Неблагополучна сімя як обєкт соціально педагогічної діяльності

(не має вступу висновку і списку викор.л-ри) 
 

Курсова робота 
Неблагополучна сім'я - як об'єкт соціально педагогічної діяльності 
Зміст 
Вступ............................................................................................................................. 
І розділ 
Неблагополучна сім'я - як об'єкт соціально педагогічної діяльності...................... 
1.1Теоретичні основи соціально-педагогічної роботи з неблагополучною  
сім'єю........................................................................................................................ 
1.2. Законодавче забезпечення соціально-педагогічної роботи з  
неблагополучною сім'єю і дітьми девіантної поведінки................................... 
1.3. Види соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім'єю………... 
Висновок до І розділу……………………………………………………………. 
ІІ розділ 
Особливості діяльності соціального педагога з різними категоріями  
неблагополучних сімей...........................................…………………………………. 
2.1. Соціально-педагогічна робота з дітьми девіантної поведінки та їх  
сім'ями............................................................................................................... 
2.2 Соціально-педагогічна робота з сім'ями хворих на алкоголізм і  
наркоманію...................................................................................................... 
2.3 Робота соціального педагога з сім'єю, де є насильство щодо членів  
родини ........................................................................................................... 
2.4 Особливості соціально-педагогічної роботи з сім'ями, які пережили  
втрату............................................................................................................ 
Висновок до ІІ розділу………………………………………………………..  
Висновок.............................................................................................................. 
Список використаної літератури…………………………………..……………. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

Для українського суспільства є актуальною проблема неблагополучних сімей. Вона вимагає свого розв'язання, оскільки сім'я – найперший фактор соціалізації дитини, від неї залежить, яким буде наше майбутнє, наше суспільство.

     Аналіз  чинного в Україні законодавства  приводить до висновку, що неблагополучними є ті сім'ї, в яких порушуються права її членів, права людини, порушуються юридичні норми суспільства. Причинами цього можуть бути алкоголізм і наркоманія членів сім'ї, психолого-педагогічна і правова неграмотність, економічні фактори суспільства, хвороби, політична ситуація, насильство щодо членів сім'ї тощо.

    В.М. Шахрай неблагополучні сім’ї поділяє на три групи:

-                превентивні – сім’ї, в яких проблеми мають незначний прояв і знаходяться на початковій стадії неблагополуччя;

-                сім’ї, в яких соціальні та інші протиріччя загострюють взаємостосунки членів сім’ї один з одним і оточенням до критичного рівня;

-                сім’ї, які втратили будь-яку життєву перспективу, інертно уставлені до своєї долі і долі своїх власних дітей [24, c. 281].

    Особливе  місце у роботі з такими сім’ями належить соціальним педагогам, які “педагогізують” сім'ю та її мікросередовище, створюють педагогічні умови для благополуччя сім'ї, що дозволяє їй набути позитивного соціального досвіду, засвоїти соціальні цінності і організовувати свою життєдіяльність на цій основі.  

    Основний  зміст соціально-педагогічної діяльності з неблагополучною сім'єю складають  забезпечення сім'ї різними видами соціального обслуговування (соціальної допомоги та соціальних послуг), реабілітаційна та профілактична робота, соціальний супровід окремих категорій сімей та соціальне інспектування неблагополучних сімей. Вони реалізуються в практичній діяльності соціального педагога шляхом використання різноманітних методів, прийомів і форм соціально-педагогічної роботи.

    Основні форми роботи з соціальної реабілітації неблагополучної сім'ї – це індивідуальні  та групові. Серед індивідуальних форм роботи важлива роль належить консультаціям  і психотерапевтичним бесідам із батьками, подружжям і дітьми. Серед  групових форм роботи варто зазначити тренінгові заняття, які можуть проводитися як із подружніми парами, так і окремо з чоловіками та жінками. В останні роки практикуються спільні тренінги батьків і дітей. Груповими формами психолого-педагогічної реабілітації є семінари, відеолекції, зустрічі зі спеціалістами, групи самодопомоги тощо. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

І розділ 
1.1 Теоретичні основи соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім'єю 
Сім'я - це соціально-педагогічний інститут та особлива соціальна система, яка є підсистемою суспільства і включає до себе інші підсистеми(членів сім'ї), це мала соціальна група первинний контактний колектив. 
Ознаки як: шлюбні, міжпоколінні, кровні, всиновлені зв'язки між членами сім'ї, родинні почуття, почуття безпеки, захищеності, любові, поваги; спільний побут і проживання членів сім'ї; наявність функцій у суспільстві (видів життєдіяльності сім'ї); прав сім'ї у суспільстві і прав членів сім'ї у родині, обов'язків членів сім'ї стосовно один одного та відповідальність перед суспільством за своїх членів Стосовно поняття "неблагополучна сім'я" існують різні погляди. Використовуються для опису її неблагополуччя терміни "функціонально-неспроможна", "сім'я у кризовій ситуації", "аморальна сім'я", "сім'я з насильством щодо членів родини", "сім'я, де є серйозні помилки і прорахунки у вихованні дітей", "конфліктна сім'я", сім'ї алкоголіків і наркоманів, сім'ї, де є засуджені чи ув'язнені,  
Метою яких повинно бути збереження цілісності сім'ї, захист її прав у суспільстві і прав членів сім'ї у родині. Це може бути здійснено як через примусові заходи юридичного характеру, так і через створення умов для подолання сім'єю причин і наслідків свого неблагополуччя самостійно чи за допомогою фахівців (педагогів, психологів, медиків, соціальних працівників 
Завданнями соціального педагога у роботі з неблагополучною сім'єю є:  
- виявлення випадків порушення прав людини в сім'ї; причин неблагополуччя, інформування про них органів влади; 
- профілактика девіантної поведінки в сім'ї та суспільстві, рецидивів 
порушення прав членів сім'ї у родині та суспільстві; 
- пропагування ідеальної моделі сімейного життя, здорового способу 
життя, статеве виховання; 
- правова і психолого-педагогічна просвіта населення з питань сім'ї 
та шлюбу, прав людини; 
- організація предметного спілкування членів неблагополучних сімей 
між собою, з іншими сім'ями для подолання причин неблагополуччя; 
- різноманітна допомога в організації життєдіяльності сім'ї, створенні нормальних умов для її життєдіяльності; самореалізації і розвитку її членів. 
Мета і завдання соціально-педагогічної діяльності з неблагополучною сім'єю, розуміння сім'ї як особливої соціальної системи і соціального інституту, сутності і причин неблагополуччя сім'ї зумовлюють здійснення роботи з нею на основі таких принципів (основних положень теорії, вимогами до практичної діяльності, які забезпечують її успіх та ефективність) [3. 440,15. 4]: 
- не обвинувачення; 
- конкретність (розв'язання конкретних проблем конкретної сім'ї у 
реальних умовах); 
- добровільності у прийнятті допомоги; 
- орієнтація на пропозицію і надання послуг, а не на їх продаж в 
безальтернативних умовах; 
- орієнтація на державний підхід і на об'єкти соціально-педагогічної 
роботи, їх проблеми; 
- постійний (безпосередній та опосередкований) зворотній зв'язок з 
сім'єю; 
- системність і систематичність у роботі; 
- гнучкість у роботі і оптимальність вибору методів, засобів, форм 
роботи; 
- індивідуалізації допомоги сім'ям; 
- субсдарності (одержання допомоги відповідно до потреб сім'ї); 
- поступового закалювання у середовищі; 
- спрямованості на самовизначення, розвиток сім'ї та всіх її членів; 
- гуманізму; 
- доступності, конфіденційності; 
- співпраці з сім'єю; 
- цілісного, комплексного та систематичного підходу; 
- рівності і якості послуг; 
- законності, додержання і захисту прав людини; 
- солідарності (спрямованість на допомогу і підтримку, які базуються на співчутті, усвідомленості спільного в інтересах, необхідності спільного досягнення мети, організацію спільних дій заради спільних інтересів сімей, розв'язання проблем окремих типів сімей): 
- толерантності (повага до традицій, мети життєдіяльності сім'ї, її 
права на вибір і сповідання релігії для себе і своїх дітей, на визначення у 
середовищі, на відмінність, особливість, цілісність, на самостійність у прийнятті рішень і виборі засобів їх реалізації, на участь у формуванні і 
реалізації сімейної політики, на інформацію); 
- компетентності (означає, що соціально-педагогічну роботу з сім'єю 
може здійснювати лише особа, яка має для цього професійну освіту і 
володіє професіонально-педагогічною майстерністю) 
- принцип надання соціальної допомоги молодій людині незалежно від національності, походження, соціального статусу, сфери зайнятості, місця проживання, релігійної належності; 
- принцип адаптації, що визначає особливості включення різних категорій молоді у соціально-значиму діяльність; 
- принцип безкоштовності обслуговування. 
Виділяють такі стратегії вибору і прийняття етичного рішення (за Ю.М. Кулюткіним, Г.С. Сухобською), що впливає на надання послуг сім'ям: 
/. Реалістична стратегія. Людина бере до уваги цінність об'єкту і значущість рівня своїх досягань у залежності від складності завдання. Отже, більш складні завдання вимагають більшої компетентності працівника при забезпеченні захисту прав сім'ї і людини як найвищої 
цінності. 
2. Стратегія ризику. Ризик пов'язується з вірогідністю помилки. Коли ця вірогідність розглядається стосовно мети, вона і є ризиком,оскільки вказує на можливу невдачу поведінки. Отже, при паданні послуг важливо керуватися метою роботи і конкретністю проблем сім'ї. 
3. Обережна стратегія. У ситуації вибору людина надає перевагу рішенням, що явно приводять до досягнення мети. Це впливає на темп роботи і передбачає співпрацю з іншими фахівцями щодо конкретної сім'ї,вивчення особливостей сім'ї. 
4. Стратегія інтуїтивного пошуку. Базується на збиранні значної за обсягом інформації, глибокому усвідомленні наявних фактів, але не на науковому обгрунтуванні. Розв'язання задач зумовлене минулим досвідом вирішення людиною подібних задач. Тому надання послуг повинно теоретично обґрунтовуватися у кожному конкретному випадку. 
Зазначені моделі та стратегії використовуються в залежності від умов соціально-педагогічної роботи, інформованого про них і клієнта, підготовленості фахівця, його досвіду, з одного боку, та з іншого - на основі принципів законності, професійної етики соціального педагога у роботі з сім'єю. 
Методи соціально-педагогічної роботи - це способи як взаємопов'язаних дій клієнта і соціального педагога, так і способи впливу на клієнта (сім'ю, особистість) соціального педагога з метою соціального виховання середовища, допомоги у захисті прав сім'ї та людини. Отже, метод - це частина соціально-педагогічної діяльності, кожен з них як дія має свою мету, яка підпорядкована меті соціально-педагогічної діяльності. Методи складаються з прийомів (окремих операцій, які не мають мети, виконують якесь завдання). Різноманітна сукупність прийомів складає різні методи. Так, переконання як метод може включати бесіду, паузи, аналіз ситуацій, тестування, приклад тощо. Оскільки соціально-педагогічна робота є складовою частиною та умовою соціально-педагогічної роботи, то методи соціально-педагогічної роботи спираються па результати психологічних і соціологічних досліджень, використовуються спільно з методами психології, соціології, власне соціальної роботи з урахуванням того, що соціальні педагоги - державні службовці. Розрізняють такі методи соціальної роботи [39. 21]: 
- загальнонаукові - аналіз, синтез, індукція, дедукція, спостереження, опитування, аналогія, моделювання, експеримент; 
- соціально-економічні - натуральна та грошова допомога, пільги, 
одночасні виплати та компенсації, побутове обслуговування, санкції; 
- організаційно-розпорядчі - регламентування, інструктування, 
контроль; 
- соціологічні - соціометрія, аналіз різних видів документації, статистичних даних, ранжування, експертні оцінки, ситиативно-подійний аналіз життєвого шляху, інтерв'ю; 
- соціально-педагогічні - інформування, позитивний приклад, перспективи, перенавчання, реконструкція характеру, переключення, ігри різних видів, змагання, заохочення, аналіз педагогічних ситуацій, ситуація вибору, аналіз продуктів творчої діяльності, навіювання, переконання, "вибух"; 
- соціально-психологічні - сімейна терапія, тестування, гіпноз, сімейна інженерія, психодрама, психотерапія, арт-терапія, зміна ролі, зміна підходу. 
    Розкриємо сутність соціально-педагогічних методів у роботі з неблагополучною сім'єю. 
Метод вибуху. Обгрунтував і вперше застосував цей метод А.С. Макаренко. Під "вибухом" він розумів миттєве руйнування негативних якостей, негативного стереотипу поведінки у процесі бурхливих емоційних переживань. А.С. Макаренко вважав, що перебудова духовного світу особистості еволюційним шляхом є малоефективним і важким як для вихователя, так і для вихованця. При застосуванні методу вибуху особистість переживає "катастрофу всередині самого себе", їй ніколи розмірковувати, зважувати, розраховувати, хитрувати. Цей метод передбачає доведення до межі конфлікту особистості з колективом. При цьому чітко ставиться альтернатива: стати об'єктом критики колективу та залишити його, або змінити себе, завоювати повагу, авторитет. При несподіваному збігу обставин особистість становиться перед конфліктною ситуацією і перед нею постає питання: як бути далі? Внаслідок цього у особистості виникає незадоволення собою, відраза до попереднього образу життя, антипатія до своїх недоліків та прагнення стати краще. Але цей метод можна застосовувати лише в сильному, згуртованому колективі, в крайньому випадку, дуже рідко, в реальних обставинах, разом з іншими методами впливу на особистість. Прийомами створення методу вибуху є: доведення до абсурду негативної лінії поведінки підлітка та нагнітання негативних переживань до межі. Цей метод тільки руйнує негативні якості та поведінку, тому після нього необхідним є застосування інших методів формування свідомості та поведінки. 
Метод перенавчання. Цей метод спирається на метод переконання і закріплює його результати. Спрямований на ліквідацію поганих звичок, відчування від поганих дій та привчання до позитивних звичок. Відчування здійснюється через заборону та контроль за діями. Не можна нав'язувати свою волю та думку як найправильнішу та найвірнішу, постійно вказувати на один і той же недолік. Це може викликати протилежну реакцію або нервовий зрив. Не можна також вимагати миттєвої відмови від поганої звички. Необхідно створити чіткий режим, демонструвати позитивні приклади, давати поради щодо поведінки у конкретних ситуаціях. Привчання вимагає послідовності та систематичності дій, дисципліни та самодисципліни. 
Метод реконструкції. Цей метод застосував і обгрунтував А.С. Макаренко. Він вважав, що при перевиховуванні не можна разом з негативними руйнувати й позитивні якості особистості, необхідно зберегти "здорову основу" характеру вихованця. "Реконструкція" означає відбудову усього цінного, позитивного в характері та поведінці. А.С. Макаренко вважав, що педагогу необхідна віра в позитивне у вихованця і лише на цій основі можливо виправлення особистості. Треба знайти точку опору у душі вихованця, яка стане вихідним пунктом у перевихованні. Позитивні якості інтенсивно охоплюються, а негативні критикуються. 
Етапи "реконструкції": 
1. Вивчення особистості вихованця з метою визначення перспектив 
майбутнього розвитку. 
2. Актуалізація та поновлення позитивних якостей, які досі не були 
потрібними (створення виховних ситуацій, вправи тощо). 
3. Формування тих позитивних якостей, які швидко та легко з'єднуються з ведучими позитивними якостями. 
4. Подолання опору вихованця виховному впливу, створення режиму, організація середовища та життєдіяльності вихованця таким чином, 
щоб не залишилось часу на погані вчинки. 
Метод переключення. Сутність цього методу полягає в тому, що зона активності вихованця переводиться у соціальне значущу сферу діяльності на основі використання тих позитивних якостей, які є у вихованця. Приклади застосування цього методу знаходимо у "Педагогічній поемі" А.С. Макаренка: колишній крадій С. Карабанов одержує доручення отримати гроші на колонію і прагне всім серцем, щоб на нього напали бандити, а він би відбився від них і виконав з честю доручення; колоністи охороняли шляхи, а колись на них грабували самі; тощо. 
Метод переключення є ефективним за таких умов: використання поваги до вихованця; вивчення особистості вихованця, особливостей відносин у колективі, спільної думки; постійного контролю за діями вихованців, врахування конкретних обставин життя та діяльності вихованців. 
Засобом формування звички правової поведінки є використання педагогом виховних ситуацій (спеціально заданого педагогом стану виховного процесу у сім'ї, середовищі (групі) вихованців; сукупності зовнішніх і внутрішніх умов, що склалися в даний момент між суб'єктами виховного процесу, які цілеспрямовані педагогом на позитивні зміни в системі міжособистісних стосунків і в особистості кожного з вихованців  
 
 
 

1.2. Законодавче забезпечення соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім'єю і дітьми девіантної поведінки 
Державна політика щодо попередження та подолання девіантної поведінки неповнолітніх після набуття Україною незалежності почала формуватися лише з грудня 1992 р. з появою Декларації "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні". До цього періоду молодіжна політика не займала чільного місця в державотворенні України, увага приділялась зміцненню незалежності та економіки держави. Внаслідок цього, за даними Українського центру соціальних досліджень, кількість неповнолітніх, засуджених за окремі види злочинів, з 1992 до 1996 р. збільшилася па 63,8 % [42. 121]. Необхідною стала нова система попередження та  подолання негативної девіантної поведінки неповнолітніх, що мала б чітко визначені мету, завдання, об'єкти та суб'єкти цієї роботи, принципи, зміст, форми, методи, починалася б із сім'ї. На сьогодні маємо значну кількість законодавчих актів, програм, що спрямовані на розв'язання цієї проблеми. 
   Сьогодні в Україні діє Український державний центр соціальних служб для молоді, який має напрямками діяльності центрів соціальних служб для молоді попередження та подолання негативної девіантної поведінки молоді через створення спеціалізованих служб для дітей, молоді, окремих категорії! жінок; проведення науково-практичних конференцій та семінарів, нарад з питань соціальної допомоги й надання соціальних послуг, соціальної профілактики і реабілітації дітей, молоді, жінок; участь у реалізації програм (проектів) соціального становлення та розвитку дітей, молоді (Національна програма протидії зловживанню наркотичними засобами та їх незаконному обігу, Національна програма профілактики СНІДу, комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр., комплексні заходи Кабінету Міністрів України щодо реалізації державної молодіжної політики в Україні ("Молодь У країни", програма "Діти України"), комплексні заходи щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед неповнолітніх, їх соціальної реабілітації в суспільстві) 
   Закон України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 р. вперше дає визначення і визнання тим самим існуванню в Україні бездоглядних дітей, дітей-інвалідів, дітей-біженців, неповної, багатодітної і прийомної сімей, що дозволяє визначити напрямки і заходи щодо охорони дитинства в Україні відповідно до міжнародних стандартів (Конвенції про права дитини), чинного в Україні законодавства. Завданням законодавства про охорону дитинства визнано: розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав і законних інтересів дітей в Україні. Цей закон передбачає таку систему заходів щодо охорони дитинства: 
- визначення основних правових, економічних, організаційних, культурних і соціальних принципів з охорони дитинства, удосконалення законодавства про правовий та соціальний захист дітей, приведення його у відповідність до міжнародних правових норм у цій сфері; 
- забезпечення необхідних умов для охорони здоров'я, навчання, 
виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної 
життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, 
взаємоповаги, свободи, рівності; 
- проведення державної політики, яка спрямована на реалізацію цільових програм з охорони дитинства, надання дітям пільг, переваг і соціальних гарантій у процесі виховання, навчання, підготовки до трудової діяльності, заохочення наукових досліджень з актуальних проблем дитинства;  
- встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб (посадових осіб і громадян) за порушення прав і законних інтересів дитини, спричинення їй шкоди.  
  Цей Закон включає розділ "Права і свободи дитини", який розкриває їх сутність, механізм забезпечення і відповідальність за їх порушення, розділ "Дитина і сім'я", в якому визнається, що держава захищає права сім'ї (не розкриваючи, однак цей термін), бо сім'я є природним середовищем для розвитку дітей, і права дитини в сім'ї. Все це сприяє збереженню цілісності сім'ї, використанню ЇЇ можливостей для виховання, розвитку дітей, їх найкращого захисту. Розділи "Дитина і суспільство", "Дитина в несприятливих та екстремальних ситуаціях" забезпечують захист прав дітей в суспільстві (право на освіту, користування дитиною надбаннями культури, на працю, зайняття підприємницькою діяльністю, на об'єднання в дитячі і молодіжні організації) і несприятливих та екстремальних умовах (утримання і виховання дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, бездоглядних дітей, їх соціальний захист, захист прав дітей-інвалідів і дітей з недоліками розумового чи фізичного розпитку; дітей, які постраждали внаслідок стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф; дітей, які вражені ВІЛ-інфеКцією, іншими невиліковними хворобами; захист дітей під час військових конфліктів, дітей-біженців; захист дітей від незаконного пересування, їх права на особисту свободу, в спеціальних установах 
   Можна говорити про достатність законодавчого забезпечення соціально-педагогічної роботи з сім'єю як з соціальною системою і соціальним інститутом: закони стосуються девіантної поведінки тільки неповнолітніх; порушення прав дитини в сім'ї та суспільстві; відповідальності дітей за батьків похилого віку; батьків за неповнолітніх дітей; рівності членів подружжя щодо прав та обов'язків у шлюбі; захисту прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Разом з тим проголошено, що держава захищає права сім'ї (але не визначено ці права), права сина і доньки у родині, які також не є визначеними, що є причиною відсутності відповідальності за їх порушення. Оскільки закони дозволяють все, що не заборонено, тут є можливості для надання різноманітних соціальних послуг сім'ям у відповідності до соціальних стандартів і гарантій. Не передбачено чинним в Україні законодавством соціальну роботу з членами такої сім'ї, яка опинилась у кризі, неспроможна виконувати свої функції внаслідок аморальної поведінки батьків, зловживання алкоголем і наркотиками. Відсутнє визначення неблагополучної сім'ї, насильства в сім'ї і відповідальність за нього. Це б сприяло реабілітації всієї сім'ї, відновленню спроможності виконувати свої функції в суспільстві, обов'язки щодо дітей. 
Дітьми з неблагополучних сімей і дітьми з девіантною поведінкою, особливими потребами займаються державні установи.  
Ознайомлення з роботою різних державних установ дозволило виявити заходи, які застосовуються до неблагополучних сімей в Україні.  
1. Служба у справах неповнолітніх: 
- бесіди з батьками у сім'ї, які проводяться спільно з дільничними інспекторами міліції, народними депутатами або запрошення батьків на таку бесіду до працівника служби у справах неповнолітніх. Метою таких бесід є з'ясування причин невиконання батьками своїх обов'язків щодо дітей, допомога в їх усуненні (матеріальна, у працевлаштуванні, розв'язанні житлових, психологічних, медичних проблем тощо). 
- рейди-перевірки сім'ї спільно з дільничними інспекторами; 
-позбавлення батьківських прав, опіки, піклування. 
- звернення до громадських організацій (перш за все профспілок) та 
трудових колективів з проханням вплинути на якість виконання батьками своїх обов'язків щодо дітей; 
- листи-попередження батькам на домашню адресу щодо необхідності виконання ними своїх обов'язків щодо дітей і інформацію про можливі покарання за їх невиконання; 
2. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх: 
- обстеження житлово-побутових умов життя сім'ї, виявлення асоціальної та аморальної поведінки батьків, ізоляція дітей від таких умов життя і передача їх у притулок, інтернат, соціального патронажу до вирішення майбутнього; 
- допомога у розшуку сім'ї бездоглядної дитини, виявлення можливостей повернення туди дитини. 
3. Дільничні інспектора міліції: 
- за заявами сусідів, членів сім'ї здійснюють відвідання сім'ї з метою перевірки інформації і попередження про відповідальність батьків за невиконання обов'язків щодо дітей, запис у протоколі виявлених правопорушень; 
- постановка на облік неблагополучних сімей (батьків, які недбало виконують свої обов'язки щодо дітей); 
- рейди-перевірки стану сім'ї через зовнішній огляд дітей, умов життя, бесіди з батьками і дітьми; 
- влаштування батьків на лікування від алкогольної та наркотичної залежності; 
- допомога службі у справах неповнолітніх оформити опіку та піклування. 
4. Відділи соціального захисту населення: 
- допомога сім'ям у виконанні матеріально-побутової (економічної) функції через надання різних видів матеріальної допомоги (субсидій, виплат на дітей, пенсій, гарячих обідів, компенсацій, пільг тощо); 
- допомога сім'ям у виконанні виховної функції (надання безкоштовних квитків на свята, в музеї дітям з малозабезпечених сімей). 
5. Відділи освіти у райвиконкомах (через інспекторів з охорони дитинства): 
- виявляють дітей, які вимагають захисту прав у сім'ї та суспільстві; 
- надають матеріальну допомогу дітям з малозабезпечених сімей, організовують їх предметне дозвілля та відпочинок, культурну просвіту (екскурсії, свята). 6. Центри соціальних служб для молоді: 
- соціальний супровід неблагополучної сім'ї; 
- соціальна підтримка сім'ї; 
- соціальне інспектування неблагополучної сім'ї; 
- інформаційні і консультативні соціально-педагогічні послуги сім'ям: 
- психологічна підтримка сім'ї; 
- соціальна реклама здорового, сімейного способу життя; 
- організація сімейного дозвілля, спілкування, відпочинку; оздоровлення дітей з неблагополучних сімей та дітей з девіантною поведінкою; 
- вивчення проблем і потреб сімей різних типів. 
Заходи соціально-педагогічного впливу до неблагополучної сім'ї передбачають перш за все захист прав дитини у сім'ї та суспільстві, але цей захист мало стосується сім'ї в цілому: не враховуються особливості позашлюбних, повторно-шлюбних, неповних сімей, сімей, які мають свій особливий уклад життя (релігійні сім'ї), авторитарних, конфліктних сімей, сімей безробітних з випускників інтернатів; майже не ведеться робота з попередження сімейного неблагополуччя, не враховуються етапи розвитку сім'ї і подружжя, відсутня комплексна робота з сім'єю як з системою за напрямками: "батько - мати", "діти - діти", "батьки - діти", робота в основному ведеться за напрямком "мати - діти", що не сприяє становленню тендерної рівності в сім'ї та суспільстві; відсутні примусова соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім'єю у разі порушення нею чи кимось з її членів морально-правових норм суспільства, відсутня система соціально-педагогічної роботи з сім'ями мігрантів, біженців, етнічними сім'ями з метою їх адаптації та реабілітації в нашому суспільстві. 
   Україна має досвід розробки програми "Соціальний супровід неблагополучної сім'ї", яку реалізують Український державний центр соціальних служб для молоді, Комітет у справах неповнолітніх, Міністерство внутрішніх справ України, Український центр практичної психології і соціальної роботи. Ця програма має за мету збереження цілісності неблагополучної сім'ї, захист прав її членів через створення умов для їх розвитку і самореалізації у сім'ї і суспільстві. Це перша комплексна програма такого роду в Україні, вона диктується необхідністю попередження девіантної поведінки в сім'ї, а потім вже в суспільстві, бо сім'я може бути як "колискою демократії", так і "колискою насильства", яке потім може поширюватися за межі сім'ї. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.3 Види соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім'єю 
Розрізняють такі види соціальної роботи: соціальне обслуговування, соціальна профілактика серед дітей та молоді, соціальна реабілітація та супровід дітей та молоді. Вимагає визначення соціально-педагогічна специфіка цих видів соціальної роботи. Оскільки така робота є складовою соціальної роботи, то в ній також виділяються обслуговування, профілактика, реабілітація і супровід. Особливості  сім'ї і мета та завдання соціальної педагогіки дозволяють розкрити специфіку цих видів роботи. 
Соціально-педагогічне обслуговування - вид соціальної роботи, який спрямований на задоволення потреб і розв'язання поточних проблем, протиріч сім'ї, які виникають у процесі її життєдіяльності через надання різноманітної допомоги сім'ям та ЇЇ членам. Допомога означає надання сім'ям послугу: сфері освіти, культури, охорони здоров'я, спеціального медичного обслуговування, оздоровлення, відпочинку, доборі роботи і працевлаштуванні, професійної підготовки, перепідготовки, освіти і професійної орієнтації; фізкультурно-оздоровчих послуг. Обслуговування неблагополучної сім'ї реалізується через: організацію змістовного дозвілля, відпочинку, оздоровлення сім'ї, сімейну просвіту, навчання сімейному бізнесу, розробку планів розвитку сім'ї для удосконалення внутрішньо-сімейних стосунків, життєдіяльності і розвитку сім'ї і кожного ЇЇ члена, консультування сім'ї, корекція сімейних стосунків. Обслуговування грунтується на цілісності і збалансованості державних, громадських та приватних соціальних програм, па координації функцій соціальних працівників, суб'єктів соціальної роботи. 
Соціальна-педагогічна реабілітація - це комплекс заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених індивідом і сім'єю суспільних зв'язків та відносин унаслідок погіршення стану здоров'я, стійких розладів функцій організму (інвалідність); зміни статусу (особи похилого віку, безробітні, біженці); умов життя (смерть члена сім'ї, втрата житла тощо). Метою цих заходів є повернення сім'ї до виконання ЇЇ функцій, формування в особистості позитивного ставлення до життя, праці, навчання. Об'єктами соціальної реабілітації є сім'ї, які опинились у кризовій ситуації: діти-інваліди та їх батьки; діти-сироти, жінки та діти, які зазнали різних форм насильства; безробітні, особи похилого віку. Реабілітація спрямована на конкретну особистість чи сім'ю, але у певному соціумі, що зумовлює вибір заходів для відновлення їх можливостей і потенціалу на основі врахування зв'язків з мікросередовищем, його особливостей. Соціально-педагогічна реабілітація сім'ї повинна бути спрямованою на відновлення соціального і виховного потенціалу сім'ї, захист її прав у кризових ситуаціях, що дозволить їй повернутися до функціональної спроможності у суспільстві, знайти мету життєдіяльності і місце у мікро- і макросередовищі, самостійно розв'язувати проблеми. Реабілітація здійснюється як фахівцями, так і самою особистістю у спільній діяльності, яка передбачає комплекс заходів, їх неперервність, інтенсивність, підпорядкованість меті, індивідуальність відбору, наступність, комплексність заходів, співпраця з клієнтом та його оточенням, здійснення заходів на початку виникнення проблеми, профілактика рецидивів. Реабілітація передбачає надання допомоги особистості чи сім'ї, поки вони не відновили свої функції, життєдіяльність. Ця допомога залежить від потреб клієнта, характеру його проблем. Відновлення організму і потенціалу людини у реабілітації передбачає наявність орієнтирів для виявлення меж і ступеня допомоги. Таким орієнтиром є якість життя - ступінь сприйняття окремою особою чи групою людей факту задоволення своїх потреб, наявність можливостей для досягнення щастя і самореалізації. Сюди належать умови життя людини, домашні обставини, задоволеність працею чи навчанням, оточення, соціальні та політичні умови. Вимірюється якість життя через оцінку таких показників, як: 1) фізичний стан і функції; 2) психологічна сфера (пізнавальна діяльність, емоційна сфера, самооцінка); 3) рівень незалежності; 4) соціальні стосунки; 5) оточуюче середовище. Тому соціально-педагогічна реабілітація повинна здійснюватися у залежності від проблем сім'ї та особистості у комплексі з медичною, психологічною, соціальною, які з різних боків розв'язують проблеми дитини чи сім'ї. Реабілітація здійснюється на базі спеціалізованих служб, які в змозі виконати захисну, відновлюючу, компенсаторну та профілактичну функцію (профілактика здійснюється вторинна, з метою попередження рецидивів стресових факторів і кризових ситуацій) через створення умов у суспільстві, мікросередовищі, вдома для реабілітації особистості та сім'ї. У суспільстві це: соціально-реабілітаційні і кризові центри, соціально-реабілітаційні програми, підготовлені фахівцями, у мікросередовищі - організація спілкування і різноманітної діяльності, незважаючи на існуючі для цього обмеження навчання самообслуговуванню та самодопомозі, формування чи відновлення соціального досвіду, у сім'ї - укріплення родинних зв'язків, подолання відчуженості дитини від сім'ї, корекція розвитку та стосунків, пошук і розміщення дитини у прийомну сім'ю. 
Соціальний супровід - робота, спрямована на здійснення соціальної опіки, допомоги та патронажу соціальне незахищених категорій дітей та молоді з мстою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу. Соціальна опіка - це представлення інтересів особистості соціальним працівником в органах державної влади, місцевого самоврядування тощо з метою захисту прав людини; допомога - це соціальні послуги, а патронаж - соціальні послуги переважно вдома, дітям, які знаходяться під державною опікою. Тому соціальний супровід неблагополучних сімей - це вид соціальної роботи, який передбачає здійснення системи комплексних заходів соціальними службами щодо тривалої допомоги сім'ям та їх членам з метою збереження сім'ї, відновлення родинних стосунків, захисту і реалізації прав членів сім'ї у родині і прав сім'ї у суспільстві через створення умов для цього у суспільстві та сім'ї.  
Соціальний супровід здійснюється щодо неблагополучних сімей після реабілітаційних заходів з членами сім'ї для попередження рецидивів неблагополуччя; надання можливостей сім'ї для подолання причин і наслідків неблагополуччя, навчання самостійному розв'язанню проблем. 
Соціально-педагогічний супровід - це довготривала, різноманітна допомога різним типам неблагополучних сімей, яка спрямована на створення умов для ліквідації причин неблагополуччя (чи їх можливій компенсації), форсування формування здатності сім'ї самій розв'язувати її проблеми, долати труднощі, виконувати функції, реалізовувати свій соціальний і виховний потенціал, права в суспільстві; корекцію і покращення внутрішньо-сімейннх стосунків, стосунків сім'ї із мікро- і макросередовищем. 
Оскільки соціальна профілактика - це ВНД соціальної роботи, спрямований на локалізацію, обмеження, виявлення, попередження і запобігання соціальних відхилень, негативних явищ, впливів та їх наслідків на життя і здоров'я людей, усунення причин і умов виникнення асоціальної поведінки, то соціально-педагогічна профілактика негативних явищ і насильства в сім'ї - це система заходів, спрямованих настворення умов для попередження утиску прав сім'ї та її членів, негативних явищ і впливів, виявлення і подолання цих явищ, утиску прав, їх наслідківЗдійснюється в таких напрямках: підготовка молоді до сімейного життя, роз'яснення прав сім'ї та її членів у суспільстві, самим сім'ям, формування відповідального та усвідомленого батьківства, попередження сімейних конфліктів, виявлення потенційно-неблагополучних сімей, попередження розлучень, дисгармоній, стресів, помилок у сімейному вихованні, пропагування сімейного способу життя, здорового способу життя.  
Усе вищевикладене дозволяє говорити про те, що неблагополучна сім'я вимагає перш за все реабілітації та супроводу, в той час_ як потенційно-неблагополучна сім'я - обслуговування і профілактики. 
Етапами здійснення соціально-педагогічного супроводу неблагополучної сім'ї є: 
1. Виявлення неблагополучних сімей до соціального педагога для подолання кризової ситуації. Неблагополучні сім'ї можуть бути виявлені: шкільними психологами, класними керівниками, вчителями, міліцією, сусідами, які зобов'язані повідомити про порушення прав людини в сім'ї органи державної влади. Якщо сім'я переступила морально-правові норми суспільства і знаходиться на обліку в міліції, то шансом залишення батьківських прав, попередження розлучень є робота сім'ї за контрактом з соціальним педагогом; у разі зняття сімейної кризи, її наслідків, причин сім'я знов починає існувати своїм життям, але під наглядом соціального педагога і міліції. Неуспіх роботи за контрактом приводить до дій органів влади по захисту прав людини. 
2. Знайомство з сім'єю, збір інформації про неї, визначення її проблем, формування позитивної мотивації до участі в роботі з соціальним 
педагогом. 
3. Подолання опору окремих членів сім'ї роботі через опосередкований вплив інших членів сім'ї, роз'яснення необхідності роботи, звернення 
до позитивного в сімейних стосунках, інформування про наслідки без 
діяльності, показ перспектив роботи. 
4. Досягнення згоди сім'ї на соціально-педагогічну роботу, заключення контракту про обов'язки сторін у роботі. 
5. Подолання наслідків неблагополуччя, стабілізація і корекція стосунків, укріплення зв'язків із мікросередовищем, усунення причин неблагополуччя. Розв'язання проблем сім'ї. 
6. Профілактика рецидивів неблагополуччя, спрямування сім'ї на самовизначення і самостійне розв'язання проблем. Перевірка результатів 
роботи через опосередкований чи безпосередній нагляд. 
7. Вихід із сім'ї соціального педагога. Закінчення контракту. Аналіз 
результатів. Розробка рекомендацій щодо подальшого самостійного життя 
сім'ї. 
 
 
 

Висновок до розділу І 
Демографічні зрушення , що відбуваються в Україні моральне і культурне оновлення суспільства, політичні та економічні перетворення зумовлюють процеси духовного відродження, викликають потребу у вдосконаленні всіх ланок життя, в тому числі навчання та виховання підростаючого покоління ,молоді ,її соціальної адаптації . Це створює , по суті ,нові соціально-педагогічні умови роботи тих інститутів ,що займаються підготовкою підростаючого покоління до життя ,а саме: 
позашкільних закладів,соціальних служб молоді, школи тощо. 
Сім'я ,що є найменшим осередком суспільства ,постійно відчуває на собі безпосередньо або опосередковано ті зміни, що відбуваються у країні і відповідно сама накладає відбиток на розвиток суспільства . Процес переходу до ринкових відносин відбивається і на становленні сучасної сім'ї ,особливо молодої . До проблеми сучасної молодої сім'ї можна віднести омолодження шлюбів , економічну , психологічну моральну непідготовленість молодих людей до самостійного сімейного життя ,небажання мати дітей взагалі , відсунути їх появу або обмежитись однією дитиною; значне погіршення матеріально-побутового становища; значну кількість розлучень ,і відповідно збільшення кількості розлучень, збільшення кількості неповних сімей і дітей ,що виховуються без одного з батьків; збільшення кількості позашлюбних дітей .  
   Отже ,різке погіршення матеріального становища молодої сім'ї збільшення кількості розлучень молодих людей, що живуть поза сім'ями. зниження народжуваності ,збільшення кількості неблагополучних сімей ,що не можуть забезпечити належний рівень виховання дитини в сім'ї призводить до збільшення дитячих захворювань. девіантної поведінки. 
Зміцнення суспільства передбачає подальший розвиток молодої сім'ї, сімейних відносин ,як необхідної умови розвитку держави ,бо міцна сім'я - одна з найважливіших підвалин суспільства . У зв'язку з цим актуалізується питання про соціальний захист молодої сім'ї .сімей з малими дітьми , поліпшення якості сімейного виховання .відновлення закріплення кращих сімейних традицій .підвищення відповідальності за підготовку молодого покоління до життя ,праці піднесення його духовного, морального, культурного рівня. 
  Я вважаю особливе занепокоєння викликанні, сім'ї, які не можуть забезпечити належного рівня сімейного виховання і и яких створюються передумови для негативного формування особистості, протиправної поведінки дітей . Як вже зазначалось , особливо непокоїть значна кількість розлучень. За статистичними даними в Україні кожен другий-третій шлюб розпадається . Крім того більше половини шлюбів невдалі,нестійкі . І незважаючи на те, що сім'я зберігається , батьки не розлучаються в значній кількості сімей спостерігаються стійкі конфліктні ситуації ,що виникають внаслідок зловживання батьків спиртними напоями , невміння будувати взаємостосунки між собою, з дітьми , розбіжностей у поглядах на ряд важливих сімейних проблем , непідготовленості до подружнього життя, педагогічної неосвіченості . Все це призводить до сімейної дезорганізації , нестабільності у взаємостосунках - це породжує дитячу бездоглядність, формалізм у ставленні до дитини , зайнятість батьків власними проблемами ,відсутність емоційної підтримки і допомоги дитині . Виховання в таких умовах шлях до важковиховуваності ,правопорушень неповнолітніх Дослідженнями встановлено ,що 75 % неповнолітніх правопорушників ,що скоїли тяжкі насильницькі злочини вийшли з сімей, де був низьким авторитет батька, де мали місце пияцтво , сварки .грубість, сімейна дезорганізація.