Методики і технології вуличної соціальної роботи

Міністерство науки і  освіти, молоді та спорту України

 

*********** державний гуманітарний університет

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

Методики  і технології вуличної соціальної роботи

 

 

                                                                           

                                                                                     Студента ****.(з/в)

                                                                             Педагогічного               

                                                                                                 факультету

                                                                         ************

 

********

План.

1. Вступ
2. Вулична соціальна робота з дітьми
3. Висновки
4. Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 У полі зору грамотного  викладача завжди повинні бути  знання цілого кола спеціалістів, від використання яких залежить якість його роботи. Знаючи можливості педагогіки, вікової і педагогічної психології, фізіології, інформаційних технологій тощо, викладач технічних дисциплін може і повинен залучати спеціалістів цих наук при вирішенні різних дидактичних проблем. Вважаємо, що в цьому якраз і проявляється педагогічна культура і професійні здібності викладача технічного закладу освіти.

 

 

 ВУЛИЧНА СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ДІТЬМИ: ОСОБЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ

 

Анотація. У статті розглядаються специфіка вуличної соціальної роботи з дітьми, її види.

Ключові слова: діти вулиці, безпритульні, бездоглядні діти, вулична соціальна робота, аутріч-робота, дромоманія, Центр соціально-профілактичної роботи з дітьми вулиці.

Аннотация. В статье рассматриваются специфика уличной социальной работы с детьми, ее виды.

Ключевые слова: дети улицы, беспризорные, безнадзорные дети, уличная социальная работа, аутрич-работа, дромомания, Центр социально-профилактической работы с детьми улицы.

Вулиця – це те місце, де людина без даху над головою  працює, харчується, спілкується, спить тощо. Її повсякденні потреби зумовлені бажанням вижити, тому всі її дії, перш за все, спрямовані на задоволення базових потреб – їжа, одяг, притулок, безпека тощо.

Соціальне патрулювання – вулична соціальна робота – це перший етап моделі реінтеграції бездомних осіб, спрямований на виявлення, облік та надання або організацію надання невідкладної екстреної допомоги особам, які опинились у складних життєвих обставинах, зокрема тих, які через різні обставини постійно/періодично проживають на вулиці і не користуються або частково користуються послугами закладів соціального захисту для бездомних осіб.

З метою забезпечення максимальним охопленням бездомних осіб соціальними послугами, а також належної організації та проведення вуличної роботи, Департаментом соціальних послуг розроблено накази Мінсоцполітики від 19.07.2011 № 283 „Про затвердження Порядку здійснення соціального патрулювання” та від 26.07.2010 № 205 „Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації та проведення вуличної соціальної роботи з бездомними особами”.

Проблема надання допомоги бездомним особам є досить актуальної у теперішній час. Бездомний –  це людина, позбавлена під час не лише права, але й інших елементарних умов життя: медичного обслуговування, постійного місця роботи і т.п. Не кажучи вже про душевний спокій та нормальне самопочуття.

Фактор бездомності має  надзвичайну значимість для закріплення  індивіда на „соціальному дні”, що зумовлює загострення низки негативних соціальних явищ – бродяжництва та жебракування, зростання рівня злочинності та поширення суспільно небезпечних хвороб.

Крім того, бездомні представляють  собою загрозу суспільству у  частині розповсюдження суспільно-небезпечних  хвороб, зокрема туберкульозу, гепатиту, ВІЛ-СНІДу, ІПСШ, шкірних хвороб тощо. І своєчасне виявлення та направлення  бездомних до відповідних закладів (медичних, соціальних) є важливим заходом щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Утворення будинків нічного  перебування не вирішує усіх проблем  бездомних громадян, оскільки багато з них просто втікають звідти. Тому до бездомних, особливо таких, що  живуть просто неба, потрібен особливий підхід.

Крім того, не варто забувати, що не всі бездомні бажають реінтегруватися, тобто працювати, докладати певних зусиль для покращення свого життя. Тому важливим є не пасивний облік, а активне виявлення, яке можливо здійснювати лише шляхом організації та проведення соціального патрулювання.

Соціальне патрулювання – мобільна форма надання соціальних послуг відповідними фахівцями поза межами закладів для бездомних осіб, основною метою якої є:

по-перше, виявлення бездомних  осіб, які знаходяться у кризовій ситуації, і з певних причин не бажають  або не можуть отримувати соціальні послуги у закладах для бездомних;

по-друге, з’ясування масштабів бездомності, зокрема вуличної, та побачити це негативне явище з середини та проаналізувати її причини;

по-третє, зменшення чисельності бездомних осіб, які перебувають на вулиці.

 

 Постановка проблеми. Проблема дітей вулиці існує не лише в Україні, а навіть у високорозвинених країнах Європи. Діти на вулиці є свідченням серйозних проблем у суспільстві. Серед них – нездорова атмосфера у сім’ї, педагогічні помилки, соціально-економічна криза, байдужість влади.

Тенденції виходу дітей на вулицю значно розширили  контингент вуличних дітей. Це не тільки потенційно діти групи ризику, але на жаль, діти з „начебто благополучних” сімей. Крім того, на вулиці існує специфічний контингент неповнолітніх—безпритульні та бездоглядні діти. Соціальні умови розвитку цих дітей привели до того, що вони змушені були залишити сім’ї, школи, інші інститути соціалізації. Покинуті, занедбані, саморганізовані, вони швидко опановують деавіантні форми поведінки, потрапляють під різноманітні криміногенні впливи, залучаються до асоціальної системи цінностей.

На жаль, дитяча безпритульність та бездоглядність стали негативною нормою суспільства, і тому виникла потреба в актуалізації знань щодо таких дітей та можливостей наданням їм допомоги. З метою попередження та розв’язання існуючих проблем активно впроваджується відносно новий для України вид соціальної роботи – вулична соціальна робота. Зазначимо, що це інноваційний метод соціальної роботи, суть якого полягає в наданні соціальними службами послуг своїм клієнтам на вулиці [4, с.179]. Останнім часом розширюється спектр цієї роботи залежно від специфіки її об’єкта. У зв’язку з цим, на нашу думку, слід розрізняти: роботу на вулиці з дітьми, які більшість свого часу проводять на вулиці та роботу з безпритульними, бездоглядними, дітьми вулиці.

Теоретичні  основи вуличної роботи представлені у роботах Т. Семигіної та І. Миговича, особливості вуличної роботи з дітьми, позбавленими батьківської опіки і  піклування вивчали А. Капська, Н. Комарова; Т. Зайцевська, Р. Вайнола звернули увагу на методику організації та проведення вуличної роботи; Є. Холостова, Є. Воронова узагальнили російський досвід та розробили технологію вуличної роботи. Однак, вулична робота розглядалася науковцями в цілому і, на нашу думку, недостатньо уваги приділено характеристиці виділених видів.

Мета  нашої статті – з’ясувати специфіку  вуличної соціальної роботи з дітьми, акцентуючи увагу на її різновидах; показати роль Центру соціально-профілактичної роботи з дітьми вулиці у вуличній роботі з безпритульними та бездоглядними неповнолітніми.

Результати  теоретичного аналізу проблеми. В  Україні вулична соціальна робота з’явилася порівняно недавно, в кінці 90-х років, на сучасному етапі вона знаходиться в стадії теоретичної розробки та практичного пошуку. Специфіка вуличної роботи в нашій державі полягає у тому, що вона здійснюється епізодично, зазвичай в рамках міжнародних проектів, за визначеними в соціальному паспорті району маршрутами. Українські фахівці, на відміну від західних, до вуличної соціальної роботи відносять групову роботу, вважаючи її своєрідними формами ігротеки, дискотеки та ін.

Вулична робота в нашій державі проводиться  Центрами СССДМ, які створюють мобільні групи вуличної соціальної роботи. До основних завдань вуличної соціальної роботи можна віднести:

– організація  продуктивного дозвілля дітей та молоді, які більшість свого часу перебувають на вулиці;

– сприяння в усвідомленні і прийнятті позитивних стереотипів соціальної поведінки;

– консультування з питань, важливих для даної категорії, враховуючи принцип конфіденційності;

– надання  інформації про шляхи збереження здоров’я, сприяння формуванню здорового способу життя;

– здійснення профілактичної роботи щодо попередження правопорушень та злочинності серед дітей та молоді.

У сучасній практиці соціальної роботи використовуються такі організаційні групові та масові форми вуличної соціальної роботи: ігротеки, дискотеки, вуличний театр, мітинг, вулична хода, робота виїзного пункту соціальної підтримки (консультування), рейди тощо [1,с.64]. Це разові акції, які носять ігровий та профілактичний характер. Адже основним об’єктом вуличної роботи у даному випадку є діти, які більшість свого часу проводять на вулиці і потребують організації продуктивного дозвілля. Фактично цей вид вуличної соціальної роботи можна визначити як діяльність за місцем проживання, що передбачає роботу з усіма категоріями підлітків і молоді в одному місті, мікрорайоні.

На вулицях  зараз існує, намагається вижити зовсім інший контингент неповнолітніх, якому потрібна комплексна соціальна допомога, а не лише організація дозвілля. Це діти вулиці, безпритульні та бездоглядні діти. Специфіка даної категорії дітей потребує відповідно специфічного підходу до організації вуличної роботи, своєрідного змісту, форм та методів.

57 На  основі десятирічного досвіду  роботи організації „.Лікарі  світу—США” А. Суровцера розробила класифікацію дітей, що перебувають на вулиці і потребують допомоги. Їх можна умовно поділити на такі групи:

– діти, що тривалий час знаходяться на вулиці і втратили зв’язки з родичами, школою і суспільством в цілому;

– діти, що проживають вдома з батьками чи іншими родичами, але більшу частину  свого часу проводять на вулиці і  не відвідують школу чи інші навчальні заклади;

– діти, що проживають вдома з батьками чи іншими родичами, більш чи менш регулярно відвідують школу, але мають проблеми як у навчанні, так і з поведінкою;

– діти, що раптово залишились без батьківського  піклування з різних причин, в тому числі біологічні сироти [5, с.135 – 136].

Фактично  це діти, які випали із трьох базових  розвиваючих середовищ—сім’ї, школи, конструктивних форм дозвіллєвої діяльності, і включились (чи включаються) у четверте середовище—вуличне, яке несе як загрозу  розвитку особистості неповнолітнього  зокрема, так і розвитку суспільства  в цілому. Робота з дитиною буде більш ефективною, якщо вона починається на початковому етапі виключення дитини із розвиваючих соціальних середовищ. Якщо ж робота починається на етапі повного включення дитини в негативне вуличне середовище, то це вимагає спеціальних підходів.

Зауважимо, що безпритульні та бездоглядні діти мають ряд психосоматичних захворювань, затримку психічного та розумового розвитку, сімейну депревацію. Як правило, соціально-психологічний стан безпритульних та бездоглядних дітей можна охарактеризувати як кризовий, коли блокується цілеспрямована життєдіяльність в дискретний момент розвитку особистості [3, с.331]. Це викликано сімейними конфліктами, асоціальним способом життя родин, іноді раптовою втратою близької людини. Часто діти вулиці мають нічим необґрунтований потяг до бродяжництва, життя на вулиці, це свідчить про наявність у неповнолітнього психічного відхилення—дромоманії.

Вулична соціальна робота з дітьми вулиці має на меті поліпшити їх соціальне становище та здоров’я, привнести у їх життя те, чого вони найбільше потребують, спонукати їх до встановлення позитивних стосунків із соціальними вуличними працівниками. Цей вид соціальної роботи в Україні тільки починає впроваджуватися, зокрема у рамках міжнародного проекту „Допомогти дітям вулиці”. Теоретичною і методологічною основою вуличної роботи з безпритульними та бездоглядними дітьми є ліберальний підхід, який передбачає надання дітям безпосередньо на вулиці таких видів допомоги:

– забезпечення регулярним гарячим харчуванням, організація  роботи виїзних кухонь;

– створення  банків одягу і взуття, забезпечення ними дітей-бродяг;

– впорядкування  місць для ночівлі, влаштування туди дітей;

– надання  медичної допомоги стаціонарними і  мобільними (виїзними) амбулаторіями;