Особливості естетичної свідомості

— відсутність естетичного смаку або зловживання мірою, яка зв’язується з певним рівнем його розвитку, свідчить або про «усеїдність» людини, тобто про нездатність до особистісного відбору, або про «дурний» (поганий) смак, тобто в цьому випадку відбір ведеться за незначними, неістотними критеріями;

— естетичний смак співвідноситься з художнім смаком, який розвивається на основі естетичного у процесі спілкування з мистецтвом та рівень якого підвищується завдяки художній освіті та вихованню;

— дискусії з приводу того, які цінності найбільш важливі, якщо мається на увазі якість естетичного смаку — особистісно або суспільно значущі, в кожному окремому випадку зумовлені конкретним комплексом суспільних обставин, соціальною диференціацією суспільства, яка створює моделі естетичного смаку різних верств населення;

—  естетичний смак не залишається незмінним. Суспільні відносини та особливості світу людини впливають на розвиток або деградацію особистісного естетичного смаку. Про це свідчать зміни переваг щодо добору або характеру творів мистецтва (літературних чи музичних) тощо;

— все ж таки залишається невизначеною проблема відбору критерію, за яким оцінюється якість естетичного смаку. Існує такий критерій або ні… Виходити при розв’язанні цієї проблеми слід з того, що являє собою оцінка, яка лежить в основі естетичного смаку. Вона (естетична оцінка) засновується не тільки на якості предмета, який оцінюється, а й на якості, здібностях того, хто оцінює, своєрідності його почуттів, особливостях інтелекту, його загальній культурі, рівні освіти, соціальній належності. Усе це визначає особистісну якість – естетичну інтуїцію. В свою чергу, якість естетичної інтуїції зумовлює якість творчого уявлення, тобто здатність охоплювати образ «цілого», не передуючи його логічній деталізації, аналітичній діяльності розуму, спроможності передбачати те, що вже є, але ще не здобуло відображення у вигляді поняття.

Таким чином, естетичний смак – здатність до індивідуальної оцінки та добору естетичних цінностей, яка визначає можливість особистості до саморозвитку.

4. Естетичний ідеал

Естетична свідомість в цілому, її будь-який елемент  іманентно містять у собі взірець, орієнтир, духовну мету, яка і  є естетичним ідеалом. Слово «ідеал»  — грецького походження. У перекладі  — це гра, поняття, зразок, уявлення. Необхідність в ідеалі як особливій  формі регулювання людської діяльності пов’язана з наявністю в природі  людини, що розуміється як «відкритість світу», такого моменту, який в класичній  філософії розглядається як момент розвитку духа. Цей момент має вираження  в орієнтації людини на взірець належного, на цінність, на основі якої відбувається постійний вихід людини за власні межі, здійснюється процес самовдосконалення. На відміну від будь-якого соціального  ідеалу естетичний існує не в абстрактній, а в чуттєвій формі, тому що тісно  пов’язаний з емоційним, чуттєвим ставленням людини до світу. В цьому полягає перша особливість естетичного ідеалу.

Друга особливість  визначається різними засобами співвідношення естетичного ідеалу з дійсністю. Ідеалістична естетика виявляє відірваність естетичного ідеалу від сутності його природи і тому наполягає  на незбагненності його усвідомлення та досягнення. У противагу цій  точки зору В.Г. Бєлінський писав  про те, що «ідеали — це не вільна гра фантазії, не вигадка, не мрія, але  в той же час ідеали — не список з дійсності, а угадана розумом  та відтворена фантазією можливість того чи іншого явища»¹.

Третя особливість  естетичного ідеалу пов’язана з  характером відображення дійсності  в ідеалі. Естетичний ідеал, без сумніву, відтворює її особливим чином, але  не пасивно, а творчо, що визначається вмінням особистості або суспільства  відкинути наносне, випадкове, неістотне. Звідси випливає визначення естетичного  ідеалу. Естетичний ідеал — відображення сутності предмета, але сутності найглибшого  порядку, яка містить у собі найвищу  форму розвитку реальності, що дана емоційно.

Наступна, четверта, особливість полягає у  співвідношенні об’єктивних якостей  дійсності та особливостей внутрішнього світу людини. Вищим ступенем розвитку реальності є її соціальна форма, а її носієм — людина як сукупність суспільних відносин. Естетичний ідеал  суспільства, який відбивається через  людину в чуттєвих формах, втілює у  собі головні, визначні суспільні відносини  даного суспільства. Тому естетичний ідеал  – це діалектична єдність об’єктивного та суб’єктивного.

Об’єктивне  зумовлюється тим, що ідеали народжуються і реально існують у самій  дійсності як тенденції суспільного  розвитку незалежно від ступеня  їх усвідомлення (ступінь усвідомлення виявляє зв’язок з конкретно-історичними  обставинами).

Суб’єктивне визначається якостями цілей, ідей, носіями  яких виступають певні суспільні  сили, здатні побачити наявність таких  тенденцій життя у зародженні, усвідомити їх і сприяти тому, щоб через мистецтво, яке вони створюють, або інші види творчості ці тенденції зрозуміла більшість.

Особливістю естетичного ідеалу є й те, що він (як будь-який соціальний, наприклад  соціально-політичний, ідеал) визначає перспективу розвитку суспільства, його інтереси та потреби, а також  інтереси та потреби окремої людини. В.Г. Плеханов називав ідеал дійсністю  наступного дня, коли здійснюється синтез сьогодні та завтра.

Специфіка естетичного ідеалу виявляється  в особливих зв’язках з суспільними  та моральними ідеалами людини та суспільства, що відтворюється в історичному  характері естетичного ідеалу. У  свою чергу, естетичний ідеал зумовлюється обставинами матеріального життя  суспільства, умовами соціального  суспільного буття, розвитком естетичної діяльності та мистецтва. Цей взаємозв’язок  рельєфно виступає у порівнянні конкретно-історичних типів естетичного ідеалу, наприклад  античного та середньовічного. Античний естетичний ідеал втілює уявлення про  досконалу, ідеальну людину, яка є  синтезом прекрасного зовнішнього (тіло, обличчя тощо) та внутрішнього (думки, почуття, наміри). Середньовічний ідеал декларує відторгнення від  дійсності. Ідеал — Бог, що втілює абсолютну довершеність, його не може досягти окрема людина, але при  цьому кожен повинен прагнути до досягнення недосяжного ідеалу все  життя.

Подальші  зміни змісту естетичного ідеалу можемо простежити, аналізуючи його відтворення  в скульптурних зображеннях міфологічного  Давида. Якщо «Давид» Донателло ще зберігає в собі риси середньовічного  способу осмислення людини, де акцент робиться на внутрішньому, духовному, то «Давид» Мікеланджело настільки  красивий фізично , як і духовно. У  Новий час віднайдена в добу Відродження  гармонія між тілом і духом, подібна  Богові людина губиться, «Давид» Берніні  — втілення бентежної людини, яка  опинилися в епіцентрі боротьби зовнішніх та внутрішніх сил, що перекручують та спотворюють її. Від аристократичного достоїнства та мужньої впевненості  у своїх силах не залишається  нічого, тому «Давида» Берніні часто  називають «плебейським Давидом». Апофеоз відчаю невпевненості в собі і безнадійності буття людини у ХХ ст. символізує «Давид» Дж. Макку.

Естетичний  ідеал за певних історичних обставин спрямований не у майбутнє, а в  минуле, що складає ще одну особливість  естетичного ідеалу (наприклад ідеалізація  вітчизняної історії ХVІ—ХІХ  ст.). Завдяки своїй почуттєво  переконливій формі естетичний ідеал  сприяє утворенню міфів у свідомості людини чи суспільства і у такий  спосіб неначе заступає цю дійсність. Наприклад, радянський кінематограф 30—50-х  років (фільми «Свинарка та пастух», «Багата наречена», «Світлий шлях»  тощо) створював подобу веселого та легкого життя поряд з тим, що дійсно відбувалося навкруги.

У суспільстві  естетичний ідеал виконує такі функції: мобілізує людську енергію почуттів та волі, вказуючи напрям діяльності; створює  можливість випереджати дійсність, зазначаючи тенденцію майбутнього; виступає як норма, зразок та як необхідне (те, що має бути), є вищим об’єктивним  критерієм оцінки всього, з чим  зустрічається людина у навколишньому  світі, всього, що знаходиться у сфері  її інтересів. У естетичному ідеалі об’єднуються реальне та ідеальне. Завдяки цій здатностей діалектично  поєднувати у собі ідеальне та реальне  людина оцінює дійсність та визначає її естетичну цінність.

Отже, естетична  свідомість виникає не на суто природній  та не на двох окремих — природній  ті соціальній — підставах, а тільки у процесі суспільно-історичної практики, яка має на меті перетворення буття за законами краси. Естетична  свідомість відтворює творчу сутність суспільно-трудової діяльності людини в усьому різновиді форм прояву, у тому числі й у мистецтві.

5. Специфіка естетичної діяльності

Різноманітність естетичних відношень людство відтворило як естетичні категорії. Водночас усвідомлювався процес формування власне естетичного  відношення, що започаткувало, крім інших, і категорію естетичної діяльності як специфічної здатності особистості  та людства в цілому перетворювати  дійсність за законами краси. Ця діяльність пов’язана з усіма проявами людської діяльності, проте має ряд особливостей. У будь-якій утилітарній діяльності (як індивідуальній, так і колективній) є хоча б елементи загальнолюдського значення, змісту, сенсу, які відтворюють загальнолюдську цінність даної діяльності. З цим загальнолюдським началом пов’язано естетичне забарвлення або естетичний зміст людської діяльності.

Кожен, хто  володіє естетичною свідомістю, свідомо  або несвідомо працює, діє, оцінює дійсність у співвідношенні зі своїми естетичними уявленнями. Тому на ступінь  естетичної забарвленості даного виду діяльності справляє істотний вплив  таке: якість естетичного смаку; зміст  естетичного ідеалу; розвиненість естетичного  почуття, емоцій та уявлень суб’єкта діяльності. Таким чином, естетична  діяльність — це будь-яка людська  діяльність у її загальнолюдському  вимірі (хоча загальнолюдське не вичерпується естетичним. Разом з красою зміст  загальнолюдського складають добро, істина, свобода тощо). Наприклад, кожній людині красивий будинок подобається  більше, ніж непоказний, і на будівництво  такої оселі будуть спрямовані всі  її зусилля; елегантне плаття приваблює  більше, ніж лантухувате, тому вибір  за інших рівних умов буде зупинений  на першому. Кожен сподівається побачити результат своєї праці гармонійним, пропорційним, привабливим, який прикрашає  побут, працю, оселю, зовнішність особистості, піднімає її настрій, самопочуття.

Мета  естетичної діяльності — перетворення дійсності за законами краси, тобто  за законами ритму, симетрії, пропорції, гармонії тощо. Це пов’язує естетичну  діяльність з діяльністю творчою, яка  акцентує на перетворюючому характері  впливу, естетичний намір вносить  якісний сенс, «зверхідею» цього  перетворення. Зв’язок між естетичним та творчим характером людської діяльності є діалектичним, відсутність будь-якого  аспекту позбавляє сенсу діяльність в цілому. Мета естетичної діяльності знаходиться не зовні, а в людині: завдяки їй у особистості розвиваються якості та здібності, які мають загальне культурне значення. Згідно з законом  перенесення, у процесі естетичної діяльності формуються, а потім можуть бути використані у будь-якій людській діяльності якості мислення та характеристики ціннісного світу, що наповнюють творчістю  та естетичною значущістю будь-який прояв  особистості. Серед цих результатів слід назвати чуттєве, образне мислення; здатність до емоційного реагування, співвідносну з культурою почуття; здатність до тонкого, чутливого спілкування з іншими людьми; здатність до відображення дійсності, яка формується на підставі творчого уявлення, що має естетичну природу; здатність до передбачення тощо.

Цінності, що створюються у процесі естетичної діяльності, мають вічний характер. Наприклад, фізика за два віки пройшла  шлях від І. Ньютона до А. Ейнштейна. Є галузі, в котрих не діють закономірності, що були відкриті Ньютоном, де діє фізика Ейнштейна. Але знахідки, зроблені Рубенсом чи Рембрандтом, не стали менш значними з появою шедеврів Матісса чи Ван  Гога. Е. Золя, Ч. Діккенс, В. Гюго стоять поряд, а не нижче, ніж А. Франс, Б. Шоу, Е.-М. Ремарк тощо. Більше того, те, що було передбачено у XVI ст. Босхом або у XIX ст. Діккенсом, набирає своєї  істинної значущості та життєвого наповнення у XX ст.

Естетична діяльність породжена трудовою діяльністю та існує як її частина (згадаймо, наприклад, танці народів Півночі, в яких відтворені звичаї та головні види трудової діяльності, наприклад, мисливство (полювання на тюленів, оленів, качок  тощо). Тому необхідно враховувати  таке: естетична діяльність — це необхідний аспект суспільної практики, на підставі якої розвивається естетичне  виробництво (творчість і свідомість) та естетичне споживання; естетична  діяльність — атрибут (істотна властивість) будь-якої соціальної діяльності, що створює  довершену річ, досконалий твір, породжує відточену думку (ідею); однак естетичну  діяльність можна розглядати як окремий  вид діяльності, яка існує самостійно. Так характеризується вид діяльності, де безпосередньо та в основному  розв’язуються естетичні завдання.

Отже, естетична  діяльність внутрішньо неоднорідна. Вона розглядається як система видів  діяльності, специфіка яких визначається співвідношенням цілей перетворення та характером того об’єкта дійсності, на який це перетворення спрямоване. Усі  види предметів естетичної діяльності та співвідносні з ними їх різновиди  узагальнюються схематично так:

З перелічених  особливостей естетичної діяльності випливають такі висновки:

1. Естетична  діяльність співвідносна з усіма  видами людської діяльності, але  ступінь її наявності залежить  від націлювання особистості  на перетворення світу за законами  краси, тобто від розвиненості  естетичної потреби; здатності  особистості до такого перетворення, тобто від розвиненості естетичних  умінь, навичок, знань тощо; умов, за яких ця діяльність здійснюється.

Обставини можуть сприяти як реалізації цих  якостей та потреб особистості, так  і їх формуванню. Однак умови виконання  можуть заважати реалізації цілей естетичної діяльності, а також гальмувати розвиток естетичної свідомості особистості.