

   а) панування у суспільстві такої політичної культури, що не передбачає існування та діяльності політичних партій в їх сучасному розумінні (таким у докапіталістичні часи було становище в більшості феодальних країн);

   б) введення вищою державною владою заборони (тимчасової або, виходячи з принципових засад - “назавжди”) на створення будь-яких політичних партій. Приклади “тимчасового запровадження” безпартійної системи представлені низкою африканських країн безпосередньо після багатьох військових переворотів 60-х - 80-х років (Дагомея, Верхня Вольта, Нігер та інші), а приклади режиму постійного функціонування безпартійної системи - Саудовська Аравія, Оман тощо. При цьому перший тип ситуацій може іноді характеризуватися такими досить цікавими (для дослідників) моментами, за яких певні політичні сили намагаються утворити політичні партії й відповідно - партійну систему, але традиціоналістичне суспільство фактично відкидає та зводить нанівець ці потуги, перетворюючі новостворені “нібито” політичні партії на кліки, клани та інші неполітичні за своєю природою (а скоріше за все комунальні) соціальні утворення. А в другому типі ситуацій можуть за певних обставин виникати нелегальні партії, причому нерідко їх основна діяльність зосереджується або за кордоном, або в тих регіонах країни, що виходять з-під контролю правлячих у державі сил (це сталося, наприклад, в Омані в 70-х роках).[3.] 

[3.] Якушик В.М. Проблеми теорії типологізації суспільного розвитку й держави // Політологічні читання.-2001. - №3.- С. 10-11

-  6  -

      2. Однопартійні системи.

Вони  представлені двома головними і  зовсім несхожими один на одного варіантами:

а) системи, в яких всі інші, крім правлячої, партії недвозначно офіційно забороні, або їх створення де-факто унеможливлюється;

 б)  системи, за яких в умовах  плюралістичної демократії, але  при переважанні непартійної  політичної культури існує лише  одна партія, а спроби сформувати  інші партії просто ще не  робились, або зазнали невдачі через хиби дій самих ініціаторів, а не через протидію їм з боку політичної влади. Прикладами першого різновиду однопартійної системи є СРСР до 1989 року, сучасні В'єтнам та Куба, низка інших країн. Фактично такою ж могла би бути визнана й “безпартійна” система в Соціалістичній Народній Лівійській Арабській Джамахірії, якби не офіційна характеристика в “Зеленій книзі” М.Каддафі (одному з основних документів лівійської революції) будь-яких партій як організацій, що не відповідають духу ісламу та принципам народовладдя.

           3. Двопартійні системи.

Серед багатьох її варіантів найбільш характерними є такі:

А). Неальтернативна  ротаційна суто двопартійна. Так, у 1957 році у Колумбії дві традиційні партії (Консервативна та Ліберальна), підписавши угоду про “паритетне правління”, домовилися про те, що по черзі і без виборів через кожні чотири роки посада президента буде переходити від однієї до другої партії й буде діяти паритетний (для цих двох партій) принцип формування уряду, регіональних та місцевих органів влади, - створювалася двопартійна система Національного фронту, яка проіснувала до 1970 року.

Б). Неальтернативна  неротаційна суто двопартійна система  з партією-гегемоном. Прикладом її була Болгарська Народна Республіка в якій існувало дві легальних партії - правляча Комуністична партія та її “молодший партнер”- Болгарський землеробський народний союз.

 В). Альтернативна ротаційна суто  двопартійна. ЇЇ проголосили, але невдало намагалися реалізувати в Нігерії через деякий час після одного з військових переворотів у 80-х роках, коли офіційно державою було декларовано створення двох політичних партій і на період “стабілізації демократії” в країні заборонялася діяльність будь-яких інших партій.