Особливості естетичної свідомості

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ О.О.БОГОМОЛЬЦЯ

 

 

Кафедра філософії  та соціології

 

 

Реферат з  естетики

На тему: Особливості естетичної свідомості

Викладач:Турчин М.Я

 

 

 

 

 

 

 

студентки  IIкурсу групи В 1-Б

фармацевтичного ф-ту

Панасюк Діани Миколаївни

 

 

 

 

 

Київ - 2013

План

1. Специфіка і структура естетичної свідомості

2. Естетичне почуття

3. Естетичний смак

4. Естетичний ідеал  

5. Специфіка естетичної діяльності

6. Естетична і художня діяльність, їх співвідношення і особливості

Література 
1. Специфіка і структура естетичної свідомості

У процесі  історичної практики відбувалося усвідомлення людством механізмів, які формують спроможність особистості естетично  ставитися до дійсності, тобто здатність  сприймати і переживати у почуттєвих формах власне буття, знаходити та оцінювати  загальнолюдські цінності та перетворювати  цю дійсність у співвідношенні зі своїми уявленнями. Розуміння специфіки  цього механізму привело до уособлення двох основних понять, пов’язаних з  відображенням процесу формування естетичного ставлення: естетичної свідомості та естетичної діяльності.

Специфіка естетичної свідомості, у порівнянні з іншими формами духовного життя  людства, полягає у таких критеріях:

— естетична свідомість у бутті людини та суспільства являє собою комплекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей;

— власне, поняття «естетична свідомість» — абстракція, яка означає особливого роду духовне утворення, що характеризує естетичне ставлення людини чи суспільства до дійсності. На рівні суспільства естетична свідомість існує у формі суспільної свідомості, яка відображає ступінь естетичного освоєння світу на рівні індивіда — у формі особистої характеристики окремої людини;

— естетична свідомість формується тільки на підставі практики. Чим багатша естетична практика людини або суспільства, тим багатша та складніша їхня естетична свідомість;

— процес формування естетичної свідомості особистості  стисло повторює процес її формування в історії людства. Цим зумовлюється й структура естетичної свідомості;

—  від інших форм духовного життя естетична свідомість відрізняється тим, що базується на особливого роду відношенні людини до світу, в якому переважає емоційне начало. В цьому родові особливості естетичної свідомості;

—  видові особливості естетичної свідомості визначаються єдністю структури її форм. Теоретично розрізняють два рівні функціонування даного феномена: 1) повсякденний, побутовий рівень, що базується на узагальненні емпіричного досвіду. Повсякденні естетичні переживання особистості мінливі, часто суперечливі; 2) теоретичний рівень, що базується на загальних філософських уявленнях про світ, людину та її місце у світі. Історія естетики і мистецтва знає багато прикладів втілення даних уявлень у конкретно-чуттєву форму. Так, скульптура Міке-ланджело «Давид» втілює уявлення людини епохи Відродження про світ, у центрі якого знаходиться особистість, сила та міць якої не має меж. Як усвідомлення цієї сили та могутності, обличчя й постать Давида спокійні, гармонійні, величні.

Повсякденний  рівень естетичної свідомості складають  естетичні емоції, переживання, почуття  та ін.; теоретичний — естетичні  оцінки, судження, погляди, теорії, ідеали тощо. Межі між цими двома рівнями  умовні, бо специфіка естетичної свідомості має прояви на кожному рівні —  всюди можна знайти і почуттєві, і раціональні елементи. Щонайбільше  ця особливість притаманна естетичній потребі та естетичному смаку, в  яких однаково важливі і емоційні, і раціональні складові, що усвідомлюються у співвідношенні з естетичним ідеалом.

Насамкінець слід зазначити, що естетична свідомість — одна із форм духовного життя  суспільства, яка відображає довкілля, різноманітну діяльність людини, а  також продукти (результати) цієї діяльності, в тому числі художні твори, у  почуттєвих образах, що усвідомлюються та оцінюються у судженнях естетичного  смаку. Специфіка естетичної свідомості полягає у взаємодії людини та реальності, суб’єктивного та об’єктивного, яка переживається, оцінюється і  розуміється суто індивідуально, але  детермінована історично мінливими  ідеалами втілення краси у житті  та мистецтві.

2. Естетичне почуття

Сферу повсякденної естетичної свідомості складають естетичні  емоції — своєрідний психологічний  відгук (реакція) на явища навколишнього  світу. Естетичні емоції мінливі, нестійкі та нетривалі; естетичні переживання  — емоційні переживання й усвідомлення естетичних відношень (дуже близькі  до цього значення за своїм змістом такі елементи естетичної свідомості, як естетичне сприймання, уявлення, враження).

Естетичні почуття інтегрують, з одного боку, естетичні переживання (радість  від спілкування, зустріч з красою, хвилювання від сприйняття піднесеного  тощо), з іншого — виступають як здатність  людини переживати естетичне враження. Почуття людини різнобічні за характером, структурою та психологічними механізмами. Деякі з них — первинні —  зближують людину з твариною, інші — специфічно людські. Серед останніх естетичні почуття можна визначити  як найскладніші з духовних переживань. Естетичні почуття не дані людині від народження, а формуються у  перші три-чотири роки життя дитини. Щодо «природних Мауглі», то усі випадки, коли знаходили людських дітей у  тваринній зграї, свідчать: повноцінна людська чуттєвість у них так  і не розвинулася, незважаючи на тривалий час їх подальшого життя серед  людей; період формування естетичних та, взагалі, людських почуттів був для  таких дітей безповоротно втрачений.

З того приводу, що естетичні почуття розвиваються під впливом різноманітних форм практичної діяльності та спілкування, відомий філософ Е.В. Ільєнков писав: «Народжене дитя людське має перед  собою не тільки зовнішній світ, але і колосально складну систему  культури, яка вимагає від нього  таких «способів поведінки», які  генетично (морфологічно) в його тілі взагалі ніяк не «закодовані», взагалі  ніяк не представлені. Форми споглядання, як і форми мислення, у жодному  випадку не досліджуються фізіологічно, тобто разом з анатомією органів  мислення та сприйняття. Вони кожного  разу відтворюються в індивідуумові  шляхом тренування цих органів і  успадковуються особливим чином  — через виховання, через залучення  до культури, форми тих предметів, що створені людиною для людини, форми та організацію предметно-людського  світу. Культура, створена в межах  спільної життєдіяльності людини, є  матеріальним носієм форм мислення і  форм споглядання, завдяки чому вони передаються від одного покоління  до іншого»¹. Цю обставину в її фундаментальному значенні для філософії та психології виділяє Ф. Добжанський: «…людина, безсумнівно, тварина, але тварина унікального і екстраординарного роду. Вид «людина» створив культуру, новий і дуже потужній метод адаптації до середовища і керування ним. Культура не успадковується через гени, кожна особистість засвоює її шляхом навчання. Однак здатність засвоювати культуру закладена в генетиці»

Людина  сприймає те, що освоєно культурою, через різні форми діяльності, спілкування, навчання, гру. Біологічне і генетичне у людини — це лише передумови для соціальної діяльності. Формуючись у дитинстві, вони, дійсно, перетворюються у психологічні механізми  і діють як «природні» здібності  людини. Тому вони й здаються такими ж «природними» особливостям людської істоти, як і анатомічна побудова її тіла. Тим більше, що ці здібності  властиві усім людям, розрізняючись  лише ступенем їх розвиненості та культурно-етнічною своєрідністю прояву. Усе це справляє враження, що форми мислення та форми  чуття успадковуються так, як і колір  очей та форма носа. Отже, духовне  «має протяжність, обсяг, який іде кудись у глибину, ширину. Це своєрідне колективне «тіло» історії і людини, яке пропонує нам певне середовище з начиння  та інструментів душі і є антропогенним  простором, цілою сферою. Це середовище підсилення. Для того, щоб щось створити, — будь-що, у тому числі і в  сфері духа, — потрібна робота, а  робота виконується м’язами. Можна, якщо можна говорити про м’язи  душі, розуму, громадськості, історичності тощо. Тому в людській і історичній реальності зовнішнє і є внутрішнє, а внутрішнє і є зовнішнє»³.

Тільки  у процесі багатої соціальної практики відбувається освоєння індивідуумом соціального досвіду, зафіксованого  у культурі, олюднюються його первинні біологічні потреби та здібності. У  такий самий спосіб формуються й  естетичні почуття. Іншими словами, естетичні почуття — це духовне  утворення, яке означає певний рівень соціалізації індивіда, піднесення його потреб до істинно людських. Це зумовлює низку особливостей естетичного  почуття:

— воно опосередковує естетичне відношення, зумовлено всім попереднім досвідом людства, тому пов’язане зі ступенем спільності естетичного почуття (мірою втілення в індивідуальному досвіді чуттєвості загальнолюдських надбань), визначає характер людського світосприйняття. Згадаймо з цього приводу різницю між романтизмом (наприклад, героями романтичних поем О.С. Пушкіна, М.Ю. Лєрмонтова, Т.Г. Шевченка, повістей М.В. Гоголя) та класицизмом (героями драм Корнеля і Расіна). Перші відомі тим, що їх світосприйняття (світовідчуття) абсолютно вільне та індивідуальне. Вони цілком захоплені власним внутрішнім світом, тому порівнюють й оцінюють все навкруги по тих слідах, які залишає дійсність у їх почуттях. Герой епохи класицизму, навпаки, цілком зорієнтований на суспільні норми життя. Поява власних почуттів розцінюється як ним самим, так і суспільством як прояв слабкості та несформованості характеру;

— чим складніша соціальна, культурна, етнічна, демографічна структура суспільства, тим більше буде різновидів естетичного почуття;

— щодо індивіда, існуючі у суспільстві типи естетичних почуттів виступають тільки як моделі розвитку, ступінь якого залежить від зусиль самої особистості, тобто зумовлений мірою соціалізації особистості. У той самий час нерозвинене естетичне почуття є свідченням низької духовності суспільства або окремої особи;

— міра розвитку естетичного почуття впливає на характер суспільної діяльності людини, зумовлює ступінь її тяжіння до прекрасного, гармонії, досконалості у будь-якому виді діяльності. У легенді середньовіччя про спорудження Шартрського собору у Франції розповідається про те, що перехожий підійшов до людини, яка везла тачку, навантажену камінням. На запитання: «Що ти робиш?» ця людина відповіла: «Везу прокляту тачку». Друга людина з тачкою, до якої звернувся перехожий з тим самим запитанням, відповіла, що заробляє на хліб для себе та своєї сім’ї. А остання, яку запитав перехожий, сказала, що будує храм (тобто відчуває свою причетність до гармонізації світу). Отже, естетичне почуття сприяє вдосконаленню зовнішнього світу шляхом діяльності людини та гармонізує її духовний світ;

— головним засобом виховання естетичного почуття є мистецтво. Могутній естетичний потенціал у цьому сенсі має праця

(творчість). Багато естетичних вражень дає  спілкування з природою. У даному  процесі формується культура  почуттів;— естетичне почуття — основа естетичної свідомості, на якій розвиваються інші, більш складні, елементи естетичного усвідомлення світу.

Таким чином, естетичне почуття — це наслідок суб’єктивної емоційної реакції  людини на об’єктивні виражальні форми  природної та соціальної реальності, які оцінюються у співвідношенні з уявленнями людини про красу.

3. Естетичний смак

У філософії  та естетиці від І. Канта існує  традиція, у межах якої естетичний смак означає здатність людини естетично  оцінити дійсність і мистецтво.

З цього  приводу доцільно згадати латинське  висловлювання: «У кожного свій смак». Але стародавні римляни додавали: «Про смак не сперечаються, якщо він  є». У Стародавньому Римі існував  культ естетичного смаку навіть за часів правління кривавого  Нерона.

Але в  цілому протягом усієї історії людства  про смак сперечаються, і досить жваво. Хоча слід відзначити що, дійсно, не дискутують про якість фізіологічного смаку: хтось віддає перевагу солодкій їжі, хтось — солоній, комусь подобається  червоний колір, комусь — зелений  тощо. Однак усі ці аспекти життєдіяльності  людини не мають суспільного значення у таких відношеннях:

— естетичний смак належить до суспільної, соціальної сфери, тому що означає соціальну спроможність людини, яка формується як результат виховання та навчання;

— естетичний смак є важливою характеристикою особистіс-ного становлення та пов’язаний з рівнем самовизначення людської індивідуальності. Тому естетичний смак — не тільки оцінка, а й привласнення або заперечення певних естетичних цінностей. Отже, естетичний смак означає здатність до індивідуального відбору естетичних цінностей, що визначає напрям естетичного (і не тільки естетичного) саморозвитку особистості;

— естетичний смак — показник цілісності людської індивідуальності, оскільки сприяє формуванню особистості. Це здійснюється, коли людина досягає віку 13—20 років, а естетичний смак тоді є навряд чи не найголовнішим засобом об’єктивації особистості. Для молоді цілком природним вважається бажання акцентувати на тому боці життя, який виразно та рельєфно стверджує її як самобутність. Це — зовнішній вигляд, переваги у музиці, літературі, мистецтві в цілому, поведінці. Часто це прагнення набуває спотворених форм. Так виникає молодіжна субкультура, згідно з законами якої юнаки та дівчата ще досить умовно освоюють засоби і прийоми створення індивідуального стилю життя, здійснюють пошуки гармонійних відносин з собою та оточуючими. Але не завжди цей закономірний процес позитивно сприймається суспільством: так сталося з культурою (хоча часто вона зветься контр- або антикультурою) хіпі, панків, рокерів, металістів тощо;