Філософія Джона Локка

І саме аналізуючи досвід (в  обох його формах) як джерело ідей, Д.Локк виявляє, що не всі ідеї однаковою  мірою адекватно відображають свій об’єкт і залежить це від якостей самого об’єкта. У зв’язку з цим Д.Локк говорив про первинні якості, що зовсім невіддільні від тіла, в якому б воно не було стані [10,с.74]. Ці первинні якості, твердить Д.Локк, «породжують у нас прості ідеї, тобто густину, протяжність, форму, рух або спокій, число». Водночас існує ще й інший розряд якостей, які Д.Локк називає вторинними. Це «кольори, звуки, смаки тощо, що на ділі не відіграють ніякої ролі в самих речах, але являють собою сили, котрі викликають у нас різні відчуття» [8,с.37]. Звідси Д.Локк робить висновок про те, що «ідеї первинних якостей є продукт схожості, вторинних – ні… Ідеї первинних якостей тіл схожі з ними і їх прообрази справді існують у самих тілах, але ідеї, що викликаються в нас вторинними якостями, зовсім не мають схожості з тілами. В самих тілах немає нічого схожого з цими нашими ідеями. В тілах, що їх ми називаємо за цими ідеями, є тільки здатність викликати в нас ці відчуття. І те, що є блакитним, солодким або теплим в ідеї, те в самих тілах, які ми так називаємо, є лише певний обсяг, форма і рух непомітних частинок» [10,с.79].

Слід зазначити, що за усіх різницях між первинними та вторинними якостями, в них є і щось загальне: і ті й інші виробляють свої ідеї через «поштовх». Так, наприклад, фіалка через «поштовхи» недоступних сприйманню часток матерії, які розрізняються об’ємом і фігурою, степенями і видами своїх рухів, виробляє в душі ідеї блакитного кольору і запаху цієї квітки. Як зазначає А.Борисюк, вчення Д.Локка про різниці, відмінності між первинними і вторинними якостями, представляє собою розвиток ідей, намічених давньогрецьким атомі стом Демократом, а у новий час відроджених Р.Декартом і Галілеєм. Вчення це спирається на абсолютизуючи протиставлення суб’єктивного об’єктивному [2,с.16].

Д.Локку належить значима  роль у творенні так званого метафізичного методу. Елементи цього методу намічалися у ході всього попереднього розвитку філософії, кінцево складається він в епоху виникнення капіталістичного способу виробництва. Розвиток виробничих сил буржуазного суспільства вимагає від науки аналізу, розчленування явищ природи, класифікації їх, вивчення кожного явища окремо. Цієї ж – тимчасової – ізоляції окремих явищ потребує і експериментування [4,с.69].

На перших етапах розвиток експерименту приводив до того, що аналіз та ізоляція вивчаємих явищ одержували явну перевагу над синтезом і над розглядом їх зв’язків та взаємодій. Привчаючись в обстановці різних експериментів розглядати явища природи не в їх природній цілісності, а в розчленуванні, що досягається за допомогою аналізу, і не в їхній ізольованості, окремості один від одного, яка необхідна для успішності експерименту, дослідники, які створювали експериментальне природознавство Нового часу, переносили прийоми аналізу і ізоляції, які складають тільки одну з умов дослідження, на всю природу в цілому. Вони починали думати, що не тільки в штучній обстановці, яку вони створили для дослідів, але і в самій природі, не пов’язаних взаємодією елементів. Цей метафізичний спосіб розгляду стихійно виник в мисленні науковців-природодослідників. Ф.Бекон та Д.Локк перенесли його з природознавства у філософію, де він надовго став пануючим.

За Д.Локком, ідеї, отримані з обох джерел досліду – із відчуттів  і з рефлексів, складають лише матеріал для знання, але не саме знання. Для отримання знання необхідно, щоб цей матеріал пройшов певну  обробку, котра здійснюється діяльністю трьох здібностей (здатностей) душі, які відрізняються і від відчуття, і від рефлексії: порівнянням, поєднанням і відволіканням, або абстракцією. За допомогою порівняння, поєднання  та відволікання душа перетворює прості ідеї і ідеї рефлексії в складні. Так завдяки порівнянню утворюються ідеї про численні відносини. Встановивши джерела ідей – простих та складних, Д.Локк досліджує питання про цінність ідей для пізнання. Але не всі вони однаково цінні. Одні з них ясні та чіткі, інші темні та сплутані. За своїм значенням для знання ідеї поділяються на 3 класи: 1) реальні (або, навпаки, фантастичні); 2) адекватні (або, навпаки, неадекватні); 3) істинні (або, навпаки, помилкові, хибні).

Реальні ідеї мають основу в природі, вони співвідносні з реальною сутністю речей. фантастичні ідеї не мають підставу, основу в природі, вони не співвідносні з реальною сутністю. Адекватні ідеї повністю представляють ті зразки, від котрих вони відвернені. Усі прості ідеї адекватні. Істинність та помилковість належать, за Д.Локком, власне, не ідеям, а пропозиціям (судженням). Істинність завжди передбачає твердження або ж заперечення, – зазначає А.Борисюк [2, с.60].

В теорії пізнання Д.Локка  важливе значення має розвинуте  ним в «Досліді про людський розум» вчення про мову. З цим вченням  у Д.Локка пов’язана його теорія абстракції. За Д.Локком, слова – чуттєві знаки, які необхідні людині для спілкування. Більша частина слів мови не одиничні позначення, а загальні терміни, – акцентує увагу О.Діловчук [4,с.119]. Звідси виникає питання: якщо всі речі існують тільки як одиничні, то де ми знаходимо ті загальні сутності, котрі, за припущенням, позначаються загальними термінами? Згідно Д.Локку, слова стають загальними від того, що їх роблять знаками загальних ідей.

Відповідь на питання, яким же чином стають загальними ідеї, дає  локківська теорія абстракції. За роз’ясненням Д.Локка, в досвіді існує багато речей, частково подібних між собою за формою, за якостями тощо. На цьому ґрунтується можливість утворення загальних понять. Ці поняття виникають в результаті виділення із складу декількох предметів таких ознак, які загальні їм усім; інші ідеї виключаються. Так утворюються певні загальні ідеї, наприклад, «людини», «тварини», «рослини», «живої істоти». Всі загальні ідеї – утворення розуму, в основі їх лежить подібність самих речей. на цьому Д.Локк будує своє вчення про знання та його види. Ідучи за Т.Гоббсом, Д.Локк визначає знання як сприймання (сприйняття) відповідності (або невідповідності) один одному двох ідей.

Д.Локк розрізняє – у  відношенні достовірності – два  види знань: знання безумовне, достовірне, точне і знання можливе, або думку. Безумовним, достовірним Д.Локк вважає все те знання, яке одержується  розглядом в думках наших уявлень  та відношень між представленнями. Можливим знанням Д.Локк вважає дослідне (емпіричне) знання, в якому судження доводяться посиланням на підтверджуючі  їх фактори досліду. За ступенем точності Д.Локк розрізняє три види безумовного знання: споглядальне, зорове (безпосереднє або інтуїтивне), демонстративне (доказове або доказуючи) знання та чуттєве знання, тобто досягаєме за допомогою почуттів і засноване на переконанні в існуванні одиничних предметів. За роз’ясненням Д.Локка, чуттєве пізнання вище простої ймовірності, але нижче тих ступенів достовірності, котрі дає раціональне знання.

Слід зазначити, що крім праці  «Досвід про людський розум» (1689 р.), вище вказані питання розглядаються  Д.Локком в його творах «Про користування розумом» (1706 р.), «Дослідження думки  отця Мальбранта про бачення усіх речей в Бозі» (1694 р.), а також його відповіді критикам-богословам Норрісу та Стіллінгфліту. У листах до останнього особливий інтерес представляють думки Д.Локка про здатності матеріальної субстанції до мислення, про критерії достовірного знання.

Виступаючи проти релігійного  фанатизму різних сект, Д.Локк настійливо закликав до віротерпимості. Захисту  релігійної свободи він присвятив  чотири листа про віротерпимість. У праці «Розумність християнства» (1695 р.) Д.Локк в дусі протестантизму намагався відділити справжнє вчення Христа від наступних видозмін. Позиція  Д.Локка близька деїзму, однак  він вважає, що, оскільки людський розум  обмежений, християнство, навіть розумне, потребує «одкровення», залучення до божественного досліду «через його дух», без чого будь-яка релігія пуста.

Хоча Д.Локк вважав, що етика  може бути наукою подібно математиці, і практикував прийоми точного  аналізу етичних термінів та положень, він не створив послідовної етичної  теорії. Свої утилітарні максими про  те, що добро є те , що спричиняє  або збільшує задоволення й зменшує  страждання, що в досягненні цього  і складається щастя, стремління до котрого є основою будь-якої свободи, Д.Локк коректував визначенням  морального добра як підкорення людських вольових акцій закону, який знаходиться в божественній волі – «істинній волі моралі».

В благочесній свідомості в кінцевому рахунку досягається гармонія між особистими та суспільними інтересами.

Ідеї Д.Локка відіграли  велику роль в історії філософської та суспільно-політичної думки європейського  Просвітництва. Вони здійснили великий  вплив на англійських деїстів  Д.Толанда, Д.Пристлі, На Вольтера , а в особливості на французьких матеріалістів XVIIIст. – Ламетрі, К.Гельвеція, Д.Дідро.

ВИСНОВКИ

Проведене нами дослідження по проблемі філософії Джона Локка дозволило зробити ряд висновків.

Філософія Нового часу –  один з найбільш значимих періодів в історії філософської думки.

Філософія Нового часу зводить  сутність людини до пізнавальної діяльності.

Межі людини для філософії  Нового часу – це межі її досвіду.

Джон Локк – один з  провідних філософів Нового часу, науковець-просвітник.

Формування його світогляду, філософських ідей та поглядів відбувалося  під впливом політичних, історичних подій Англії середини XVII- початку XVIIIст., ідей інших видатних філософів (Ф.Бекона, Т.Гоббса, Р.Бойля та ін.).

Головна праця його філософської діяльності – книга «Дослід про  людський розум» (1689 р.).

Продовжуючи традицію Ф.Бекона та Т.Гоббса, Д.Локк дав обґрунтування  принципу походження знань з людського чуттєвого досвіду – впливу предметів на органи чуттів людини.

Він обґрунтував так званий принцип матеріалістичного сенсуалізму.

Філософ дає аргументовану  критику теорії вроджених ідей Р.Декарта.

Д.Локк розглянув та обґрунтував  ідею «людина – чистий аркуш» (tabula rasa), проблему взаємозв’язку мислення і досвіду, започаткував метафізичний метод, розробив та розглянув теорію абстракції.

Отже, філософське надбання Д.Локка здійснило певний вплив  на подальшу історію філософії, на розвиток та становлення філософської думки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрєєва А.А. Основи філософії: Навчальний посібник. – 2-ге вид., стереотипне. – Львів: Новий світ, 2010. – 416с.
2. Борисюк А.М. Історія філософії: Курс лекцій. – Харків: Кредо, 2004. – 389с.
3. Декарт Р. Сочинения. – СПб.: Лира, 2007. – 466с.
4. Діловчук О.С. Історія філософії: Навч.посіб. – К.: Вища школа, 1996. – 384с.
5. Заиченко Г.А. Философия Джона Локка. – М.: Наука, 1995. – 214с.
6. Корнеева О.И. Философия Нового времени//Вопросы философии. – 1998. - №4. – С.114-116
7. Локк Д. Сочинения в трех томах: Т.2/Пер. с англ.; Редкол.: М.Б.Митин (пред.) и др. – М.: Мысль, 1985. – 560с.
8. Нарский И.С. Становление философского сознания Нового времени. – М.:Наука, 1987. – 136с.
9. Новачук О.С. Філософія: Навч.посіб. – 2-ге вид., перероб. та допов.. – Львів: Новий світ, 2004. – 319с.
10. Філософська скарбниця. Твори філософів XVII-XVIIIст. – К.: Наукова думка, 2006. – 478с.
11. Філософський словник/За ред. Пилипенко І.І. – Тернопіль: Свічадо, 2006. – 489с.
12. Хамітов Н, Гармаш Л.,Крилова С. Історія філософії. Проблема людини та її меж/За ред.. Н.Хамітова. – К.: Наукова думка, 2000. – 240с.
13. Хропач О.С. Історія філософії: Курс лекцій. – Львів: Книгарня, 2001. – 516с.