Шляхи розвитку вищої освіти України в рамках входження у Болонський процес

     За  будь-яких принципів організації  навчального процесу саме системі оцінювання знань належить важлива роль у забезпеченні високої якості освіти та формуванні конкурентоспроможних фахівців. На практиці немає ідеальних систем оцінювання, а кожна з тих, що використовується, має свої і сильні, і слабкі сторони. Отож треба шукати не ідеальні системи, а проектувати ті, які є з більшою кількістю продуктивних переваг.

      Результати  екзаменів і заліків зазвичай виражаються в оцінках. Однак  у Європі співіснують багато різних систем оцінювання. До того ж питання  перезарахування оцінок було однією з найсуттєвіших проблем студентів – учасників ЕСТS:

      а) з одного боку, тлумачення оцінок значно відрізняється в одній країні від іншої, від одного закладу  до іншого і від одного предмета до іншого;

      б) з іншого боку, помилка при перезарахуванні оцінки може мати серйозні наслідки для студентів.

      Шкала оцінювання ЕСТS була розроблена для  того, щоб допомогти навчальним закладам перенести оцінки, виставлені місцевим закладом. Вона представляє додаткову  інформацію щодо роботи студентів, а не замінює загальні оцінки. Вищі навчальні заклади приймають власні рішення щодо використання шкали оцінювання у своїй власній системі.

      Європейська система "полегшеної шкали оцінювання" з'явилася в результаті різносторонніх обговорень, які відбувались серед п'яти груп від початку пошукового етапу про те, що передача оцінок може ефективно проводитись за допомогою полегшеного оцінювання, зрозуміло всюди у Європі.

Шкала оцінювання ЕСТS

      "полегшена  шкала оцінювання" внесла б ясність, але не перешкодила б нормальному процесу виставлення оцінок в межах кожного закладу.

      Спосіб  відповідності балів закладу  до шкали оцінювання системи ЕСТS такий:

• заклад розглядає розподіл балів, присвоєних студентам. Для того, щоб отримати 10-25-30-25-10 балів за моделлю, межі між оцінками відповідали би 10%, 35%, 65% та 90% загальної кількості успішних студентів;
• неможливо накреслити статистичну межу оцінки, яку отримали 10% кращих студентів, так само до уваги повинні братись ключові слова, як і статистика. Шкала має міцне статистичне підкріплення, але статистичні дані повинні бути поєднані із реалістичним описовим підходом;
• важливим є розподіл балів для встановлення оцінок. Розподіл балів курсу може змінюватись з року в рік, також можуть бути відмінності між кількісним та якісним ступенем занять. Чим більше наближення закладу до єдиного критерію між своїми балами та шкалою оцінювання системи ЕСТS, тим легше відбудеться процес оцінювання;
• оцінки повинні бути ознакою зарахування заліку за індивідуальні заняття, якщо вони представлені у переліку оцінок дисциплін. Тому важливо, щоб розподіл середньорічних балів не вважався відповідним до визначення цих оцінок, оскільки розподіл середньорічних балів значною мірою відрізнятиметься від розподілу балів групових занять, які складають середнє число; наприклад, більше студентів отримає певний дуже високий бал на одному індивідуальному занятті, ніж вони би отримали цей бал як середній, враховуючи всі заняття року. Це може значно вплинути на визначення оцінки "A" системи ЕСТS, і меншою мірою на оцінку "B";
• оцінки системи ЕСТS від "A" до "E" присвоюються за умови здачі заліку, і оцінки від "FX" до "F" присвоюються у випадку його нездачі; відмінність між "FX" та "F" сприятиме визначенню майбутнього навчального плану для деяких не дуже успішних студентів. Ті заклади, які не спроможні розрізнити рівні незадовільної здачі заліку, застосовуватимуть тільки оцінку "F", не беручи до уваги оцінку "FX" [5, с.20].

      Як  можна побачити із вищезазначеного, заклади вищої освіти вільні застосовувати шкалу оцінювання системи ЕСТS найбільш доцільним, на їхню думку, чином. Проте виявлення незначної гнучкості наполегливо рекомендується, оскільки шкалу оцінювання системи ЕСТS створено для відображення різних систем оцінювання, які існують у країнах-членах ЄС та країнах Європейської асоціації вільної торгівлі.

      Місцеві і закордонні навчальні заклади  готують інформацію і обмінюються  переліком оцінок дисциплін для  кожного студента, який бере участь у ЕСТS до і після навчання за кордоном. Копії цих переліків додаються до особистої справи студента. Місцевий навчальний заклад визнає загальну суму кредиту, одержаного його студентами у закладах-партнерах за кордоном, щоб кредити для пройденого блоку елементів навчального плану замінили кредити, які у протилежному випадку були би отримані у їхньому місцевому закладі. Навчальний контракт студентові гарантує авансом, що кредити для затвердженої програми навчання будуть перезараховані. 
 
 
 
 

2. Визначте мету і основні завдання Болонського процесу.

       Болонський процес, який розпочався у 29 країнах в 1999 році, і зараз охоплює вже 40 європейських держав - це (якщо дуже коротко) процес створення Європейського простору вищої освіти (the European Area of Higher Education - ЕНЕА) на засадах цілей (зобов`язань), сформульованих міністрами, відповідальними за вищу освіту, у Болонській декларації (1999) та подальших офіційних документах Болонського процесу - Празькому (2001) та Берлінському (2003) комюніке.

       Завдання Болонського  процесу. 

     1. Введення трьохповерхової системи вищої освіти. Мова йде про створення трьохповерхової моделі вищої освіти бакалаврат - магістратура - докторантура. Перед бакалавратом буде стояти подвійна мета - підготувати студента до подальшого навчання в магістратурі і, у той же час, дати достатні компетенції для працевлаштування по обраній спеціальності відразу після одержання ступеня бакалавра. Термін навчання на цьому рівні повинен становити три або чотири роки, залежно від спеціальності й навчального закладу.  

     Магістратура  буде готувати студентів по більш  просунутих програмах навчання. Власник  ступеня бакалавра може змінити  свою спеціалізацію при надходженні  до магістратури, але, швидше за все, йому доведеться відвідувати додаткові курси, які цілком можуть виявитися платними. Передбачається, що буде існувати два види диплома магістра - "магістр науки" і "магістр за професією". Якщо в програмі навчання першого акцент буде робитися на глибоке оволодіння методикою наукової праці, то в другому випадку - на прикладній підготовці. Однак обидва дипломи будуть дозволяти його власникові надійти в докторантуру. Навчання в магістратурі повинне становити рік або два, залежно від кількості років проведених студентом у бакалавраті. Так чи інакше, загальний термін навчання в бакалавраті й магістратурі повинен скласти п'ять років. Це не стосується окремих видів освіти, таких як медичне, художнє й т.п. , де можливий інший термін навчання.

     На  деяких спеціальностях і напрямках, де розподіл навчання на два рівні виявиться недоцільним, можлива реалізація альтернативного варіанту - введення диплома "інтегрованого магістра". Студент, що навчається по цій програмі, одержує диплом бакалавра, однак він повинен навчатися в магістратурі для одержання професії.  

     Нарешті, докторантура, про яку мова йде  в болонських документах, фактично є аналогом української аспірантури. Докторант повинен буде протягом трьох років підготувати наукову  дисертацію й привселюдно захистити  її наприкінці навчання. У результаті йому буде привласнений ступінь доктора. Він зможе захистити дисертацію й пізніше, але фінансування його дослідження з закінченням терміну навчання буде припинено. Трьохповерхова модель вищої освіти зробить освітні системи порівнянними. Ступеня бакалавра, магістра й доктора будуть зрозумілі в кожній із країн, що беруть участь у Болонському процесі. Це стане основою для визнання дипломів.

     2. Введення європейської системи взаємозаліку кредитів (ECTS). Академічний кредит- одиниця трудомісткості навчальної роботи студента. У її основі лежить аудиторне навантаження, самостійна робота студента (у т.ч. написання робіт і підготовка до іспитів), стажування й т.д. Передбачається, що за один навчальний рік студент повинен набрати рівно 60 академічних кредитів. Таким чином, на один семестр доводиться 30 кредитів. Кредити розподіляються між досліджуваними дисциплінами на підставі теоретичного розрахунку трудозатрат студента на одержання знань по кожній дисципліні. Ця модель оцінки трудомісткості добре адаптується до модульної системи навчання, де досліджувані предмети розбиті по тематичним "блокам", кількість яких невелика, і розподіл академічних кредитів між цими "блоками" не становить праці. У предметній системі така процедура істотно ускладнюється: програма навчання, як правило, не акцентує увагу на профілюючих предметах, тому оцінка трудозатрат студента в області його спеціалізації, виражена в кредитах, може виявитися заниженої, що в майбутньому може негативно позначитися на професійній кар'єрі.

     Кредити нараховуються після успішної здачі  підсумкового випробування (іспит, залік, тест і т.д. ) по дисципліні. Кредити  не "згоряють" - студент, що накопив  деяку кількість кредитів і достроково покинув навчальний заклад, зможе  відновити навчання з того рівня, якого він досяг раніше. Студент бакалавриата повинен буде одержати за час свого навчання 180 (три роки навчання) або 240 (чотири) академічні кредити, студент магістратури - 120 (два) або 60 (один). У підсумку, власник ступеня "магістр" повинен мати триста кредитів.  

     Європейська система взаємозаліку спростить  процедуру складання навчальних планів, що благотворно позначитися  на академічній мобільності. Вона стане  базою для співробітництва вузів, розвитку програм межвузівських  обмінів, а також забезпечить прозорість, порівнянність обсягу вивченого матеріалу й, відповідно, можливість академічного визнання кваліфікацій і компетенцій.

     3. Забезпечення академічної мобільності студентів, викладачів і адміністративного персоналу вузів.

     Болонські документи пропонують кожному студентові скористатися можливістю навчатися за межами рідного вузу, причому протягом досить тривалого часу (семестр або навчальний рік). Навчання повинно бути організовано англійською мовою або мовою країни перебування. На цій же мові студент здає підсумкові випробування. Кредити, отримані студентом за кордоном, автоматично зараховуються базовим (тим, куди студент надходив) вузом незалежно від програм двох вузів. Студентові не прийдеться здавати пропущені під час своєї навчальної поїздки курси. Проживання, проїзд, харчування, медичні послуги забезпечуються самим студентом. Також не виключено, що вузи будуть стягувати плату за навчання з "мобільних" студентів. Існує й обмеження іншого роду: студент може відправитися на навчання в інший вуз тільки за згодою базового вузу. Якщо ця згода не отримана, базовий вуз вправі не зарахувати кредити, отримані студентом за кордоном. Швидше за все, базовий вуз запропонує своєму студентові поїздку в той закордонний вуз, з яким уже встановлені партнерські відносини. Кількість поїздок по програмах мобільності може бути обмежено напрямним вузом[9].

     4. Введення європейського додатка до диплома. З 2005 р. у всіх країнах-учасницях Болонського процесу випускники вузів повинні одержувати безкоштовний Додаток до диплома (Dіploma Supplement), написаний національною мовою, а також на одній з розповсюджених європейських мов. Цей документ буде містити докладні відомості про навчальний заклад, що видав диплом, про характер, рівень і обсяг отриманої освіти. Про накопичені кредити, про національну систему освіти т.п. Додаток до диплома підвищить міжнародну прозорість і спростить процедуру академічного й професійного визнання кваліфікацій, що буде сприяти академічній і професійній мобільності власників Додатка.

     5. Контроль якості вищої освіти.

     "Болонські"  документи загострюють особливу  увагу на проблемі якості вищої  освіти. Необхідно помітити, що в  Європі поки відсутнє загальне  розуміння словосполучення "якість  освіти". Однак більшість експертів  і значна частина академічного середовища схиляється до того, щоб під якістю мати на увазі відповідність деяким стандартам. Мова йде про те, що випускник вузу повинен мати певний набір знань і навичок, що відповідають його диплому. Передбачається, що основним механізмом оцінки якості стане акредитація. Акредитація повинна здійснюватися незалежним аккредитаційним органом (модель Франції) або мережею таких органів (модель Німеччини). Ці аккредитаційні структури будуть виробляти мінімальні стандарти для окремих дисциплін або їхніх сукупностей, і здійснювати оцінку відповідності цим стандартам.