Особливості місцевих органів влади і самоврядування в Україні

Як глава української держави Президент України є Головнокомандуючим Озброєними Силами України, призначає на посаді i звільняє від посад вище командування Збройних сил України, здійснює керівництво в сфері національної безпеки i оборони держави; очолює Раду національної безпеки i оборони України.

Президент, як глава держави підписує закони, прийняті Верховною Радою  України. У межах своєї компетенції, здійснюючи свої функції i повноваження, Президент видає укази i розпорядження, які є обов'язковими для виконання всіма державними структурами i громадянами на вciй території України. Biн виступає також як стримуючий чинник i, противага відносно інших гілок влади.

Президент України представляє  Верховній Раді України на твердження кандидатуру прем’єр-міністра i інших  відповідальних посадових oci6 держави, приймає рішення про їх відставку. По представленню прем’єр-міністра призначає міністрів, керівників інших  структур і органи державної влади, голови місцевих державних адміністрацій i припиняє їх повноваження на цих посадах.

Президент утворює суди в певному  порядку, призначає третину складу Конституційного суду України, а  також суддів загальної юрисдикції.

Як глава держави Президент  України, очолюючи систему органів  виконавчої державної влади, забезпечує їх взаємодію з Верховною Радою  України, подає на розгляд Верховної  Ради щорічні доповіді про виконання  соціально-економічних програм i програм  внутрішньополітичної i зовнішньополітичної  діяльності.

До компетенції Президента України  відносяться також нагородження державними нагородами України, вищих  військових звань; розв'язання питань прийому е громадянство i виходу з громадянства України, помилування oci6, осуджених судами України.

3 метою забезпечення реалізації  повноважень Президента України  при ньому функціонує Адміністрація  Президента — допоміжний орган,  що складається з досвідчених  адміністраторів, наукових консультантів,  політиків, економістів, правознавців. У складі Адміністрації освічені  консультанти , дорадчі структури  : соціально-економічна рада, комісії  з політико-правових, зовнішньоекономічних  питань i питань науки.

Президент України обирається громадянами  України на основі загального, рівного  прямого виборчого права при  таємному голосуванні терміном на 5 років, притому не більше ніж на два  терміни. Президентом України може бути вибраний громадянин України, досягнувши 35 років, що має право голосу, та проживає в Україні протягом останніх перед  днем виборів 10 років i що володіє державною  мовою. Президент не має права  передавати свої повноваження іншим  особам або органам. У разі дострокового припинення повноважень" Президент України у відповідності зі статтями 108,109, 110, 111 Конституції виконання своїх президентських обов'язків. на період до обрання i вступу на посаду нового Президента України покладається на Прем’єр-міністра (ст. 112).

Статус Президента включає також, гарантії захисту його недоторканості. За посягання на честь i гідність Президент  України чинним законодавством передбачена  відповідальність. Звання Президента .України охороняється законом i зберігається за ним довічно, якщо тільки він не був усунений зі свого поста в  порядку імпічменту .

2.3. Законодавчі органи

 

Поняття законодавча влада має кілька значень. Законодавча влада — це:

1. повноваження видавати загальнообов'язкові нормативно-правові акти, що належить народу, або делеговане народом своїм представникам у парламенті;
2. носій народного суверенітету, вираз волі народу, інтересів народу;
3. система органів держави, що мають право приймати закони.

У сучасній державі законодавча влада, як правило, носить представницький характер. На основі виборів народ передає владу своїм представникам і таким чином уповноважує представницькі органи здійснювати державну владу. [3]

У цьому сенсі можна говорити про первинність представницьких органів в механізмі державній владі, їхньому пріоритеті та верховенстві: законодавча влада є першою серед рівних.

Верховенство не означає і не має означати єдиновладності законодавчих органів. Є сутнісні та політико-юридичні обмеження цієї влади. Сутнісні обмеження випливають з її делегованості (тільки народ володіє всією повнотою державної влади), визначаються принциповою залежністю від волі виборців. Політико-юридичні обмеження пов'язані з тим, що будь-який закон має відповідати політичним та юридичним реаліям, а також фундаментальному праву — конституції, інакше органи конституційного нагляду можуть визнати його недійсним.

Разом із безпосередньою законотворчістю законодавчий орган має ряд інших важливих повноважень. Особливу парламентську прерогативу складає рішення фінансових питань, зокрема розгляд проекту державного бюджету і контроль за витрачанням фінансових коштів держави.

Парламент бере участь у формуванні органів виконавчої, а іноді — й судової влади, призначенні різних посадовців, аж до глави держави в парламентарних республіках. Залежно від форми правління парламент в тій чи іншій мірі бере участь у процедурі призначення глави уряду і кабінету.

Парламент здійснює контроль за роботою уряду, інших посадовців виконавчої влади. Вираз недовіри уряду, перевірка виконання законів, парламентські розслідування служать могутніми засобами парламентського контролю.

Парламентський контроль призначений для того, щоб законодавча влада була в курсі урядової політики, що проводиться, конституційними методами сприяла її суспільній корисності і реально гарантувала вільний розвиток особи. [3]

Таким чином, слід виділити такі укрупнені функції законодавчого органу:

1) законодавча діяльність є визначальною в компетенції парламенту;

2) представницька функція пов'язана із забезпеченням партійного, територіального, корпоративного, етнічного представництва;

3) установча функція полягає в затвердженні та призначенні різних осіб на державні пости, створення організаційних структур, спеціальних комісій тощо;

4) функція контролю та відповідальності проявляється в обговоренні основних напрямів урядової політики, бюджету та звіту про його виконання, парламентських запитів депутатів уряду або міністру, контрольній діяльності парламентських комісій, виразі недовір'я уряду. [3]

У демократичній державі найвищим представницьким та законодавчим органом є парламент. Він представляє суверенітет народу, і лише він правомочний виражати волю народу у формі закону. Демократично обраний парламент, що здійснює свої функції, є найважливішим інститутом легітимної державної влади, форма забезпечення політичної гласності та відкритої політичної полеміки. «Парламент» — це родовий термін. У Великій Британії, Індії, Канаді, Японії і низці інших країн законодавчий орган безпосередньо іменується парламентом. У решті країн цей орган має іншу назву (наприклад, Сейм — в Польщі, Фолькетинг — в Данії, Альтинг — в Ісландії, Конгрес — у США).

Становлення і розквіт парламентаризму припав на період формування сучасної держави (XVIII-XIX ст.). Саме тоді склалося коло основних повноважень парламенту: ухвалення законів, затвердження бюджету, контроль над урядом у формі запитів і обговорення його діяльності, вираз (вотум) довіри або недовіри уряду тощо. Сучасний парламент, як і раніше, має великі повноваження у сфері законотворчості. [2]

Він має право встановлювати податки, приймати державний бюджет, брати участь в зовнішньополітичному процесі, вирішувати питання оборони. Парламент може здійснювати і квазісудові функції: притягати президента, членів уряду до юридичної відповідальності (імпічмент).

З ускладненням суспільного життя, у ході соціального та науково-технічного прогресу звичайно спостерігається зростання ролі уряду та зниження ролі парламенту.

Будь-який парламент є перш за все  зборами представників народу — депутатів, які на пленарному засіданні обговорюють та ухвалюють рішення, перш за все закони. Парламенти можуть мати двопалатну й однопалатну структуру.

У федеральних державах парламенти складаються з двох палат (одна з них представляє народ, а друга — суб'єкти федерації), які у принципі мають однакові законодавчі повноваження (у США — Палата представників і Сенат, в Австрії — Союзна рада і Національна Рада). Іноді, разом із палатами особливий чин у парламенті складає глава держави (історично — в Речі Посполитій, в сучасному світі — у Великій Британії, Індії).

Двопалатна парламентська система має місце в деяких унітарних державах. Це зумовлене прагненням до стійкішої рівноваги сил між виконавчою і законодавчою владами, при якому влада однієї палати стримується створенням другої палати, що формується на іншій основі (наприклад,

Палата громад і Палата лордів у Англії). Двопалатна структура страхує парламент від поспішних рішень нижньої палати. Як правило, термін повноважень верхньої палати триваліший, ніж нижньої, її депутати мають вищий віковий ценз, вона рідше оновлюється і формується на основі непрямих виборів. У більшості країн достроковому розпуску підлягають тільки нижні палати.

Однопалатні парламенти існують, головним чином, у країнах з більш-менш однорідним національним складом населення або невеликих за територіальними розмірами (Угорщина, Данія, Фінляндія).

Керівництво парламентом здійснюється одноосібно головою, колегіальні органи (президії) — украй рідкісні. Голова представляє парламент у взаєминах з іншими органами, керує дебатами, голосуванням, координує роботу внутрішньопарламентських органів.

Парламент і кожна палата на весь термін повноважень утворює комісії (комітети). їх різновиди: постійні, тимчасові, змішані, спеціальні. Найбільш поширеною комісією є погоджувальна, її завдання — вироблення узгоджених рішень палат. Основне призначення комісій полягає в попередньому розгляді законопроектів. Комісії можуть також володіти правом законодавчої ініціативи, контролю за урядом і апаратом державного управління.

Свої повноваження парламент здійснює на сесіях. Порядок роботи парламенту визначається його регламентом. [3]

Відповідно до Конституції. України  єдиним органом законодавчої влади  України є парламент — Верховна Рада України (ст. 75 К.У.). Вона правомочна розглядати i вирішувати будь-яке питання, що не входить згідно з Конституцією в компетенцію органів виконавчої державної або судової влади, а також що не є таким, який вирішується  виключно всеукраїнським референдумом.

Верховна Рада є виразником суверенітету української нації. Вона володіє  широкою компетенцією в області  державного, господарського i соціального  будівництва, регулюючи i визначаючи вci найважливіші питання як внутрішнього, так i зовнішнього життя держави, визначаючи тим самим напрями: діяльність інших гілок влади. .

Верховна Рада України приймає  Конституцію вносить в неї  зміни i доповнення, вирішує питання  державного устрою України, територіальних кордонів, затверджує найважливіші загальнодержавні програми економічного, соціального i національно-культурного розвитку, охорони навколишнього середовища, затверджує державний бюджет країни; затверджує по представленню президента України прем'єp-міністpa, ряд інших  кандидатур на ключові посади Міністрів, ратифікує міжнародні договори i ' здійснює інші важливі повноваження.

Як вже відмічалося, тільки Верховна Рада може виступати від імені  всього народу i в зв'язку з цим  роль її i значення, як одного з найважливіших  органів представницької державної  влади для облаштування суверенної i незалежної України, як гаранта конституційних прав i свобод всього народу України  виключно великі.

Верховна Рада складається з 450 народних депутатів від виборчих округів, які обираються на 4 роки i працюють на постійній основі.

Депутати Верховної Ради — повноважні представники народу. їх правове положення, основи їх взаємовідносин з виборцями  регламентуються Конституцію України i законами "Про статус народного  депутата України" від 25 жовтня 1997 р.

Народні депутати підтримують зв'язки з виборцями, колективами i об’єднаннями громадян, що висунули їх кандидатами  в депутати. Депутати відповідальні  перед виборцями своїх округів i ним підзвітні. Депутат, що не виправдав  довір'я виборців, може бути відкликаний  ними у встановленому законом  порядку.

Депутати користуються правом вирішального голосу з всіх питань, що розглядаються на сесіях Верховної Ради i на засіданнях їх постійних комісій. Вони володіють правом законодавчої ініціативи, яке реалізується в формі внесення проекту нового блоку або доповнень i змін до нього.

При вступі на посаду народний депутат  перед Верховною Радою приносить  присягу на вірність Україні, відданість службовим обов'язкам парламентаря.

Законодавство визначає необхідні  правові передумови безперешкодного i ефективного здійснення своїх депутатських повноважень, тобто спеціальних гарантії (депутатська недоторканість) .

Для здійснення своїх функцій повноважень  Верховна Рада створює ряд органів i інститутів, зокрема на першій своїй ceсiї зі свого складу обирає Голову, Першого заступника, інших посадових oci6, затверджує перелік комітетів i так далі.

Порядок роботи Верховної Ради встановлюється Конституцією, i затвердженим Регламентом.