Освіта, навчання та виховання в стародавні часи

Юнаки 18—20 років готувалися до військової служби в групах ефебів, де продовжувалося їх військово-фізичне виховання. Вони вивчали зброю, морську справу, фортифікацію, військові статути, закони держави, брали участь в громадських святах і театральних виставах.

Загалом, у такий спосіб в Афінах утвердилась  ідея «калакагатії» (гармонійного розвитку особистості, у якому весь зміст виховання спрямовувався на досягнення фізичної і духовної досконалості). Крім того, най здібніші юнаки продовжували своє навчання ще майже 10 років в академії започаткована Сократом для підготовки філософів і крупних політиків).

Зазначимо, що загальним для обох виховних систем був класовий характер освіти і виховання  та презирливе ставлення до фізичної праці. Діти рабів не мали можливості відвідувати будь-які школи і  їх виховання відбувалось в праці  нарівні з дорослими.

Древньогрецькі філософи про формування людської особистості (Сократ, Платон, Аристотель, Демокрит).

В Афінах зародилися перші педагогічні теорії. Найвидатніші філософи того часу були одночасно і виразниками педагогічних ідей античного світу.

Сократ (469—399 до н.е.) — син ремісника, став ідеологом великої земельної аристократії. Заперечував пізнання світу і природи через їх недоступність людському розуму, намагався довести, що люди повинні пізнавати лише самих себе і вдосконалювати свою мораль. Це і було метою виховання на думку Сократа. Сократ — філософ-трибун, вів бесіди з питань моралі на площах, заставляв своїх слухачів шляхом запитань і відповідей знаходити «істину», сам при цьому не пропонував готових положень і висновків. Такий стиль ведення бесід зі слухачами став називатись сократівським, а з часом — евристичним.

Платон (427—347 до н.е.) — видатний давньогрецький філософ, об'єктивний ідеаліст, ідеолог рабовласницької аристократії, учень Сократа. Утворах «Держава», «Закони», «Протагор» накреслив проект нової системи виховання дітей і молоді в рабовласницькій державі. За його теорією, діти з 6-річного віку повинні виховуватись на «майданчиках» біля храмів, де жінки-виховательки, призначені державою, розвивають їх за допомогою ігор, казок, пісень, бесід тощо. З 7 до 12 років діти відвідують державну школу, де вчаться читати, писати, рахувати, музиці і співу.

Для дітей 12—16 років пропонується школа фізичного  виховання — палестра — з гімнастичними  вправами. При цьому нездібні діти відсіваються в ряди землеробів і ремісників. З 18 до 20 років — ефебія — посилена військово-гімнастична підготовка. З 20 років юнаки, які не виявили здібностей до наук, ставали воїнами.

З 21 до 30 років ті, що залишилися, вивчають такі науки, як арифметику, геометрію, астрономію і музику. Вони готуються до виконання важливих державних доручень. Особи віком від 30 до 35 р. най здібніші і най доброчесніші можуть продовжувати вдосконалювати свою освіту, щоб потім стати керівниками держави. Після 50 років вони звільняються від керівництва державою і можуть далі самовдосконалюватись.

Виховання жінок, на думку Платона, повинно  бути таким само, як і в Спарті. Щодо виховання рабів, то Платон рекомендує ставитись до них суворо, не ніжити, карати за будь-які проступки, об'єднувати в групи за ознакою різної мови, щоб вони не спілкувалися між собою.

Отже, педагогічна  система Платона була побудована в інтересах рабовласників, ігнорувала інтереси народу, не приймала до уваги  виховання рабів. Він з презирством  ставився до фізичної праці, вважаючи, що для дітей рабовласників трудове виховання не потрібне.

Проте Платон висунув ряд цікавих думок, зокрема: виховання дітей дошкільного  віку, фізичне виховання, розширення програми навчання, створення державної  системи виховання, освіту для дорослих і самовдосконалення людини протягом життя.

Аристотель (384—322 до н.е.) — учень Платона, давньогрецький філософ і педагог, автор наукових праць в галузі філософії, політики, етики, естетики, природознавства. Він  був вихователем О. Македонського. Вперше вивів основні положення логіки. В 335 р. заснував в Афінах філософську школу — Лікей.

Мета  виховання — розвинути в людині вищі якості душі — розумову і вольову. Виховання повинно здійснюватись  державою, яка визначає мету, завдання і зміст виховання і навчання.

Аристотель пропонує свою вікову періодизацію дітей: від народження до 7 років; від 7 до 14 років (початку статевої зрілості); від початку статевої зрілості до 21 року. Така періодизація, на думку Аристотеля, відповідає природі людини. До 7 років дитина виховується в сім'ї, де батьки повинні загартовувати дитину, виховувати засобами гри, казки, музики, моральних бесід. Від 7 до 14 років діти мали відвідувати державні школи, в яких займатимуться фізичними вправами, вчитися читати, лічити та музиці. Від 14 до 21 року підлітки та юнаки здобувають в школах середню освіту, яка включає знання з літер, історії, філософії, математики, астрономії, музики. Такий зміст виховання і освіти Аристотель радив переважно для дітей чоловічої статі, а для жінок програму навчання обмежував.

Платон  і Аристотель дотримувались думки, що естетичне, моральне виховання є  свідченням гармонії, а реальні її вияви видно у граматиці, математиці, астрономії, спорті.

Демократ (460—370 до н.е.) — давньогрецький філософ-матеріаліст. Він створив атомістичну теорію, визнавав пізнання світу. В своїх працях багато уваги приділив проблемам виховання. Демокрит відстоював принципи природо відповідності, гармонійного розвитку людини; великого значення надав трудовому вихованню дітей і молоді, моральним вправам у їх поведінці. Мета виховання, на думку Демокрита, — підготувати молодь до реального життя на землі. Основним у вихованні вважав оволодіння знаннями про природу.

Після того, як Рим завоював Афіни і  перетворив їх на свою колонію, багато давньогрецьких філософів, математиків потрапили у полон і були вивезені до Риму. Ставши рабами знатних римлян, вони супроводжували їхніх дітей до шкіл, прислуговували цим дітям, їх уперше почали називати педагогами. Так виникла назва професії і утворилися терміни «педагогіка» та «педагог».

Школа і педагогіка Стародавнього Риму

Минали  століття за століттями, і Афінська держава почала втрачати свою могутність. Під тиском бурхливо зростаючої Римської імперії Афіни занепали. В Римі успадкували деякі кращі традиції афінян, але на зміну музичному вихованню прийшло виховання ораторів.

Римська система виховання і освіти відповідала  розвитку рабовласницького ладу, вона склалась в VI—V ст. до н.е. Це був період швидкого розвитку рабовласництва і  класового розшарування населення (патриції — рабовласники, вільне привілейоване населення і плебеї — вершники, біднота).

Соціально-класове  розшарування населення Давнього Риму наклало свій відбиток і на систему  виховання. Для бідного населення  тут існували елементарні приватні і платні школи, для дітей привілейованих верств населення — граматичні школи. Елементарні школи обслуговували деяку частину небагатого і незнатного вільно народженого населення (плебеїв). Там вчили писати, читати і рахувати, знайомили з законами держави. Багаті і знатні люди надавали перевагу навчанню своїх синів грамоті в домашніх умовах.

В граматичних  школах, також приватних і платних, навчалися діти знатних батьків. Учні вивчали граматику, латинську  і грецьку мови, риторику (мистецтво  красномовства з деякими відомостями  з літератури та історії). У школах обох типів навчалися тільки хлопчики. Розвиток цих шкіл був спричинений необхідністю оволодінням ораторським мистецтвом тими, хто намагався зайняти керівні посади в державі.

Значно  пізніше в Римі з'явилися школи  риторів, в яких діти знаті готувалися до державної діяльності. Вони вивчали риторику, філософію, правознавство, грецьку мову, математику, музику. Навчання в школах було платним. В середині першого тисячоліття до нашої ери приватні граматичні й риторські школи були перетворені в державні.

Проголошення  християнства державною релігією Римської імперії спричинило різку зміну  змісту навчання і виховання дітей  у школах. Християнство надало школі  яскраво забарвленого релігійного  характеру, що знижувало рівень розумового виховання підростаючих поколінь.

Освіта та виховання у давній Греції

Афінська  система. Мета виховання: різнобічний гармонійний розвиток особистості. Форми та зміст:

• 0—7 р. — сімейне виховання;
• 7—13 р. — музична школа;
• школа граматиста (навчання грамоті і лічбі);
• школа кіфариста (літературно-музи-чине виховання);
• 13—18 р. — гімназичні школи: палестра (школа давнього п'ятиборства);
• гімназія (риторика, гімнастика, музика);
• 18—20 р. — ефебія (військова служба)

Традиційні  цінності полісного виховання: єдність, рівність перед законом, ідеал героїчного і безкорисного служіння рідному місту. 

Спартанська система. Мета виховання: підготовка мужніх, дисциплінованих, загартованих воїнів. Форми навчання і виховання:

• 0—7 р. — сімейне виховання;
• 7—18 р. агелли (військові загони);
• 18—20 р. — військова служба (ефебія).

Зміст навчання і виховання: володіння  зброєю, розвиток сили і витривалості; елементарне навчання читанню й  письму, розвиток кмітливості, вміння висловлювати думки аргументовано  і лаконічно; естетичне виховання через військові пісні і танці, розвиток почуття краси тіла.

Методи  виховання: особистий приклад, змагання, формування звичок, покарання, бесіди; общинне виховання. 
 

Етапи навчання у Давньому Римі

Сімейне виховання (від народження до 7 років) — найдавніший вид римського виховання, якому приділялась дуже велика увага.

Елементарна школа (від 7 до 11—12 років) — з V ст. н.е. — мала суто практичний характер; хлопчиків  і дівчат навчали читанню, письму, лічбі.

Школа граматики (від 11 до 12—15 років) — передбачалося вивчення латинської та грецької мови та літератури (граматика, поетика, стилістика) на основі творів Гомера, Вергілія, Теренція; вивченню основ «вільних мистецтв» приділялось другорядне значення. Відбувалося формування «досконалого оратора» як освітнього ідеалу.

Школа ритора (від 15 до 20 років) — незначна кількість юнаків детально вивчала  в теорії і на практиці ораторське мистецтво за зразком промов Цицерона для підготовки до судової діяльності.