Особливості місцевих органів влади і самоврядування в Україні

1) Конституційний Суд України;

2) суди загальної юрисдикції.

Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації, її складають:

1) місцеві суди;

2) апеляційні суди, Апеляційний суд України;

3) вищі спеціалізовані суди (Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України);

4) Верховний Суд України.

Окрім правосуддя судова влада у  правовій державі здійснює функцію  захисту прав і свобод людини і громадянина шляхом їх гарантування та поновлення, а також функцію стримування двох інших гілок влади шляхом здійснення конституційного нагляду і судового контролю за ними. [2]

Роблячи висновок і виділяючи головне, скажемо також, що по зазначених ознаках  державні органи можна підрозділити на три основні групи: представницькі органи; виконавчі органи;  судові (правоохоронні) органи, у тому числі  органи конституційного нагляду. Але не зважаючи  на чіткий розподіл владних повноважень між органами державної влади, вони не мають чітку розмежованість так як робота кожної з гілок направлена на реалізацію однієї задачі – роботи держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. МІСЦЕВІ ОРГАНИ ВЛАДИ І  САМОВРЯДУВАННЯ

3.1. Основні моделі місцевих органів влади і самоврядування

 

Відповідно до Конституції України  місцеве самоврядування — це право  територіальної громади — жителів  села чи добровільного об'єднання  у сільську громаду жителів кількох  сіл, селища чи міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів  України (ст. 140).

Термін "місцеве самоврядування" тільки входить в наш політико-правовий словник. За радянських часів місцеве самоврядування вважалося чисто буржуазним інститутом і рішуче відкидалося. Ідея місцевого самоврядування почала відроджуватися в період горбачовської перебудови і остаточно утвердилася в Україні після проголошення її державної незалежності.

Місцеве самоврядування є одним  з головних елементів розвитку демократичного конституційного ладу. За своєю природою воно виступає як специфічна форма реалізації публічної влади. Воно втілює інтереси територіальних громад, тоді як держава — загальнонаціональні інтереси, а політичні партії чи громадські організації — політичні, соціальні, культурні та інші інтереси своїх членів. Місцеве самоврядування відрізняється від інших форм здійснення публічної влади своїми інститутами, формами діяльності, повноваженнями, правовим захистом і відповідальністю. Характерними рисами місцевого самоврядування є:

— демократизм, який виражається у виборності органів самоврядування (сільських, селищних і міських рад, сільських, селищних і міських голів), у різноманітності форм участі мешканців сіл, селищ і міст у здійсненні місцевого самоврядування (місцеві референдуми, вибори, органи самоорганізації населення і т. д.), у гласності і врахуванні громадської думки органами і посадовими особами місцевого самоврядування;

— децентралізованість системи місцевого самоврядування, яка побудована з урахуванням й наближеності органів самоврядування до населення сіл, селищ і міст (первинний рівень місцевого самоврядування), самостійності територіальних громад у вирішенні питань місцевого життя, невтручання держави у внутрішні справи територіальних громад, формування місцевих бюджетів знизу уверх, наділення територіальних громад комунальною власністю, утворення вторинного рівня місцевого самоврядування (районних та обласних рад) на базі первинного рівня, автономії органів місцевого самоврядування у взаємних стосунках, делегуванні цим органам окремих функцій виконавчої влади;

— піднаглядність і підконтрольність місцевого самоврядування, що передбачає здійснення державою нагляду за законністю в діяльності органів самоврядування, судове скасування незаконних актів місцевого самоврядування, дострокове припинення повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, притягнення винних осіб до дисциплінарної та інших видів юридичної відповідальності.

Отже, місцеве самоврядування є пристосованою до потреб територіальних громад формі автономного здійснення публічної влади, яку держава заохочує і контролює відповідно до Конституції і законів України. Місцеве самоврядування має свою фінансово-економічну основу, його функціонування носить соціально-економічний характер. Децентралізований зміст місцевого самоврядування та деякі інші фактори зменшують, але не виключають його політичний вплив на державу.

3.2. Особливості місцевих органів влади і самоврядування в Україні

 

Визначення системи місцевого  самоврядування та її елементів є  досить складним, оскільки саме поняття  місцевого самоврядування, як було вказано раніше, може розглядатися в різних площинах. Оскільки за сучасного  стану справ в Україні кожна  з цих площин-аспектів виражається  у певних формах, то в процесі  опису системи українського місцевого  самоврядування необхідно враховувати всі ці аспекти.

Згідно зі ст.5 Конституції народ  здійснює свою владу безпосередньо  і через органи державної влади  та органи місцевого самоврядування. Таким чином, закріплюються дві  основні групи форм реалізації народовладдя: форми безпосереднього і опосередкованого народовладдя. Аналогічним чином  визначаються ці форми на місцевому  рівні.

Отже, система місцевого самоврядування може бути розглянута у двох аспектах. Потрібно розрізняти систему форм здійснення місцевого самоврядування і систему  суб’єктів місцевого самоврядування.

Систему форм здійснення місцевого  самоврядування складають:

1. Форми безпосередньої демократії, які використовуються в системі  місцевого самоврядування. До них  відносяться:

– місцевий референдум – форма  вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого  волевиявлення;

– місцеві вибори – вибори депутатів  відповідної місцевої ради та сільських, селищних, міських голів;

– загальні збори громадян – збори  всіх або частини жителів територіальної громади за місцем проживання для  вирішення питань місцевого значення;

– місцеві ініціативи – пропозиція членів громади про обов’язковий розгляд на відкритому засіданні  ради будь-якого питання, віднесеного  до відання місцевого самоврядування. Порядок внесення місцевої ініціативи визначається радою або статутом громади. Внесена місцева ініціатива підлягає обов’язковому розгляду на відкритому засідання ради за участю членів ініціативної групи;

– громадські слухання – це заслуховування не рідше одного разу на рік громадою звітів депутатів ради і посадових осіб місцевого самоврядування, під час якого можуть порушуватися різні питання і вноситися пропозиції з питань місцевого значення;

– організація і участь в мітингах, походах, демонстраціях, пікетуваннях на місцевому рівні;

– участь населення у роботі органів  місцевого самоврядування на добровільних засадах (в якості експертів, спеціалістів, консультантів, громадських контролерів).

2. Форми представницької демократії, які використовуються в системі  місцевого самоврядування – це  представницькі органи місцевого  самоврядування, місцеві голови, органи  самоорганізації населення, які  обираються населенням і через  діяльність яких громадяни можуть  впливати на здійснення місцевого  самоврядування на підвідомчій  території.

В ст.5 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплена система суб’єктів  місцевого самоврядування, серед  яких залежно від значимості й  впливу на здійснення завдань і функцій  місцевого самоврядування умовно можна  виділити декілька рівнів, первинним  з яких є територіальна громада  села, селища, міста як основний носій  функцій і повноважень місцевого  самоврядування.

Її складають жителі, об’єднані  постійним проживанням у межах  села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів  кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Другий рівень системи складають  органи місцевого самоврядування –  сільські, селищні, міські, районні  у містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи, а також  районні й обласні ради та сільський, селищний, міський голова. До третього рівня належать органи самоорганізації населення. Більш детально особливості цих суб’єктів будуть розглянуті у наступному розділі.

У підсумку, систему місцевого самоврядування можна визначити як сукупність суб’єктів  і форм здійснення місцевого самоврядування, через які населення територіальної громади реалізує надані їй функції  і повноваження.

 

Висновок

 

Результатом проведеного дослідження стали наступні положення:

• механізм держави — це сукупність державних органів, установ, підприємств та інших державних інституцій, за посередництвом яких практично здійснюються завдання й функції держави. До ознак якого належить ієрархічність системи, її цілісність та структурність.

Структура механізму держави представляє  собою елементи держави які виконують реалізацію функцій держави. До таких елементів належать: державні органи, державні підприємства, державні установи;

• система державних елементів, а саме державних органів утворює, державний апарат, який має характерні ознаки: створюються на основі загальних принципів, наділені владними повноваженнями, наділені матеріально-технічними та організаційними засобами, що забезпечують реалізацію їх повноважень, мають нормативно закріплену структуру та законодавчо визначену компетенцію, функціонують у межах і в порядку, певних правових форм.

Співвідношення державного механізму  і державного апарату допомагає зробити висновок, що поняття «державний механізм» глибше ніж поняття «державний апарат». Державний механізм – система всіх елементів  які беруть учать у роботі держави, тоді коли державний апарат – це система охоплюючи лише ті елементи держави, що безпосередньо виконують її функції і мають на це владні повноваження;

• державний орган – це безпосередньо первинний елемент механізму держави, що бере участь в здійсненні функції держави i наділений для цього владними повноваженнями. Кожний орган держави відповідає за здійснення окремих повноважень, тобто має свої функції;
• існує класифікація державних органів за різними критеріями, залежно від способу утворення, часом функціонування, за змістом, напрямом діяльності тощо.

До системи державних органів  України належать:

1) орган законодавчої влади — Верховна Рада України;

2) глава держави — Президент України;

3) органи виконавчої влади, що поділяються на:

4) органи судової влади — Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції;

5) органи місцевого самоврядування.

В ході виконання курсової роботи було розглянуто і вивчено суб’єкти виконуючі державні функції а також їх взаємодію між собою та організацію їх праці:

• глава держави — це конституційний орган і одночасно вищий посадовець держави, що представляє державу зовні й усередині країни, символ державності народу.

У відповідності зі ст. 5 Конституції  Україна є республікою. Главою держави  з такою формою правління є  Президент. Його повноваження регламентовані Конституцію України (ст. 102), а також  законом про Президента, прийнятого 5 липня 1991 р. Президент України виступає гарантом забезпечення i дотримання прав i свобод громадян, державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання її законів i Конституції. Повноваження його різноманітні. Він представляє  українську державу в міжнародних  відносинах, веде переговори, укладає  міжнародні договори, угоди i так далі;

• законодавча влада має низку повноважень: повноваження видавати загальнообов'язкові нормативно-правові акти; виражати волю народу; мають право приймати закони.

Відповідно до Конституції. України  єдиним органом законодавчої влади  України є парламент — Верховна Рада України (ст. 75 К.У.). Вона правомочна розглядати i вирішувати будь-яке питання, що не входить згідно з Конституцією в компетенцію органів виконавчої державної або судової влади, а також що не є таким, який вирішується виключно всеукраїнським референдумом;

• виконавча влада — це сукупність повноважень з безпосереднього управління суспільством. Повноваженням виконавчої влади є управління, що включає: виконавчу діяльність — здійснення рішень, які прийняті органами законодавчої влади; розпорядчу діяльність — здійснення управління шляхом видання підзаконних актів і виконання організаційних дій.

Уряд України (Кабінет Міністрів) є органом виконавчої державної  влади України. Конституція України i Закон про Кабінет Міністрів  України встановлюють порядок створення  і правове положення цього органу;

• судова влада — незалежна влада, яка охороняє право, виступає арбітром у спорах про право, відправляє правосуддя. Суди є незалежними від інших органів влади і підкоряються тільки закону.