Автор работы: Пользователь скрыл имя, 15 Ноября 2011 в 17:02, контрольная работа
Пошуки шляхів, засобів і сил, які можуть активізувати процеси розбудови української держави й культури, сприяти подоланню кризових явищ, що мають місце в українському суспільстві сьогодні, потребують визначення суб’єкта і рушійних сил національного відродження. Вирішенню цих завдань може прислужитись вивчення історіософського досвіду розуміння проблем суб’єкта історії та її чинників. Насамперед ідеться про суспільно-політичні й філософські погляди вітчизняних мислителів кінця ХІХ – першої чверті ХХ століть , які творили і активно діяли в умовах складних і суперечливих процесів пробудження національної свідомості, прагнень українського народу до національного та політичного самовизначення. Саме в цей період українська ідея, зародження якої відбулось у попередні періоди, набуває теоретичного усвідомлення, стає буттєвою. Історія філософії національної ідеї кінця ХІХ – першої чверті ХХ століть певним чином завершила процес становлення української національної культури та філософії як її духовної квінтесенції. Ось чому значущим сьогодні є осмислення результатів теоретичних і практичних пошуків мислителів зазначеного періоду.
Вступ
1. Особливості української філософії напередодні жовтневої революції і в перші роки радянської влади
2. Основні принципи діалектики та категорії діалектики
Висновки
Література
Категорії — це універсальні форми мислення, форми узагальнення реального світу, в котрих знаходять відображення загальні властивості, риси і відношення предметів об'єктивної дійсності [7].
Абстрагування — це розумовий процес відхилення від одних властивостей речей і концентрація уваги на інших. Людина не може ні пізнавати, ні практично діяти, ні спілкуватися без абстрагуючої діяльності мислення. Найпростіший акт пізнання — розрізнення двох речей — вже передбачає абстрагуючу діяльність людини.
Оскільки категорії діалектики — це всезагальні форми мислення, форми абстрагування, то вони не даються у відчуттях — їх не можна побачити, відчути, спробувати на смак тощо. Вони є результатом діяльності нашого мислення. За своїм джерелом категорії діалектики об'єктивні, тобто ті загальні властивості, котрі відображаються в категоріях, притаманні самим речам, існують незалежно від і людини, її свідомості. Категорії діалектики суб'єктивні за своєю формою, бо вони є продуктом розумової діяльності суб'єкта, людини. Категорії "простір", "час", "якість" і т.д. існують не тому, що ми їх вигадали, а тому, що вони відображають ті реальні процеси, котрі є насправді поза нашою свідомістю, в самій дійсності. Категорії за своїм змістом — об'єктивні, а за формою — суб'єктивні. Об'єктивність категорій і є їхньою визначальною особливістю.
У своїй пізнавальній, предметній діяльності люди постійно спостерігали багаторазові повторення зв'язків між речами, пізнавали характерні особливості речей, знаходили спільне і відмінне між ними, і в процесі такої діяльності закріплювали ці знання в певних поняттях, категоріях. Цей зв'язок, при кому одне явище з необхідністю викликає інше, поступово закріплювався в свідомості людини у формі категорій причини і наслідку, у процесі предметно-практичної, пізнавальної діяльності людей виникли філософські категорії причини і наслідку, що відображали у мисленні об'єктивно існуючі зв'язки між речами [7].
Категорії діалектики виробляються, таким чином, у процесі суспільно-історичної практики людини і відображають об'єктивну дійсність у певних конкретно-історичних умовах. Діалектичні категорії розглядаються в певній послідовності, мають відповідну субординацію, порядок. Основою цього є принцип відповідності логічного історичному, тобто як історично розвивалося пізнання, так воно має відображатися і в розташуванні категорій діалектики. За цим можна зрозуміти логіку людського пізнання, перехід від одних категорій до інших , від одного рівня абстракції до іншого, більш високого. Найпершим категоріями, що виникли історично, були категорії "буття", "матерія", "рух", "зміна", "простір", "час" і т.д. Оскільки ці категорії були і найпершими в історії, то вони є першими і в діалектиці.
Діалектика — це єдина логічна теорія, яка з допомогою своїх категорій дає точне уявлення про рух, зміну, розкриває взаємозв'язок речей в об'єктивній дійсності. Тому категорії діалектики рухливі, біжучі, вирізняються гнучкістю, взаємопереходами. Основними категоріями діалектики є: буття, матерія, рух, розвиток, простір, час, суперечність, антагонізм, кількість, якість, міра, стрибок, заперечення, становлення, одиничне і загальне, причина, наслідок, форма і зміст, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, частина і ціле, система, структура, елемент і т.п.
Одиничне — це окремий предмет, річ, явище, подія, факт, які характеризуються відповідними просторовими і часовими межами, визначеністю [5].
Загальне — це об'єктивно існуюча тотожність між предметами, явищами, що властива багатьом предметам, речам і явищам у рамках конкретної якісної визначеності. Одиничне і загальне є єдністю протилежностей. Одиничне існує, як таке, окремо. Загальне ж не існує як таке, окремо. Воно існує через одиничне як його момент. Загальне ж не існує поза одиничним, окремим. Окреме не існує інакше як у тому зв'язку, який веде до загального. Будь-яке окреме є так чи інакше загальним, бо воно об'єктивно пов'язане з ним. Всяке загальне є частинкою, елементом, стороною окремого, оскільки воно відображає останнє не повністю, не цілком, а частково — в тому, що є тотожним у предметах.
Методами
вивчення, з'ясування одиничного, особливого
і загального є індукція і дедукція.
Суть індукції, як відомо, полягає в
русі думки від окремого до загального,
від нижчого ступеня
Висновки
У колі представників української філософії, час активної діяльності яких припадає на перші десятиліття XX ст., особливе місце посідають М.Грушевський, В. Антонович, В.Винниченко та Д. Чижевський . Серед згадуваних нами діячів їм належить чи не найзначніший внесок у становлення української державності, через що реалізувався теоретичний пошук в сфері розробки філософії національної ідеї, їхні імена найбільш яскраво репрезентують нове покоління української інтелігенції. Замість філософського споглядання актуалізується, — взагалі досить типова для традиції української духовності, — потреба до органічного поєднання теоретично-філософського пошуку з активною громадсько-політичною діяльністю.
Категорії діалектики — універсальні логічні форми мислення, в яких відображаються загальні зв'язки, властивості і відношення, що мають місце в об'єктивній дійсності. В категоріях сконцентровано досвід і предметно-практичну діяльність багатьох поколінь людського суспільства. Без понять і категорій, в котрих знаходять своє відображення і матеріалізацію результати пізнання, саме пізнання було б неможливим. Особливостями категорій діалектики є: об'єктивність, всезагальність, зв'язок з практикою, історичність, рухливість.
Усі категорії діалектики можна поділити на два види: субстанційні і співвідносні. Йдеться про категорії як загальні поняття, котрі вживаються окремо, безвідносно до інших. До таких категорій належать категорії "матерія", "простір", "час", "стрибок", "міра", "суперечність" і т.д. Вони фіксують певні загальні властивості об'єктивної дійсності, але не дають безпосереднього уявлення про зв'язки цих категорій з іншими. Стосовно ж категорій співвідносних, то вони є органічно пов'язаними одна з одною, в про цесі пізнання передбачають одна одну; з'ясувавши одну, не можна не враховувати іншу. До таких категорій відносять: суть і явище, форму і зміст, можливість і дійсність, частину і ціле тощо.
Література
1. Безродний М.К. Світова класична думка про державу і право .-К.:Атіка, 2001. - 364 с.
2. Неерселенц В.С. История политических и правовых учений.-К.:Школа, 2003. - 324 с.
3. Радуга А.А. Философия. - М.: Наука, 2000. - 328 с.
4. Філософія / Під ред. Андрущенко М.І.- Х.: Консум, 2003. - 668 с.
5. Філософія / Під ред.Бичко І.В. К.: Либідь, 2003. - 538 с.
6. Філософія / Під ред.Зінченко Г.Р. - К.: Вища школа, 2005. - 514 с.
7. Ященко О. Категорії діалектики//Філософська думка. – 2004. - № 4.