Діти індиго

Тим часом, знаходити обдарованих  дітей і давати їм альтернативну  освіту — це єдиний шанс зміцнити інтелектуальний  потенціал нації. Не робити цього  — злочинно і дуже небезпечно. Адже ці діти геніальні й талановиті, і якщо з них не виростають успішні  люди, то виростає геніальний криміналітет. Інакше кажучи, якщо ми не хочемо зайнятися  дітьми-індиго, вони займуться нами. Володимир Пугач вважає, що це нове плем’я вже готує сюрпризи нашим  політикам і технологам. «Почнемо з того, що перестає працювати реклама, — говорить він. — Політологи не приховують, що політтехнологи сиплються  з тріском. У найближчому майбутньому  буде серйозна зміна політиків. Чому? Справа в тому, що ці нові люди, нові діти якимось надзвичайним чином  відрізняють правду від брехні. Це покоління вже не буде голосувати за людей, які думають про одне, говорять друге, а роблять третє...

Давайте жити дружно

Отже, що ж робити, якщо в  домі з’явилося «індиженятко»? Ректор Міжнародного інституту соціальної екології (Санкт-Петербург) В’ячеслав  Губанов, який уже понад 10 років займається проблемами соціальної адаптації таких  дітей, вважає, що Господь не дає  непосильних випробувань. Він розповів нам історію про те, як із селища під Санкт-Петербургом до нього  на прийом привезли 11-річного хлопчика. Мати скаржилася на його аутизм. Хлопчик  постійно втікав з дому і зі школи, забивався в яку-небудь щілину і  не реагував на прохання матері і сестри. У селищі п’ять класів навчаються в одній хаті, на усіх одна вчителька. Чоловіки тут в основному лісоруби. Усі п’ють. Родичі вважали хлопця неповноцінним. А коли хлопчику для  тесту дали фломастери і папір, увесь  інститут обімлів — можна було викликати експертів. Те, що намалювала дитина, можна було приписати Миколі Реріху...

Вчені вважають: щоб зрозуміти, що відчувають діти-індиго, їхнім батькам  потрібно вчити мову образів і  символів, не завадило б почитати й  епопею про Гаррі Поттера. Саме тим, що персонаж цих книг фактично така ж незвична людина, як діти-індиго (у  людському, а не в казковому розумінні), і можна пояснити величезну популярність цієї серії романів.

Любов цих дітей потрібно завоювати. Потрібно розуміти і з  повагою ставитися до їхньої природи. Якщо цими дітьми не цікавляться, якщо з ними не граються і не намагаються  їх зрозуміти, вони або «ідуть», або  починають приймати стимулятори  типу алкоголю або наркотиків, або  стають адептами різноманітних сект. Просто відбутися від них подарунками  або грошима батькам не вдасться. Та й які вже тут іграшки  і солодощі, коли в 5 років ці діти «бачать» тіні, духів, ангелів, у 9 —  думають про реінкарнацію, а в 12 рятують світ? Певне, час нам, дорослим, вчити дитячу мову, почавши з тих  же історій про Гаррі Поттера, із романів Сергія Лук’яненка і  Гаррі Гаррісона. Щоб потім, коли вони виростуть, «інопланетянами» і  «неповноцінними» у цьому світі  не стали б ми самі...

 Cучасні нестандартні діти, або діти-індіго, як їх назвали Н. Тепп, Л.Керолл, Дж.Тоубер, це діти, яких перш за все характеризують такі риси: 
 
• гіперактивність (вони весь час перебувають в русі, стояння в черзі чи строю для них проблема, так само як спокійне сидіння під час занять чи приготування уроків); 
 
• високий рівень інтелекту, нестандартність мислення (вони часто знаходять кращий шлях розв’язання поставленої задачі чи практичної ситуації); 
 
• розвинена інтуїція, гостро відчувають фальш; 
 
• впевненість у собі, віра у власні можливості (як наслідок – повна відсутність страху); 
 
• почуття власної гідності (самоповага для них не просто почуття, це умова нормального розвитку) 
 
• високий рівень самооцінки; 
 
• самостійність; 
 
• емоційна неврівноваженість; 
 
• неприйняття авторитету дорослих, якщо він не підкріплений практичними діями і уважливим ставленням дорослого до дитини; 
 
• здобувають знання емпіричним шляхом, погано реагують на пасивне навчання та зубріння (багаторазове повторення) матеріалу. 
 
Якщо спробувати порівняти сучасну дитину-дошкільника і дитину шестидесятих років ХХ століття, то очевидно педагоги із значним досвідом роботи чи батьки, що вже мають дорослих дітей та малих онуків, можуть констатувати що: 
 
- залишити дома сучасного малюка, навіть на короткий строк, неможливо, в той час як колись така практика була широковживана у побуті; дитина обов’язково буде шукати собі забавлянку поза колом доступних іграшок, прагнучи замінити їх побутовою технікою, посудом, хімічними рідинами тощо. В кращому разі вона стягне зі стіни килим і розмалює стіни, приб’є цвяхами килим, що лежить на підлозі (до того ж так рівненько, що про те, що килим прибито ви дізнаєтесь лише тоді, коли захочете зняти його і почистити); 
 
- поговорити з сусідкою чи подругою у магазині, на вулиці, чи деінде, якщо з вами малюк дошкільного чи молодшого шкільного віку – неможливо. Дитина весь час буде сіпати вас за одяг, говорити, крутитися – усіма силами звертати увагу на себе. А років 20-30 тому дитина спокійно чекала б завершення розмови; 
 
- у колі однолітків чи навіть дорослих людей буде впевнено і наполегливо відстоювати власну думку, якщо вона висловлена. У ситуації спілкування, коли поряд немає дитини з подібним образом мислення чи дорослого, що розуміє дитину, може вдатися до антисоціальних вчинків або ж „згорнутися всередину себе”, відчуваючи, що її не розуміють ;

 
- дуже негативно реагує на  слова „Йди вибачайся!” Може  набурмоситись і не вимовити  й слова, навіть коли є винною. Вважає себе винятковою, має почуття  гідності і не бажає принижуватись; 
 
- на заняттях у дошкільному закладі чи школі, якщо знає відповідь на поставлене питання буде активно тягти руку, підстрибувати, вигукувати: „Мене спитайте, мене!” „Я знаю! Я!” Якщо ж не надати дитині можливості висловитись – ображається, інколи настільки, що не бажає надалі вчитися і відповідати такому „поганому” педагогу. 
 
Про особливості сучасних дошкільнят і молодших школярів багато можуть розказати їх педагоги. Основна трудність, яку вони відчувають, це надзвичайна складність в організації індивідуально-диференційованого, особистісно-орієнтовного навчання і виховання в умовах роботи з великим колективом дітей. Кожна дитина потребує концентрації усіх зусиль педагога і за умови коли їх у навчальній групі (класі) 25-30 осіб, здійснювати якісне навчання дуже важко. Тож очевидно, що настав час переглянути наповнюваність дошкільних груп та шкільних класів. Мова про це ведеться ще з 70-х років минулого сторіччя, та, як говориться „А віз і нині там”. Очевидно, що лише спільними зусиллями батьків і педагогів – людей, зацікавлених у створенні оптимальних умов для розвитку особистості дитини, можна вирішити цю проблему. 
 
Сучасні діти потребують самостійності, як умови розвитку і свободи вибору, як його джерела. Навчальна взаємодія з ними може будуватись лише на засадах ділового партнерства, взаємодовіри і поваги. А серед методів навчання перевагу слід віддавати практичним: грі, спільній діяльності з дорослим чи однолітками, моделюванню, експериментуванню, вправлянню тощо. Якщо у дитини, щось не виходить і вона відчуває нестачу знань для розв’язання певної практичної задачі, то активно прагне до отримання цих знань, виявляючи не абияку наполегливість. 
 
При підготовці у вищих навчальних закладах майбутніх вихователів до роботи з дітьми, ми наголошуємо на тому, що сувора регламентованість з боку дорослого всієї діяльності дитини може призвести до виникнення серйозних проблем дитини у школі. Адже за таких умов обмежується і пригнічується самостійність, тобто саме та якість, яка необхідна школяреві, виникають проблеми з розвитком почуття відповідальності. Завдання педагогів і батьків дітей полягає у забезпеченні умов, що сприяють формуванню умінь дитини довільно регулювати власну поведінку у відповідності з особистими та соціальними потребами. За умов підпорядкування і регламентації вільного часу дитини необґрунтованим бажанням та амбіціями дорослих, покроковому керівництві всіх видів діяльності дошкільника такі уміння розвинутись не зможуть. 
 
        Висновок

Отже, насамперед, дитині необхідно  надати можливість якомога частіше  діяти самостійно. Здійснюючи опосередкований  вплив на мотиваційну та вольову  сферу дошкільника, вихователь здатен сформувати у нього основи цілісної системи знань про оточуючий  світ у всьому багатстві взаємозв’язків та залежностей. При цьому, враховуючи вік і характер мислення дитини (наочно-дійове, наочно-образне), доцільно використовувати  для навчання повсякденні реальні  ситуації, гру, казку, а не організовувати навчання у вигляді шкільних уроків. 
 
Практика спілкування з сучасними дітьми дошкільного і молодшого шкільного віку показує, що як тільки батьківська сила і громадська роздратованість перестають пригнічувати їх, вони роблять крок вперед у своєму розвитку. Пам’ятаючи про те, що саме ці діти творитимуть майбутнє людства, очевидно слід подбати про можливості якомога більшої гуманізації їх взаємин з оточуючим світом, формування довіри до нього на основі почуття захищеності, яке може дати лише батьківська любов і взаєморозуміння. Багато в чому сучасні діти мудріші за нас. Вони мають свою місію в цьому світі і ми повинні надати їм всі можливості для самореалізації. По суті в душі кожної людини присутній колір індіго – колір пізнання і творчості. Різним є лише ступінь його насиченості. Якщо у когось з тих, хто прочитає дану статтю, виникне думка про те, що діти-індіго це просто звичайні діти, то пропонуємо поміркувати над питанням: чи не здається Вам, що словосполучення „звичайна дитина” таке ж загадкове як „звичайне диво”?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури

 

1.Рябченко, В. Діти Індиго: Наша реальність чи американські домисли? Інформація до роздуму / В. Рябченко.// Психолог (Шкільний світ). - 2007. - №13-15. - С. 22-27.

 

2.Діти Індиго - діти майбутнього? // Завуч(Шкільний світ). - 2006. - №34. - С. 11-12.

 

3.Петруніна, Я. Мій погляд на проблеми Індиго / Я. Петруніна // Шкільний світ. - 2007. - №20. - С. 14-15.

 

4.Савусін, М. Діти нового покоління / М. Савусін, С. Пеняєв, С. Манченко // Завуч (Шкільний світ). - 2007. - №31. - С.22-28.

 

5. Савусін, М. Напруженість у відносинах "Педагог - обдарований учень" / М. Савусін, С. Пеняєв // Директор школи. Україна. - 2006. - №2. - С. 47-58.

 

6.Кузьміна Н.В.,Геніальні  діти -М., 1991

7.Кюлевінд Г. Зіркові  діти. - СПб., 2002

8. Доля вундеркіндів / Н.  Лейтес // Сім’я і  школа. - №12. - 1990.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вони гіперактивні, високоінтелектуальні, мають сильну інтуїцію…

Хто такі Діти Індиго? Чому вони – феномен загальнопланетарного масштабу? Про це розмовляємо з кандидатом філософських наук, автором книги “Індиго: діти нової свідомості” Ліліаною Кудрик. 
 
- Як відрізнити Дітей Індиго від інших? Які вони? 
 
- Це гіперактивні, інтелектуальні, обдаровані діти, які мають сильну інтуїцію. У цих дітей високий коефіцієнт інтелекту. Вони схильні до ризику, не мають страху, постійно дивляться у вічі, нестандартно мислять. До прикладу, Наташа Демкіна з Мордовії з шести років ставить людям діагнози хвороб. Дівчинка без спеціальних пристроїв бачить внутрішні органи людей. Її дар проявився після операції з видалення апендикса. Операція пройшла невдало – лікарі забули у черевній порожнині ватний тампон. А після повторного втручання лікарів в організм дівчинки вона раптом, ніби в телевізорі, побачила, що перебуває у своєї мами в животі. Спочатку всі подумали, що дитина марить, і відвели її до психіатра. Але вона побачила у лікаря виразку шлунка і повідомила йому про це.  
 
Діти нової свідомості бачать аури інших людей. Проте я б не сказала, що можна чітко відрізнити Нових дітей від інших. Тут присутня розмитість термінології. Я дотримуюсь тієї думки, яку висловив Роберт Джерард, що всі ми живемо в епоху Індиго і всім нам належить стати Дітьми Індиго; а саме розвинути в собі ті якості, піднятись на рівень свідомості Індиго, і навіть вище. 
 
Індиго за своїми фізичними можливостями люди, але, коли вони думають, то не подібні на людей. Розум Індиго охоплює всю Землю, а розум простої людини складається із знань, які вона отримує від інших людей або із книг. Індиго добре відчувають, у той час як люди зовсім холодні у своїх відчуттях.  
 
Деякі діти від народження мають яскраво розвинуті індигові здібності, іншим властиві менш помітні особливості. Проте це не означає, що вони не можуть стати Індиго. Тому не варто говорити, що це Індиго – вибрані, а це Індиго – баласт. Навпаки, проблему Нових дітей порушують саме тому, щоб говорити, що кожна дитина неповторна, індивідуальна, кожна має таланти і свою місію.  
 
Проте один із Дітей Індиго каже, що справжніх, яскраво виражених Індиго, які б володіли повнотою цих якостей, насправді дуже мало. Власне більшість дітей, можливо, є лише дітьми перенасиченого інформацією суспільства.  
 
Індиго (синьо-фіолетовий або синій) – це колір їхньої аури. Наша аура має багато кольорів. Вона нагадує собою, як кажуть, букет квітів, який переливається різними барвами залежно від нашого настрою. Колір індиго – це колір творчості, духовності, поєднання суперечностей. До речі, саме Індиго можуть стати і насильниками, злочинцями. 
 
Мовою цифр 
 
Маємо американські дані, де вказується, що зараз у молодших класах близько 90% Індиго, а діти 2000 року народження – вже всі Діти нової свідомості. Вони, можливо, і проводили таке анкетування, опитування батьків, вчителів і на підставі цього склали ці дані. Я ж проводила опитування серед педагогів різних категорій. І більшість визнає, що в нас є Діти Індиго в сім’ях, школах. Дехто каже, що таких дітей - 15%, 20%, 30%.

Діти-індиго-хто  вони?

Автор: uvita пишет 06 Фев 2010 в 10:50дп

Напевно більшість  батьків чули про таких дітей, але не кожен знає, хто вони. Одні стверджують, що діти-індиго можуть творити  дива – як, наприклад, викликати  дощ або зупиняти бурю, інші –  що це особливі, обдаровані діти, а треті  впевнені, що таких дітей більшість  і практично кожен люблячий батько може знайти у своїй дитині риси, властиві дітям-індиго. І що цікаво – усі вони мають рацію.

Звідки це визначення? 
Першовідкривачем явища «індиго» можна вважати Ненсі Енн Тепп. Ця ясновидиця, яка співпрацювала з багатьма психотерапевтами, займалася дослідженнями і викладала в Державному університеті в Сан-Дієго і США, бачить ауру людини і розрізняє її за кольорами. Виявилося, що колір індиго (темно-синій), раніше практично не спостерігається в аурі людини, тепер зустрічається у дітей дуже часто. Ще в 1982 році Ненсі Енн Тепп написала книгу «Як колір допомагає краще зрозуміти твоє життя», в якій визначила моделі поведінки «нових» дітей.

Протягом 20 років  Ненсі спостерігала групу дітей-індиго, почавши своє дослідження, коли їм було по 5-7 років. Ці малюки були абсолютно  особливими – якщо у звичайних  дітей ясновидиця могла побачити їхні життєві програми, то у цих  – ні. У них її просто поки ще не було. І як показав подальший хід  дослідження, так виглядали справи ще протягом восьми років. Зате у віці 25-27 років з цими молодими людьми відбулися великі зміни – їм стала  зрозумілою мета їхнього життя. Ті з  них, хто був молодший, почали розуміти, що вони роблять в цьому житті, а ті, хто був старше повністю придбали впевненість в тому, що повинні і хочуть робити надалі.

Головне, що відомо про «нових» дітей – це те, що вони мають більш високим рівнем свідомості, але це не означає, що всі  індиго в майбутньому стануть  священиками чи філософами. Ці діти – доказ еволюції людської свідомості і його розширення «за рамки» попередніх поколінь. Їх можна назвати творцями нового світу і самою великою  надією на краще майбутнє нашої планети.

Але не думайте, що вони – якісь інопланетяни не створені для життя у звичайній родині. Діти-індиго зацікавлені у встановленні миру в своєму будинку та між батьками. Вони піклуються про це набагато більше, ніж можна було б від них  чекати, і виявляють мудрість, від  якої часом просто  вражений.

Деяких з цих  дітей видно вже з народження, такий у них свідомий, мудрий погляд. Але, можливо, в момент народження своєї  дитини-індиго ми ще не були готові до того, щоб розпізнати це. Тоді, може, варто зараз придивитися уважніше до свого малюка, школяра, підлітка?

Відомості про дітей-індиго дуже різнопланові. Ці діти можуть бути дуже чарівними, товариськими, яскравими, поряд з ними люди відчувають себе добре. Індіго завжди відчувають, хто  потребує допомоги і підтримки і  непомітно для оточуючих можуть допомогти хворому одужати від  хвороби. А можуть бути і зовсім нестерпними  – не встигнете ви прибрати розбиту  порцелянову статуетку (на їх погляд – це безглузда іграшка), як вони вже засипали кави і цукор прямо  в електрочайник, встигли закрити  хитромудрий футляр для окулярів і закинути його під шафу. Тому не відмахується від своїх чад, що розповідають вам якусь неймовірну історію, не кричіть на них за погром в дитячій. Запасіться терпінням і дайте їм можливість проявити себе.

Як їх впізнати? 
На думку багатьох дослідників, зараз 90% дітей молодше 10-12 років належать до групи Індіго! Раніше такий феномен не залучав загальної уваги, тому що вважався дуже дивним для сучасної психології, але тепер про нього все більше говорять і вивчають, тому наведемо найзагальніші моделі поведінки, характерні для таких дітей. Вони:

* Не сумніваються  у своїй значимості (у зв’язку  з цим часто поводяться зарозуміло), іноді повідомляють батькам «хто  вони є»; 
* Не мають абсолютних авторитетів; 
* Не вважають за потрібне пояснювати свої вчинки і визнають тільки свободу вибору; 
* Взагалі не роблять деяких речей, наприклад, не виносять стояння в черзі; 
* Губляться, коли пригнічують їх творчу думку, намагаючись «втиснути» в консервативні рамки; 
* Часто бачать свій (найкращий) спосіб зробити щось, але їх далеко не завжди розуміють, думають, що це порушення правил, небажання жити «як належить»; 
* Якщо їм в руки рано «попався» комп’ютер, в 3-4 роки вони розуміють його так, як не можуть і інші дорослі у 60 років (така рання комп’ютеризація часто призводить до того, що індиго душевно стають холодніше – у вчинках керуючись більше головою , ніж серцем); 
* Іноді здаються некомунікабельними, особливо якщо поруч немає їм подібних, можуть замикатися в собі, відчуваючи, що їх ніхто не розуміє; 
* Не реагують на зауваження, звинувачення в порушенні дисципліни; 
* Не соромляться, даючи зрозуміти, в чому відчувають потребу; 
* Часто це діти, яким поставлений діагноз: дефіцит уваги, гіперактивність, пов’язана з дефіцитом уваги.

Політик, інженер, художник? 
Діти-індиго поділяються на чотири типи, у кожного з яких є своя життєва програма: гуманісти, концептуалісти, художники і живуть у всіх вимірах.

Гуманісти-майбутні лікарі, юристи, вчителі, бізнесмени і  політики. Можуть дуже дружньо розмовляти з ким завгодно і скільки завгодно. Мають стійкі переконання. У дитинстві  не розуміють, як можна грати тільки з однією іграшкою, тому вивертають з тумбочок все, що в них є. Вони розсіяні – вам доведеться кілька разів нагадувати такій дитині, наприклад, прибрати кімнату, але при першій же нагоді він все одно забуде про  збирання.

Концептуалісти  – майбутні інженери, дизайнери, архітектори, пілоти і військові. Вони хочуть управляти, і найчастіше першими об’єктами  їх управління стають батьки: мами –  для хлопчиків, тато – для дівчаток. Причому якщо дитина-індиго позбавляється  «свого» батька, це створює велику проблему в його житті. Вони мають  схильність до поганих звичок, особливо наркотиків у підлітковому віці. Тому батькам треба уважно спостерігати за їх поведінкою.