Психологічна система творчої діяльності. Організаційна підсистема творчої діяльності

2. Психологічна  система творчої діяльності. Організаційна  підсистема творчої діяльності.

32. Основи  теорії рішення винахідницьких  завдань. Аналіз моделі завдання .

42. Закон повноти  частин технічних систем, як один  із законів розвитку технічних  систем.

 

1. Творча діяльність – одне з найбільш цікавих, складних і найменше вивчених психічних явищ. Творчість є потребою людини, що забезпечує її адаптацію у середовищі, а також прогрес, еволюцію самого середовища, суспільства. Творча діяльність – це не лише відкриття в певній галузі науки, художні досягнення, створення чогось нового, це – народження нових цілей, планів, критеріїв аналізу, оцінок. Їх формування й функціонування включено в структуру розумової чи інших видів діяльності. Творчості вимагає повсякденне життя, з його малими і великими потребами. Для людини вирішення їх є особистісно творчим, і суб’єктивно вона переживає їх як відкриття, як створення

оригінального продукту, як новий  підхід до відомого.

Психологія творчості.

Психологія творчості (самотворчості) — галузь науки, яка вивчає обдарованість, креативність або творчу діяльність як базові характеристики особистості і процес продукування творчого результату. Творчість — це відкриття себе, самовираження власного "Я", самореалізація. Предметом психології творчості як науки є творча діяльність у контексті культури, тенденції формування національно-культурної еліти, творчість як форма діалогу культурних традицій.

Головна характеристика творчості  — створення нового. Серед сучасних позицій науковців стосовно природи  творчості виділяють два підходи. У межах першого з них творчість  розглядають як діяльність,спрямовану на створення нових суспільно  значущих цінностей; основну увагу  приділяють критеріям об’єктивної  новизни й оригінальності продуктів  творчої діяльності. Другий підхід пов’язує творчість із самореалізацією  людини, з розвитком мотивації  її творчої діяльності. Критерій творчості  в такому розумінні, її цінність —  особистість самої людини, а не тільки продукти творчої діяльності.

 Отже, творчу діяльність  можна охарактеризувати за допомогою  таких параметрів: суб’єкта творчості;  продукту творчості; умов, у яких  проходить творчий процес. Безперечно, що центр творчості, його основа  — сама особистість, суб’єкт,  без якого неможлива творча  діяльність.

 У загальній структурі  творчої діяльності як системи  можна виділити кілька основних  підсистем:

 • процес творчої  діяльності;

 • продукт творчої  діяльності;

 • особистість творця;

 • середовище;

 • умови, у яких  проходить творчість. 

 У свою чергу, у  кожній із названих підсистем  можна також виокремити їх  складові. Наприклад, процес діяльності  має такі складники: постановка  задачі, формування задуму, його  реалізація. Особистість творця  характеризується здібностями, особливостями  розуму, темпераментом, віком, характером  тощо. Середовище й умови являють  собою фізичне оточення, колектив, стимулятори та бар’єри у творчій  діяльності й ін. Творчий процес  людини — це послідовність  творчих актів. Творчий акт  можна вважати умовною одиницею  творчого процесу, зручною для  аналізу та вивчення механізмів  творчості. 

^ 1. Види творчості .

 На сучасному етапі  розвитку наука не дає поки  що вичерпної відповіді на  те, як система механізмів мозку  діє у творчому акті, проте  за допомогою досліджень нейрофізіології,  психології та психотерапії можна  оха-рактеризувати решту психофізіологічних механізмів творчого процесу людини. На творчий процес, роботу уяви загалом людину спонукає потреба створити щось нове. Нейрофізіологічний механізм творчості вмикає так звані детектори новизни, які виявляють щось нове в зовнішньому та внутрішньому світі. Це спеціальні нейрони, що відповідають лише на нові подразники та не реагують на повторення стимулів. Детекторам новизни властива висока чутливість, тому людина відчуває приємне хвилювання, позитивне емоційне переживання в процесі творчості. Нові враження стимулюють потяг до творчості та безпосередньо її процес.

 Багато вчених виділяють  три види творчості: наукову,  технічну та творчість у галузі  літератури й мистецтва. Це  досить загальна та достатньо  вичерпна класифікація, тому В.  О. Моляко з урахуванням інших видів людської діяльності виокремлює такі види творчості:

1. Наукова.

2. Технічна.

3. Літературна.

4. Музична.

5. Образотворча.

6. Ігрова.

7. Навчальна.

8. Побутова.

9. Військова.

10. Управлінська.

11. Ситуаційна.

12. Комунікативна.

Наукова творчість пов’язана  з діяльністю людини в певній галузі науки, наприклад у математиці, фізиці, хімії. Специфіка наукової творчості  полягає в домінуванні теоретичного мислення, хоча останнім часом, коли виникло  безліч нових наукових напрямів, найчастіше переважає комбіноване мислення — теоретико-практичне. Більше того, можна виділити типове мислення фізика, математика, біолога, історика тощо. Однак ця закономірність властива не тільки науковій творчості.

^ Технічна творчість спрямована  на створення нових машин, пристроїв,  деталей і змінення їх функцій.  До технічної творчості належать  винахідництво, конструювання, архітектура,  художнє конструювання пристроїв  і раціоналізація процесів, пов’язаних  із технікою.

^ Художню творчість розглядають  насамперед не в аспекті створення  чогось нового в певній галузі  культури, а щодо самореалізації  людини-творця. Здатність до творчості  пов’язана з якимось видом  діяльності чи навіть культурою  загалом. Без цього вона не  може актуалізуватися, реалізуватися  на практиці. Наприклад, здібність  людини до музичної (математичної) творчості постійно обновляє  музику (математику), тому не може  виникнути лише внаслідок освоєння  наявних форм діяльності в  цій царині. На що ж насамперед  спрямовано цей творчий дар?  Процес розвитку людини в певному  розумінні можна назвати “створенням себе” — більш-менш повною реалізацією вищого Я в її самосвідомості та діяльності.

 Духовний розвиток  людини в ідеалі можна вважати  стрижнем, єдиною основою будь-яких  її істинно творчих проявів  у певних галузях діяльності. Тому як один із синонімів  вищого Я було запропоновано  поняття творчого Я людини.

 Здібності до творчості  — це не сукупність окремих  якостей, кожна з яких сама  по собі являє собою якусь  здібність. Навпаки, окремі здібності,  які слід розрізняти в психологічному  портреті вченого чи художника,  виявляються властивим йому цілісним  ставленням до світу, причому  саме завдяки цьому вони й  стають здібностями до творчості.

 Отже, здібності — це  не особлива “частина” психіки, а особливий її стан, в остаточному підсумку — можливо, уся психіка, мобілізована та змінена специфічним ставленням до світу й до самого себе. Від здібностей залежить творча самореалізація людини.

 Прагнучи до розширення  естетичного досвіду та реалізуючи  його в здобутках, людина стверджує  не тільки реальність і цінність  картини світу, яка відкривається  їй, але й власне творче Я,  якому доступна ця картина  світу.

 

 Художня творчість  людини — лише один зі способів  зустрітися з творчим Я та  реалізувати його в загальнокультурному  плані. Єдиним неспецифічним стрижнем  різних видів творчості має  бути зусилля людини наблизитися  до свого справжнього Я, максимально  реалізувати його в емпіричній  дійсності.

^ Літературна, образотворча  та музична творчість пов’язані  з новими здобутками в кожній  із цих галузей (наприклад,  зі створенням скульптури, написанням  роману, вірша, опери).

Ігрова творчість спрямована на участь суб’єкта в грі, де потрібні зміни, нововведення, відгадка, пошук  результату. Це може бути й гра маленького дошкільника, який імпровізує з лялькою, і гра професійного актора в п’єсі  чи в кіно. Деякі дослідники відносять  до ігрової творчості значну частину  поведінки людини.

^ До навчальної творчості  можна віднести всі види навчальної  діяльності із засвоєння нових  знань і виконання нових завдань.

 Така діяльність організована (у дитсадку, школі, інституті,  на курсах і т. ін.). Навчальна  творчість багато в чому асимілює  інші види творчості, особливо  в середній школі, бо школярам  доводиться імітувати різні види  діяльності: наукову, технічну, ігрову, військову тощо.

^ Військова й управлінська  творчість мають багато спільного,  тому що вони спрямовані на  керівництво колективами людей  і їх діяльністю, прийняття рішень  у гострих ситуаціях бою, міжособистісних  конфліктів і т. ін. Однак ці  два види творчості не можна  звести до одного типу, бо між  ними є й принципова розбіжність:  управлінська творчість зазвичай  спрямована на створення чогось  і виконання колективом корисної  роботи, а військова пов’язана  з руйнуванням, знищенням.

^ Побутова (“домашня”) творчість відіграє надзвичайно важливу роль у нашому житті. Вона пов’язана з вихованням дітей, розподілом бюджету, готуванням їжі, організацією відпочинку тощо. Розв’язання такої домашньої проблеми, як наприклад, розміщення меблів, якщо до цього поставитися серйозно, також може бути творчим завданням: одна справа просто поставити меблі в кімнаті й зовсімінша — раціонально розмістити їх на невеликій площі, щоб ними користувалася вся родина.

^ Ситуаційна (“життєва”) творчість пов’язана з виконанням завдань, які постають перед людиною поза роботою та домом, наприклад розв’язання задач переходу вулиці з інтенсивним транспортним рухом або пошуку дороги. Згадаємо типове завдання, описане в народних казках, коли витязю на роздоріжжі доводиться вирішувати,куди піти: праворуч, ліворуч або прямо. Такі задачі можуть бути надзвичайно складними, бо час на їх розв’язання може бути обмеженим.

 Нарешті, комунікативна  творчість може проявлятись у  різних видах спілкування людей. Є багато її різновидів. Це й творчість оратора, якому зненацька поставили складне запитання, і творчість закоханого, який, імпровізуючи освідчення, відчуває надмірне хвилювання, і творчість у бесіді, творчість учителя тощо. До цього виду творчості належать не тільки її мовленнєві прояви; артист-мім спілкується з публікою зовсім без слів, але якщо він талановитий, то його вплив на публіку не менший, аніж після виголошення натхненного монологу.

Для творчої діяльності характерні чотири основні етапи.

Перший етап творчого процесу  — виникнення (постановка) та з'ясування творчої проблеми (завдання). Здатність  до цього є однією з найчіткіших  ознак активності свідомості, творчого потенціалу особистості. Проблемні  ситуації характеризуються насамперед нестандартністю, відсутністю звичних  шляхів їх вирішення. Проблеми такого роду потребують великої самовіддачі  і по-справжньому творчого підходу  з боку вчених.

Другий етап творчого процесу  — пошук основної ідеї вирішення  проблеми. Цей етап головний. Він  включає як формально-логічні засоби обґрунтування ідеї (індукцію, дедукцію), так і інтуїтивно-евристичні (аналогію, гіпотезу, інтуїцію) прийоми. У процесі  творчого мислення відбувається чергування цих засобів і прийомів.

Пошук творчої ідеї, як правило, розпочинається з аналізу наявної  інформації з використанням усіх резервів пам'яті. Велику роль відіграє індукція, яка дає змогу переходити у дослідженні від часткового до загального, від окремих фактів до теоретичних узагальнень. Разом  з тим дедукція дає можливість більш глибоко зрозуміти окремий  факт па основі теоретичних положень, які знає суб'єкт.

Нерідко ідея рішення виникає  за допомогою аналогії, що також  може надати поштовх думці. Уява та індукція часто приводять до здогадки, формування якої навіює ідею рішення. При цьому уява падає можливість комбінувати різні елементи мисленнєвих моделей, прообрази яких не існують у дійсності. Це можливо, якщо суб'єкт творчості глибоко вірить у силу свого розуму. Саме тому творити означає вірити.

Інтуїція постає як форма  діалектичного стрибка у розвитку творчого процесу. Boнa виникає як результат великої підготовчої роботи, що розвиває уяву суб'єкта творчості, його здатність до аналогій. Інтуїція вченого і дослідника — результат і складова їх наукової кваліфікації та досвіду. Інтуїція виявляється як підсвідомий перебіг окремих ланок творчого процесу, внаслідок чого результат постає нібито раптово, а вся підготовча робота прихована від самоспостереження суб'єкта. Особливого значення інтуїція набуває у діях за екстремальних умов, з гострим дефіцитом часу.

Третій етап включає розроблення  ідеї, її уточнення та обґрунтування. На цьому етапі відбуваються корекція ідеї, очищення її від помилкових аспектів, що підвищує її достовірність. У теорії та практиці розроблений та обґрунтування нових ідей базуються на теоретичних і лабораторних дослідженнях, досвідних випробуваннях, де нове проходить всебічну логічну і практичну перевірку.

Четвертий етап — реалізація творчих результатів на практиці. Особливість творчої діяльності вченого полягає у тому, що він  стає не тільки творцем нових задумок, а і їхнім провідним виконавцем. Єдність задумки та виконання  — характерна риса ефективної праці  дослідника.

Отже, творчість — складний діалектичний процес, який має певні  етапи і свій механізм реалізації. Це єдність інтуїтивного і дискурсивного  моментів діяльності свідомості людини. У сучасних умовах наукова творчість  набуває якісно нового характеру  завдяки евристичній можливості моделювання та обчислювального  експерименту на базі нового покоління  комп'ютерів та інших джерел інформації. Незважаючи на різноманітні перешкоди, творчі можливості людства постійно зростають. Людський розум — єдине, що здатне пізнавати і раціонально  використовувати сили природи.