К.Ушинський неодноразово
говорить про принцип природовідповідності,
як основу навчання і виховання:
“Основний закон дитячої природи
можна висловити так: дитина
вимагає діяльності безперестанно
й стомлюється не діяльністю,
а її одноманітністю та однобічністю…
Педагог повинен насамперед учитися
у природи і із спостереженого
явища дитячого життя виводити
правила для школи…” [6,147].
Концепція досконалого виховання
у педагогічній спадщині К.Ушинського
відповідає у сучасній українській
педагогіці сутності національного
виховання як цілісної системи, яка
є конкретно історичним виявом загальнолюдського
гуманістичного і демократичного виховання
[2, 84]. Окрім основних принципів навчання
і виховання (науковість, єдність
навчання і виховання, системність
і послідовність, доступність, індивідуальний
підхід), концепція досконалого виховання
у педагогічній спадщині КУшинського
виявляє відповідність основоположним
принципам народності, природовідповідності
та культуровідповідності.
Основними принципами, прийомами
та методичними настановами педагогічного
вчення К.Ушинського є наступні: 1) віра
в розум дитини, чіткі вимоги до
неї, врахування її інтересів, організація
її самостійної роботи, продуманість
всього процесу роботи; 2) обґрунтування
всього процесу навчання і виховання
на основі логічних роздумів у процесі
пізнавальної роботи дитини, знайомство
з навколишнім світом, зосередженість
на ідейному пізнавальному боці курсу;
3) народний характер матеріалу, піклування
про правильне мовлення учня; 4) поєднання
наукової системи (її елементів) з дидактичними
вимогами, відбір із наукової системи
найосновнішого, найголовнішого, що є
необхідним на даному рівні навчання,
і роз’яснення цього дитині, не
уникаючи і труднощів [2,347].
К.Ушинський важливого
значення надавав тим методам
і формам, які допомагали дитині
у саморозвитку і самовихованні.
Одним із таких методів є сократичний,
суть якого педагог пояснює так:
“Сократ не нав’язував своїх думок
слухачам, а викликав запитаннями
ряди суперечливих думок у світле
коло свідомості, і спонукав їх або
ж спростовувати одна одну, або
ж узгоджуватися в третій думці,
яка їх об’єднувала і просвітлювала.
…Наставник запитаннями лише звертає
увагу учня на подібність чи відмінність
тих уявлень, які уже були в пам’яті, але
ніколи не поєднувались. Таким чином, у
владу осмисленого сприйняття входить
те, що випадково і уривками накопичувалося
пам’яттю. Використовуючи сократівський
метод, викликаючи в душі дитини два або
більше уявлень, звертаючи увагу на протиріччя
чи відмінності цих уявлень, наставник
дає можливість учневі самостійно або
з мінімальною допомогою, побороти протиріччя
і обґрунтувати істину” [3,421-422].
Суб’єкти педагогічної взаємодії,
якими є вихователь (учитель, наставник)
і вихованець (учень), як зазначає А.Бойко,
вступаючи у суб’єкт-суб’єктні
відносини (взаємодію), сприяють розвитку
особистісно-смислової системи виховання,
в якій здійснюються гуманні, морально-естетичні
відносини всіх учасників педагогічного
процесу, що забезпечує повне саморозкриття
потреб і можливостей учнів, педагогічної
компетентності вчителів, формує їх взаємодовіру,
взаєморозуміння і взаємоповагу,
від чого залежить ефективність педагогічного
процесу в цілому [1,883-884]. Саме таке
розуміння відносин суб’єктів освітньо-виховного
процесу виявляємо у педагогічній
спадщині К.Ушинського. Це виявляється,
перш за все, у вимогах педагога до
особистості і професійної компетентності
вихователя. К. Ушинський стверджує, що
основу педагогіки, або мистецтва виховання
становить “вивчення людської природи
у її вічних основах, в її сучасному стані
та в її історичному розвитку” [8,634]. Реалізувати
цю вимогу мистецтва виховання зможе лише
вихователь із зрілим практичним розумом,
який К.Ушинський називає результатом
самосвідомості. Водночас результатом
свідомості К.Ушинський називає теоретичний
розум – розсудок, який прагне усунути
протиріччя і тим самим є рушійним принципом
науки, в той час як практичний розум з
його спокійним усвідомленням цих протиріч
є основою практичної діяльності людини,
педагогічної в тому числі [8,678].
Здійснення особистісно
зорієнтованої виховної взаємодії
в процесі виховання ставить
особливі вимоги до діяльності вчителя,
його професійних та особистісних якостей.
К.Ушинський висловлює переконання
в тому, що успіх справи виховання
залежить значною мірою від особистості
вихователя: “Всяка програма викладання,
всякий метод виховання, хоч би який
він був хороший, не перейшовши в
переконання вихователя, залишиться
мертвою буквою, що не має ніякої
сили в дійсності. Вихователь ніколи
не може бути сліпим виконавцем інструкції:
не зігріта теплом його особистого
переконання, вона не матиме ніякої сили…вплив особи вихователя
на молоду душу становить ту виховну силу,
якої не можна замінити ні підручниками,
ні моральними сентенціями, ні системою
покарань та заохочень” (курсив К.У.) [5,28-29].
Афористичним є висловлювання К.Ушинського:
“виховна сила ллється тільки з живого
джерела людської особистості” [7,63]. При
цьому педагог зазначає, що викладання,
навчання є лише одним із засобів виховання,
а “наставницька і виховна діяльність,
можливо, більше, ніж будь-яка інша, потребує
постійного захоплення” [5,31], тобто душевної,
емоційно забарвленої діяльності.
Треба зазначити, що
основним критерієм ефективності
досконалого процесу виховання
К.Ушинський називає самосвідомість
вихованця, яка, перш за все,
робить людину відмінною від
тварини. Самосвідомість − це
здатність, говорить К.Ушинський,
яка дає людині дар слова,
свободу волі, моральність, прагнення
досконалості, самовдосконалення, прогресу
[3,58].
К.Ушинський розмірковує
над властивостями самосвідомості
людини і вказує на відмінності свідомості
і самосвідомості: “здатність відчувати
і порівнювати і розрізнювати
предмети своїх відчуттів – це
свідомість; здатність повертати
думку на саму себе, спостерігати не
предмети почуттів, а саме почуття;
не тільки бажати, але й думати про
своє бажання, це і є самосвідомість,
корінь свободи вибору, мови, психології,
філософії, логіки, граматики, естетики”
[3,61].
Література
1. Енциклопедія освіти / Акад.
пед. наук України; головний ред. В.Г.Кремень.
– К.: Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.
2. Ушинский К. Замечания, рецензии
и отзывы на книгу Ушинского “Родное слово”,
год 3-й, и “руководство” к ней // К.Д.Ушинский.
Собрание сочинений: В 11 т. – Т.7. – Москва–Ленинград:
Изд. Акад. пед. наук РСФСР, 1948. – С.343-357.
– 357 с.
3. Ушинский К. Материалы к третьему
тому “Педагогической антропологии”
// К.Д.Ушинский. Собрание сочинений: В 11
т. – Т. 10. – Москва–Ленинград: Изд. Акад.
пед. наук РСФСР, 1948. – С.53-625. – 666 с.
4. Ушинский К. О народности в общественном
воспитании // К.Д.Ушинский. Собрание сочинений:
В 11 т. – Т.2. – Москва–Ленинград: Изд. Акад.
пед. наук РСФСР, 1948. – С. 69-167. – 655 с.
5. Ушинский К. О пользе педагогической
литературы // К.Д.Ушинский. Собрание сочинений:
В 11 т. – Т.2. – Москва – Ленинград: Изд.
Акад. пед. наук РСФСР, 1948. – С. 15-42. – 655
с.
6. Ушинский К. Педагогическая
поездка по Швейцарии // К.Д.Ушинский. Собрание
сочинений: В 11 т. – Т.3. – Москва–Ленинград:
Изд. Акад. пед. наук РСФСР, 1948. – С.87-255.
– 691 с.
7. Ушинский К. Три элемента школы
// К.Д.Ушинский. Собрание сочинений: В 11
т. – Т. 2. – Москва-Ленинград: Изд. Аккад.
пед. наук РСФСР, 1948. – С.42-69. – 655 с.
8. Ушинский К. Человек как предмет
воспитания (Опыт педагогической антропологи),
том І // К.Д.Ушинский. Собрание сочинений:
В 11 т. – Т.8. – Москва–Ленинград: Изд. Акад.
пед. наук РСФСР, 1948. – С.11- 683. – 745 с.