Характеристика основних сучасних антропологічних концепцій культури

Вчений, по Дільтею, повинен не просто відтворювати дійсну картину історико-культурної події, але й переживати її наново. Дані положення В. Дільтея, особливо їх "дух", націленість на внутрішнє розуміння культур значно вплинули не тільки на узагальнювальні концепції культури А.Кребера та М.Херсковіца, але й багато в чому визначили уважне відношення до цінностей будь-якої культури в антропології [16].

У 1944 р. А.Кребер опублікував  роботу "Конфігурації культурного  зростання", присвячену теоретичним  аспектам вивчення культур. Він заперечував  розділення культур на "вищі" і менш розвинені і розглядав історію людства як сукупність культур, що змінюють одна одну. Велике значення вчений надавав взаємовпливу культур. Серйозний акцент А.Кребер робив на суб'єктивній, ціннісній стороні культури.

Аналізуючи специфічність  кожної культури, він виділяв дві риси, властиві всім типам суспільств: 1) всі вони проходять в своєму зростанні однакові фази - виникнення, розквіт і занепад; 2) існує тенденція виникнення в культурі за відносно короткий часовий період вищих досягнень, вищих цінностей. Він відзначав короткочасність, спазматичність творчих зльотів в кожній культурі. Своїм найважливішим завданням А.Кребер вважав дослідження циклічності стародавніх культур і, особливо, творчих вибухів в ідеологічних аспектах соціокультурних систем.

Кребер розумів культуру як систему елементів, зчеплених  певним способом і створюючих цілісність, певну модель, зразок, тип. У останньому можна виділити форму і зміст, зовнішні та внутрішні аспекти розвитку. Форма культури залежить від властивого їй стилю. Поняття стилю Кребер пояснює достатньо туманно, але все таки з контексту його міркувань виходить, що це якийсь особливий відбиток на поведінці людей, особливості матеріальної культури, які походять зі специфіки духовної культури, її ціннісних орієнтації. Кожній культурі властива певна домінантна ідея, що підкреслює її видатні досягнення та унікальність.

Наприклад, особливість  культури майя він бачив у винаході писемності, календаря, прикладному  мистецтві. Їм він протиставляв інків  як тих, що досягли найвищого розквіту в області спорудження доріг та мостів. Домінантну ідею народів Індії він бачив у філософії аскетизму та ієрархії каст, японців - в лояльності до імператора. Кребера дорікали за суб'єктивізм у виділенні провідної ідеї у конкретних народів, але це не означає непродуктивності даного принципу по відношенню до вивчення культур. Але слід мати на увазі, що А.Кребер інколи довільно наділяв народи домінантними ідеями, які не завжди відповідали історичній дійсності. Досить спірним представляється і приклад з інками та майя.

Культура як цілісне  утворення має, згідно А.Креберу, "суперорганічну" суть, що не зводиться до закономірностей органічного та неорганічного світу. Вона не успадковується генетично, а засвоюється від інших індивідів. В якомусь сенсі культура у Кребера є самодостатньою суттю, що розвивається через внутрішній властивий їй динамізм або імпульс. Для пояснення свого підходу А.Кребер використовував аналогію культури з організмом - культура володіє життєвим циклом, зростає, досягає розквіту (наповнення) та вмирає. При цьому вона проходить свій життєвий цикл, рухома імпульсом закладеної в ній "культурної енергії".

Як вже наголошувалося раніше, головний предмет інтересу А.Кребера складали саме вершини розквіту культур. Загальні методологічні завдання в циклічному вивченні культур він сформулював у вигляді п'яти питань. Яка тривалість періоду розквіту культури і від чого вона залежить? Чи відбувається розквіт культури в цілому або тільки її окремих частин? Чи може культура, пройшовши весь цикл свого розвитку, знов повторити його, або це вже буде інша культура? Чи викликаються цикли і "вибухи" зовнішніми причинами або вони - наслідок внутрішнього розвитку? Чи наступає розквіт на початку, в середині або в кінці "кривої зростання" культури?

Не можна сказати, що А.Кребер в своїх культурологічних дослідженнях знайшов відповіді  на всі поставлені питання і у всіх конкретно-історичних випадках розквіту культур. Але сама постановка даної проблеми, не в усіх відношеннях дослідженої, і в даний час, безумовно, одна з переваг його теорії культури.

Стосуючись типології  піків в розвитку культур, А.Кребер виділяв два варіанти: цілісний розквіт культур і односторонній, такий, що стосується найчастіше духовної, ціннісної сторони культури. У першу чергу його цікавили зльоти духовної культури, не пов'язані з розквітом економіки і так далі.

А.Кребер пояснював такий стан речей тим, що "збуджена культурна енергія" може зосередитися в якій-небудь одній області. Поняття культурної енергії носило у нього досить містичний характер. Зміст цього поняття розглядається як деякий імпульс, об'єднуючий або направляючий людей. У цьому А.Кребер істотно відрізняється від свого вічного опонента Л.Уайта, у якого культурно-освоєна енергія обчислюється в кінських силах або в кіловатах. Культурно-енергетичний імпульс може мати предметом свого застосування не тільки цілі культури, але й окремі особи. А.Кребер надавав велике значення діяльності особистості в підготовці та здійсненні підйому культур.

Він навіть дотримувався досить наївної думки, що "вибухи" в культурі здійснюються "сузір'ям геніїв", особливо обдарованих людей. При цьому він вважав, що вони існують у всіх культурах без виключення, але їх здібності реалізуються лише в сприятливих умовах. Тривалість життєвого циклу культур А.Кребер вважав в середньому рівною 1-1,5 тис. років. Особливістю кожної культури є крива її зростання, залежна від знаходження піків або збудження. Ця якість культури отримала назва "конфігурація".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2 Антропологія А.Кребера

 

Антропологія А.Кребера - цілісна система поглядів на культуру і людину. Більш повно принципи, основні проблеми і поняття культурологічної теорії А.Кребер розробив у фундаментальній праці "Антропологія", яка одночасно була і підручником для університетів. Перше видання її вийшло ще в 1923 р., в 1948 р. А.Кребер значно доповнив це видання, в першу чергу загальнотеоретичну концепцію.

У цій солідній праці  об'ємом майже в 900 сторінок була реалізована  ідея перших дослідників культур XIX ст. викласти антропологічні знання в систематичній формі. У ній автор представив свою версію доісторичної стадії культури, зв'язок фізичної зовнішності і особливостей деяких стереотипів діяльності в культурах. Значне місце зайняли питання культурного розвитку і появи нововведень, винаходів. Досліджується мова та її роль в різних культурах.

Центральними для культурологічного  аспекту творчості А.Кребера є розділи: "Природа культури", "Моделі" і "Процеси культури", а також розділ "Культурна психологія" [8].

У цій книзі і в  деяких роботах 50-х років А.Кребер розробляв поняття ціннісної (ідеальною) і реальної культури. Ціннісна (ідеальна) культура – це система ідей та уявлень про бажане. Вона втілена в мистецтві, філософії, релігії та етичних нормах. Цей аспект культури є її інтегруючим і смисловим початком. "Ця ідеальна культура з її цінностями більшою мірою і є фактичною основою для розуміння реальної культури. Без неї існує лише безліч окремих предметів, за допомогою ж ідеальної ціннісної системи культура отримує сенс. Вона об'єднує окремі інститути та ідеї в цілісність, включаючи їх у форму".

Особливу роль в теорії Кребера відіграє властивий культурі "етос" - загальна якість, яка пронизує її, подібно до запаху. Етос - це також система ідеалів, цінностей, які домінують в культурі і мають тенденцію контролювати поведінку її членів. Етос, таким чином, це квінтесенція ідеальної культури. Реальна культура складається з винаходів, знарядь і навиків, що направляються на досягнення певної мети і виявляються не тільки в технології, але також і в економічній системі виробництва та розподілу. Іноді А.Кребер виділяв економічну, політичну системи в особливий сегмент соціальної культури.

У своїх роботах А.Кребер неодноразово показував самостійність та провідну роль ідеальної культури в розквітах цивілізацій. В "Антропології" та низці інших робіт 50-х років він відстоював тезу про неможливість пізнання культур без розуміння ціннісної культури, а її зрозуміти можна лише на підставі співпереживання. "Це не означає, - на думку А.Кребера, - що треба стати повноцінним членом іншої культури, але необхідно визнати, що цінності треба відчути, співпережити".

На початку 50-х років значну увагу А.Кребер приділяв методологічному аналізу культури, видам її визначень. А.Кребер дав наступне підсумкове визначення культури: "Сукупність придбаних рухових реакцій, які передаються, звичаїв, техніки, ідей, цінностей і відповідна поведінка, що викликається ними, - це те, що складає культуру".

У 1952 р. А.Кребер разом  з К.Клакхоном опублікував книгу, присвячену критичному аналізу всіх існуючих визначень культури. Вони класифікували шість основних типів  визначень (історичні, описові, психологічні, нормативні, структурні, генетичні). Всього було проаналізовано більше 150 визначень культури. Предметом аналізу був також статус поняття "культура". А.Кребер був схильний розглядати його як логічного конструкта, що відображає клас явищ, якийсь ідеальний тип, проте, має корелят в емпіричній дійсності у вигляді локальних культур, що існують в дійсному просторі та часі. Його позиція істотно відрізнялася від думки Л.Уайта, згідно якої культура – це клас предметів і явищ. Хотілося б відзначити, що спільна робота А.Кребера і К.Клакхона стала найбільш цитованою книгою в культурології другої половини XX ст.

 

 

Висновки

 

Отже, антропологічні, або функціональні, концепції культури ґрунтуються на висновку Е. Тайлора про культуру як біологічну природу людини та її безпосередню адаптацію до умов навколишнього середовища1. Названі концепції розглядаються в працях їх засновника - англійського етнографа та соціолога Броніслава Малиновського (1884-1942), французького етнолога та соціолога Клода Леві-Стросса (1908-1991), американського етнографа Алфреда Крьобера (1876-1960) та багатьох інших.

Суть цих концепцій  полягає в тому, що культура пов´язується з потребами людства. Б. Малиновський розподілив ці потреби, що зумовили виникнення культури, на три групи: 1) первинні - це продовження роду, фізичні, фізіологічні та розумові зрушення. Культурними відповідями на них були поява родової общини, розвиток знань, освіти, житлових умов; 2) похідні, спрямовані на виготовлення та вдосконалення знарядь праці, наслідком чого є розвиток економіки і культури господарювання; 3) інтегративні, які об´єднують і згуртовують людей, вимагають потреби авторитету, що знаходить відповідь у політичній організації суспільства.

Аналізуючи процес поглинання західноєвропейською цивілізацією неєвропейських народів, який тривав до середини XX ст., Б. Малиновський указував на глибокі протиріччя, зумовлені особливостями контактуючих соціально-економічних систем. Суть культурного обміну зводилась до того, що європейці, поширюючи культурні цінності, взамін привласнювали землю, мінеральні ресурси, дешеву робочу силу, утримуючись від того, що становило суть цивілізації. Актуальність висновків ученого про теперішній час полягає в існуючих протиріччях щодо поширення впливу англо-американської масової культури на фоні згортання культурних процесів та руйнації цілісності культурних систем інших народів світу.

На підставі дослідження  та оброблення великого етнографічного матеріалу з історії первісного суспільства К. Леві-Стросс, застосовуючи методи структурної лінгвістики, а Б. Малиновський - формулюючи основні принципи функціонального аналізу культури, дійшли таких висновків: 1) у процесі еволюції людина переходить зі стану природи до стану культури, кожний елемент якої (традиція, звичай, вірування тощо) виконують важливу для культури функцію; 2) кожний елемент культури є незамінним, оскільки він забезпечує її цілісність; 3) усі елементи культури структуровані і складають культурну систему, кожна з яких функціонує за принципом ієрархії, а характерною рисою для всіх культурних систем є ізоморфний зв´язок між ними. Учені констатують, що кожна культура як функціональна єдність суспільства є цілісною, тому й загальнолюдська культура є цілісним утворенням.

Послідовний філософсько-антропологічішй  підхід до культури в сучасній культурології використовується дуже рідко, винятком є культурантропологія в США та деяких країнах Західної Європи як самостійна наукова дисципліна. Справа в тому, що теза про культуру як феномен, який виникає з біологічної природи людини, досить суперечлива. Французький релігійний філософ Жак Марітен (1882-1973) підкреслював, що розум і благочинність у вищому ступені відповідають природі людини. Але в цьому й парадокс, зазначав він, що наслідки розуму і плоди моральності в людській натурі не закладені відвічно. Вони додаються до того, що виробляється почуттєвою, інстинктивною природою. Тобто перехід до культури визначає пошук у людській істоті чогось такого, чого немає в ній, як у тварині. Тому в сучасній культурологічній науці використовують назву "функціональні" або "структурно-функціональні" концепції (методи) культури.

Кожна культура в інтерпретації  Б. Малиновського постає як повна  система взаємопов´язаних та взаємозумовлених соціальних інститутів, що задовольняють  біологічні і власне культурні потреби людей. Відсутність рівноваги між соціальними інститутами призводить до руйнування культури як цілісного організму. Зокрема К. Леві-Стросс, відстоюючи ідею європоцентризму, доводить необхідність відновлення єдності чуттєвого і раціонального початків культури, що втратила західна цивілізація. Він намагається зблизити гуманітарні науки, в центрі яких - вивчення людини, і природничі науки, що досліджують закономірності природи. Такий підхід давав йому змогу більш предметно дослідити особливості культури, розкрити її роль у взаємозв´язку людини і природи.

Застосовуючи метод  системного аналізу, антропологічну концепцію  розвивав А. Крьобер, доповнивши її теорією  стилів фундаментальних форм культури. Він довів, що стиль властивий  усім великим культурам та їх основним формам (не тільки мистецтву, а й науці, ідеології, моралі, свідомості, способу життя тощо). Носіями, які визначають стиль епохи або цивілізації, на думку вченого, є геніальні особи, які роблять істотний внесок у розвиток тієї чи іншої галузі культури. На підставі значного етнографічного матеріалу він узагальнив різні стилі локальних культур і сформулював концепцію стилів загальнолюдської цивілізації.