Особливості місцевих органів влади і самоврядування в Україні

Працює Верховна Рада сесійно. Сесія  може бути у вигляді пленарного засідання, а також роботи а комісіях.

Очолює верховну Раду України Голова, який i здійснює загальне керівництво  її роботи. У разі його відсутності  або неможливості їм виконувати свої обов'язки, їх виконує перший заступник.

Рішення Верховної Ради приймаються  виключно на її пленарних засіданнях, а підготовка їх проектів здійснюється в комітетах

Приймаються рішення Верховною  Радою більшістю голосів від  її конституційного складу, а ряд  особливо важливих питань, передбачених регламентом — конституційною більшістю.

Конкретні повноваження Верховної  ради закріплені в ст. 85 Конституції  України, однак вони не є вичерпними i доповнюються іншими її статтями з  правами відсторонення Президента від влади (процедура імпічменту), вираження недовір'я Кабінету Міністрів (ст. 87 К.У.) i інші.

Найважливішими повноваженнями Верховної  Ради України є:

1) у законодавчій сфері. Внесення змін до Конституції України, прийняття законів, затвердження Державного бюджету України;

2) у зовнішньополітичній сфері. Оголошення за поданням Президента України стану війни та укладання миру, ратифікація і денонсація міжнародних договорів;

3) у формуванні органів виконавчої влади. Призначення за поданням Президента України Прем'єр-міністра України й інших вищих посадових осіб;

4) у формуванні органів судової влади. Призначення третини складу Конституційного Суду України, обрання суддів загальної юрисдикції;

5) у здійсненні парламентського контролю. Контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України, посадових осіб виконавчої влади, перевірка виконання законів, бюджетно-фінансовий контроль, парламентські розслідування тощо.

6) усунення Президента України з посади в порядку особливої процедури (імпічменту).

Верховна Рада України відповідно до Конституції України здійснює і інші повноваження.

Законодавча влада, внаслідок свого  представницького мандату, є найбільш політизованим інститутом влади на відміну від інших гілок влади — виконавчої і судової, відносно яких існує пряма конституційна заборона створення осередків політичних партій і здійснення політичної активності. Тому в органах законодавчої влади — парламентах, передбачається створення фракцій політичних партій, парламентської більшості та меншості тощо. [2]

2.4. Виконавчі органи

 

Виконавча влада — це сукупність повноважень з безпосереднього управління суспільством.

На відміну від законодавчої влади, що має первинний характер, виконавча влада має за своєю сутністю вторинний (похідний), підзаконний характер. Всі дії та акти виконавчих органів мають ґрунтуватися на законі, не повинні йому суперечити, направлені на виконання закону. Звідси їхня назва — виконавчі.

Зміст діяльності виконавчої влади — управління, що включає:

1) виконавчу діяльність — здійснення рішень, які прийняті органами законодавчої влади;

2) розпорядчу діяльність — здійснення управління шляхом видання підзаконних актів і виконання організаційних дій.

Виконавчі органи влади, крім того, здійснюють адміністративний контроль. Наприклад, міністерства і відомства проводять перевірки, ревізії, інспекції з метою проконтролювати діяльність нижчестоящих органів і установ.

Для здійснення своїх завдань виконавча влада потребує особливих структур. Вона володіє найбільш розгалуженою системою різноманітних органів із численним кадровим складом державних службовців у центрі і на місцях. Ці органи складають виконавчу вертикаль, засновану на ієрархії та підпорядкуванні. Органи виконавчої влади мають право безпосередньо зобов'язувати підлеглі органи, указуючи їм, як слід діяти, як саме вирішувати те або інше питання, що не допускається в інших гілках влади.

У сучасних країнах виконавчу владу може очолювати:

• глава уряду (Франція, Греція, Польща);
• глава держави (США),
• уряд (Ізраїль, Україна).

Глава виконавчої влади делегує ряд повноважень органам і посадовцям нижчого рангу.

У системі виконавчої влади перебувають органи примусу (поліція, армія, в'язниці). «Силовий» характер виконавчої влади складає об'єктивну основу для можливої узурпації державної влади саме виконавчими органами.

Тут надзвичайно важливими є дієві механізми заборон і противаг та ефективні важелі політичної відповідальності з боку законодавчої влади (через правові закони), з боку судової влади (через судовий контроль), з боку контрольної влади (конституційний контроль).

Ієрархічна побудова виконавчої влади з виділенням центральної, в окремих випадках — регіональної та місцевої влади — забезпечує чіткість і швидкість виконання ухвалених рішень. Виходячи зі змісту та результатів діяльності виконавчої влади, судять про ефективність державної влади в цілому. Від роботи всієї системи виконавчої влади залежить стан економічного, політичного, соціального і культурного життя суспільства, рівень життя індивіда. [3]

Уряд України (Кабінет Міністрів) є органом виконавчої державної  влади України. Конституція України i Закон про Кабінет Міністрів  України встановлюють порядок створення  і правове положення цього  органу.

Стаття 113 Конституції України визначає вищим органом в системі виконавчої влади Кабінет Міністрів України. Це означає, що Кабінет Міністрів  як колегіальний орган повинен завершити  виконавчу вертикаль і в системі  державних органів управління (починаючи  з нижчих органів—місцевих державних  адміністрацій). Кабінет Міністрів  відповідальний перед Президентом  України, підконтрольний i підзвітний Верховній Раді України в межах, передбачених Конституцією (ст. 85, 87,113) .

Кабінет Міністрів складається  з прем'єp-міністра, першого віце-прем’єр мiнicтpa, віце-прем’єр мiнicтpiв i міністрів, що очолюють мiнiстерства. Прем’єр-міністра України призначає із згоди парламенту Президент України. 3і згоди парламенту Президент призначає деяких інших ключових міністрів (закордонних справ, оборони i інших). інших міністрів призначає Президент України по представленню Прем’єр-міністра.

Саме Прем’єр-міністр представляє  Президенту пропозиції Відносно структури  органів виконавчої влади;

За його пропозицію Президент створює, реорганізовує i ліквідує міністерства i інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах повноважень i коштів, передбачених Конституцією (ст. 106).

 Відповідно до Конституції  України Кабінет Міністрів здійснює  керівництво господарської економічної,  зовнішньополітичної, соціальної, культурної i іншими сторонами життя нації  України, здійснюючи їх комплексний  розвиток, забезпечуючи суверенітет  України i її економічну самостійність,  здійснює зовнішню i внутрішню політику  держави, виконання Конституції  i Актів Президента України, забезпечує  проведення фінансовою політики, державної політики в області  ціноутворення i оплати праці;  забезпечує складання i виконання  державного бюджету; вживає заходів  по забезпеченню національної  безпеки i обороноздатності України,  забезпеченню законності прав i свобод  громадян.

На Кабінет Міністрів покладений також обов'язок направляти i координувати роботу всіх міністерств i інших органів  державної виконавчої влади (ст. 116).

Багатогранними є також повноваження Кабінету Міністрів i в майновій сфері, якими забезпечуються зокрема piвнi умови розвитку всіх форм i видів  власності, а також в оперативному управлінні об’єктами державної  власності згідно із законом.

Здійснюючи свої функції , i повноваження. Кабінет Міністрів видає постанови i розпорядження що є обов'язковими для виконання всіма органами державної влади i організовує їх виконання.

Кабінет Міністрів складає свої повноваження перед обраним Президентом  України.

Конституцією України передбачається також випадки дострокового припинення повноважень Кабінету Міністрів:

— відставка Прем’єр-міністра;

— прийняття Верховною Радою  резолюції недовір'я кабінету міністрів  України.

Після подачі Прем’єр-міністром прохання Президенту України, Кабінет Міністрів, відставка якого прийнята Президентом, за його дорученням продовжує виконувати свої обов'язки до початку роботи знову  сформованого Кабінету Міністрів, але  терміном не більш 60 днів.

2.5. Судові органи

 

Судова влада — незалежна  влада, яка охороняє право, виступає арбітром у спорах про право, відправляє правосуддя. Суди є незалежними від інших органів влади і підкоряються тільки закону. Організаційно-правові принципи здійснення правосуддя і гарантії незалежності суду задаються конституцією. Серед гарантій незалежності суду виділяють недоторканність судді, довічний строк призначення або обрання, ефективне виконання судових рішень.

Законодавством закріплені такі демократичні принципи здійснення судової влади, як рівність усіх перед законом і судом, участь у розгляді справи засідателів, присяжних, право підсудного на захист тощо.

Із позицій реалізації права правосуддя і судова влада — поняття не тотожні. Правосуддя — вид соціальної (перш за все державної) діяльності, форма захисту судовою владою порушеного або оспорюваного права. Ефективність діяльності судів має три складові: швидкість та оперативність вирішення спорів, обґрунтованість і законність рішень, забезпечення їх виконання.

У сучасному світі склалися дві  судові системи, одна з яких іменується змагальною, а друга — слідчою. Характерною рисою змагальної судової системи є безпосередній диспут сторін перед судом, коли сторони (адвокати) мають можливість контролювати хід процесу й є головними дійовими особами в цьому процесі. Суддя тут наближається за своєю позицією до ролі третейського судді. Якщо при цьому є присяжні, то суддя не вирішує питання, хто правий, а хто винен. Суддя не втручається до процесу ухвалення рішення. Змагальна судова система характерна для держав із прецедентною правовою системою.

У слідчій системі багато що визначається на стадії попереднього розслідування, і суддя по суті веде справу на основі документів. При цьому суддя сам досліджує факти і прагне встановити істину у справі. У слідчій системі за традицією не застосовується суд присяжних, і адвокати не є головними дійовими особами. Слідча система використовується в державах з нормативно - актною правовою системою.

Сьогодні відмічається зближення прецедентно та нормативно-актної правових систем, взаємне використання різних елементів організації судової діяльності. Характерний приклад — поширення суду присяжних у державах континентальної Європи.

Судова влада здійснюється одноосібно суддею (при розгляді незначних правопорушень) або судовою колегією з дотриманням встановленої законом процедури. Межі дії судової влади обмежені нормами, що регламентують право на звернення в суд, а також принципами права.

Основні функції судової влади:

1) охоронна (охорона прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів усіх суб'єктів права);

2) функція правосуддя (захист, відновлення порушених прав);

3) контрольно-наглядова (заборона рішень двох інших гілок влади в рамках права і конституційної законності шляхом здійснення конституційного нагляду і судового контролю над ними).

Судова влада перешкоджає дії  безрозсудних законів, забезпечує відповідальність виконавчої влади за недотримання волі законодавця, захищає права громадян від свавілля. [3]

Згідно з Конституцією України, суди є самостійною гілкою влади і діють незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Судова діяльність поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Свої функції суди здійснюють керуючись лише законом. Будь-яке втручання в їх діяльність є недопустимим і має наслідком передбачену законом відповідальність.

В Україні правосуддя базується  на відповідних принципах, до яких необхідно  віднести:

- здійснення правосуддя виключно судами;

- незалежність судів і підкорення їх лише закону;

- державна мова судочинства;

- законність;

- рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

- забезпечення доведеності вини;

- змагальність сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

- підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

- забезпечення обвинуваченому права на захист;

- гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

- забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду;

- обов'язковість рішень суду.

Відповідно до Конституції та Закону України «Про судоустрій України» судову систему України складають: