Діяльность соціального педагога в загальноосвітній школі

ПЛАН 

Вступ

1. Класифікація спеціалізацій соціального педагога
2. Фактори діяльності соціального педагога в загальноосвітній школі
3. Аспекти, що визначають роботу соціального педагога в загальноосвітній школі
4. Обов’язки соціального педагога в загальноосвітній школі
5. Організація зовнішніх зв’язків соціального педагога

Висновки 

Література 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Сфера освіти в ХХІ ст. стала необхідним компонентом суспільного життя. Освіта – один з найстаріших соціальних інститутів, функції якого надто різноманітні (економічні, політичні, соціальні, культурні). Вони готують та залучають особистість до різних сфер життєдіяльності суспільства, до життя. Соціальні проблеми, які виникають у сфері освіти, зумовлені її місцем у сучасному світі, тими функціями, які вона виконує, проблемами тих соціальних груп, котрі діють у цій сфері.

     У сучасному світі зміни відбуваються дуже швидко й людина для отримання  та закріплення високого статусу, гідного  способу життя повинна не тільки довго вчитися, але й протягом життя неодноразово підвищувати свою кваліфікацію, а іноді й змінювати професію. Складними стали взаємовідношення об’єктів та суб’єктів у сфері освіти на всіх рівнях (навчальні заклади – держава, вищий навчальний заклад – школа, учителі – учні, викладачі – студенти). Усі ці проблеми багатогранні та складні, але соціальний педагог може й повинен подолати їх, використовуючи сучасні технології.

     Деякі аспекти діяльності в загальноосвітній школі були розглянуті в науковій літературі: соціально-педагогічна  робота в системі професійної педагогічної діяльності (Н. Нікітіна); соціально-педагогічна діяльність як процес (М. Сакурова); робота соціального педагога з сім’єю (Ю. Василькова); виховні системи в школі (В. Сластьонін); соціально-педагогічна робота з групами дітей та молоддю, що потребують особливої допомоги (А. Капська); технології реалізації соціальним педагогом психотерапевтичної функції (П. Шептунко, Г. Вороніна) та ін.

     Однак фактори, які зумовлюють поле діяльності соціального педагога в загальноосвітній школі, типові технології його роботи, не знайшли ґрунтовного висвітлення в дослідженнях фахівців, що зумовило вибір теми нашої статті, мета якої – охарактеризувати концепції діяльності соціального педагога в загальноосвітній школі та розкрити етапи типової технології вирішення конкретної соціально-педагогічної проблеми.

     Освіта  на всіх її рівнях визначається концепцією, яка реалізується у конкретний час. Концепція освіти визначає її спрямованість (не потребу держави або окремої  особистості), співвідношення особистісного  та суспільного інтересу в сфері освіти, а також модель освіти (екстенсивну, продуктивну або інтенсивну). Інтенсивна модель у всьому світі визнана найбільш перспективною, але в нашій країні діють усі три моделі, залежно від рівня професіоналізму вчителів та викладачів. Ці обставини пояснюють соціальні проблеми, особливо шкільної освіти.

1. Класифікація спеціалізацій соціального педагога

     Характеристика  сфери освіти як особливої сфери  діяльності є необхідною частиною розробки сукупності засобів, методів, прийомів впливу на соціальні групи або окремих учасників освітнього процесу. Знання сфери застосування обраних технологій – обов’язкова умова успішної діяльності соціального педагога в загальноосвітній школі.

     Сучасна наукова література пропонує різні  варіанти класифікацій спеціалізацій соціального педагога, де за основу розподілу взято його місце роботи або визначену категорію людей, яка перебуває у сфері його діяльності.

     Державний стандарт вищої професійної освіти рекомендує у визначенні спеціалізацій соціального педагога враховувати такі основи, як категорія дітей (обдаровані, важковиховувані), цілі діяльності (корекційна, соціальна ізольованість, виховна робота в сім’ї, організація дитячих та молодіжних об’єднань), види соціальних інститутів та інше.

     Класифікація  Н. Басова враховує профіль діяльності соціального педагога (сімейний соціальний педагог, соціальний педагог – керівник дитячих організацій та об’єднань, соціальний педагог – етнолог, соціальний педагог – валеолог, соціальний педагог – еколог, соціальний педагог – анімате, окремі категорії населення, на роботу з якими зорієнтований соціальний педагог (робота з сиротами, інвалідами, наркозалежними та ін.), загострені проблеми (дитяча проституція, безнадзорність, дитяча дезадаптація, батьківська жорстокість та ін.), вікова група, з якою працює соціальний педагог (діти, підлітки, молодь, дорослі та ін), місце роботи соціального педагога (заклади освіти, охорони здоров’я, пенітенціарна система та ін.) [1].

     В основі класифікації М. Галагузової  – адміністративний, віковий, проблемний та діяльнісний критерії. Адміністративний критерій ураховує систему закладів, у яких працює соціальний педагог та їх належність до відомства. За виховним критерієм визначені групи, з якими працює соціальний педагог (дошкільнята, учні школи, молодь). Проблемний критерій диференціює особливості будь-якої категорії дітей (діти з функціональними фізіологічними та психічними вадами, «соціальні сироти», діти з девіантною або делінквентною поведінкою та ін. Діяльнісний критерій характеризує види діяльності соціального педагога (захист, профілактика, адаптація, корекція, реабілітація та ін.) [2]. 
 
 

     Критерії  визначення спеціалізації соціального  педагога

     На  основі різних підходів розрізняють  такі спеціалізації соціального  педагога залежно від напряму  роботи: соціально-педагогічна діяльність у навчальних закладах, у закладах початкової та середньої професійної освіти, додаткової освіти; у фізкультурно-оздоровчих закладах; у дитячих громадських об’єднаннях; соціально-педагогічна реабілітація дітей з порушенням опорно-рухового апарату, зору, слуху, мовлення, інтелекту та ін.

     Л. Мардахаєв пропонує такі спеціалізації: соціальний педагог-організатор соціально-педагогічної роботи з дітьми та підлітками; соціальний педагог навчального закладу; соціальний педагог спеціального навчального закладу; соціальний педагог-консультант сім’ї, підлітків; соціальний педагог додаткової освіти; соціальний педагог соціальної сфери; соціальний педагог реабілітаційного закладу; соціальний педагог-вихователь; соціальний педагог-організатор культурно-дозвіллєвої діяльності (менеджер дозвіллєвої сфери); соціальний педагог-організатор культурно-дозвіллєвої роботи за місцем проживання; соціальний педагог-організатор фізкультурно-оздоровчої роботи; соціальний педагог виправного закладу [4].

     Учений також наводить «підспеціалізації», тобто соціальний педагог навчального закладу може бути організатором позашкільної роботи (класний вихователь), дозвілля; педагогом-психологом; соціологом; соціальним працівником; соціальним педагогом-методистом; соціальним педагогом додаткового навчання.

     Соціальний  педагог навчального закладу  – спеціаліст з організації соціально-педагогічної роботи з різними групами школярів та їх батьками, учителями, класними керівниками, адміністрацією, найближчим оточенням  учнів.

     Його діяльність спрямована на організацію поза навчальної діяльності дітей, їх дозвілля, індивідуальної та консультативної роботи, координації виховних зусиль учителів, батьків та ін. 

     2. Фактори діяльності  соціального педагога  в загальноосвітній  школі

     Існують об’єктивні фактори, які зумовлюють поле діяльності соціального педагога в загальноосвітній школі, а саме:

     1. Концепція соціальної функції людини в сучасних історичних обставинах, що надає нові вимоги до освіти. Відповідно до цієї концепції в основу освітньої політики сьогодні закладено задоволення державного замовлення на соціально адаптативних членів суспільства.

     Водночас  у сучасних соціально-економічних  умовах, коли безкоштовних освітніх послуг стає все менше, вирішення більшості проблем освіти дітей залежить від матеріальних можливостей сім’ї, унаслідок чого дитина з малозабезпеченої сім’ї, яка безкоштовно отримує найменше з того, що необхідно для повноцінного гармонійного розвитку, нерідко опиняється серед погано успішних, засуджених членів шкільного колективу, тобто незабезпеченість сім’ї призводить до невдач у навчанні, які, у свою чергу, викликають у дитини почуття соціального відчуження. Такий соціальний генезис багатьох учнів, яких ще недавно розглядали як «важковиховуваних», «проблемних» дітей.

     За  таких обставин традиційні форми  соціальної допомоги школярам як різного роду доплати на їжу та інше стають для них менш значущим порівняно з наданням їм соціально-педагогічної підтримки у формі додаткових позакласних занять; дозвілля, спрямованого на розвиток; корекції недоліків та ін.

     2. Охорона та захист прав неповнолітніх. Школа повинна не тільки відповідати за дотриманням прав дитини у своїх стінах, але й представляти її інтереси в разі потреби втручання в умови та обставини її виховання. Функції такого представництва потребують юридичної грамотності та навичок спілкування з правоохоронними та іншими інститутами держави.

     Згідно  із законом дитина має право на життя та виховання в сім’ї, однак вона не повинна бути заручником будь-яких її обставин. Школа, як правило, краще за інших бачить негативні наслідки поганого ставлення до дитини вдома, тому саме від неї очікують своєчасних сигналів про необхідність втручання в сімейні справи. І хоч відомо, що діти прив’язані й до поганих батьків, водночас досвід переконує, що не слід постійно відкладати передану дитину в прийомну, опікунську сім’ю, очікуючи, доки руйнування особистості неповнолітнього зроблять цей крок абсолютно необхідним. Існує багато варіантів сполучення прийомної сім’ї з родиною, не травмуючи психіку дитини. Втручання в сімейні стосунки не повинно бути грубим, особливо якщо воно своєчасно ініційовано школою, а не міліцією.

     Право на «гідне» виховання, вільне від  «відсутності турботи», «жорстокого, нелюдяного ставлення» гарантується кожній дитині міжнародними правовими актами та вітчизняним законодавством. У конкретному навчальному закладі виконання відповідних обов’язків покладено на соціального педагога. Йому належить організувати взаємодію з іншими суб’єктами системи: органом опіки, комісією у справах неповнолітніх, закладами соціального захисту населення та ін.

     3. Психологічний образ дитини, яка потребує соціального захисту та підтримки. Ще донедавна, коли всі зусилля громадського й сімейного виховання були зосереджені на формуванні порівняно простої ідеології колективної відповідальності, соціально непристосованими були діти з «поганих сімей». Вони відрізнялися від однолітків та мали потребу в нескладних прийомах соціальної реабілітації: достатньо було згрупувати їх в колективи зі спрощеною навчально-виховною програмою та правильною організацією другої половини доби. Природно, проблеми адаптації до суспільства в цілому залишалися, але відкладалися на час соціального старту в самостійне життя.

     У сучасній ситуації культурно-ідеологічної перебудови так звані девіантні форми особистісного розвитку стали рисою вікової психології в умовах сьогодення. У нашій країні потреба в людині нового типу, яка належить світовій культурі та єдиному інформаційному простору, змусила дорослих змиритися з неминучими ризиками свободи вибору незрілої особистості.

     Крім  того, свобода сама собою – джерело тривожних переживань; притаманний їй есенціальний розлад адаптації легко переходить у екзистеніональний, і тоді соціальна підтримка без психопрофілактики буває, як правило, тільки тимчасовим та неефективним засобом.

     4. Перебудова інститутів громадського самоврядування. Сьогодні масові форми знеособлюваної підтримки влади замінюються різними варіантами співробітництва людей, які спільно мешкають. І хоча ще не зовсім зрозуміло, скільки і яких повноважень держава має намір надати громадам, є всі підстави вважати, що роль такого роду формувань буде незмінно збільшуватися.

     Перелічені  фактори зумовлюють поле діяльності соціального педагога і дозволяють визначити його функціональні обов’язки в загальній школі, зважаючи на існуючі завдання. 

     3. Аспекти, що визначають  роботу соціального  педагога в загальноосвітній  школі

     Школі притаманні три провідні аспекти  роботи – управління, участь у вихованні  дітей та організація середовища виховання. Відповідно до цього побудована діяльність будь-якого спеціаліста школи з акцентуванням на одному з них залежно від професійної специфіки. Кожний із цих аспектів визначає конкретний напрямок роботи соціального педагога.

     І. Участь в управлінні школою соціальний педагог здійснює за трьома напрямками.