Освіта, навчання та виховання в стародавні часи

    МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

    ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

    імені В. Н. Каразіна 
 
 
 
 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ

на тему: «Освіта, навчання та виховання

 в  стародавні часи» 
 
 
 
 
 

Роботу  виконала:

студентка 6-го курсу

хімічного факультету

заочного  відділення

Корольова Олена

Олександрівна 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ХАРКІВ 2011 

План 
 

1. Виховання у первісному суспільств…………………………3
2. Виникнення перших шкіл у світовій цивілізації……………4
3. Виховання у Древній Греції………………………………….5
4. Школа і педагогіка Стародавнього Риму…………………..10
5. Освіта та виховання у Давній Греції……………………….11

• Афінська система……………………………………………11

• Спартанська система…………………………………….......11

6. Етапи навчання у Давньому Римі…………………………..11 
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
   

Виховання у первісному суспільстві

З історії  відомо декілька етапів становлення первісної людини. Зокрема, приблизно за 100 тис. років до нашої ери з'являється людина неандертальського типу, котра приблизно у 40 тис. році до н.е., трансформувалася у кроманьйонця. Період між 100 тис. і 40 тис. років до н.е. називають в історії та антропології дородовим періодом. Очевидно, що на цьому етапі про виховання вести мову ще було б не зовсім коректним.

Проте відомо, що з 40 до 20 тис. років до н.е. період розвитку первісних людей  отримав назву раннього матріархату. За цих часів люди стали проживати родами. Основними засобами виживання були полювання та риболовля. При цьому молодші діти належали всьому роду. Виховання на цьому етапі ще не виділяється в особливу соціальну діяльність. За цих часів хлопчики супроводжували чоловіків на риболовлю та полювання; дівчатка допомагали готувати їжу жінкам, виготовляти посуд та примітивний одяг, тобто займалися домашніми справами. Отже, на етапі раннього матріархату виховання було безпосередньо пов'язане з трудовою діяльністю.

У період раннього матріархату, що особливо важливо, виникає певна система звичаїв і традицій, а також ранні родоплемінні культи: магія, анімізм, фетишизм, тотемізм. Природно, що діти пізнавали сутність цих культів у процесі безпосередньої участі у їх виконанні, поряд з дорослими.

Приблизно за 20 тис. років до н.е. первісне родова община у своєму розвитку переходить до пізнього матріархату. У цей період відоме виготовлення значних знарядь  праці та зачатки землеробства.

У зв'язку з розвитком знарядь праці  старші (немічні) починають виконувати спеціальну соціальну роль — готувати дітей (окремо хлопчиків та дівчаток) до життя. Природно, значна увага приділяється виконанню дітьми перших законів людського співжиття: табу і толіону. Табу з гавайської означає не робити чогось недозволеного, щоб не нашкодити собі. Толіон розуміється як закон кривавої помсти.

Першоосновам  матріархату починають вчити  хлопчиків й дівчаток у цей  період у перших - навчальних закладах — «будинках молоді». Останні  функціонували окремо для хлопчиків і дівчаток.

Доцільність вищеназваних закладів простежується  й у період патріархату. Однак  у зв'язку зі створенням моногамної сім'ї навчання у цих закладах починає доповнюватися домашнім вихованням.

На етапі  патріархальної родової общини з'являються  такі види діяльності, як мисливство, землеробство, скотарство та ремесло. Останнє дозволяло вдосконалювати знаряддя праці.

Загалом, трудове виховання підростаючого  покоління цього періоду доповнюється знайомством з релігійними культами. У розумінні первісних дітей та молоді формується уявлення не лише про земне життя, а й про душу. Проте процес такого формування був досить довготривалим: спочатку «країна мертвих» знаходилася під землею, а на етапі землеробських культів її «переносять» у небо. Очевидно, заслуговує на увагу те, що підростаюче покоління через примітивні культи привчали жити у злагоді з природою.

Отже, уже  в умовах первісного суспільства  спостерігається процес виховання  як спеціальної соціальної діяльності, котра розширюється відповідно до конкретних вимог тодішнього «виробництва» засобів для виживання. Виховання конкретизувалося й щодо статі хлопчиків та дівчаток. 

Виникнення перших шкіл у світовій цивілізації

Найдревнішими у людській цивілізації вважаються піктографічні школи. Ці школи виникли  за 7 тис. років до н.е. на території нинішньої Мексики. В той час на цій території проживали племена інків та майя. Тому у деяких історичних дослідженнях цей період називають культурою майя.

За пізніших часів перші школи з'являються  в країнах Сходу: Ассирії, Вавилоні, Єгипті, Китаї, Індії. Саме у цих країнах зростала роль міст, розвивались ремесла, торгівля, складався апарат державної влади. Поступово виникли писемність, початки математики, астрономії та прикладних наук. Все це вимагало довготривалого й планомірного навчання.

Приблизно у IV тисячолітті до н.е. відбулося  об'єднання невеличких держав на берегах  річки Ніл. Так виникає рабовласницька держава Єгипет на чолі з фараоном. Саме у цей період і з'являється  два типи шкіл: школи жерців (їх називали школами каліграфічного письма) та школи писців (школи ієратичного письма).

Загалом в школах жерців навчалися хлопчики із жрецьких родин. Кількість учнів  становила не більше 10. Вони вивчали  ієрогліфи (читання), письмо, рахунок, арифметику, астрономію, астрологію, древньоєгипетський релігійний культ. Школи ці влаштовувалися при храмах і називалися рамессеум.

Термін  навчання сягав до десяти років, оскільки надто складним видавалося оволодіння вміннями зображення ієрогліфів, а  також магії, чаклунства, народної медицини. Всіма цими здатностями володіли жерці, що становили пануючу касту у Єгипті. Оволодіння грамотою, науками набувало тут кастового й релігійного характеру. Проте потреби господарського, суспільного життя, управління державою спонукали до створення у III тисячолітті шкіл писців. Саме у цих закладах готували майбутніх державних чиновників Єгипту.

У Древньому  Китаї перші навчальні заклади  з'явилися на початку періоду  Шань-Інь (1766 р. до н.е.). У ці часи школи  мали назви: Сян, Сюй, Сюе. Зміст навчання у школах древнього Китаю передбачав оволодіння такими знаннями: мистецтвом «Лю-і», етикетом, письмом, лічбою, музикою, стрільбою з лука, керуванням колісницею. Загалом навчалися у школах понад 15 років. Лише 10 років у середньому хлопчики витрачали для того, щоб навчитися читати й писати ієрогліфи (потрібно було завчити 3—4 тисячі знаків).

З часом  у країні виник нечуваний культ  письменності, ієрогліфа, культ конфуціанських освічених моралістів — начотчиків, вчених — чиновників, які вміють читати, розуміти і тлумачити мудрість священних книг, прошарок письменних інтелектуалів, які зосередили в своїх руках монополію на знання, освіту й керівництво, зайнявши в Китаї місце, яке в інших суспільствах посідало дворянство, духовенство, бюрократія — разом узяті.

Досконале знання стародавніх текстів, уміння вільно оперувати висловлюваннями мудреців і як взірець уміння писати твори, в яких вільно викладалась і коментувалась мудрість стародавніх — такою була програма навчання в китайській школі: державній і приватній. Протягом тисячоліть саме це вважалося у Китаї наукою. 

Виховання у Древній Греції

Найвищого розвитку культура епохи рабовласництва досягла в державах Древньої Греції й Стародавнього Риму, які виникли  на торгових шляхах між країнами Середземномор'я  і Сходу.

Економічний і культурний розвиток рабовласницьких міст-дер-жав давньої Греції розпочинається у VI—IV ст. до н.е. В цей час високого розвитку досягла філософія, в надрах якої закладались основи різних спеціальних галузей знань, існувала багата література, склалось декілька систем виховання підростаючого покоління.

У Стародавній  Греції, яка складалась з невеликих  рабовласницьких держав - міст, найбільш оригінальними системами виховання  були Спартанська та Афінська.

Спарта  займала південно-східну частину  півострова Пелопоннесу, де було мало зручних гаваней, зовнішня торгівля, техніка і наука перебували на низькому рівні, а життя населення носило замкнутий характер. В країні домінувало землеробство, яке спиралось на працю рабів. Незначне напіввільне населення займалось ремісництвом.

У Спарті на 9 тис. родин рабовласників (спартіатів) припадало понад 250 тис. рабів, які  часто повставали. Це завжди непокоїло  володарів Спарти, примушуючи їх повсякчас  бути напоготові, виявляти жорстокість  і насильство по відношенню до рабів. Виховання здійснювалося державою, яка переслідувала завдання підготовки з дітей спартіатів - воїнів, стійких та загартованих, майбутніх рабовласників.

Спартанців  виховували в жорстких умовах, прагнучи виростити з хлопців суворих, безжалісних воїнів, а з дівчаток — воячок-амазонок, які б мало в чому поступалися чоловікам.

Головним  завданням було виховання жорстокості, ненависті до рабів у підростаючих рабовласників. З цією метою вони брали участь у криптіях, нічних облавах на рабів, коли загін молодих  спартіатів оточував який-небудь міський квартал або район за містом і мав право на вбивство будь-якого раба. Підлітки брали участь у щорічних публічних випробовуваннях — змаганнях, їх сікли перед вівтарем, щоб пересвідчитись у терплячості та витривалості. Юнаки 18—20 років об'єднувались в групи ефебів.

Афінська  система виховання залишила слід в історії педагогіки як провісниця високої духовної культури, формування гармонійної людини, основними якостями якої були духовне багатство, моральна чистота та фізична досконалість.

Саме  в Афінах виникла ідея гармонійного розвитку особи як мети виховання. В  афінських містах тривалий час існувала традиція, за якою найзаслуженіша людина удостоювалась посади гімназіарха  — керівника школи для дітей  вільних громадян.

На відміну  від Спарти, в Афінах значного розвитку набули різні ремесла і торгівля. Високого рівня досягли в Афінах архітектура, скульптура, живопис, художня література, історія, географія, математика, філософські науки. Особливості економічного становища і політичного життя населення Афін знайшли своє відображення у системі виховання дітей і молоді. Афінська система виховання, як і спартанська, також здійснювалась в інтересах рабовласників, але була більш різноманітною.

До семи років діти обох статей виховувались вдома, в сім'ях. Потім хлопчики вступали до школи, а дівчатка проводили весь час у жіночій половині будинку — гінекеї. Тут їх навчали читати, писати, грати на музичних інструментах, а головне — займатися рукоділлям. Після шлюбу в становищі дівчат практично нічого не змінювалось: вони переходили з однієї гінекеї в іншу.

Тим часом  хлопчики здобували всебічний інтелектуальний  розвиток, всіляко вдосконалюючи  культуру тіла. Хлопчики 7—14 років навчалися  у приватних школах граматистів  і кіфаристів. Заняття проводили  вчителі, яких називали дидаскалами (від грецького слова «дидаско» — навчаю).

У школах граматистів вчили писати, читати та рахувати. Використовувався буквоскладальний метод навчання грамоти. Діти заучували  напам'ять літери за їх назвами (альфа, бета, гамма та ін.), потім складали їх в склади, слова писали на навощених дощечках паличкою (стилем). Лічили на пальцях, камінцях і рахівницях. В школах кіфаристів (музики) учням крім елементарної грамоти надавали літературну освіту і естетичне виховання.

Навчання  в школах граматистів і кіфаристів здійснювалось одночасно або  послідовно — спочатку в школі  граматистів, а потім — кіфаристів. Ці школи були приватними і платними.

У школі-палестрі (школі боротьби) підлітки 14—16 років  навчалися п'ятиборству (біг, стрибки, боротьба, кидання диска і списа), а також плаванню. З ними проводили бесіди з політичних і моральних питань. Фізичним вихованням і бесідами в палестрі займалися найбільш відомі громадяни держави.

Юнаки 17—18 років з родин найзаможніших  аристократів виховувалися в гімназіях (гімназіях), де вивчали філософію, політику, літературу, для того щоб підготуватися до участі в керуванні державою та займатися гімнастикою.