Характеристика дійових осіб п’єси Івана Карповича Карпенка - Карого “Сто тисяч”

У Чернівцях компонував сольні пісні, хорові твори, оперети відомий  композитор і поет Сидір Воробкевич (1836 — 1903). У цьому  місті за сприяння Воробкевича було засновано « Руське літературно-драматичне товариство». Розвою театру в Західній Україні велику увагу приділяли Іван Франко та режисер Руського театру, театральний критик і поет Микола Вороний.  
 
1. Що означає слово «корифей» і чому ним іменують засновників професійного українського театру?  
2. Перелічіть відомих вам акторів і режисерів театру корифеїв.  
3. Назвіть драматургів, чиї п'єси ставили у 70—90-х роках XIX століття на українській сцені.  
4. Які ролі на сцені зіграли Михайло Старицький та Марко Кропивницький?  
5. Що ви можете сказати про внесок у розвиток театру корифеїв родини Тобілевичів? Хто ще з тогочасних українських акторів уславився у світі й чим саме? Відповідаючи, використовуйте подані фото.  
6. Кого з оперних співаків і композиторів того часу ви знаєте?  
7. Як розвивалося театральне мистецтво у Західній Україні? Що ви довідалися про діяльність театрів у Львові та Чернівцях? З'ясуйте, у чому полягає унікальність театру корифеїв. Як про їхню майстерність відгукувались тогочасні мистецтвознавці? 

 
                                                                                     ІВАН  КАРПЕНКО-КАРИЙ  (1845 — 1907) 

 
Драматична творчість  Карпенка-Карого —  це найвище досягнення нашого класичного театру, театру корифеїв, що стало школою для  українських драматургів  нового часу.  
(Ростислав Пилипчук)

 
Серед драматургів, які постачали театр корифеїв сценічною продукцією, найбільш талановитим виявився Іван Карпенко-Карий. В історію національного театру й українського красного письменства він увійшов як талановитий актор, батько української комедії та української трагедії, митець, велич творчого доробку якого досі викликає щире подивування. Як актор Іван Карпенко-Карий віртуозно зіграв ролі Назара Стодолі з однойменної драми Тараса Шевченка, Герасима Калитки («Сто тисяч»), Терентія Гавриловича Пузиря («Хазяїн»), Мартина Борулі й Омелька («Мартин Боруля»), Потоцького і Яна Шмигельського («Сава Чалий») з власних творів. Написавши вісімнадцять п'єс, Карпенко-Карий став найяскравішою зіркою в сузір'ї кращих українських драматургів. 

 
«Сцена — мій  кумир, театр —  священний храм для мене!»  
(Іван Карпенко-Карий)

 
29 вересня 1845р.    Народився Іван Карпович Тобілевич в с. Арсенівка поблизу Єлисаветграда; батько його походив із старовинного зубожілого дворянського роду й працював прикажчиком поміщицького маєтку, а мати була простою селянкою. Освіту, до якої так тягнувся хлопець, довелося через матеріальну скруту обмежити чотирикласним училищем і з чотирнадцяти років заробляти на прожиття. Майже два десятиліття забрала в І. Тобілевича служба в різних канцеляріях — від писарчука до секретаря міського поліцейського управління. Малого Івана після науки у дяка, а вслід за ним і молодших братів Михайла і Петра, віддали в Бобринецьке повітове училище. Жили малі Тобілевичі у купленій батьком старенькій хаті, де порядкувала їхня бабуся Настя. 

 
У 1859 році    Іван Тобілевич закінчив училище на «відмінно» і став писарчуком в канцелярії містечка Мала Виска, а згодом влаштувався на таку ж посаду в Бобринці. 

 
в 1864 році    Завдяки сумлінності й дисциплінованості юнака підвищили по службі, і він зайняв посаду канцелярського служителя в Бобринецькому повітовому суді, а пізніше — посаду столоначальника у кримінальній частині. Саме у цей час Іван Карпович по-справжньому захопився театром. 

 
в 1865 році    Коли повітовим містом визнали Єлисаветград, Карпо Тобілевич переїхав сюди жити разом зі старшим сином. У вільний від роботи час Іван грав у аматорському драматичному гуртку. У Шевченковій п'єсі «Назар Стодоля» він виконував роль Гната, а Надія Тарковська — роль Галі. Молоді люди закохалися і домоглися, щоб батько нареченої, поміщик, дав згоду на її одруження з нареченим із нижчого соціального стану. На згадку про свій акторський дебют Іван пізніше до першої частини псевдоніму Карпенко додав другу — прізвище Гната Карого, вірного побратима головного героя з драми «Назар Стодоля». На жаль, щастя молодої сім'ї виявилося недовгим: помер син-первісток, а четверо наступних дітей, які з'являлися на світ мало не щороку (Галя, Назар, Юрко, Орися), — непоправно підірвали здоров'я Надії Карлівни. 

 
У 1879 році    Іван Карпович втратив матір, наступного року — дружину, потім дочку Галю і справжню берегиню сімейного затишку — бабу Настю. Проте особисті нещастя не вбили в Карпенкові-Карому доброти й щирості. Він став найактивнішим членом новоствореного Товариства для поширення ремесел і грамотності, яке на власні кошти утримувало школу для бідних. 

 
написане 1881р., опубліковане1889р.    До першого етапу літературної творчості Тобілевича належить оповідання “Новобранець” (під псевдонімом Гнат Карий). У ньому йдеться про тяжку долю селянської родини, яка з величезними зусиллями вибивається із злиднів і, здається, могла б уже зрештою досягнути якогось добробуту, коли б не втручання державної машини. 

 
у жовтні 1883 року    за політичну неблагонадійність Івана Тобілевича звільнили з посади секретаря поліції. Іван Франко про цей випадок з життя Карпенка-Карого писав: «Він був поліційним комісаром, та ось у його домі викрито тайну революційну друкарню, його вигнано з місця... Росія стратила поліційного пристава, Україна зискала Карпенка-Карого». 

 
З 1884 року    через заборону жити в Україні митець оселився в Новочеркаську. Тут Іван Карпович опанував професію палітурника, вечорами шліфував і удосконалював створені в 1883 — 1886 роках драми, надруковані значно пізніше, деякі навіть після смерті драматурга 

1885    “Розумний і дурень”  
1887    «Наймичка»  
1890    “Сто тисяч”  
1886-1891    «Мартин Боруля» 

Навесні 1887р.    І. Карпенкові-Карому було дозволено повернутися на Україну, але ще до кінця 1888р. він перебував на хуторі “Надія” (тепер заповідник у Кіровоградській області) під гласним наглядом поліції (негласний нагляд було знято з нього 12 березня 1903р.). Діставши громадянські права, Карпенко-Карий приєднався до нової театральної трупи, створеної його братом П. Саксаганським, у якій до кінця життя працював активно й напружено як артист, режисер, драматург. 

 
У 1897р.    він складає “Записку до з'їзду сценічних діячів”, де з болем пише про безправне становище українського театру, про цензурні та інші урядові утиски.  
1900    “Хазяїн”  
1903    “Суєта”  
1904    “Житейське море”  
1910    «Безталанна»  
1910    «Бондарівна» 

На  матеріалі історичного  минулого    осмислення якого, за переконанням І. Карпенка-Карого, покликане збагатити українську драматургію, написано п'єси “Бондарівна” (1884), “Паливода XVIII століття” (1893; підготовчим етапом було створення у 1884р. п'єси “З Івана пан, а з пана Іван”), “Чумаки” (1897), “Лиха іскра поле спалить і сама щезне” (1896), “Сава Чалий” (1899), “Гандзя” (1902).  
Твори Карпенка-Карого “Лиха іскра поле спалить і сама щезне” (1896) та “Гандзя” (1902) були спробами на фольклорному матеріалі, присвяченому давньому минулому, вийти до філософських узагальнень про долю України й подати їх у цікавій сценічній формі. 

 
15 вересня 1907р.    І. Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі “Надія”.  
Драматургія І. Карпенка-Карого своєрідно підсумувала майже столітній розвиток української драматургії, піднявши її на новий рівень. Вражаючи тематичним і жанровим багатством, вона у своїй цілісності являє собою різноманітну картину життя України протягом століть. В художній розробці історичного чи фольклорного матеріалу далекого минулого досить відчутним є зв'язок з тогочасними життєвими проблемами Твори Карпенка-Карого багатьма своїми елементами входять в ідейно-естетичний контекст нової європейської драми.      
   
                                                          Перші твори  письменника 

 
1881 – написав оповідання «Новобранець» й опубліковане М.Старицьким в альманасі «Рада» тільки через два роки у 1883р. Тут – глибоке знання народного побуту, психології трудящої людини.  
(Більше автор до прози не повертається!)  
1883 р. – перша п'єса – «Чабан» (пізніша назва «Бурлака»).  
В основі п'єси події 70-80-х рр. ХІХ ст.., тобто період, коли на селі, незважаючи на стрімкий розвиток капіталізму, ще давали себе взнаки залишки кріпосництва. Конфлікт твору ґрунтується на боротьбі бунтаря-одинака Опанаса Зінченка, якого підтримують друг і однодумець Петро, племінник Олекса Жупа ненко та Олексина наречена Галя Королівна, більшість сільської громади, з одного боку, і сільського старшини Михайла Михайловича з поплічниками – писарем Омеляном Григоровичем, крамарем Гершком,  збирачем податків Сидором. Миротворчий фінал не допоміг у тому, щоб п'єсу надрукували (Опанасу з'явився Бог і він не зміг вбити старшину, за що й дякує потім Богові).  
У комедії «Мартин Боруля» йдеться про намагання простої людини вибитись у пани, намагання відновити втрачене предками дворянство. Засуджується хабарництво й бюрократизм. 

 
                                                     Тематика  творів 

 
Умовно всі його п'єси можна поділити на такі групи: 

1) соціально-побутові  драми про скалічену  долю вихідців  із простого люду;  
2) драми з життя інтелігенції, зокрема — акторів;  
3) комедії, головним сатиричним персонажем яких був учорашній неграмотний селянин, який за короткий час зумів скупити чимало землі й стати багачем;  
4) трагедії з історичним контекстом. 

-    життя селян;  
-    історичні драми;  
-    викриття вад людей;  
-    показ чиновників – глитаїв;  
-    аморальність людей;  
-    чисті почуття. 

 
                                               Боротьба за  український театр 

 
Пише та ставить  п'єси українською  мовою. У травні 1876р. Емським актом царизм заборонив виконання драматичних і вокальних творів українською мовою після чого аматорський гурток занепав. У цей час у місті активізувалася революційна або радикальна, як тоді говорилося, атмосфера. З'являються примірники підпільної преси: спочатку газета «Земля і воля», а далі, з поділом народницької партії, відповідно газети «Народна воля» і «Чорний переділ». Поширюються твори Чернишевського, Добролюбова, Островського. Єлисаветградський революційний гурток збирався то в Тобілевичів, то на квартирі інспектора духовного училища Лащенка. 

 
7.  Запис плану лекції:     

 
7.1    Початок українського театру («Наталка Полтавка», 1819). Історія цього періоду.  
7.2    Виникнення в різних листах України аматорських театральних гуртків.  
7.3    Створення М.Кропивницьким української професійної трупи, 1882  
7.4    Великі труднощі для театру.  
7.5    Боротьба за реалістичний театр українських та російських діячів.  
7.6.    Театр на західноукраїнських землях.  
7.7.    Роль І.Я.Франка у розвитку реалістичного театру.  
7.8.    Розвиток музичної культури.  
7.9    Огляд творчості Карпенка-Карого 

 
8.   Закріплення знань студентів: фронтальне опитування, самостійна робота – аналіз поезій за варіантами 

 
9.   Коментар роботи студентів 
 
10. Підсумок заняття

1. Якою ви уявляєте батьківську сім'ю Івана Тобілевича?  
2. Які чинники вплинули на формування характеру Івана Карповича?  
3. Яку першу роль митець зіграв на сцені і як саме вона позначилася на його творчій долі?  
4. Чому страшні життєві випробування не зламали Івана Карповича? На основі біографії доведіть, що драматург був прекрасним батьком.  
5. У яких драматичних жанрах працював Карпенко-Карий? Назвіть відповідні твори.  
6. Чи актуальною нині ви вважаєте тезу драматурга: «Комедію нам дайте, комедію, що бичує сатирою страшною всіх, і сміхом через сльози сміється над пороками, і заставля людей, мимо їх волі, соромитися своїх лихих учинків!».  
7. Як вшановано пам'ять геніального драматурга на теренах України? 

 
                                                                   Тести                                       

  І. Виберіть один  правильний варіант  відповіді: 

 
1.    Слово корифей означає:  
а)    найкращий;      
б)    перший, заспівувач;                           г) винятковий;  
в)    найактивніший;                                   ґ) домінуючий. 

 
2.    Рідною сестрою Івана Карпенка-Карого була акторка театру корифеїв:  
а)    Соломія Крушельницька;         
б)    Марія Заньковецька;                      г) Ганна Затиркевич-Карпинська;  
в)    Марія Садовська-Барілотті;            ґ) Любов Ліницька. 

 
3.    Іван Карпенко-Карий прибрав собі псевдонім на честь:  
а)    драматичного персонажа;         
б)    діда;                                              г) сина;  
в)    батька;                                           ґ) брата. 

 
4.    Надія Тарковська, перша дружина драматурга, та Іван Тобілевич зіграли ролі:  
а)    Марисі й Миколи у п'єсі Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля»;  
б)    Наталки і Петра у драмі Івана Котляревського «Наталка Полтавка»;  
в)    Проні й Голохвастова у драмі Михайла Старицького «За двома зайцями»;  
г)    Наталі й Василя у драмі Панаса Мирного «Лимерівна»;  
ґ) Галі й Назара у драмі Тараса Шевченка «Назар Стодоля». 

 
5.    Найвище творчість Івана-Карпенка-Карого оцінив:  
а)    Іван Нечуй-Левицький;      
б)    Панас Мирний;      
в)    Михайло Старицький;  
г) Марко Кропивницький;  
ґ) Іван Франко. 

 
6. Виберіть два чи  більше правильних  варіантів відповідей:

 
1. Братами Івана  Карпенка-Карого  серед відомих  корифеїв були:  
а)    Панас Саксаганський;  
б)    Михайло Старицький;  
в)    Марко Кропивницький;  
г)    Микола Лисенко;  
ґ) Петро Ніщинський;  
д)    Микола Садовський.

 
7.    Серед перелічених творів перу Карпенка-Карого належать:  
а)    «Наталка Полтавка»;                  г) «Назар Стодоля»;  
б)    «Сто тисяч»;                              ґ) «Сава Чалий».  
в)    «Мартин Боруля»;                     д) «Хазяїн».

 
8.    Комедіями є такі п'єси Івана Карпенка-Карого:  
а)    «Сто тисяч»;                     г) «Хазяїн»;  
б)    «Наймичка»;                     ґ) «Мартин Боруля».  
в)    «Суєта»;                           д) «Безталанна».