Категорії діалектики

Зміст 

1. Поняття про  категорії
2. Одиничне і загальне
3. Сутність і явище
4. Причина і наслідок
5. Необхідність і випадковість
6. Зміст і форма
7. Ціле й частина. Елемент, структура, система
8. Можливість і дійсність
9. Список використаної літератури

       1. Поняття про  категорії

      Будь-яка наука має свої категорії, тобто загальні поняття (маса, енергія, життя, війна, мир тощо). Філософські категорії — це найзагальніші (гранично широкі) поняття, що виражають універсальні характеристики та відношення матеріального й духовного світу, в яких і через які здійснюється філософське мислення й які служать вихідними принципами пізнання й духовно-практичного перетворення світу. Тому філософське знання має категоріальний характер. Природа категорій така сама, що й законів. У формально-логічному відношенні закон є судження (відношення категорій). Самі ж категорії є окремими поняттями, які виражають внутрішнє, суттєве відношення між явищами, й тому певною мірою теж є законами. У свою чергу кожен закон може бути зведений до певного поняття (категорії). Та діалектику цікавлять не так окремі категорії, як співвідносні (парні) категорії. Саме останні й виражають взаємозв'язок і рух, що притаманні об'єктивній та суб'єктивній реальності. Тому співвідносні категорії називають ще неосновними законами діалектики.

      Кожна наука через свої категорії здійснює пізнання. Разом, у сукупності, вони утворюють науковий апарат (систему  знань) певної науки, в якій відображаються істотні сторони предметів, процесів і явищ.

      Категорії філософії відрізняються від  будь-яких понять тим, що вони всезагальні. Це пояснюється тим, що об'єкт філософського дослідження не обмежується жодними рамками, як це буває в будь-якій іншій науці. Тому й філософські категорії не мають меж у своєму обсязі (як це трапляється в інших науках). Система категорій діалектики становить ідеальний каркас, основу філософського знання. Саме вони і є мовою філософії, засобом філософствування.

      Філософські категорії виникають і розвиваються разом із самою філософією. Зрілість визначається її досконалістю, наповненістю й особливістю взаємозв'язку її категорій. Останній формує і зумовлює їх зміст. Розвиток категорій — це розвиток зв'язку між ними. В основі цього зв'язку лежать історичний спосіб розгляду, методи мислення, які визначають місце і роль категорій у системі філософського знання.

      Спосіб  мислення виконує функцію логіки, форм знання. В ній саме мислення усвідомлюється й розглядається  як об'єкт. У процесі пізнання категорії  здійснюють вимоги логіки. Філософи вважають, що яка логіка, таке й функціонування категорій у системі знань. Тому проблема систематизації категорій завжди посідала чільне місце і їй надавали великого значення. Так, в античності Арістотель відкрив і систематизував десять категорій ("сутність", "кількість", "якість", "відношення", "місце", "час", "положення", "стан", "дія" "страждання"). Категорії "матерія", "форма", "причина" і "мета", які теж були ним сформульовані, чомусь не увійшли до цієї системи. Це була недосконала система, яка визначалась логікою Арістотеля. І. Кант створив свою систему категорій. До неї ввійшли категорії "кількість", "якість", "відношення", "модальність" (на його думку — до-досвідні форми мислення). Це була досконаліша система, проте ще не наукова.

      Уперше  динамічну систему категорій  запровадив Гегель. Вона розвивалася, в ній категорії були пов'язані єдністю походження й розвитку, що обумовлювався силою внутрішніх суперечностей. Та, на жаль, розуміння категорій у Гегеля було містифікованим. Це була логіка свідомості, яка втратила зв'язок з людиною, тобто мислення розвивалося з самого себе і категорії розглядались як самостійні творчі сутності.

      Ідеалістичні  погляди на природу категорій  є панівними і в сучасній західній філософії. Так, представники неотомізму відстоюють релігійно-ідеалістичне походження категорій, стверджуючи, ніби вони існували спочатку в божому розумі як прообрази реальних речей, властивостей і відношень. У логічному позитивізмі (Р. Карнап, О. Нейрат та інші) філософський аналіз категорій підміняють формально-логічним аналізом мовних термінів. На їхню думку, категорії — це суто суб'єктивні утворення, результат логічної діяльності людей, їх домовленості між собою тощо.

      Наукова філософія розуміє категорії  як загальні форми пізнавально-світоглядного  ставлення людини до природи, суспільства  і свого власного буття. Категорії — це результат реально-практичної взаємодії людини і світу, відображення об'єктивного в суб'єктивному. Тому вони об'єктивні за змістом і суб'єктивні (ідеальні) за формою. Вони універсальні й необхідні. Це абстракції, наповнені живим, конкретним змістом, що є в предметах і явищах об'єктивного світу й пізнаються людиною.

      Категорії філософії мають історичний характер. Вони не вічні, їх формування здійснювалося  поступово, у тісному зв'язку з  історичним розвитком і розвитком  пізнання. Історичний характер категорій проявляється у двох відношеннях. З одного боку, старі категорії, змінюючись разом з розвитком науки й пізнання, наповнювались новим змістом. З другого — з розвитком науки й практики виникали нові філософські категорії. Наприклад, в останні десятиріччя філософське мислення збагатилось такими категоріями, як "система", "елемент", "структура", "структурні зв'язки" тощо.

      Особливою рисою співвідносних категорій  є їх взаємозв'язок. Вони тісно пов'язані  одна з одною, здатні переходити одна в одну. Зв'язки між ними є гнучкими, рухливими, релятивними. Об'єктивною основою таких взаємозв'язків є матеріальна єдність світу.

      На  відміну від діалектико-матеріалістичного  розуміння категорій, метафізики вважають, що категорії незмінні, не можуть переходити одна в одну. Таке розуміння категорій не відповідає дійсності. Виходячи з діалектичного характеру світу, потрібно розглядати поняття в їхньому русі, взаємозв'язках і взаємопереходах.

      Важливою  особливістю філософських категорій  є й те, що вони виступають вузловими пунктами, ступенями пізнання. Фіксуючи всезагальні властивості й зв'язки, виявлені на тій чи іншій стадії розвитку пізнання, вони відображають особливості кожної стадії й є "опорними пунктами" людського пізнання. Це й свідчить про історичний характер категорій діалектики. Принцип історизму допомагає встановити конкретні етапи досліджуваного об'єкта (вихідний пункт, актуальний стан і перспективи розвитку). Цей принцип широко використовується в науці і практиці. Діалектичний стиль мислення можливий лише на основі глибоких знань і вмілого використання філософських категорій.

      Категорії філософії виступають і як всезагальні  форми мислення. Будь-яка людина, незалежно від того, вивчала вона філософію чи ні, в процесі мислення використовує ці категорії. В першому випадку вона використовуватиме їх свідомо, в другому — стихійно.

      Знання  категорій дає змогу усвідомити й цілеспрямовано досліджувати різні  зв'язки й відношення в предметах, явищах, які ми вивчаємо, орієнтує щодо тих сторін і аспектів, на які  необхідно звернути увагу для розкриття сутності предметів і явищ.

      Філософські категорії виконують і ряд  інших функцій. Найважливішими з  них є світоглядна й методологічна. Перша проявляється в тому, що зміст  кожної категорії формує певні уявлення про суттєві властивості й відношення об'єктивного світу, про ту чи іншу сторону об'єктивної реальності. Проте категорії є не лише універсальними формами знання, а й нормами оцінок. Оцінити предмет — значить виокремити його духовно-практичну цінність, тобто виразити своє ставлення до нього. А це вже має світоглядне значення.

      Методологічна функція категорій полягає в  тому, що вони задають пізнанню початкові  умови й перспективи його здійснення, розширюють його межі, утворюють критерії осмислення й розуміння реальності, організовують рух думки, прогнозують результати пізнання. Через них проявляється активність суб'єкта. Будучи методологічними принципами, вони пронизують увесь процес наукового мислення, всі сторони знання. Вбираючи в себе результати спеціальних наук, філософські категорії збагачують власний зміст і цим підвищують свою методологічну цінність.

      І все ж досі не існує завершеної і загальноприйнятої системи  категорій. Вихідними точками її побудови є:

      • принцип відображення, згідно з яким філософські поняття мають досвідний  характер;

      • принцип єдності діалектики, логіки і гносеології, згідно з яким категорії  діалектики є одночасно найзагальнішими  формами буття й пізнання;

      • принцип відповідності історичного  й логічного, згідно з яким логічну  послідовність категорій необхідно  розглядати відповідно до їх історичного виникнення й розвитку1. Основою для побудови досконалої класифікації категорій є принципи діалектики (принципи взаємозв'язку й розвитку). Деякі парні категорії, які відображають буття й свідомість, зараховують до універсальних зв'язків (одинич-

      не, особливе, загальне та сутність і явище), інші називають зв'язками структури (зміст, форма, система й елемент, ціле й частина). Останню, що відображає мінливість буття й свідомості, —  зв'язками детермінації (причина і  наслідок, необхідність і випадковість тощо).

      2. Одиничне і загальне

      Чи  не найвідомішими і чи не найважчими для аналізу є категорії одиничного, особливого й загального (всезагального). Відповідно до їх змісту, весь світ складається  з нескінченої множини предметів, процесів, явищ, властивостей, відношень. У кожному є ознаки, які відрізняються від ознак інших предметів, явищ і роблять їх неповторними, єдиними у своєму роді. Такі ознаки називають одиничними. Таким одиничним у будь-якої конкретної людини є риси її обличчя, манера тощо. Іноді як приклад одиничного наводять ознаки, які відрізняють людину від усіх інших явищ дійсності. Це не так, оскільки поняття "людина" є загальним поняттям, а відтак ознаки, відображені в ньому, також є загальними. Одиничними будуть ознаки, які відрізняють конкретну людину, наприклад Т. Г. Шевченка, від усіх інших людей.

      Проте в кожному предметі є ще й ознаки подібності чи тотожності з ознаками інших предметів або явищ, їх називають  загальними. Наприклад, у будь-якій конкретній людині спільними ознаками з іншими людьми буде її здатність трудитися, належати до певного класу тощо. Загальними ознаками будь-якої частинки речовини є наявність у ній певної маси, руху тощо.

      Загальні  ознаки можуть істотно відрізнятися за ступенем загальності. Загальною буде й ознака, характерна лише для двох явищ. Проте є й ознаки, притаманні всім чи більшості явищ дійсності. Так, усім предметам, процесам притаманні сутність, форма, причина виникнення тощо. Такі ознаки називають всезагальними. їх відображають у категоріях діалектики. Іноді поняття "всезагальні" вживаються й у вужчому розумінні — в значенні ознаки, що притаманна лише явищам певного роду. Скажімо, ознака трудитися притаманна лише людям.

      Від категорії одиничного й загального (всезагального) відрізняють категорію особливого, яка виражає діалектичний взаємозв'язок всезагального й одиничного. Категорія особливого має відносний характер. Вона виступає то як загальне стосовно одиничного, то як одиничне стосовно всезагального. Ця категорія виражає різні сторони й форми прояву загальних закономірностей в окремих речах, явищах.

      У логіці особливі ознаки називають видовими, а загальні — родовими. Особливе називають і частковим, частковістю. Названі категорії можна розглядати як "одиничне" і "загальне", "особливе" і "всезагальне".

      Вирізняють  ще й категорію "окреме". Вона виражає  конкретне явище, яке включає  в себе одиничні й особливі, загальні та всезагальні ознаки. "Окреме" — це категорія, що об'єднує, синтезує зміст усіх чотирьох категорій, взаємозв'язок яких можна розуміти таким чином: одиничне — теза, загальне — антитеза (протилежність одиничному), а окреме — синтез (цих протилежностей). З іншою парою: особливе — теза, всезагальне — антитеза, окреме — синтез. Якщо, наприклад окремим є старогрецький філософ Платон, то одиничним є його риси обличчя чи те, що він був учителем Арістотеля, засновником європейського об'єктивного ідеалізму. Загальним же — те, що він був греком, ідеалістом тощо. Його одиничні ознаки є одночасно і його особливими ознаками.

      Свого часу В. І. Ленін так характеризував взаємозв'язок категорій "окреме" й "загальне": "...Окреме не існує інакше як у тому зв'язку, який веде до загального. Загальне існує лише в окремому, через окреме. Всяке окреме є (так чи інакше) загальне. Всяке загальне є частинка або сторона, або сутність окремого. Всяке загальне лише приблизно охоплює всі окремі предмети. Всяке окреме неповно входить у загальне і т. д. і т. д.".