Діяльность соціального педагога в загальноосвітній школі

     1) Консультування адміністрації. Діяльність порадника адміністрації припускає:

     а) проведення соціологічних та соціально-психологічних досліджень у педагогічному й дитячому колективах та серед батьків. Результати таких досліджень забезпечують прийняття продуманих та обґрунтованих управлінських рішень;

     б) участь у вирішенні конфліктів. Практика показує, що рівень конфліктності у взаємодії школи з батьками та дітьми дуже часто підвищує бажаний рівень, тому що конфлікти зумовлені нерозумінням соціальних причин напруженості, яка виникає.

     2. Методична робота. Вона входить у прямі обов’язки будь-якого спеціаліста педагогічного колективу. У рамках цієї діяльності соціальний педагог:

     а) проводить з вчителями заняття, на яких він повинен навчити їх прийомам соціометричного контролю за міжособистісною атмосферою в класі, допомогти діагностувати чинники ризику (відчуження, байкотування та ін.), сприяти ефективному розподілу ролей у колективі учнів, компенсувати негативний вплив соціальної стихії тощо;

     б) бере участь у роботі консиліумів.

     3. Позашкільна взаємодія. Цей напрямок діяльності соціального педагога передбачає:

     а) участь від імені школи в роботі місцевих органів влади та самоврядування з питань соціального розвитку та рішення соціально-педагогічних проблем, у розробці та обговоренні регіональних і місцевих соціальних програм, проектів;

     б) взаємодію з органами управління та закладами освіти, соціального захисту, охорони здоров’я, комісіями у справах неповнолітніх для вирішення конфліктних соціально-педагогічних проблем;

     в) співпрацю з громадськими та іншими організаціями, які можуть надавати допомогу в рішенні певних соціально-педагогічних проблем.

     ІІ. Участь у виховному  процесі передбачає два основні напрямки:

     1. Внутрішньошкільний моніторинг, який забезпечує виявлення та діагностування соціально-педагогічних проблем і включає:

     а) поточне спостереження за загальною ситуацією у школі, класних колективах, групах учнів, за взаємовідносинами між учителями, учнями, батьками;

     б) аналіз та прогнозування конфліктних проблемних соціально-педагогічних ситуацій.

     2. Соціально-педагогічна реабілітація, яка потребує індивідуальної роботи з конкретним учнем і реалізується в таких видах діяльності:

      а) соціально-педагогічна підтримка здійснюється у співробітництві з органами місцевого самоврядування та різними відомствами, які мають повноваження для влаштування дитини та кошти на її утримання, а також з громадськістю, у розпорядженні якої є фонди та волонтери. Це дозволяє поміщати в притулок, передавати в іншу сім’ю або інтернат, якщо потрібно діяти рішуче, а якщо є надія на налагодження обставин у сім’ї – залучити батьків до реабілітаційних програм різних соціальних закладів, центрів тощо;

      б) соціальний контроль, у якому реалізується функція школи як одного з суб’єктів системи профілактики дитячої бездоглядності та правопорушень, здійснюється у взаємодії з комісією у справах неповнолітніх та захисту їх прав.

     Цей напрямок діяльності передбачає визначений позитивний вплив з боку школи на мікрорайон, де вона знаходиться, протидіє субкультурам маргінальної організації. Безумовно, така діяльність потребує від соціального педагога особливих умінь, тому йому треба опанувати спеціальні методики роботи, форми співробітництва з авторитетними силами суспільства та держави, без підтримки яких він не зможе вирішити такі складні звадання;

     в) педагогічна реабілітація являє собою соціальну підтримку в середині навчально-виховного процесу. Вона передбачає, з одного боку, отримання коштів для нормативних занять з дітьми, а з іншого – покращення соціально-психологічного статусу неуспішного учня. При цьому соціальний педагог постає захисником дитини від байдужого відштовхування оточення, оскільки діти не люблять невдах. Він символізує гуманізм колективу, є заступником відчужених. Працюючи на межі стихійних та організованих сил у навчальному колективі, соціальний педагог своїм авторитетом та вмінням полегшує тиск на слабкого та залучає невдах до «корпоративного духу» конкретного навчального закладу;

     г) психопрофілактика спрямована на вияв учнів, шкільна дезадаптація яких викликана обмеженими можливостями їх здоров’я. Такі діти повинні бути на обліку, особливо в тих випадках, коли постає питання про переведення їх до класу корекції. Завдання соціального педагога в роботі з цією категорією дітей – своєчасно взяти їх під контроль, прийняти та затвердити план реабілітаційних заходів, простежити за його реалізацією з тим, щоб зробити все можливе для запобігання переведення дитини в корекційний клас.

     ІІІ. Участь в організації оточення виховання  дитини включає такі обов’язкові напрямки роботи соціального педагога:

     1. Супровід дитини в сім’ї. Взаємодія з сім’єю потребує від соціального педагога такту й особливої делікатності. Водночас він не може ігнорувати факти, коли неблагополучні сімейні обставини негативно впливають на особистість дитини. При цьому нерідко поведінка батьків не має антисуспільного характеру й тому не дає підстав для втручання правоохоронних органів. У цьому випадку школа повинна брати на себе ініціативу, на її бік стають органи та заклади, чия діяльність спрямована на захист прав дитини.

     2. Робота з соціальним середовищем дитини. Вона потребує від соціального педагога передусім ініціативи, тому що порушена інфраструктура дворових об’єднань. Невідомість породжує тривогу, упереджене ставлення до «вулиці» охоплює все соціальне середовище надаючи відтінку ворежнечі. Інтерес до неформального життя учнів необхідний школі, його втрата не є природною.

     3. Участь у роботі батьківського колективу. Взаємодія з громадськими органами самоврядування школи – батьківським колективом, піклувальною радою та ін. – входить до завдань соціального педагога за багатьма напрямками його роботи. Важливу позитивну роль у соціально-педагогічній роботі мають ради з проблем сім’ї, які створюють при батьківських комітетах або піклувальних радах. Такі об’єднання батьків серед авторитетних представників громадськості не мають адміністративних повноважень, але надто ефективні в моральному плані. Вони можуть залучатися до роботи з педагогами, коли для розв’язання конфліктних ситуацій потрібен третейський суддя [5]. 
 
 

     4. Обов’язки соціального  педагога в загальноосвітній  школі

     Соціальний  педагог у загальноосвітній школі  надає такі види послуг:

• допомагає в адаптації дітей при вступі до школи, переході з початкової до середньої та із середньої ланки до дорослого життя;
• попереджує конфлікти, які виникають у дитячому колективі, допомагає
• вирішити конфліктну ситуацію на початковій стадії та запобігти розвитку більш серйозних проблем і допомагає учням у формуванні навичок рішення проблем, управлінні стресом, формує, розвиває їхні соціальні навички;
• постає посередником між школою та сім’єю: допомагає батькам та вчителям зрозуміти інтереси та потреби дітей у навчанні, знайти засоби їх задоволення в школі, визначити індивідуальні навчальні програми для дітей, які мають у цьому потребу;
• служить сполучним ланцюгом між батьками та шкільним колективом, спонукає батьків брати участь у шкільному житті, доводить до відома адміністрації та колективу школи про побажання сім’ї;
• допомагає школярам подолати перепони, які заважають їм відвідувати школу та встигати на заняттях;
• попереджує та знижує негативний вплив факторів ризику на життя дітей;
• бере участь у педрадах, батьківських зборах та інших нарадах, присвячених шкільному життю;
• проводить консультації з учителями та обслуговуючим персоналом з різних соціально-педагогічних проблем з метою сприйняття поліпшення умов життя учнів у школі та її оточення;
• організує співпрацю з учителями та іншими спеціалістами школи (психолог, дефектолог, лікар та ін.) при розробці індивідуальної стратегії та тактики допомоги дезадаптованим дітям;
• надає допомогу в оцінки та аналізі дисциплінарних учинків учнів та ін. [1].

     На  сьогодні школярі стикаються з багатьма соціальними, економічними, особистісними  проблемами, які негативно впливають  на процес їх соціального та громадського становлення й у комплексному вирішенні проблем учнів важлива роль належить соціальному педагогу.

     Соціальний  педагог у школі – спеціаліст-професіонал, який покликаний забезпечувати взаємодію сім’ї, навчального закладу, різних соціальних інститутів у вихованні дитини, допомагати їй адаптуватися у складних сучасних умовах.

     Найбільш  доцільна спеціалізація соціального  педагога визначається адміністрацією конкретного навчального закладу, залежно від умов мікросоціуму та необхідності вирішення тих чи інших соціально-педагогічних проблем.

     Адміністрація навчального закладу конкретизує  й соціально-педагогічні функції класного керівника, вихователя, психолога та інших посадовців, визначає зони їхньої співпраці, механізм взаємодії з соціальним педагогом.

     Первинними  завданнями соціального педагога загальноосвітньої школи є:

• вивчення нормативних документів діяльності школи та посадових обов’язків соціального педагога;
• безпосереднє ознайомлення з організацією та функціонуванням школи загалом, основними напрямками й формами її діяльності: виховної, навчальної, організаційної, управлінської; з особливостями планування та контролю діяльності соціального педагога; структурою управління соціально-педагогічної служби міста, роботою відповідних підрозділів Управління освітою, молодіжною політикою міста та області, інших відділень та служб соціально-педагогічної спрямованості;
• ознайомлення з формами й методами соціально-педагогічної діагностики закладів навчання, учнівських та педагогічних колективів, соціального середовища школи, умов життєдіяльності учнів, педагогів, батьків, груп однолітків;
• вивчення накопиченого емпіричного матеріалу, отриманого в процесі діагностики соціально-педагогічних процесів;
• участь у проведенні індивідуальної та групової соціально-педагогічної роботи з учнями, батьками, учителями; у консультуванні з соціально-педагогічних аспектів навчання, виховання та самовиховання;
• вивчення позитивного досвіду соціально-педагогічної діяльності, його використання в практичній роботі соціального педагога;
• ознайомлення з роботою інших спеціалістів школи [3].

     Базовими  проблемами навчання та виховання, які  визначають основні напрямки діяльності соціального педагога навчального закладу, є:

• реалізація правового статусу школяра як громадянина та осмислення ним цього;
• розвиток індивідуальних здібностей дитини, прогнозування її соціально-рольових функцій до входження в «доросле життя»;
• первинна соціалізація, формування дитячих та молодіжних груп та організацій;
• профорієнтаційна робота з різними групами школярів;
• залучення учнів до трудової виробничої діяльності;
• соціально-педагогічна напруга в класному колективі, групі, школі;
• ефективність соціально-педагогічної діяльності класу, школи;
• сформованість колективу в початкових класах, формування стилю поведінки учнів;
• залучення батьків до соціально-педагогічні процеси класу, школи;
• складність переходу дітей з класів початкового ступеня до середнього;
• мотивація та адаптація учнів;
• адаптаційно-реабілітаційні проблеми учнів старших класів у колективах, які створено шляхом зливання;
• умови адаптації дітей, які позбавлені батьківського піклування, серед учнів звичайної загальноосвітньої школи;
• соціокультурна роль школи в мікрорайоні;
• соціально-педагогічна паспортизація школи;
• особливості соціалізації дітей у школі;
• особливості організації дозвілля школярів;
• проблеми шкільного самоврядування;
• форми повсякденної поведінки учнів;
• структура соціальних цінностей школярів та особливості ціннісних орієнтацій;
• рекреаційні процеси в школі; формування громадянської позиції старшокласників як напрямок політичної соціалізації;
• формування соціальної активності учнів;
• особливості профілактики наркоманії серед учнів;
• соціально-педагогічні проблеми формування ціннісних орієнтацій старшокласників;
• соціальна адаптація учнів, які прийшли з інших шкіл;
• соціально-педагогічні процеси формування шкільного колективу;
• соціально-педагогічна ефективність позанавчальної зайнятості школярів;
• формування ціннісних орієнтацій в учнів з неповних та неблагополучних сімей;
• залучення батьків до процесу соціальної адаптації учнів при переході з класів початкового ланцюга в середній;
• позакласна робота та її вплив на розвиток соціальних якостей особливості; активізація ролі сім’ї в процесі формування ставлення школярів до навчання та праці.