Вища освіта Болонський процес

ВЗО в Японії поділяються на такі:

  -університетський сектор (національні, реґіональні, приватні університети). Університети й університетські коледжі дають загальну освіту, підготовку з іноземних мов, охорони здоров’я та фізичної культури, а також спеціалізовану підготовку;

  -неуніверситетський сектор: молодші коледжі з 2 або 3-річним терміном навчання, призначені в основному для жінок, які, отримуючи загальногуманітарну післяшкільну освіту, виходять заміж;

  -технічні коледжі, до яких приймають після закінчення загальної дев’ятирічної школи і протягом трьох років дають повну середню освіту та професійну підготовку, а також можливість вступу на відповідні відділення технічного університету;

  -спеціальні професійні школи (від одного до двох років підготовки).

Особливістю японської освіти є сувора екзаменаційна система при вступі до ВЗО. Усі національні університети, а також приватні університети з високим статусом, беруть участь у загальнонаціональній програмі вступних іспитів.

Університетські програми складено за зразком американських, зі ступенями бакалавра, маґістра та доктора. Однак, індивідуальність і чітко визначене місце кожного ВЗО в ієрархії майже унеможливлюють перехід із одного ВЗО до іншого. Навчальний рік триває з квітня до травня протягом 35 тижнів. Навчальний розклад скомпоновано з курсів загальної освіти, іноземних мов, фізичної культури та спеціальної професійної освіти.

Слід зазначити, що закритість японського суспільства зумовила необхідність віднайдення спеціальних форм міжнародних академічних програм. Більшість же міжнародних програм у галузі освіти припадає на США.

Україна. Система освіти в Україні має централізований характер, коли більшість ВЗО керуються міністерством освіти та науки України. За останні роки спостерігається процес збільшення кількості недержавних ВЗО, що, як правило, пропонують освітні послуги зі здобування спеціальностей, на які нині є попит у молоді та роботодавців. Проте сектор державної університетської освіти залишається значним. ВЗО України поділяються за ступенем акредитації, коли найвищим вважається 4-й, що дає ВЗО статус національного.

В Україні у всіх приватних і більшості державних ВЗО прийнято світову практику структурування освіти: після 4-річне навчання у ВЗО є можливість отримати ступінь бакалавра, після 5-ти років - спеціаліста, а шестирічна програма дає ступінь маґістра. Існує можливість для спеціалістів і маґістрів навчатися на постградуальних програмах для здобуття ступеня кандидата або доктора наук (Ph.D). Тривалість таких програм, залежно від типу ВЗО та умов прийому, від 1-го до 3-х років.

У приватних ВЗО навчання платне. Що ж до державних ВЗО, то навчальні програми функціонують як за рахунок держави, так і за рахунок сплати студентами (або іншими особами) вартості навчання. Крім того, держава має ряд пільг для студентів, які належать до соціально вразливих верств суспільства.

Слід зазначити, що в Україні все більше студентів ВЗО беруть активну участь у міжнародних освітніх програмах; сама ж освітня система наближається до міжнародних стандартів, зберігаючи водночас пріоритетні риси вітчизняної освіти: фундаментальність отримуваних знань, диференційований підхід до студентів, високий рівень вимог до студентів, що забезпечує незмінно високий рівень знань.

Отже, можемо сказати, що з отриманням незалежності вища школа України стала справді національною. Було запроваджено багатоступеневу систему підготовки кадрів (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, маґістр). Крім того, значно розширилася мережа ВЗО, насамперед, за рахунок зростання рівня підготовки фахівців у колишніх технікумах і перетворення їх на заклади освіти вищого рівня. Також відновлено зруйновану ще в 1920 р. мережу вищих закладів освіти недержавних форм власності, де за певну плату можна отримати вищу освіту. Вища школа в Україні відмовилася від надмірно вузької спеціалізації фахівців і перейшла до формування спеціалістів ширшого профілю на основі їх фундаментальної підготовки.

Підбиваючи підсумки, слід сказати, що ніколи раніше вища освіта не змінювалася так швидко та глибоко, як в останні десятиліття ХХ ст. Якщо в розвинених країнах найістотнішим було її безприкладне розширення й утворення все більшого числа нових університетів, аніж за всі попередні століття, то в новоутворених державах здобуття незалежності супроводжувалося створенням національних систем освіти, орієнтованих на їхні потреби. Отже, наймогутнішими ініціаторами змін у вищій освіти виступають не її власні проблеми чи негаразди, а ті чинники, які лежать поза нею, насамперед, пріоритети та вимоги до освітньої системи, породжені генеральним рухом світового співтовариства у майбутнє, змінами в засобах виробництва тощо. Безсумнівно, що на рівні світового співтовариства ці тенденції зростатимуть і поглиблюватимуться, тому Україні слід врахувати їх у процесі стратегічного та тактичного планування змін власної системи освіти й виховання.

2.Пояснити, що таке «система залікових одиниць».. Які найпоширеніші системи  залікових одиниць відомі.

У різних кредитних технологіях розрізняються й використовуються два типи кредитів: кредит-година та кредит-пойнт. Кредит-пойнт відповідає повному навантаженню студента (кількості роботи), що витрачається під час опанування певної навчальної одиниці, наприклад, модуля [14]. Кредит-час відповідає кількості годин на тиждень, необхідних для вивчення певної дисципліни протягом семестру. Використання кредит-години дозволяє перейти до асинхронної організації навчального процесу, що створює відповідні передумови для розвитку академічної мобільності [15].

   Для уточнення основних характеристик доцільно розглянути приклади тих кредитних систем, які знайшли широке практичне використання в освітніх системах більшості країн.

   1. UCTS (University Credit Transfer System – система перезарахування університетських кредитів). Ця система була розроблена організацією UMAP (University Mobility in Asia and Pacific – Університетська мобільність в Азії й регіоні Тихого океану), тому загальноприйнятним є розшифрування абревіатури UCTS як UMAP Credit Transfer Scheme і розуміння її як системи зарахування кредитів університетів азіатсько-тихоокеанського регіону [16; 17].

   Система була створена з метою ефективного забезпечення мобільності студентів на територіях, які входять до сфери діяльності UMAP (Австралія, Бруней, В’єтнам, Гуам, Гонконг, Західний Самоа, Індонезія, Камбоджа, Канада, Китай, Корея, Лаос, Малайзія, Мексика, Монголія, М’янмар, Непал, Нова Зеландія, Папуа Нова Гвінея, ПАР, Росія, Сінгапур, США, Тайвань, Таїланд, Фіджі, Філіппіни, Чилі, Шрі-Ланка, Японія), а також у країнах інших регіонів шляхом визнання кредитів, одержаних у закордонних навчальних закладах. UCTS не передбачає уніфікацію існуючих систем навчання в університетах, а лише слугує засобом перезарахування між університетами навчального навантаження студента та адекватного переведення оцінок.

   UCTS використовується для кожного конкретного випадку обміну і програми, що йому відповідає. Програму навчання за кордоном складає для себе студент, користуючись рекомендаціями уповноваженого представника навчального закладу. Розроблена програма обміну затверджується університетами, що направляють та приймають студента. Головний предмет узгодження – кредити, які мають бути нараховані студенту під час вивчення дисциплін за індивідуальною програмою обміну.

   Поряд із цим між університетами можуть укладатися двосторонні договори про обмін студентами. У таких угодах, зазвичай, обумовлюються критерії відбору студентів і викладачів для обміну, порядок погодження й затвердження програм навчання, надання, за потребою, учасникам обміну мовної підтримки, шляхи вирішення соціальних проблем студентів та викладачів на період перебування за обміном тощо.

   Основним і єдиним документом у системі UCTS є "UCTS Record of UMAP Study" – "Реєстраційний бланк навчання за програмою UMAP", де міститься відомість із програми навчання, яка включає перетворення (перезарахування) кредитів та оцінок закладу, який надає послуги, за допомогою UCTS-кредитів і UCTS-оцінок в кредити та оцінки ВНЗ, що направляє студента на обмін. До бланку включається й інша обов’язкова інформація: персональні дані студента, деталі програми навчання UMAP, інформація про затвердження програми навчання уповноваженими представниками університетів, що забезпечують обмін.

   Кредит у системі UCTS є числом від 0,5 до 60, яке дозволяє встановити, яка частина навантаження від загального річного навчального навантаження припадає на певну дисципліну.

   Шкала кредитів UCTS розрахована на 60 кредитів протягом одного навчального року. Вона відіграє роль проміжного механізму й використовується як інструмент для конвертації (переведення) кредитів між університетами та не вимагає обов’язкової організації навчання в університетах за UCTS-кредитами. Кожній дисципліні теоретично може бути присвоєно від 0,5 до 60 кредитів на рік. Під час переведення кредитів за шкалою UCTS для кожної дисципліни використовується такий підхід:

   1) для навчального закладу, що приймає студента, власні кредити необхідно перевести в кредити UCTS (включивши їх до реєстраційного бланку). Для цього кількість своїх кредитів за дисципліну необхідно помножити на число кредитів UCTS періоду навчання за обміном (наприклад, на 60 для навчання за обміном протягом року) та розділити на загальну кількість своїх кредитів для всіх дисциплін за програмою обміну;

   2) для навчального закладу, що направляв студента, потрібно перевести кредити UCTS, зараховані студенту за період навчання в закордонному університеті, у свої кредити. Для цього кількість кредитів UCTS за дисципліну необхідно помножити на загальну кількість своїх кредитів для усіх дисциплін за програмою обміну та розділити на число кредитів UCTS періоду навчання за обміном (наприклад, на 60 для навчання за обміном протягом року).

   2. ECTS (European Credit Transfer System). Основна ідея створення ECTS – розробити прийнятні засоби кількісного зіставлення програм навчання за різними спеціальностями, необхідні для здійснення інтеграції європейських національних освітніх систем у єдиний простір вищої освіти. Ця система спрямована на покращення визнання освіти під час навчання за кордоном, полегшуючи порівняння навчальних досягнень студентів на основі узгодженої системи оцінювання (кредитів і оцінок) та технології інтерпретації національних систем вищої освіти, тобто ECTS призначалась для розширення мобільності студентів і привабливості європейської системи освіти.

   По суті, ECTS не передбачає регулювання змісту, структури чи еквівалентності навчальних програм. Це є питаннями якості, яка повинна визначатися самими вищими навчальними закладами [3: 38]. Однак призначення кредиту ECTS вимагає розширеної характеристики структур навчальних програм і за певних обставин може бути простою математичною дією, за інших – воно спочатку може викликати потребу у важливих переговорах на рівні факультету чи закладу.

   Структура ECTS складається з трьох основних елементів:

   1) інформаційне забезпечення, яке реалізується за допомогою інформаційного пакету, що включає навчальний план та програми його курсів, кредитування кожного курсу (призначення числа кредитів ECTS на кожен курс), систему оцінювання знань, шкалу оцінок ECTS, додаткову інформацію;

   2) взаємна угода (зобов’язання навчальних закладів-партнерів та студентів), реалізація якої вимагає певної формальної процедури: студент заповнює стандартну заяву на прослуховування курсу в закордонному навчальному закладі, направляє її координатору ECTS, після чого заява і додаток (кількість, обсяг раніше прослуханих курсів та оцінки успішності) відсилається до закордонного університету. Якщо студента погоджуються прийняти за обміном, підписується угода, яка через координаторів вузів-партнерів направляється студенту;

   3) використання системи кредитів, яка є теж формальною процедурою кількісного оцінювання виконаного студентом обсягу роботи під час опанування дисципліни або групи дисциплін.

   Кредит у системі ECTS є числом від 1 до 60, яке присвоюється розділам курсу. Кредити відображають кількість роботи, якої вимагає кожен блок курсу, відносно загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навчання в закладі. Кредити враховують повне навантаження студента: аудиторну роботу, самостійну роботу, навантаження для виконання контрольних заходів, практику, атестації тощо. Кредити ECTS навчальне навантаження відображають відносно, а не абсолютно – вони визначають, яку частину від загального річного навчального навантаження займає один блок курсу.

   У ECTS 60 кредитів становить навчальне навантаження на один навчальний рік. Кредити ECTS призначені для того, щоб забезпечити визнання навчального навантаження, виконаного в період навчання за кордоном, відповідною частиною навчального навантаження, передбаченого програмою.

   3. USCS (United States Credit System – кредитна система, що використовується університетами США). Більш обґрунтованим є інше трактування цієї системи як системи залікових одиниць США [18: 83-84]. За цією системою програма навчання студента для присвоєння ступеня або одержання диплома розподіляється на окремі блоки (дисципліни, курси, модулі тощо), кожен із яких є елементом напряму підготовки. Залікові одиниці (кредити) присвоюються після успішного завершення вивчення кожного блоку.

   Для названих блоків використовується формалізований термін "заліковий курс" (credit course), тобто курс певної програми навчання, пройшовши який студент одержує певну частину академічних залікових одиниць від усієї кількості одиниць, передбачених для успішного завершення всієї програми навчання.