Анализ исследований по проблематике политической корректности и дефиниций термина

Інтернет-словник мистецтвознавчих термінів (Words of Art) канадського університету Okanagan University College наголошує на трансформації значення терміна «політична коректність» у Північній Америці наприкінці ХХ століття: 

«Термін “політична коректність” спочатку використовувався представниками лівих політичних кіл  для позначення тих, хто неухильно відстоював їхні політичні пріоритети. Однак, з початком  90-х, фраза стала використовуватись для іронічного несхвалення всіх тих, хто, зокрема, одержав вищу освіту в надзвичайно політизовані 60-і роки …, хто прагнув  зробити соціальні трансформації шляхом нововведень у сфері післяшкільної освіти. Їхні дії поширювалися від  критики традиційних навчальних планів до обмеження суспільної лексики, що могла бути образливою для етнічних меншостей» [208] ¹⁵⁾.

Таким чином, новим для  нас тут є очевидний натяк  на іронічний відтінок у значенні терміна, що використовується для позначення прихильників відповідного суспільного руху й ідеології. Крім того, визначена сфера застосування технології політичної коректності: від цілеспрямованої трансформації суспільної лексики до зміни освітніх програм у вищих навчальних закладах.

Таким чином, можна стверджувати, що термін «політична коректність» у сучасній англійської мові є семантично неоднозначним. У північноамериканському суспільстві  він вживається, як мінімум, у декількох значеннях: 1) технологія (форма соціальної поведінки) розв’язання конфліктів; 2) ідеологічна програма (сукупність деяких концепцій, принципів, ідей, гіпотез), що лежить в основі цієї технології; 3) політичний рух, що здійснив (або здійснює) реалізацію цієї ідеологічної програми в сфері, насамперед, освіти, суспільно-політичної лексики наприкінці  ХХ століття в США; 4) іронічне позначення курйозних результатів застосування технології заміни образливих термінів нейтральними словами і виразами.

1.2. Феномен політичної коректності в інтерпретації західних авторів

Існує значна кількість робіт присвячених  політичній коректності. Наприклад, пошукова система Бібліотеки Конгресу США на запит пошуку за ключовими словами «політична коректність» пропонує близько півтори сотні книг. З них майже сотню присвячено Сполученим Штатам. У тій чи іншій мірі усі вони стосуються феномена політичної коректності в американській політичній культурі. Цікаво відзначити, що перші книги, що з'явилися на цю тему в США, датуються 1991 роком. Серед них  видана каліфорнійським університетом  Берклі (Berkeley) брошура «Чи є ви політично коректними? 101 питання для того, щоб оцінити вашу політкоректність». У якості її укладача у вихідних даних зазначений якийсь «Комітет політичної коректності» (PC Committee) [106] ¹⁶⁾. Серед вищих навчальних закладів США Берклі користується репутацією ліберального університету.

Відповідно до  дослідження  фахівця в сфері комунікацій  професора   Т. Гілтіна (Todd Gitlin) [138] ¹⁷⁾, електронна система пошуку інформації NEXIS показувала просто вибухову динаміку використання терміна «політична коректність» і його варіантів за період з 1989 по 1993 роки (див.: таблицю 1). Слід відмітити, що в базі даних NEXIS знаходяться та аналізуються електронні ресурси місцевих та національних газет, журналів, телевізійних та радіо компаній США.

Таблиця 1. Динаміка використання терміна «політична коректність» і  його варіантів (за даними NEXIS)

Така статистика свідчить про стрімке зростання інтересу до проблематики на початку 90-х років минулого століття в США.

За словами американки Дебри Маскорейл (Debra Lucas Muscoreil) – автора енциклопедичної статті “Політична коректність”,  історичне походження терміна не є ясним. Вона пише: “Ця фраза використовувалася в 60-і роки, щоб описувати людей, які змінили свою поведінку і переконання, для того щоб відповідати вимогам поширеного політичного руху. Однак термін «політична коректність» набув своє сучасне значення тільки з 80-х років ХХ століття. Тоді консерватори з американських університетів почали використовувати цей термін  для позначення лівацьких рухів, що виступали за підвищення ролі дослідження тем культурного плюралізму, сексуальних меншостей і жіночих питань, а також за встановлення кодексів поведінки, що виключали б вияви расизму, сексизму, гомофобії або інших неприйнятних форм поведінки. Таким чином, політична коректність була зневажливим терміном, яким користувалися консерватори для опису того, що змолоду сприймали як спробу зазіхнути на їхні цінності” [122] ¹⁸⁾.

Слід звернути увагу також на думку, яку висловили в статті «Маленький лист про велику “ліву ідею”» Олександр Бренер та Барбара Шурц: “Сам вираз “політична коректність” запущено в соціокультурний обіг американськими правими (Хілтоном Крамером та іншими авторами часопису “The New Criterion”) спеціально для дискредитації “культурних лівих”. Останні ніколи цей термін “автентично” не вживають, а ліше “цитують” його у власній критиці правих” [11] ¹⁹⁾.

Суспільний інтерес до феномена підігріла критика політичної коректності з боку правих. На думку аналітиків [164] ²⁰⁾, одним з перших критичних виступів на цю тему стала публікація в жовтні 1990 року «Нью-Йорк Таймс» статті оглядача Річарда Бернстайна (Bernstein, Richard). Стаття носила красномовну назву «Зростання гегемонії політично коректного» («The Rising Hegemony of the Politically Correct») і була присвячена обговоренню теми політичної коректності в університеті Берклі [108] ²¹⁾.

Потім пішли з періодичністю в кілька місяців публікація в щотижневику “News Week” критичної статті «Поліція думки:  політично коректний спосіб говорити на теми раси, сексу й ідей. Нова освіта  або новий маккартизм?» (Thought Police: There is a politically correct way to talk about race, sex and ideas. Is this the new Enlightenment or new McCarthyism?). Публічне осудження «політичної коректності» з боку Президента США Джорджа Буша в Мічіганському університеті і публікація відомого експерта з питань внутрішньої політики, республіканського аналітика Дінеша Д’Саузи (D'Souza Dinesh) «Неліберальна освіта» («Illiberal Education») [183, 129] ²²⁾. Усе це привернуло широку увагу до практики використання прийомів політичної коректності в освіті і суспільно-політичній лексиці.

У центрі дискусії навколо проблеми політичної коректності, на думку Девіда Дрога (Devid Droge) – критика і педагога з ліберальною репутацією, були питання про цілі і місії вищої освіти в Сполучених Штатах. До речі, ще на початку 90-х Д. Дрога звернув увагу на багатозначність терміна «політично коректний». Він вважав, що це «епітет, що поєднує у своєму значенні безліч ініціатив, таких як усунення расової дискримінації при прийомі на роботу і навчання, принцип культурного плюралізму в освіті, розширення канонів обов'язкових для вивчення в університетах класичних текстів із включенням художніх творів жінок і представників меншостей, протести проти непопулярних ідей, зміна словника суспільної лексики з метою врахування інтересів окремих соціальних груп» [164] ²³⁾.

Супротивники використання і поширення принципів політичної коректності для того, щоб продемонструвати  їхні негативні  наслідки, зверталися до аналізу окремих аспектів суспільної діяльності – мистецтво, журналістика, охорона здоров'я, освіта. Уже в останні роки були опубліковані ряд критичних досліджень під яскравими заголовками. Серед них  Роджера Кембела (Kimball Roger) «Насильство над художниками: як політична коректність шкодить мистецтву» (2004) [145] ²⁴⁾,   а також Вільяма Макговена (McGowan William) «Розфарбування новин: як політична коректність зіпсувала американські новини» (2003) [155] ²⁵⁾, Саллі Сейтл (Satel Sally) «ПіСі, ЕмДі: як політична коректність шкодить медицині» [179] ²⁶⁾, Брюса Таммі (Bruce Tammy) «Нова поліція думки: сутність лівацької атаки на свободу слова і вільність думки» (2001) [111] ²⁷⁾.

Накал пристрастей часом  досягав найвищого ступеня. Обговорення  теми одержувало по-справжньому політичний характер. Деякими авторами ситуація з політичною коректністю представляється  як гранична, така, що вимагає негайного втручання для порятунку самих суспільних підвалин. Так, на думку професора Девіда Тібодо (Thibodaux David) з університету Луїзіани, політична коректність – це рух, що «націлений у саме серце американської культури і традицій (іудейсько-християнська традиції, трудова етика, сімейні цінності),  на яких ця культура заснована» [202] ²⁸⁾. Джордж Зілбергельд (George Zilbergeld) – автор «Хрестоматії по політичній некоректності» вважає, що феномен політичної коректності являє собою найсерйознішу інтелектуальну загрозу Америці на початку XXI століття, тому що успішно підриває філософські основи західної цивілізації [101] ²⁹⁾. Тіматі Буашнен (Timothy Buchanan)  обрав ще більш радикальний підхід. Він розглянув феномен політичної коректності в контексті протистояння «добра» і «зла» на Землі. Політична коректність, на думку Т. Бушанена,  це прояв нової загрози людству. Цей різновид чуми він називає «чума, що оболванюває» («bubonic plague»), що на англійській звучить майже як «бубонна чума» [112] ³⁰⁾.

Критика принципу політичної коректності не завжди набирає настільки агресивні форми. Так,  запит на ринку розважальної літератури породив досить кумедні речі – перероблені в політично коректній редакції популярні дитячі казки. Мабуть, бестселером номер один тут є сатиричні здобутки письменника й актора з Чикаго Джеймса Фіна Гарднера (Garner, James Finn) [142, 143, 144] ³¹⁾. Він переписав популярні казки "Троє поросят", "Білосніжка", "Попелюшка", "Джек і бобове дерево", "Червона шапочка" і інші. Перше видання книги «Політично коректні казки на ніч» з'явилося в 1994 році [142] ³²⁾. Згодом збірник неодноразово перевидавався і доповнювався. Авторські зміни нерідко здаються курйозними і викликають посмішку. Наприклад, Червона Шапочка замість пиріжків приносить бабусі "знежирені гостинці,  які не містять нітратів" ("some fat-free, sodium-free snacks"). В описі Джека замість слова "бідний" використовується "економічно пригнічений" ("very economically disadvantaged"). Некрасиві сестри Попелюшки стали дівчатами "нестандартної зовнішності" ("differently visaged"), а красива Білосніжка навпаки описана за законами "недооцінки" - "зовсім не неприємна на вигляд" ("not at all unpleasant to look at") [142] ³³⁾. У передмові до однієї зі своїх книг Дж. Гарднер жартівливо перепрошував у читачів: «Якщо через недогляд або пристрасть я ненавмисно виявив якісь сексистські, расистські, культуралістські, націоналістичні, регіоналістські, соціально-економістські, етноцентристські, фалоцентристські, гетеропатріархалістські погляди, а також будь-які інші, не згадані мною забобони, що стосуються можливостей, розмірів, роду, розумових здібностей, я приношу свої вибачення і закликаю усіх пропонувати мені свої уточнення» [142] ³⁴⁾. Фактично ця книга являє собою кумедну спробу висміяти ідею політичної коректності шляхом доведення її до абсурду.

Подібній редакції північноамериканські автори піддали біблійні тексти. Наприклад, Роберт Уолкер  (Walker, Robert) у книгах «Політично коректні історії Старого Завіту» («Politically correct Old Testament stories») і «Політично коректні притчі» («Politically correct parables») [205, 206] ³⁵⁾ , а так само Едвард Мозер (Moser, Edward) у виданні «Політично коректний путівник по Біблії» (The politically correct guide to the Bible) [161] ³⁶⁾. Перу Е. Мозера так само належить сатирична обробка ключових епізодів американської історії. Події від подорожі Колумба і до скорення Дикого Заходу описані з урахуванням вимог принципу політичної коректності (зважуючи на гендерні, екологічні аспекти, принципи культурного плюралізму і т.п.) [160] ³⁷⁾. У відповідь на критику правих прихильники принципу політичної коректності у свою чергу випустили ряд робіт з поясненням власних світоглядних позицій [135, 207, 180] ³⁸⁾.

Суть суперечки між  прихильниками і супротивниками політичної коректності зводиться  до такого. Прихильники політичної коректності розраховували за допомогою цієї технології вибудувати нове безконфліктне суспільство. В ідеалі це, очевидно, повинне бути схоже на такий світ, про який йдеться в пісні Джона Леннона «Імідж» (“Imagine”) . Супротивники цієї ідеї побачили в ній, насамперед, погрозу ліберальним цінностям –  свободі слова і волі думки. Ця погроза, на думку критиків, підриває фундаментальні основи західної демократії, а раз так, то і не можна миритися з її поширенням.

Тим часом суспільний інтерес до теми створив попит на інтелектуальну продукцію з проблем політичної коректності. Були видані збірники статей різних авторів, що розглядали це явище [107, 167, 121] ³⁹⁾.

З'явилися спроби об'єктивного  дослідження політичної коректності  як феномена суспільної думки. Серед них, на наш погляд, виділяється робота «Політика і філософія політичної коректності» (The politics and philosophy of political correctness) [198] ⁴⁰⁾. Книга була видана ще в 1992 році, її автори – професор університету Майамі Джон Мьорфі (John Murphy) і дослідник Джанг Мін Чой (Jung Min Choi) з університету Торонто (Канада).  У цій роботі автори спробували провести всебічний аналіз політичної коректності, її філософське обґрунтування й визначити історичні основи.

Ринкова кон'юнктура стимулювала складання і видання в США і Великобританії спеціальних словників. Такі словники в жартівливій або серйозній формі містять поради і рекомендації як бути політично коректним, тобто які слова і вирази, коли і як потрібно вживати, щоб не скривдити, не зачепити почуття інших людей [201, 197, 105] ⁴¹⁾. Мабуть, найбільш відомий з них – це «Офіційний словник політичної коректності» («The official politically correct dictionary and handbook») [197] ⁴²⁾. Уперше це видання з'явилося в 1992 році. Його автори Генрі Бьорд (Beard, Henry) і Кристофер Серф (Cerf, Christopher). Книга являє собою гумористичний путівник по політично коректних словах і фразах, що були виявлені авторами в ході аналізу сучасної американської літератури і публіцистики. Поряд з цілком виправданими евфемізмами словник містить безліч курйозів. Наприклад, «ботанічний компаньйон» ("botanical companion") замість виразу «кімнатна рослина», «альтернативна зубастість» ("alternative dentations") – «зубні протези», «людина, що переборює фолікулярні виклики» ("follicularly challenged") – «лисий» і т.п. [197] ⁴³⁾.

Обговорення теми політичної коректності перетворилося  в невід'ємний атрибут інтелектуального життя в США. Цієї теми неминуче торкаються при аналізі питань вищої освіти,  філософії політики, ідеологічних позицій правих і лівих у країні, окремих ідеологічних течій (наприклад, фемінізм, лібералізм), соціальної структури американського суспільства.  Навіть музейна справа стала предметом аналізу через призму політичної коректності.  У США і Великобританії були опубліковані дослідження, у яких зачіпаються питання організації музейних експозицій з погляду принципу політичної коректності [152, 199, 130, 162] ⁴⁴⁾. Треба відзначити, що слідом за першими публікаціями в Сполучених Штатах тема «політичної коректності» привернула увагу інтелектуалів в інших західних країнах. Протягом 90-х років були видані роботи з аналізом дискусій у США, а так само з дослідженням різних сторін громадського життя (політики, літератури, ідеології і т.п.)  з погляду принципу політичної коректності і, необхідно додати,  з використанням самого цього терміна в Канаді [159, 137, 109] ⁴⁵⁾,  Австралії [128] ⁴⁶⁾, Новій Зеландії     [120] ⁴⁷⁾, Великобританії [131] ⁴⁸⁾ .