Неблагополучна сімя як обєкт соціально педагогічної діяльності

ІІ розділ 
Особливості діяльності соціального педагога з різними категоріями неблагополучних сімей 
2.1. Соціально-педагогічна робота з дітьми девіантної поведінки та їх сім'ями 
Проблема попередження і подолання негативної девіантної поведінки дітей та молоді актуальна проблема сучасної педагогічної науки, бо сучасних досліджень у цій галузі, узагальнення практичного досвіду дуже мало. Зараз ми маємо зовсім інші суспільно-політичні та економічні умови життя, інші орієнтири в суспільстві, інші інтереси молоді з одного боку і з іншого - різке розшарування, зубожіння населення, поширення наркоманії, алкоголізму, проституції, злочинів та правопорушень серед неповнолітніх, особливо серед тих, кому ще не виповнилося 11 років. Причинами цього є: 
1) недоліки виховної роботи в системі освіти; 
2) особливості нашого законодавства: відповідальність за особливо 
тяжкі злочини неповнолітні несуть з 14 років, лише з 11 років до них 
можуть бути застосовані примусові виховні заходи (обмеження дні, поведінки у спеціальних закладах для неповнолітніх); 
3) недоліки роботи державних служб, що займаються неповнолітніми; 
4) нестабільність у суспільстві; 
5) вільний доступ неповнолітніх до ЗМІ, які тиражують насильництво, розпусту, культ сили; 
6) втрата можливостей позитивно реалізувати себе через чесну працю (неповнолітні, хоч і мають право на трудоустрій, але реально реалізувати це право в умовах безробіття дорослого населення не можуть). 
На сьогодні існують такі підходи до профілактики злочинів неповнолітніх : 
1. Біологічний (фізіологічний) корекція чи контроль над умовами, 
які викликають злочинну поведінку. 
2. Психологічний (психіатричний) - - зміна психологічного стану та 
усунення причин, які його викликали. 
3. Соціальний укріпити зв'язки та взаємодію між неповнолітніми 
правопорушниками і законослухняними однолітками, батьками та іншими 
дорослими. 
4. Підхід, який виходить з того, що злочинна поведінка визначається відсутністю контролю у мікросередовищі, де мешкає підліток. Посилення впливу з боку групи, членом якої він є. 
5. Підхід, який передбачає, що причиною злочинності є відсутність 
можливості виконання в межах законності ролі, яка відповідає інтересам 
особистості. Зменшення злочинності шляхом розширення і розвитку рольових можливостей. 
6. Організація дозвілля підлітків. 
7. Підвищення освітнього і професійного рівня підлітків, оскільки 
за цим підходом в основі злочинності відсутність життєвих навичок у 
неповнолітніх. 
8. Підхід, за яким причини злочинності у негативному впливі 
інших осіб, що вимагає зменшення цього впливу з боку злочинних угрупувань і осіб. 
9. В основі злочинності неадекватні соціальні очікування і протиріччі соціальні вимоги. Необхідно узгоджувати ці очікування з різними інститутами, організаціями і впливами, які здійснюють вплив на молодь. 
10. Економічний підхід. Причини злочинності - в поганих матеріальних умовах життя молоді та їх сімей, що вимагає матеріальної допомоги. 
11. Стримуючий підхід. Причини злочинності пов'язані з легкістю 
здійснення злочинних дій, отже, необхідно обмежувати ці можливості, у 
т. ч. через суворе покарання. 
12. Відмова від правового контролю і громадська терплячість: злочинність збільшується, якщо суспільство непримиренно навіть до поганої поведінки, отже, необхідно виховувати терпимість до певних форм неадекватної поведінки, щоб не всі підлітки вважалися злочинцями. 
Ці підходи надають змогу побачити різноманіття причин делінквентної поведінки, отже, і різноманіття можливостей для їх профілактики, необхідність роботи у мультидисциплінарній команді соціальних працівників. 
Девіантна поведінка не завжди стає делінквентною, а сім'я є не єдиним, хоча й визначальним фактором виховання і розвитку дитини. 
Аналіз міжнародних документів з проблеми попередження і подолання негативної девіантної поведінки неповнолітніх дозволяє окреслити напрямки, зміст, методи і форми такої роботи з неповнолітніми з девіантною поведінкою. 
Напрямки: робота з попередження такої поведінки, після скоєння правопорушення до суду, після судового рішення при виконанні вироку. Цих напрямків додержуються і наші органи і служби у справах неповнолітніх, спеціальні установи для неповнолітніх. 
Згідно з Конвенцією про права дитини до неповнолітніх повинні застосовуватися такі заходи, як: догляд, опіка, нагляд, консультативні послуги, призначення іспитового терміну виховання, а також програми навчання і професійної підготовки та інші форми догляду, які замінюють нагляд в установах, з метою забезпечення такої поведінки з дитиною, яке відповідало б її добробуту, а також ЇЇ становищу і характеру злочину. 
"Мінімальні стандартні правила ООН щодо здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх", прийняті 29 грудня 1985 року Генеральною Асамблеєю ООН в Пекіні, цей перелік доповнюють постійним наглядом, активною виховною роботою або розміщенням в сім'ю, або виховну установу, або будинок. 
Існуючі в США програми підготовки до сімейного життя призначені для сімей на різних етапах розвитку, але розрізняються вони за проблемами сімей. Ідеєю цих програм є те, що кожна людина протягом свого життя час від часу переживає певні зміни, до яких можна адаптуватися при наявності інформації про можливий хід подій. Тому групи підготовки до сімейного життя поділяються на  4 категорії: нормального розвитку, кризові, індивідуального розвитку та адаптації. 
Групи нормального розвитку призначені для всіх категорій населення. Вони дають знання і вміння, які допомагають людині подолати передбачувані життєві зміни. Це групи для батьків, дошкільнят, підлітків, пенсіонерів, молоді, яка вступає до шлюбу. Кризові групи призначені для людей, які переживають серйозні життєві випробування. Люди звичайно не знають про те, як поводити себе в таких ситуаціях, яка тривалість реакції, як подолати кризу і повернутися до звичайного образу життя. У такі групи входять тільки-но розлучені члени подружжя, вдовиці, удівці та безробітні. Керівники груп, окрім методики викладання дорослим, надають емоційну підтримку і схвалюють колективну допомогу. Більшість тих, хто навчається, успішно долають кризу і повертаються до нормального життя. Групи індивідуального розвитку працюють для тих, хто прагне поліпшити якість свого життя, потребує коректування поведінки і розвитку життєвих навичок, які сприяють підвищенню їх самооцінки і комунікабельності. Тут досліджують причини поведінки, за допомогою спеціальних методів навчання формують прагнення її змінити. Це групи, де формується впевненість у собі, підвищується самооцінка, підвищується контроль за стресовою ситуацією, розвиваються навички спілкування. Групи адаптації працюють з людьми, які постійно відчувають на собі вплив негативних факторів, які пов'язані з хворобою чи відхиленнями у розвитку, що не підлягають поліпшенню, або живуть з особами, які знаходяться у такому стані. Навчання тривале, його ефективність залежить від керівника групи і від колективної підтримки учасників групи. Це групи для батьків, які мають дітей з відхиленнями у розвитку, для родичів тих осіб, які мають хронічні захворювання. Зміст навчання складають медичні знання, які допомагають зрозуміти поведінку, виробити власну стратегію поведінки і на цій основі - індивідуально розвиватися і підвищити якість життя. На сьогодні існують програми підготовки до сімейного життя для повій з проблем виховання дітей; для засуджених - з проблем виховання,спілкування і самооцінки; для матерів, які залишили дітей, з метою підготовки до повернення їм батьківських прав; для іммігрантів, які знайомляться з країною, допомагають засвоїти її культуру, цінності, норми. Всі заняття мають 2 мети: освітню та психотерапевтичну. Навчання здійснюється через короткі та повні курси з розвитку навичок спілкування, тренування впевненості у собі і самооцінки 
Іншими напрямками соціальної роботи є робота з "дітьми вулиці", дітьми, які залишились з різних причин без батьківського піклування, що передбачає або розміщення дитини в прийомну сім'ю, або повернення її до рідної, біологічної сім'ї. Розглянемо досвід такої роботи у Росії. Програми роботи з такими дітьми включають: 
1) Збір інформації про рідну сім'ю, родичів (проводиться соціальними педагогами разом із органами влади, силовими структурами). 
2) Встановлення контакту з батьками працівників дитячих закладів 
через листи, телефонні розмови, в яких висвітлюється питання можливостей взаємодії батьків і дітей, контактів між ними, правила відвідання 
дітей у дитячих установах. Такий контакт дозволяє контролювати ситуацію в сім'ї, ознайомитися з батьками, їх нахилами, повідомити батьків про 
справи дитини, навчити їх поведінці з дитиною при зустрічі. 
3) Підготовка дитини до зустрічі із своїми батьками, близькими родичами. Здійснюється через бесіду з дитиною про сім'ю на основі "історії 
життя дитини". Спонукається пригадування позитивних сторін життя дитини в сім'ї. Якщо дитина хоче зустрітися з батьками і дає згоду на 
зустріч, яка пропонується, необхідно підготувати дитину до неї: що розповісти батькам про своє теперішнє життя, школу, друзів, що подаруватибатькам і як це зробити. Дитину запевнять у безпеці і гарному ставленні педагогів до батьків. 
4) Знайомство батьків з працівниками дитячого притулку, центру, будинку. Обов'язково присутні адміністрація і вихователь групи. У бесіді з батьками з'ясовується: як виховується дитина в державній установі, як вона тут живе, чого прагнуть батьки, якої допомоги дітям очікують, які проблеми були у батьків при вихованні дитини вдома, як батьки хотіли б допомогти дитині, як будуть здійснюватися подальші контакти з дитиною (умови, час, місце). 
5) Організація зустрічі батьків з дітьми. Здійснюється вибір місця зустрічі, її учасників: у полі зору педагогів, у їх присутності, в спеціальній кімнаті для зустрічей, де є роботи, фотографії дітей, стіл, стільці. 
Така зустріч необхідна для реабілітації сім'ї, її з'єднанню, встановленню 
взаємостосунків. Пояснюється, чому батьки не можуть зараз забрати дитину додому, наводяться вагомі аргументи. Після зустрічі здійснюється розмова з дитиною: що нового вона дізналася про життя батьків. 
6) Підтримання регулярного контакту з батьками, інформування їх про успіхи терапії дитини. 
7) Повернення дитини додому. Можливе лише за умов, що стосунки 
вдома нормалізувалися, є безпека в сім'ї. Критеріями для виявлення цих умов безпеки є:  
а) помешкання, де дитина може комфортно себе відчувати (задоволення потреб у їжі, житлі, догляді);  
б) послідовний режим дня (хто і як наглядає за дитиною вдома, відводить її до школи, забезпечує її 
харчування, сон, навчання і дозвілля вдома);  
в) фізична і психічна безпека дитини;  
г) виховання в сім'ї спрямовано на навчання і супровід (підтримка хворої дитини, можливість відвідання школі, батьки беруть на себе задачу і в змозі навчити дитину певним речам);  
д) наявність соціальної підтримки серед знайомих і родичів, осіб, до яких дитина може звернути 
ся у важкий час. 
8) Повернення дитини додому. Здійснюється поступово: кожного разу 
дитина лишається вдома все більший час, що дає їй можливість звикнути до сім'ї. Кожного разу з батьками обговорюються результати відвідання дитини сім'ї, після повернення дитини здійснюється нагляд за ситуацією в сім'ї і допомога сім'ї працівниками притулку, дитячого будинку. 
Україна має досвід розробки програми "Соціальний супровід неблагополучної сім'ї", яку реалізують Український державний центр соціальних служб для молоді, Комітет у справах неповнолітніх, Міністерство внутрішніх справ України, Український центр практичної психології і соціальної роботи. Ця програма має за мету збереження цілісності неблагополучної сім'ї, захист прав її членів через створення умов для їх розвитку і самореалізації у сім'ї і суспільстві. Це перша комплексна програма такого роду в Україні, вона диктується необхідністю попередження девіантної поведінки в сім'ї, а потім вже в суспільстві, бо сім'я може бути як "колискою демократії", так і "колискою насильства", яке потім може поширюватися за межі сім'ї. 
Завданнями програми є: 
- виявлення неблагополучних сімей, інформування про них відповідних органів, обстеження умов життя сім'ї; 
- залучення сім'ї до соціальної роботи (у т. ч. - соціально-педагогічної, за контрактною моделлю); 
- сімейна просвіта; 
- консультування сім'ї; 
- соціальна реклама про установи, які займаються допомогою неблагополучним сім'ям, її членам 
- статеве виховання молоді, формування позитивної моделі сімейного життя; 
- створення умов для ліквідації наслідків і причин сімейного неблагополуччя. 
Програма розкриває спільні функції організацій-партнерів у реалізації програм та окремі їх функції відповідно до чинного в Україні законодавства, повноважень державних служб та установ, мети програми. Це перший досвід в Україні створення такої програми, координації зусиль силових структур (які працюють через примус) і соціальних працівників (які працюють на засадах добровільності) через роботу з сім'єю як з системою і соціальним інститутом. 
Прийняті VIII Конгресом ООН у 1988р. "Правила ООН щодо неповнолітніх, позбавлених волі" проголошують, що тюремне ув'язнення повинно застосовуватися лише як крайня міра, а позбавлення неповнолітніх волі - як крайня міра впливу і на протязі мінімально необхідного терміну. Термін "позбавлення волі" означає будь-яку форму утримання або тюремного ув'язнення якої-небудь особи або її розміщення в іншу державну чи приватну виправну установу, яку неповнолітньому не дозволяється залишати за своїм бажанням на підставі рішення будь-якого судового,адміністративного або іншого державного органу. Отже, позбавлення волі можна застосовувану формі тюремного ув'язнення, під вартою, під домашнім арештом тощо. 
Заходи, які застосовуються до таких неповнолітніх: юридичні консультації і послуги перекладача (безкоштовно); освіта, яка відповідає їх . потребам і здібностям і ставить за мету підготувати їх до повернення в суспільство; праця та справедлива винагорода за неї, право вільно розпоряджатися її частиною (інша частина - для відшкодування жертвам і заощадження, що видаються по виході на волю); організація занять фізичними вправами, мистецтвом і ремеслами; участь у службах відповідно з обрядами релігії, навчання віросповіданню, відвідування служб і зборів, що проводяться у виправній установі і пов'язані із духовним життям неповнолітнього; медичні послуга; спілкування з сім'ями, друзями, іншими особами або представниками організацій, які мають надійну репутацію, аж до залишення виправної установи для відвідування дому й зустрічі з сім'єю, присутності на похоронах померлого родича, відвідання тяжко хворого родича, регулярних і частих побачень (не менше 1 разу на місяць) з сім'єю в умовах відокремленості; листування або телефонний зв'язок з будь-якою особою за своїм вибором; одержання спеціального дозволу на вихід за межі виправної установи для навчання, професійної підготовки та інших важливих цілей. 
Забороняються усі дисциплінарні заходи, які викликають жорстоке, негуманне ставлення або принижуюче людську гідність, включаючи тілесні покарання, утримання в карцері, суворе або одиночне ув'язнення або будь-яке покарання, яке може нанести шкоду фізичному чи психічному здоров'ю неповнолітнього; скорочення харчування, обмеження або позбавлення контактів із сім'єю в будь-яких цілях; застосування праці як дисциплінарної міри; носіння і застосування зброї персоналом. 
Згідно до "Мінімальних стандартних правил ООН щодо здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх" забороняється розголошення матеріалів справ неповнолітніх правопорушників, смертні вироки неповнолітнім, утримання їх під вартою разом із дорослими злочинцями]. 
Закон України "Про органи служби у справах неповнолітніх і спеціальної установи для неповнолітніх" (від 25 січня 1995 р.) правове виховання підлітків вніс до основних завдань загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних училищ. 
Правове виховання - це цілеспрямований процес, який передбачає озброєння вихованця правовими знаннями, перетворення цих знань в особисті переконання людини та формування на цій основі відповідального ставлення до своїх вчинків, до поведінки в цілому. Правове виховання - це цілеспрямована організація діяльності та спілкування особистості з метою формування правосвідомості та правової поведінки. 
Правова культура - це досягнення особистості у сфері правових стосунків. Це ставлення людей до права і правової системи, їх переконання, цінності, ідеали, які дозволяють їй регулювати свої дії у відповідності до діючих законів. Правова культура складається з правосвідомості та правової поведінки. 
Правосвідомість - це відбиття у свідомості людини поглядів, уявлень, переконань громадян відносно характеру, сутності, принципів права, законності. У ній виражаються також оцінка діючих правових норм, переконаність у справедливості, необхідності законів, прагнення їх виконувати. Поняття "правосвідомість" охоплює знання чинного права; його основних принципів і вимог у сукупності з поглядами та уявленнями про те, що є правомірним або неправомірним. Тому структуру правосвідомості складають: 
- знання про право, правові ідеї, факти, уявлення, поняття про правові норми та категорії; 
- ставлення до права, мотиви, потреби виконання правових норм, переконаність у необхідності дотримання закону; 
Тобто правосвідомість виконує такі функції щодо поведінки: регулюючу, оцінну, стимулюючу. Виділяють окремо таку вищу функцію правосвідомості як правотворчість, тобто здатність до обгрунтування нових правових норм. 
Таким чином, правосвідомість - це основа формування досвіду правової поведінки. Вона має певні особливості в юнацькому віці: непослідовність та суб'єктивізм у правовій поведінці молоді, що пояснюється тим, що правові знання, ставлення до права та досвід правової поведінки ще не складають правову культуру особистості, а також тим, що дотримання закону молоддю залежить від того, яка конкретна особа виступає у ролі пред'явника норм права. 
Правова поведінка - це усвідомлена законослухняна діяльність людини у всіх сферах життя; звичка дотримуватися закону, співвідносити свої дії у будь-якій ситуації з законом. 
Виходячи зі сказаного, завданнями правового виховання є: 
- формування в особи поваги до законів та норм моралі, правоохоронних органів, правильної правової орієнтації; 
- формування переконаності у необхідності права для суспільства та 
його членів; 
- підготовка молоді до свідомого вибору правомірних варіантів поведінки, участі у боротьбі з правопорушеннями; 
- формування звички додержуватися чинного законодавства, почуття особистої відповідальності за свою поведінку, розуміння невідворотності покарання за порушення правових приписів; 
- формування в молоді глибокого розуміння своїх юридичних та 
моральних прав та обов'язків, формування в людини внутрішньої потреби 
до захисту суспільних та особистих інтересів від злочинних зазіхань; 
- озброєння системою правових знань. 
Правова просвіта - це спеціально організований процес засвоєння знань про основи держави та права з метою виховання у громадян поваги до закону, прав людини, небайдужого ставлення до порушень законності та правопорядку. Знання про основні правові принципи та положення чинного законодавства дозволяє подолати незнання окремих конкретних правових норм. Правова просвіта здійснюється на різних рівнях: 
- як правова освіта у дитячих навчальних закладах з метою ознайомити дітей з їх правами та обов'язками, дати загальне уявлення про право 
нашої країни; 
- як правова освіта у навчальних закладах неюридичних спеціальностей для ознайомлення з умовами майбутньої роботи, конкретними професійними обов'язками та правами, трудовим законодавством; 
- як правова освіта у навчальних закладах юридичного профілю для 
підготовки висококваліфікованих юристів; 
- як правова пропаганда для населення з метою ознайомлення зі зміна 
ми в чинному законодавстві, роз'яснення громадянам їх прав та обов'язків; 
- як самоосвіта громадян. 
Формами правової освіти є: навчальна та публічна лекції, диспути та бесіди з правової тематики, зустрічі з провідними фахівцями різних галузей права, прес-конференції правових діячів та науковців, консультації юристів з правових питань, "круглі столи" з правових питань. 
Правова просвіта передбачає не тільки надання знань про право, але й вироблення до нього позитивного ставлення та уміння співвідносити свої дії з чинним законодавством. Цьому сприяють такі форми як ділові ігри, ситуації вибору, вікторини, конкурси з правової тематики тощо. 
Звичка правової поведінки формується через правову практику, що контролюється фахівцями: загони юних пожежників, ДНД, юних друзів міліції, "Голубий патруль", "Зелений патруль" тощо. Тут молодь виявляє свою правову культуру у конкретних діях по забезпеченню законності та правопорядку.  
Критеріями ефективності правового виховання є: глибина та міцність правових знань; повага до права; переконаність та впевненість у значущості та справедливості норм права; інтерес до вивчення права; непримиренність до правопорушень; правова активність. 
Правова активність - це готовність особи до корисної діяльності у сфері правового регулювання. 
Форми та методи правового виховання:  
Методи правового виховання - це способи педагогічної діяльності, які спрямовані на реалізацію завдань правового виховання. Вони передбачають спільні зусилля вихователів, вихованців, сім'ї, колективу. 
Форми правового виховання -- це способи організації виховного процесу. Розрізняють індивідуальні та колективні форми. Один і той же метод може виступати у індивідуальній чи фронтальній формі. Так, переконання можна здійснювати через лекцію, бесіду, диспут тощо. Розрізняють такі методи правового виховання: 
1. Методи формування свідомості: переконання, прогнозування 
наслідків негативної поведінки, лекції, бесіди, диспути, вікторини, кон 
курси з правової тематики, взаємо характеристики. 
2. Методи формування правового досвіду та перебудови життєвого 
досвіду: перенавчання, переключення, регламентація образу життя, вибуху, реконструкції характеру, виховні ситуації, ділові ігри. 
3. Методи стимулювання та корекції правової поведінки: заохочення, 
покарання, змагання, позитивні перспективи. 
4. Методи самовиховання: самохарактеристика, самоаналіз, самооцінка, самопланування, самоприказ, самоприпущення, самозобов'язання, самонавіювання, самосхвалення. 
На основі викладеного можна зробити висновок про те, що в Україні не тільки проголошено приєднання до міжнародних норм стосовно неповнолітніх, але й здійснюється велика робота по їх втіленню в життя через національне законодавство, молодіжну політику, соціальну роботу з дітьми та молоддю. Разом з тим ця діяльність є досить повільною, вимагає коштів, подальшого законодавчого наукового обґрунтування, розробки методики соціальної роботи з неповнолітніми різних категорій і членами їх сімей з метою попередження та подолання негативної девіантної поведінки. Недостатньо враховуються можливості закладів освіти щодо попередження та подолання негативної девіантної поведінки: існуючі школи й училища соціальної реабілітації є закритими закладами, в той час як опора на позитивне в людині вимагає відкритих закладів (типа інтернату соціального патронажу дітей), залучення до цієї роботи позашкільних закладів освіти, громадських, молодіжних та дитячих організацій. Значне місце у цій роботі повинно відводитися сім'ї, перспективним напрямком роботи є створення прийомних сімей, які беруть на виховання дітей з девіантною поведінкою; укріпленні сімейних зв'язків, контактів з сім'ями вихованців та учнів шкіл, ПТУ соціальної реабілітації, ВТК. 
2.2. Соціально-педагогічна робота з сім'ями хворих на алкоголізм і наркоманію 
Розглядаючи сім'ю як систему, як фактор соціалізації особистості, як найменший осередок суспільства, слід пам'ятати, що вона може здійснювати і негативний вплив на своїх членів, якщо сім'я неблагополучна, в ній є негативні явища і насильство, порушені стосунки. Так, ВООЗ виділяє на основі системного підходу такі проблеми, пов'язані із вживанням алкоголю:  
1) проблеми осіб, що мають алкогольну залежність: короткочасні функціональні розлади та втрата самоконтролю; агресивність, нещасні випадки; адміністративна відповідальність за перебування у нетверезому стані в суспільних місцях, отруєння алкоголем. Наслідками довготривалого не-помірного вживання алкоголю є розвиток цирозу печінки, раку та серцево-судинних захворювань, недостатність харчування, втрата самоконтролю, працездатності, розвиток алкоголізму та алкогольних психозів, рання смерть та самогубство; 
2) проблеми сім'ї: конфлікти в сім'ї, невиконання подружніх, батьківських та материнських обов'язків; втрата поваги, матеріальні труднощі; внутріутробне враження плоду; неправильне виховання та юнацький алкоголізм серед дітей алкоголіків, злочинність; 
3) проблеми суспільства: порушення суспільного порядку; дорожньо-транспортні події; нещасні випадки, зниження продуктивності праці та прогули; економічні витрати, пов'язані з лікуванням та допомогою через непрацездатність, з охороною правопорядку. 
Особливість пияцтва та алкоголізму як адиктивної поведінки в тому, що ці явища виступають каталізатором, що спричиняє прояв інших нидів соціальних відхилень: злочинності, адміністративних порушень, соціального паразитизму, самогубств, аморальної поведінки. Певна частина злочинів відбувається з метою отримання засобів для одержання спиртних напоїв. З іншого боку, особи, які знаходяться у стані сп'яніння, нерідко самі стають жертвами злочинів. Аморальна поведінка, пов'язана з анти-суспільними вчинками людей, які втрачають людську гідність, є незмінним супутником сп'яніння та захворювання на алкоголізм. 
Під наркоманією розуміється вживання наркотиків чи схожих з ними речовин без медичних вказівок. Виникає потяг до наркотиків, явища абстиненції (наркотичного голоду), що веде до тяжких душевних та фізичних страждань, бажання частіше їх приймати та збільшувати дози. Все це свідчить про захворювання наркоманією, яка робить хворого рабом своєї звички. Незворотніми наслідками є інвалідність, розумова неповноцінність та висока смертність. Головна небезпека наркоманії - не стільки в спричиненні фізіологічної шкоди особі, яка вживає наркотики, скільки в наступній деградації особистості, яка виникає в 10-20 разів швидше, ніж при алкоголізмі. Наркомани перестають цікавитись своєю роботою, а то й зовсім кидають її, ослаблюють зв'язки з друзями, виникають ускладнення в сім'ї, розвиваються егоїстичні риси характеру, лицемірство, брехливість - головне "я" та придбання наркотиків. Це ще більш прискорює деградацію особистості, появу психозів, серед наркоманів високий процент самогубств, не кажучи вже про нещасні випадки, пов'язані із передозуванням наркотиків [5:137]. 
Діти батьків, які ведуть аморальний та делінквентний спосіб життя, втрачають нормальні родинні зв'язки і почуття, в них немає зразку позитивного способу життя, вони втягуються батьками в розпусту та правопорушення, кидають навчання, не бажають працювати, набувати професію, втрачають моральні ідеали. В них спостерігаються затримки в розвитку, труднощі в спілкуванні з однолітками (вони ж знають більше за них, ведуть дорослий спосіб життя), що можуть використати дорослі для маніпулювання ними (докажи, що ти не маленький, зможеш це зробити). Разом з тим члени сімей наркоманів та алкоголіків відчувають на собі зменшення матеріального благополуччя, впевненості в завтрашньому дні, емоційну напругу, страх за сім'ю, безсилля зупинити цей процес. Сім'ї втрачають внутрішньо сімейні зв'язки (родинні почуття, почуття безпеки, сімейні ролі), замикаються у своїх проблемах вдома, втрачають зв'язки з мікро- та макросередовищем, лишаються сам на сам із залежністю членів сім'ї. Ще однією з проблем такої сім'ї є спів залежність - особистісне утворення у дружини алкоголіка, яке розвивається внаслідок тривалої концентрації на проблемах того, хто п'є і характеризується само відторгненістю, ігноруванням своїх обов’язків щодо дітей (алкоголізм), що приводить до деградації морального обличчя, порушення емоційної, психічної, соматичної сфери; все це приводить до погіршення умов для соціалізації, виживання, захисту і розвитку дитини: діти страждають від неуважного ставлення, відсутності турботи з боку дорослих, жорстокої поведінки дорослих, схильні до девіантної поведінки, мають психопатії, граничні психічні розлади, відхилення в особистому розвитку, схильні до дитячого алкоголізму. Все це свідчить про необхідність спеціальної роботи з неблагополучною сім'єю. Оскільки сім'я є соціальною підсистемою суспільства, то на її неблагополуччя впливають як зовнішні фактори (становище і проблеми в суспільстві, мікросередовищі), так і внутрішні (стосунки і почуття між членами сім'ї, її соціальний і виховний потенціал). Виходячи з мети соціальної роботи - не витягувати із злиднів, а зовсім позбутися злиднів (М. Річмонд), що означає створення умов у суспільстві і родині для реалізації сім'єю та ЇЇ членами своїх прав, виконання обов'язків, функцій, відновлення родинних стосунків, збереження цілісності сім'ї, необхідністю є соціально-педагогічна робота з такими сім'ями. Для цього необхідним є знання завдань, принципів, змісту, форм і методів роботи, критеріїв її ефективності. У контексті розробки і реалізації програми УДЦССМ, Комітету у справах неповнолітніх, Управління кримінальної міліції у справах неповнолітніх "Соціальний супровід неблагополучної сім'ї" ця проблема є нагальною потребою практичних працівників цих служб, підготовки майбутніх фахівців до неї, підвищення кваліфікації вже працюючих фахівців, які досі ще не здійснювали такої роботи. Проблемами наукового і методичного характеру є: залучення неблагополучних сімей до соціальної роботи; співпраця з ними (а не тривала різноманітна допомога для підтримки функцій сім'ї); ступінь допомоги працівниками ЦССМ неблагополучним сім'ям; принципи і методики роботи з ними; види послуг для них, їх кількість та якість. У цьому аспекті доцільним є вивчення та адаптація закордонного досвіду такої роботи. 
Так, поширеними на Заході є програми "Анонімні алкоголіки", "Анонімні наркомани", які являють собою модель подолання залежності від алкоголю і наркотичних речовин. Ця програма почала діяти і в Україні. Вона починається в лікарні, продовжується після 3-5 кроків у групах самопідтримки під керівництвом і за допомогою колишніх алкоголіків і наркоманів. Важлива роль приділяється сім'ї як засобу підтримки на шляху ліквідації залежності. Сім'я звикла бачити хворого на алкоголізм, наркоманію як погану вівцю в стаді, але його успіхи необхідно помічати, включати його у сімейні стосунки, налагоджувати сімейне життя в нових умовах, перерозподіляти знов сімейні ролі, відновити почуття. Це важка робота і сам хворий її не подолає, а члени сім'ї цього не завжди хочуть робити або не можуть. Тут доцільними є групи взаємо і само підтримки для членів сім'ї з подібними проблемами, тренінги, консультації, інформування про можливі заходи відновлення сім'ї. 
Доцільно знати, що під час лікування та реабілітації хворий на алкоголізм і наркоманію проходить такі особисті етапи (карта Джелінека)]:  
Лікування: 
1. Прийняття рішення звернутися по лікування. 
2. Детоксикація. 
3. Прийняття концепції хвороби, алкоголізм. 
4. Розуміння факту втрати контролю над вживанням алкоголю та 
над своїм життям. 
5. Узнавання фактів особистої залежності. 
Реабілітація: 
6. Визначення особистих втрат, яких зазнав у зв'язку із зловживанням. 
7. Руйнування власної "системи ілюзій та заперечень". 
8. Побудова нового бачення особистої тверезості. 
9. Праця над покращанням сімейних стосунків. 
10. Навчання конструктивному виразу емоцій. 
11. Прийняття рішення щодо участі в групах самодопомоги "анонім 
них алкоголіків". 
12. Робота над запобіганням рецидивів хвороби. 
Самореалізація: 
13. Відчуття потреби в тверезому житті. 
14. Регулярний прийом їжі, спокійний сон і відпочинок. 
15. Реалістичне мислення. 
16. Зменшення сексуальних проблем. 
17. Поява нових інтересів. 
18. Покращання самооцінки. 
19. Зменшення страхів перед майбутнім. 
20. Тренування практичних навичок спілкування з людьми. 
21. Покращення емоційного контролю. 
22. Покращення сімейних стосунків. 
23. Перші кроки до емоційної стабільності. 
Тверезість: 
24. Зміна стилю поведінки, життєвих цінностей та ідеалів. 
25. Задоволення від тверезості. 
26. Повне прийняття тверезості. 
Знання цих етапів дозволяє членам сім'ї побачити складності одужання і своє місце в цьому процесі відповідно до етапів, не вимагати від людини миттєво змінитися, а разом з нею працювати над змінами. 
І. П. Лисенко свідчить, що під час роботи груп взаємодопомоги доцільно здійснювати як гетерогенні і сімейні заняття, так і заняття з представниками однієї статі. Це сприяє кращому розумінню між пацієнтами і представниками однієї з ними статі, прояву прихованих почуттів, які виникають у зв'язку з сімейними та соціальними проблемами. На таких заняттях обговорюються почуття учасників, які займаються в окремій групі, стосунки з родичами, теми насильства, сексуальні проблеми, ресурси для розв'язання сімейних проблем, майбутнє після одужання з наголосом на стать. 
Доцільним є застосування схеми життєдіяльності, яка складається разом з об'єктом реабілітації (схема 2). На основі роботи О.К. Долгушина пропонуємо варіант, що стосується особистості і сім'ї. 
На основі вивчення проблем об'єкта реабілітації складається план реабілітації з ним, який включає: 
1) проблеми діяльності (самообслуговування, адаптацію до навколишнього середовища, пересування, продуктивність дій, комунікацію, психологічний стан тощо);  
2) оцінки діяльності (первинну, контрольну, підсумкову). Цей план погоджується з іншими фахівцями, об'єктом реабілітації, з яким може бути навіть підписаний контракт про виконання плану, що дисциплінує [11. 58]. 
Педагог здійснює: 
1) соціальну терапію (очну і дистанційну, індивідуальну і групову); 
2) співпрацю з працівниками різних соціальних інституцій і залучає їх 
до надання допомоги особистості, що сприяє подоланню кризових ситуацій та проблем клієнта на основі самоусвідомлення особистістю відношення до себе, оточуючих та навколишнього середовища; 
3) корекційно-реабілітаційну роботу, яка спрямована на зміну та вдосконалення особистих якостей людини, особливостей життєдіяльності та створення умов для розвитку потенційних можливостей осіб з функціональними обмеженнями, активне залучення їх до участі у суспільному житті. При цьому соціальний педагог повинен прогнозувати наслідки своїх дій і прогнозувати і планувати життєвий шлях об'єкта реабілітації, нала-годжувати зв'язки з усіма можливими суб'єктами корекційно-реабілітаційної допомоги [34. 42] 
Ж. Шимкене вважає, що для того, щоб сім'я не втратила свогоблаго-получчя і не стала неблагополучною, необхідно створювати умови для:  
1) взаємо відповідності членів подружжя;  
2) збереження різними способами контактів між членами подружжя; 
3) розвитку як особистості кожного з членів сім'ї, відпочинку один від одного;  
4) підтримки самобутності сім'ї за рахунок традицій та ритуалів. Виходячи з цього, для конфліктної сім'ї, сім'ї на стадії розпаду, прийомної сім'ї, повторпошліобної сім'ї ці умови є також необхідними для того, щоб ці сім'ї стали благополучними. Для цього, на думку Ж. Шимкене необхідно створювати також ситуації, в яких сім'я чи ЇЇ члени здійснюють:  
1) вільний вибір;  
2) вибір з кількох можливих альтернатив;  
3) вибір після тривалого міркування;  
4) високу оцінку і бережливе ставлення до наявних цінностей;  
5) відкрите проголошення цих цінностей;  
6) вчинки у відповідності до цих цінностей; 
7) послідовні дії у відповідності до цінностей, спрямовані на вироблення моделі поведінки.  
Це дозволяє зберегти благополуччя, жити батькам своїм життям, дітям - спостерігати і вчитися жити на прикладі батьків, сім'ї розв'язувати свої завдання на кожному з етапів і тим розвиватися. Такі умови дозволяють подолати насильство в сім'ї, налагодити родинні зв'язки, стабілізувати стосунки, розвиватися як самодостатній особистості кожному члену сім'ї і тим попереджувати чи долати її неблагополуччя у поєднанні з етапами реконструкції характеру (за А.С. Макаренко), маємо умови для відновлення позитивного в члені сім'ї та сім'ї в цілому. Звичайно, що це не розв'язує проблеми всіх неблагополучних сімей, в них є специфічні проблеми, але дозволяє намітити напрямки і завдання, етапи роботи з окремими категоріями неблагополучних сімей. 
Методи роботи з такими сім'ями: інформування, переконання, працетерапія, покарання, вправи, навіювання, представництво інтересів членів сім'ї, приклад, вимоги, контракт, педагогічні ситуації, реконструкція характеру, переключення, перенавчання, соціальна реклама, "вибух". Напрямки роботи: програми антинаркотичної освіти, організація виховної роботи антинаркотичної спрямованості ("рівний - рівному"), контроль, правова просвіта, формування позитивного мислення, реабілітація алкоголіків, попередження і боротьба з насильством у сім'ї, вивчення умов життя сім'ї і сприяння їх покращанню як засіб усунення причин алкоголізму, тимчасове вилучення і реабілітація дитини з сім'ї, формування ціннісного ставлення до здоров'я, життя, сім'ї, допомога дитині і дружині в самореалізації та адаптації до умов життя, попередження сімейного алкоголізму, суїцидів, девіантної поведінки членів сім'ї, формування саморегуляції, вольових якостей, організація змістовного дозвілля, спілкування і відпочинку сімей. Форми роботи: групи взаємопідтримки, самодопомоги, відеолекторії, лекторії на замовлення, бесіди, походи, трудові десанти, педагогічні десанти в установи, підприємства, організації, розповсюдження брошур, буклетів, тренінги, семінари, телефонії "Довіри", заняття в клубах для лікування алкоголіків і членів їх сімей, консультпункти, дитячі консультативні центри, інформаційні центри, тематичні концерти, виступи агітбригад, тематичні рубрики в пресі, передачі на радіо, ТБ, підготовка конференцій, залучення членів сім'ї до розробки антиалкогольних програм, фасилітаторство, спеціалізовані телефонні лінії для алкоголіків і членів їх сімей, інформаційні компанії.  
2.3. Робота соціального педагога з сім'єю, де є насильство щодо членів родини 
Основна цінність демократичного суспільства - це людське життя. Тому робота з сім'єю з попередження в ній насильства щодо членів сім'ї повинно стати одним з напрямків роботи соціального педагога. Між тим зараз маємо інспекторів райвно і громадських інспекторів із захисту прав дітей, кримінальну міліцію у справах неповнолітніх і службу у справах неповнолітніх, у коло обов'язків яких входить профілактична робота з неблагополучними сім'ями. Але ми не маємо системи попередження на-сильства в сім'ї, супроводу сімей, де є насильство, діти і батьки не знають своїх прав і обов'язків, що спричиняє насильство в сім'ї, але не знімає відповідальності за його наслідки. Таку роботу сьогодні здійснює за власною ініціативою в Україні американський "Проект Гармонія", який проводить навчальні семінари для працівників державної соціальної сфери і силових структур з цієї проблеми; міжнародний гуманітарний центр "Розрада", який проводить навчальні семінари для психологів і соціальних педагогів, видає і розповсюджує з метою інформування дітей і батьків буклети і брошури з прав дитини, членів сім'ї, проводить психологічні консультації; Дитячий Християнський фонд, який на своїх семінарах для психологів, працівників кримінальної міліції у справах неповнолітніх, викладачів соціальної роботи і соціальної педагогіки, державних службовців, які працюють в соціальній сфері організують навчання з окремих аспектів попередження насильства в сім'ї (усвідомлене батьківство, фостерні сім'ї, психологічна підтримка сім'ї в кризовій ситуації), розповсюджують літературу з цих питань. Існує проект Закону України щодо попередження насильства в сім'ї, який грунтується на світовому досвіді розв'язання цієї проблеми. Отже, необхідні будуть методики роботи по практичній реалізації цього Закону. 
Для дитини важливими є довіра до батьків, почуття захищеності в сім'ї. Вони втрачаються при насильстві в сім'ї. У такій сім'ї зовні все благополучно, але втрачені між окремими членами сім'ї родинні зв'язки, емоційні почуття. Діти в таких сім'ях засмучені, розчаровані, неврівноважені навіть при незначних труднощах, думають, що вони є причиною розладу в сім'ї, не вміють висловлювати свої почуття та емоції, вразливі, нездатні контролювати ситуацію, вперті, агресивні, мовчазні, переживають відчуття страху, бентеження, приниження, безсилля, гніву па батька, вважають свою сімейну ситуацію особливою, себе - нікому не потрібними, неважливими людьми, які не заслуговують уваги та турботи, не можуть адекватно реагувати на ситуацію, виправдовують биття любов'ю. Такі діти занепокоєні, прагнуть догодити, усамітнюються, погано встигають у школі, виявляють насильство для самовираження [6. 95]. Слід зазначити, що первинні стресові фактори (насильство, втрата) позначаються на інтелектуальному, емоційному, фізичному, духовному розвитку дитини, що є помітним для оточення і інколи викликає глузування з цих дітей однолітків. Все це поглиблює стресовий стан дитини, погіршує її здоров'я (з'являється енурез, заїкання, головний біль, біль у животі, порушення сну), і знову ж таки відбивається на емоціях та поведінці, може привести до девіантної та адиктивної поведінки [6. 95]. Але дитина при цьому продовжує любити своїх батьків, ідеалізувати їх, виправдовувати їх вчинки та поведінку, прагне повернутися до них, вважає, що батьки змінилися на краще, засуджує умови життя і середовище сім'ї, але не самих батьків. Підлітки більш реально оцінюють своїх батьків,але мають надію на зміну батьків у кращий бік, приймають обставини життя в сім'ї з насильством як звичайні [46. 84 ]. 
За офіційними даними [10. 28], насильство в сім'ї - досить поширене явище в Україні. За свідченням дітей, з жорстокістю вони вперше зустрічаються у власній сім'ї, з боку батьків та старших братів та сестер, тобто тих осіб, які повинні їх захищати та підтримувати. Насильство в сім'ї розглядається як: порушення прав людини; приклад примусового контролю, який одна людини практикує над іншою; домагання [6. 95.]; будь-які дії чи бездіяльність, що складаються з поганого фізичного, психологічного та сексуального поводження члена сім'ї з жінкою та іншими членами великої сім'ї [19. 216 ]. Насильство в сім'ї визначається також як певні види дій чи бездіяльності, які мають місце у межах певних стосунків; жорстоке ставлення до дітей (фізичне, психологічне, сексуальне); погане ставлення чи неуважність стосовно осіб похилого віку; погане ставлення дітей до батьків; фізичні та психічні напади на жінок з боку чоловіків-партнерів. Отже, насильство в сім'ї вимагає системного підходу до роботи з нього попередження та ліквідації в сім'ї, врахування особливості статі, віку, ролі кривдника і жертви. Насильство в сім'ї розглядається як соціальне явище, яке характеризується взаємозв'язком та взаємопроникненням різних його форм [27. 106 ]. Насильство в сім'ї порушує цілу низку прав людини - право кожного на рівний захист перед законом і на захист від дискримінації за ознакою статі; право не піддаватися жорстокому ставленню; право на життя і фізичну недоторканість; право на найвищі стандарти фізичного і психічного здоров'я [28. 17]. Дослідження з проблеми приводять до висновку, що орієнтація на покарання (функцію закону) не забезпечує безпеки в сім'ї, необхідним є комплекс заходів - програми екстренної та довготривалої допомоги жертвам насильства та їх сім'ям, спеціальні програми просвіти, консультування та психологічної л корекції для кривдника, жертви, інших членів сім'ї, у т. ч. дітей [22. 117]. Насильство з боку близької людини, яка розглядається як опора і підтримка, порушує основний принцип сім'ї - безпеку існування кожного її члена [22. 117]. Тому діяльність соціального педагога полягає у захисті прав людини, як створенні умов для виявлення та усунення причин і наслідків насильства в сім'ї. 
Розрізняють таки типи насильства в сім'ї: пряме фізичне насильство; психологічне насильство; позбавлення ресурсів, необхідних для підтримання фізичного і психологічного добробуту; трактування особистості члена сім'ї як товару [6. 95,19. 216] Причини виникнення насильства в сім'ї різні: прагнення визнання в якійсь сфері (професійній, економічній, соціальній) і неможливість його добитися, раптові серйозні зміни у різних сферах життя (втрата роботи, хвороба, смерть дружини тощо), афект, невміння вчасно загальмувати свою поведінку, приклад власних батьків, психічні хвороби. Причиною насильства в сім'ї є також тендерні стереотипи суспільства: уявлення про стать у суспільстві, соціокультурне сприйняття статі, яке диктує певну поведінку, культурні норми, стиль одягу, психологічні якості: здібності, види діяльності, професії. 
Форми насильства: ігрове, реактивне, із помсти, компенсаторне, ар-хаїчне (жага крові), на основі релігії. Насильство є також формою виявлення агресії (тенденцій, які виявляються в реальній поведінці чи фантазії з метою нанесення втрат, лиха іншому) [22. 117].  
Насильство здійснюється циклічно: 
1. Збільшення психологічного напруження (емоційне та ін., нефізичні 
види насильства. 
2.Фізичне насильство в різних формах. 
3.Примирення. 
4.Збільшення психологічного напруження і початок нового циклу. 
З часом період примирення зменшується, може зовсім зникнути, а 
період насильства збільшується [13. 138]. 
Робота з сім'єю, як з системою щодо реабілітації після насильства дитини здійснюється у соціальній службі за такими етапами: 
1. Первинний прийом соціальним педагогом центру. Збір інформації, 
виявлення ситуації в сім'ї. Формування у батьків первинної мотивації до 
довготермінової роботи, психологічна підтримка дитини. 
2. Нарада спеціалістів центру і школи. Вироблення спільної стратегії 
і програми роботи з сім'єю. 
3. Індивідуальна психотерапія дитини. 
4. Індивідуальна психотерапія батьків. 
5. Групова психотерапія батьків. 
6.Тренінги з дітьми. Емоційна корекція. Формування соціальних на-вичок, розвиток сфери самоконтролю та вольової регуляції поведінки. 
7. Тренінг для батьків. Навчання навичкам конструктивної взаємодії 
з дітьми. 
Під час цієї роботи соціальні педагоги здійснюють її емоційний супровід: підбадьорюють, мотивують, наполягають, цікавляться станом справ дитини і батьків, підкреслюють віру в існування ресурсів сім'ї, повагу до членів сім'ї. Надаються поради для поточної підтримки дитини в мікросередовищі, виявлення змін у її стані [16. 98]. 
Показниками оцінки ефективності реабілітаційної роботи з неблагополучною сім'єю, в якій застосовувалося насильство є: 
1. Порівняння даних психодіагностичного і педагогічного обстеження дитини до і після роботи: 
- наявність адекватної самооцінки; 
- зниження рівня тривоги; 
- поліпшення соціометричного статусу. 
2. Порівняння даних психодіагностичного і педагогічного обстеження 
дитячо-батьківських стосунків до і після роботи: 
- зменшення ступеню відторгненості (за опитувальником батьківського ставлення); 
- зменшення впливу патологічних факторів (несформованість батьківських почуттів, не сприйняття, непослідовність вимог та ін.). 
3. Експертні оцінки: 
- оцінка батьками і педагогами змін у поведінці і настрої дитини, її 
адаптивних можливостей; 
- оцінка членами сім'ї своїх досягнень, які сталися під час проходження тренінгів і консультування [16. 98]. 
Опис методики проведення інтерв'ю з дітьми, які зазнали насильства, наведено у посібнику по наданню допомоги потерпілим від торгівлі людьми [24. 124].  
Наслідками сексуального насильства над дитиною є:  
1) порушення сексуального розвитку, яке виявляється у ненормальній або передчасній сексуальній активності, нечіткій сексуальній ідентифікації, сексуальному збудженні з відхиленнями;  
2) безсилля: безпорадність та страх;  
3) стигматизація: дитина відчуває себе неповноцінною і прагне сама нести відповідальність за те, що сталось (це викликає почуття провини, сорому, зниження самооцінки);  
4) розчарування після наруги людиною, якій дитина довіряла, чекала любові та захисту. Це приводить до недовіри та ворожості до інших людей [46. 84]. Чим більше наслідків, тим серйозніше стан людини. Діти, які зазнали сексуального насильства, можуть вести себе непомітно, вони можуть мати проблеми з інтимністю та сексуальністю, із вступом у стосунки з людьми і підтримкою їх; можуть відмовляться від їжі чи переїдати, мовчати, завдавати собі біль. Усе це важливо длявиявлення ознак насильства. 
З метою попередження насильства в сім'ї використовуються такі на-прями захисту прав членів сім'ї: просвітні кампанії - в школах, на робочих місцях, в неурядових на урядових організаціях, громадський захист - за допомогою петицій, плакатів, листівок на вулицях, оголошень у газетах, відкритих дискусіях та дебатах; законодавчі та політичні кампанії - щодо певних проблем; обрання чи підготовка кандидатів, які розуміють проблему порушення прав; написання нових законів і критика старих; пошук факторів та підготовка звітів - забезпечення статистичних даних та фактажу для попередніх видів діяльності [10. 130]. 
Отже доцільним є знання про правила поведінки соціального педагога у випадку, коли жертва звертається по допомогу сама: уважно, спокійно, терпляче слухати, не обвинувачувати людину, вірити їй, виявляти співчуття, емпатію, але не говорити "я Вас розумію"; інформування про права, але не примушувати жертву обговорювати з нею всіх "за" та "проти" звернення до правоохоронних органів. 
Якщо звертаються за порадою чи за допомогою родичі чи знайомі жертви: поговорити з нею самою, переконати, що, по можливості, жертва повинна сама звернутися до правоохоронних органів, обговорити з тими, хто прийшов повідомити про жертву, чому їх так турбує ця ситуація та обговорити можливі дії з її змінення. Слід пам'ятати, що при виявленні насильства щодо дітей необхідно про це повідомити в міліцію, службу у справах неповнолітніх. Необхідно інформувати про можливість надання допомоги, а у випадку актуального насильства потурбуватися про безпеку жертви, її розміщення у спеціалізованій службі, у родичів, знайомих. При цьому необхідно пам'ятати, що не можна за людину приймати рішення, вирішувати долю (якщо вона у свідомості), це - право та обов'язок кожної людини [6. 95]. 
2.4. Особливості соціально-педагогічної роботи з сім'ями, які пережили втрату 
Одним з типів неблагополучної сім'ї є та, що пережила втрату (члена сім'ї, роботи, місця проживання, здоров'я) і втратила здатність виконувати свої функції. При цьому ознакою неблагополуччя є втрата або погіршення зв'язків з членами сім'ї і мікросередовищем, звичного статусу в суспільстві і сім'ї, зміна функцій, що впливає на якість реалізації сім'єю своїх прав у суспільстві та членів сім'ї у родині, порушення членами сім'ї внаслідок цього морально-правових норм. Отже, на сім'ю впливають різноманітні первинні і вторинні стресові фактори, що дозволяє характеризувати її стан у такому випадку як кризовий. Якщо ж сім'я при цьому ще має проблеми із розв'язанням завдань свого розвитку на теперішньому і попередньому етапах життєдіяльності сім'ї, то це може привести до її розпаду. 
Стресові ситуації - це ті, з яких людині важко знайти вихід і які негативно впливають на її існування. Оскільки сім'я має мету, засоби життєдіяльності, які забезпечують її існування і виконання функцій, то стресова ситуація для сім'ї - це та, з якої вона не може вийти без втрат чи негативних змін. Бувають ситуації, коли стресова ситуація об'єктивно незначна, але сприймається сім'єю та її членами як загрожувальна [8. 249]. 
Р. Паже розрізняє втрати:  
1) пов'язані із становленням особистості, її ростом, розвитком (втрати зв'язку з матір'ю, але набуття зовнішнього світу; втрати уваги, часу спілкування і набуття колективу). Це втрати, без яких не можна обійтися, людина стає через їх переживання більш досвідченою;  
2) пов'язані з ситуацією, несподіванкою [20. 20].  
Причини втрат можуть бути різноманітними: економічними, ідеологічними, політичними, емоційними, правовими, релігійними, медичними, педагогічними, але результат один - втрата, яка є горем для сім'ї та її окремих членів. Горе виражається через перший шок, образу, недовіру, відторгнутість через кілька днів, одинокість, агресію, озлоблення, розчарування, провину, страх, розпач, інколи - мстивість. 
Б. Дейте на основі досвіду соціальної роботи з особами, які опиняються в кризі внаслідок втрати, визначає такі особливості свідомості і поведінки дорослої людини в цій ситуації, які розрізняються у часі: шок і заціпеніння; заперечення і відсторонення; визнання і біль; прийняття і відродження [8. 249].  
Ці стани є основою для застосування різних видів допомоги подолання втрати на різних етапах. Діти відчувають те ж, що й дорослі, але не можуть виразити це словами, слабо розуміють, що діється, відчувають себе винними в чомусь [8. 249]. Але дорослі схильні приховувати почуття, а діти - виявляти. До того ж, діти буквально розуміють пояснення: пішов (у розумінні помер) -- переноситься ними на всіх тих, хто вийшов за чимось з будинку. Р. Паже виділяє особливості переживань у дітей: шок, заперечення, угода з собою, злість на себе та ін., прийняття, розуміння, вміння подолати втрати [20. 28]. Отже, можна говорити подібне в переживаннях втрати у дорослих і дітей, що передбачає у соціально-педагогічній роботі з ними однакову стратегію, спрямовану на поетапну допомогу у подоланні наслідків утрати. Разом з тим, діти і дорослі мають різне ставлення і розуміння втрати, що вимагає різних тактик допомоги у подоланні її наслідків. Ж. Шимкенс вважає, що розрив родинних зв'язків позначається на дітях різним чином. Характерним у таких випадках є порушення свідомості, контролю за поведінкою, міжособистісних стосунків, емоційно-вольової сфери, мислення, зниження самооцінки. Це виявляється у: переносі провини на інших, відсутності почуття провини при порушенні морально-правових норм, неспокої; слабкому контролі за поведінкою, малому обсязі уваги, нестатку передбачуваності; невірі у кращі зміни, неможливості радіти з виконання завдань, низькому рівні самооцінки; невмінні організувати свій відпочинок, показі ворожої залежності, вимаганні уваги, недовірі, прагненні контролювати всі ситуації, нестійких стосунках з людьми; труднощах визначити власні почуття, їх неадекватному вираженні, невмінні визначити почуття інших; проблемах з визначенням причин і наслідків, логічним мисленням, передбачуванням; проблемах, пов'язаних із слуховим сприйняттям, вираженням себе вербальне, у здійсненні рушійних функцій, відставанням у розвитку [48. 137]. 
Р. Паже характеризує дитину, яка втратила сім'ю таким чином: вона буде шукати ідеал, авторитет, референтну групу, буде сама виконувати функції батьків (заробляти гроші, красти, просити, доглядати за собою) [20. 20]. Для дітей із неповних і розлучених сімей, згідно з А. Холманом, харак-терні: негативний стереотип у суспільстві, причини їх неадекватної поведінки завжди пояснюються неповною структурою сім'ї, хоча це не завжди так. Для дітей з таких сімей характерні відхилення в міжособових стосунках і навчанні (підлітки та юнаки і дівчата), афективні і поведінкові реакції (у дітей, які надавали великого значення батьківським стосункам), виконання невідповідних ролей (якщо батьки демонструють залежну поведінку). 
Особливостями свідомості і поведінки дорослого у випадках зіткнення у житті із втратою, є:розгубленість, втрата контролю над собою; недовіра, нерозуміння, мовчанка, сльози, істерика, гіперактивність, втрата самоповаги, злість, смуток. Реакція людини в цей час непередбачувана, хоча вона може й готуватися до втрати (якщо була тривала хвороба у родичів, погані стосунки з чоловіком тощо). Люди можуть прагнути, переживаючи горе, уникнути його, швидше з

нього вийти, почекати, коли воно пройде. Доведено, що протягом 6-9 місяців після втрати у людини сильно знижується імунітет, вона швидко втомлюється [8. 249]. Втрата ч відбивається на всій сім'ї, оскільки сім'я є системою. Виникає 2 проблеми у роботі з такою сім'єю:  
1) попередити розпад сім'ї;  
2) відновити життєдіяльність сім'ї на нормальному рівні в нових умовах.  
Саме це, на пашу думку, повинно складати зміст реабілітації неблагополучної сім'ї. Виходячи із розуміння сім'ї як системи, можна виділити такі напрямки реабілітації: 
- компенсація втрати (роботи, місця проживання, здоров'я) або функцій померлого члена сім'ї, або того, хто вийшов з родини (розлучився чоловік, одружився син, переїхала на навчання дочка тощо); 
- допомога сім'ї у реалізації її прав і виконанні функцій доти, поки вона не відновить свій потенціал. 
На цій основі можна говорити, що соціально-педагогічна робота з такою сім'єю може бути екстренною, тривалою і профілактичною (запо-бігання вторинних стресорів) у реабілітації сім'ї. Основою для подолання втрати і пов'язаного з ним горя, на думку Б. Дейтса, є спрямування особистості на її активне подолання, тобто контролювання думок, емоцій, поведінки через терплячість і витриманість протягом тривалого часу, самостійну роботу та разом з іншими людьми над подібною проблемою, спілкування з тими, хто вже пройшов через подібне, з авторитетною людиною (священиком, другом тощо) за її згоди [8. 249]. Оскільки розвиток і виховання людини можливий лише в діяльності і спілкування, а механізмом - зовнішні та внутрішні протиріччя, то соціально-педагогічна робота з реабілітації сім'ї після втрати повинна мати за мету захист прав сім'ї та її членів через 1) створення протиріч, долаючії які, сім'я і окрема особистість прискорюють процес прийняття втрати і подолання ЇЇ наслідків, 2) створення умов для нормальної життєдіяльності сім'ї. 
Під час надходження поганих відомостей: допомогти не стримувати реакцію людини на погану звістку, але утримати людину від афективних рішень, які стосуються серйозних проблем, майбутнього, бути рядом, розмовляти і контролювати дії, режим дня (харчування, здоров'я, сон), говорити вголос: "помер", "виїхав", "пішов", "захворів" тощо, організувати спілкування з друзями, з людьми, які можуть надати підтримку, загадуючи добро чи вислуховуючи Вас, спрямувати людину на конкретні необхідні дії (організацію похорон, догляд за дитиною тощо), обговорити з нею питання: "Чи правильно вона вчиняє?", "Як не могло статися?", "Що подумають про це друзі?", "Як я скажу про це сім'ї?", але не приймати за людину рішень, допомогти ї розібратися в своїх думках. Не можна приймати чиюсь сторону, судити. Треба тільки вислухати. 
Заперечення і відсторонення. Характеризуються слабкістю, втратою апетиту, сил, фізичною біллю, очікуванням чуда, злістю, нездатністю робити звичні справи, безсонням чи сонливістю, відмовою від гігієнічних правил, фантазіями. Допомога подолає у визнанні нормальності такої реакції, вислуховуванні горя, спілкуванні з людиною, навіть якщо вона цього не хоче, па різні теми, виразі поваги до людини. Можна привести власний приклад подолання втрати і розповісти, як ця втрата і Ваші дії вплинули на Ваше життя; які почуття Ви відчували, з ким розмовляли на цю тему і чого очікуєте від інших. Допомога повинна бути екстренною, якщо людина цілеспрямовано думає і говорить про самогубство, зловживає алкоголем, транквілізаторами, занедбала себе, дітей, дім, впала у депресію і заперечує втрату протягом кількох місяців, має неспокій, галюцинації. У цьому випадку необхідно примусити виконувати свої обов'язки, прийняти допомогу, залучити лікаря до обстеження і лікування, відновити і розширити соціальні зв'язки з мікро- і макросередовищем на основі фізичних потреб, спеціально створених нагальних проблем для переключення уваги (поведінка та успішність дітей, доручення вчителів тощо). З дітьми необхідно розмовляти про втрату, роз'яснюючи доступно і точно її зміст, виявлення їх відчуття і знання про подію, розповісти про те, що вони будуть найближчим часом робити, з чим зустрінуться і як себе при цьому поводити, дати можливість попрощатися із втраченим, відповідати на їх питання чесно і вчасно, пояснити, що вони будуть відчувати себе краще, створити їм атмосферу стабільності [8. 249].  
Визнання втрати: означає повернення відповідальності за почуття і дії (триває від 3 місяців до 1 року). Робота з людиною полягає в організації спілкування з нею на тему "Як цей стан подолати", але не на тему: "Чому це трапилось зі мною?", "За що мене покарано?" Ці питання ("Як...?" відбивають пошук шляхів організації життя після втрати. Тут доцільною є індивідуальна робота та у групі підтримки через консультації, пошук способів розв'язання проблеми: "Як зробити, щоб це не сталося ще раз?", "Як заповнити пустоту?", "Як жити далі, у нових умовах?", "Заради чого жити далі?") 
Спільноти можна поділити на:  
1) групи, які працюють із соціальним педагогом примусово або за контрактом, або за власним бажанням;  
2) групи взаємопідтримки (взаємодопомоги), які працюють з консультантом і керівником;  
3) групи самодопомоги, які працюють з фасилітатором.  
В основі цієї класифікації - ступінь самотності та активності членів групи. За напрямками діяльності А. Браун виділяє групи: у сфері емоційного та психічного здоров'я; для членів сім'ї, де є діти з особливими потребами; спрямовані на зміни у поведінці; спрямовані на життєві зміни, пристосування до їх наслідків; у сфері освіти та організації дозвілля; для задоволення потреб осіб, які мешкають в інтернатах чи відвідують денні центри [2. 84]. Основними ціннісними засадами діяльності груп взаємодопомоги користувачів служб психічного здоров'я, за Р. Кравченко, Н. Кабаченко, О. Васильченко, є: мудрість, динамічна робота, співробітництво, релігія, наявність сім'ї, спокійна робота, симпатія, спільнота, близькі взаємини, правда, природа [4. 130.]. У групі люди розуміють, що їх поведінка у лихові є нормальною реакцією, вони навіть здатні над нею посміятися; вони передають один одному вміння, чуйність, переживання, що сприяє виникненню почуття єдності [4. 130.], отже, захищеності і врівноваженості. Групи підтримки працюють через такі форми: засідання 1 раз на тиждень з метою обговорення проблем, успіхів, спілкування, відпочинку; спілкування окремих осіб із спільними проблемами поза зустрічами (прийомних батьків, одиноких стариків тощо); телефонні консультації між членами групи, між консультантом і членом групи; соціальну рекламу у ЗМІ діяльності групи та її координації; лекції і бесіди фахівців на засіданняхгрупи; обмін досвідом з іншими групами підтримки на засіданнях, в іншому місці тощо; виконання вправ між засіданнями. Членам сім'ї доцільно виконати вправу у групі: 
1. Якого ставлення до себе Ви прагнете до особи, яка понесла втрату? 
2. Опишіть свою дитину (зовнішність, характер, звички).  
Ви захворіли, дитину беруть на виховання. Кому б Ви ЇЇ віддали і чому? Такі вправи дозволяють усвідомити свої почуття, очікування, можливі наслідки довгого неприйняття втрати, потреби інших членів сім'ї в Вас. 
Щодо роботи з дітьми, то вони можуть надовго залишитися на етапі невизнання, тоді з батьками треба проводити роботи на емпатію з метою краще зрозуміти дитину і на цін основі пояснити їй, що з нею сталося, допомогти справитися з наслідками втрати (привести себе в приклад, надати допомогу, яку хотілося отримати самому), виявити бажання дитини і по можливості їх задовольнити. Дитина повинна бути впевненою, що вона не самотня, захищена, в безпеці. Цьому сприяють: 
1) виявлення любові до дитини, такої, якою вона є, знаходження і підкреслення в ній позитивних якостей;  
2) вияв поваги до дитини: ЇЇ рішень, страхів, почуттів, визначення їх причин і ліквідацій;  
3) режим дня, традиції, правила сімейного життя, розподіл обов'язків. Все це вимагає вироблення звички поведінки в нормальних умовах, переключає увагу;  
4) спільно проведений з дитиною час (у спілкуванні, грі, прогулках тощо), який має предметне наповнення, не пов'язане із втратою;  
5) застосування методів стимулювання і корекції поведінки до дитини;  
6) роз'яснення дитині, що є близькі люди, які за неї відповідають і чуйно до неї ставляться;  
7) роз'яснення дитині, як поводити себе після втрати у колі друзів, у школі тощо. Отже, соціально-педагогічна робота з дитиною здійснюється як безпосередньо з нею чи опосередковано (через батьків, родичів). 
Показником ефективності роботи на цьому етапі є розуміння людиною того, що життя не є розбитим, воно є іншим і в новому житті можна бути щасливим. Доцільною є допомога в аналізі первинних і вторинних стресових факторів: що я втратив (батька, мати, дружину та 2) впевненість, віру в майбутнє, здоров'я, стосунки, почуття безпеки). Це дозволяє краще визначити потреби у допомозі при подоланні втрати, шляхи самовиховання та втручання. 
Прийняття і відродження здійснюється через активну роботу над собою, навчання жити в нових умовах через спілкування і діяльність з іншими людьми, різних за віком, але переживших утрати різного роду і об'єднаних почуттям утрати. Такі люди можуть допомогти іншим (групи самодопомоги), можуть працювати разом з керівником/консультантом (групи взаємопідтримки), бути індивідуальними консультантами. Вивчення досвіду підтримки жінок, хворих на рак у м. Чернігові, довело ефективність поєднання допомоги особами різних кваліфікацій: спочатку протягом 5-7 хвилин виступали жінки, які пережили подібне і зараз живуть нормальним життям, цінують його і досягають успіхів. Вони розповідали про свою хворобу, показували своє тіло і говорили про свої успіхи. Потім виступали по черзі психолог, лікар, соціальний педагог, які розповідали про особливості поведінки до і після операції, спілкування з родичами, друзями, колегами, подолання комунікативних бар'єрів і психологічного захисту. 
Необхідно стимулювати людину до аналізу: що треба робити, а чого треба уникати; спонукати її до висловлювання своїх почуттів та їх опису; зробити огляд суттєвих подій за останні роки життя і визначити вплив кожної з них на життя; зробити перелік хвороб, які були протягом останніх років і свою поведінку в них, поведінку членів сім'ї, аналізу за місцями свого настрою (щасливе, звичайне, погане) і виявити співвідношення настрою з подіями, хворобами, ставленням; описати стан свого теперішнього життя і бажаний; визначити те конкретне, що прагне і змогла б зробити людина. Такі вправи дозволяють визначити первинні і вторинні стресові фактори, зв'язок між ними і членами сім'ї, причини неуспіху в теперішньому часі, зпрогнозувати майбутні події, виявити свій погляд на життя (оптимістичний чи песимістичний), запобігти майбутні втрати або пом'якшити їх вплив, визначити, що є найбільшою втратою, шляхів подолання втрати (люди, цілі, способи, засоби) і своє ставлення до цих шляхів [4.136.]. 
Доцільною є вправа на персоніфікацію втрати: написати лист лихові, яке стоїть перед Вами ("Дороге лихо...") і вправа на написання відповіді лиха Вам через добу. Це дозволяє усвідомити не тільки свої стресові фактори та їх наслідки, але й свої успіхи щодо їх подолання, найближчі задачі, дозволяє поглянути на себе з боку. 
Показниками подолання цього етапу є: відчуття любові до життя і поваги до себе; перенос уваги з повсякденних речей на якість життя; розуміння спільних потреб, призначення життя; розуміння того, що життя у власних руках, що у людини є вибір [4. 130]. 
Формами реабілітації соціально-педагогічної роботи з сім'єю, яка понесла втрату члена чи стосунків, і є внаслідок цього неблагополучною, є такі:  
1) за кількістю сімей (групові, індивідуальні);  
2) за ступенем самостійності сімей (групи взаємо підтримки, працюючи з консультантом);  
3) за місцем проведення (стаціонарні, виїзні);  
4) за тривалістю (постійнодіючі, пульсуючі, одноразові);  
5) за характером спілкування (безпосередні, опосередковані);  
6) за умовами здійснення (екстрені, звичайні);  
7) за змістом діяльності (навчальні, комунікативні); 
8) за характером змістовного наповнення (інформаційні, практичні, інформаційно-практичні);  
9) за метою (ліквідація чи компенсація втрати, профілактика вторинних стресорів);  
10) за складністю побудови (прості, складні). 
Методи соціально-педагогічної роботи у реабілітації неблагополучної сім'ї можна виділити на основі знання етапів подолання втрати. До них належать: на 1 етапі: навіювання, вимоги, приклад (у бесіді, розуміючому слуханні); на 2 етапі: приклад, заохочення, переключення, інформування, створення виховуючих ситуацій; вимоги; па 3 етапі: реконструкція характеру, переконання, приклад, заохочення, вимоги, аналіз; консультування; на 4 етапі: перенавчання, консультування, вправи, самоаналіз, самооцінка. Можна відзначити, що жоден дослідник реабілітації сім'ї та особистості не назвав таких методів, як "вибух", покарання і змагання. Причиною цього є, на наш погляд, висока ступінь емоційного впливу цих методів на людину, яка знаходиться у кризовій ситуації. Виявлення методів, які застосовуються на різних етапах подолання втрати дозволило зробити висновок про те, що допомога у подоланні неблагополуччя повинна поступово зменшуватися, змінювати свій зміст, тобто бути субсидіарною. В екстреній ситуації застосовується допомога, яка спрямована па подолання розгубленості, коли людина некритично ставиться до подій та впливів навколишнього, а тривала реабілітація вимагає спільних зусиль педагога і вихованців, з поступовим зменшенням допомоги і збільшенням активності людини,застосуванням заохочень. 
Висновок до розділу ІІ 
В науковій соціологічній психолого-педагогічній літературі існує визначення сімейного благополуччя ,його сутності .Сімейне благополуччя визначається не матеріально-економічною забезпеченістю сім'ї, її прибутками ,а високим рівнем внутрісімейної моральності , духовності , задоволеністю емоційно-психологічних потреб всіх членів сім'ї Хороші матеріальні умови справляють свій позитивний вплив лише при нормальному емоційно-психологічному кліматі хороших взаємостосунках між членами сім'ї . Як стверджує М .С .Верб , сім'я скріплюється внутрішніми зв'язками, вона повинна мати міцну внутрішню основу .Спільне життя вимагає високого рівня координації та кооперації. В благополучній сім'ї існує взаєморозуміння взаємоповага між усіма її членами , спільність життєвої мети , позитивна моральна атмосфера ,приблизно однакова оцінка різних життєвих ситуацій, спільність інтересів в багатьох сферах духовного життя, взаємопогодження стосовно взаємних справ і обов'язків, врахування взаємних інтересів розуміння душевних переживань, іншого психологічна підтримка, трудова співдружність, задоволення почуття власної гідності , своєї значимості , взаємна довіра, людяність ,доброта ,чуйність , раціональні способи вирішення всіх сімейних проблем , розуміння завдань сімейного виховання .Дитина в такій сім'ї почуває себе рівноправним членом сімейного колективу, проте її не балують , залучають до посильної праці по дому, ставляться до її потреб з розумінням .роз'яснюють чому слід робити так ,а не інакше, тощо . Така сім'я створює душевний комфорт ,рятує від нервових перевантажень. Саме такі сім'ї високо оцінюються дітьми, незважаючи на матеріальну забезпеченість батьків ,їх освітній рівень .Саме в таких сім'ях діти найбільше цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад . У нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою , гуманною , здібною до співчуття ,уважною ,спокійною ,оптимістичною , добрим товаришем з почуттям гумору, має тверді етичні правила . 
Говорячи про сімейне благополуччя , В .О .Сухомлинський підкреслював , що у хорошій сім'ї ,де батько і мати живуть у злагоді ,де панують тонкі відносини, чутливості до слова , до думки і почуття ,до погляду і найменшого відтінку настрою , у відносинах добра ,злагоди , взаємної поваги батьків - перед дитиною якраз і розкривається все те, на чому утверджується її віра у людську красу, її душевний спокій ,рівновага . Потрібно берегти цю дитячу віру , в ній - осереддя моральної цільності людини ,її непримиренності до всього аморального антигромадського . Якщо ця віра зруйнована - в дитячу душу вриваються трагедія , горе . І немає нічого не безпечнішого для сім'ї, для школи, для моральної повноти життя нашого суспільства ,ніж дитина - стражденна, нещасна - на руїнах своєї віри. 
На мою думку у благополучній сім'ї, виховується гуманізм взаємовідносин , вміння любити ,поважати один одного . Розвиток благополучної сім'ї сприяє зміцненню почуттів подружжя ,дружби між батьками та дітьми ,бажанню бути разом, проводити вільний час , спілкуватися ,вирішувати разом складні життєві проблеми .А це породжує розвиток таких якостей як доброта , взаємодопомога, почуття впевненості у своїх силах, щастя .Отже, для нормального розвитку дитини потрібна щаслива повноцінна сім'я, де щасливі батьки між собою. 
Висновок 
Сьогодні сім`я стає центром соціальної роботи. Оскільки через вирішення сімейних проблем, зміцнення сім'ї як головного соціального інституту можна вийти на вирішення багатьох проблем сьогодення. Так, як соціальна робота здійснюється соціальним працівником, то саме від компетентності та особистісних характеристик залежить не тільки налагодження стосунків, позитивного мікроклімату та благополуччі сімї, а в деяких випадків і життя клієнтів здатні до скоєння суїциду.  
Сучасна сім`я потребує як матеріальної так і педагогічної та культурної допомоги. Певною мірою таку допомогу вона отримає від держави і виробничих організацій, закладів освіти і культури. Але так, як ці інститути не в змозі надавати соціально-педагогічну-психологічну допомогу одночасно, то держава посприяла розвитку соціальних служб для дітей, сімї і молоді.  
Отже, діяльність соціального педагога (працівника), що до надання допомоги сім'ям спирається на розроблену програму, в якій закладено основний зміст, форми і методи роботи. Звичайно проблема є досить динамічною, постійно вдосконалюється, враховуючи інноваційні технології, які виробляються у процесі її реалізації, що я зрозуміла вивчаючи вплив сімейних відносин на формування особистості дитини в неблагополучних сім'ях та роль соціального працівника в цьому процесі. 
Неблагополучна сім'я формує неблагополучних дітей . Батьки потребують конкретної кваліфікованої методичної допомоги з урахуванням особливостей виховання дитини в кожній неблагополучній сім'ї її потенціальних виховних можливостей , індивідуально-психологічних особливостей дитини. Цього можна досягти, якщо взаємостосунки соціальних працівників з батьками будуються на основі співробітництва , взаємодопомоги ,взаєморозуміння. Цьому сприяє зміцнення контактів з сім`єю розуміння складних процесів, що відбуваються в сучасній сім'ї, використання її позитивного виховного потенціалу, пропаганда кращого досвіду сімейного виховання та народної педагогіки . 
Соціальний педагог повинен усвідомлювані ,що становлення особистості дитини не може знаходитись під суперечливим впливом сім'ї та школи . Встановленню контактів, взаєморозуміння з батьками сприяє розуміння педагогами думки В . О . Сухомлинського ,який стверджував ,що завдання школи у зміцненні сім'ї дуже тонке і делікатне : дитина повинна приносити із школи додому радість " Я ніколи не погоджуся з можливим запереченням : а що зробиш коли дитина вчиться погано , де ж візьмеш радість ? У тому то й справа ,що жодна дитина не повинна почувати і усвідомлювати : ,я невдаха ,нічого в мене не виходить, нічого путнього з мене не вийде . .Якщо тільки ці думки зародилися у дитячій голові - дитина більше не ваш вихованець і сім'я її - батько й мати - випали з-під сфери вашого виховного впливу. В тому й полягає гуманна місія вихователя ,щоб найслабший учень переживав радість успіху - тільки за цієї умови він ваш вихованець, а в сім'ї його маленькі радощі стають величезною духовною силою ,що зміцнює духовну єдність батька й матері. 
Так, як проблему утворення неблагополучних сімей одноразовою допомогою вирішити не можливо, то краще працювати на тим, щоб такі сімї не виникали взагалі, над чим і працює ряд вчених, психологів, соціальних педагогів, вчителів, вихователів починаючих з дошкільних закладів, що допоможе сформувати у дітей, які потім будуть створювати сімї, позитивне ставлення до членів сімї і навчити самостійно вирішувати проблеми, не допускаючи їх ускладнення. 
Опрацювавши літературу з даної тематики я ознайомилась з типологією сімей, проблемами, які виникають та напрямками роботами, яківикористовуються для вирішення проблеми. 
Працюючи над виконанням завдань, поставлених перед написанням роботи, я зрозуміла на скільки соціальна допомога неблагополучним сім`ям є "тонкою", відповідальною, важливою і, в свою чергу, важкою роботою. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Алмазов Б.Н. Психологическая средовая дезадаптация несовершеннолетних.— Свердловск, 1986.
2. Карабанова О.А. Психология семейных отношений и основы семейного консультирования. — М., 2004.
3. Наумчик В.Н. Социальная педагогика: Проблема «трудных» детей: Теория. Практика. Эксперимент / В.Н. Наумчик, М.А. Паздников. — Мн., 2005.
4. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. — М., 2004.
5. Основы психологии семьи и семейного консультирования /Под общей ред. Н.Н. Посысоева. — М., 2004.
6. Социальная педагогика / Под общей ред. М.А. Галагузовой. — М., 2000.
7. Шакурова М.В. Методика и технология работы социального педагога. — М., 2002.