Діти індиго

Вступ

  Однією з причин кризи сучасної освіти є поява у нашому житті дітей, поведінка яких докорінним чином відрізняється від стандартизованої, прийнятої у педагогіці типової поведінки дитини-дошкільника чи першокласника. Проблема взаємостосунків дитини і таких соціальних інституцій, як дошкільний навчальний заклад чи початкова школа, є настільки важливою, що вирішення її може стати наріжним каменем у побудові нової системи освіти. Проте для цього необхідно з’ясувати, які особистісні риси характеризують сучасних дітей і на яких засадах має будуватись навчальна взаємодія дорослого з малюком. 
      Діти індиго — це люди, які від народження мають особливі здібності, наприклад, можуть бачити енергетичне поле людини, так звану ауру, володіють даром передбачення, їм дуже легко даються іноземні мови, вони надзвичайно талановиті — співають, малюють, пишуть вірші, танцюють, підбирають мелодії на музичних інструментах та багато всього іншого. Більше того, люди, які вірять у те, що діти індиго справді існують, а не є новітнім міфом сучасного світу, кажуть, що в деяких з цих дітей змінено генний код. При цьому діти зі зміненим кодом мають імунітет проти раку, СНІДу та інших важких та практично невиліковних на сьогодні хвороб.      Мрія кожного батька чи матері мати талановиту, чутливу та надзвичайно розумну дитину. І особливо приємно, якщо син чи дочка має імунітет проти найстрашніших хвороб сучасності. Молоді батьки зараз можуть сподiватися, що в них народиться саме така надзвичайна дитина. Адже дослідники проблеми дітей індиго кажуть, що такі люди почали «приходити в цей світ» ще у 70-х роках ХХ століття, а зараз серед новонароджених близько 90 відсотків малюків мають паранормальні здібності. Важливо лише ці здібності побачити та не «ламати дитину через коліно», даючи непотрібні їй знання.     

    Психологічному аспекту виховання дітей було присвячено прес-конференцію, що відбулася минулого тижня в інформагентстві УНІАН. Утім розмова між представниками Київського просвітницько-миротворчого центру та журналістами звелася до з'ясовування, чи справді діти індиго існують, чи це лише вигадка сучасного світу. Були припущення, що особлива психологічна чутливість дітей пов'язана з сьогоднішнім перенасиченням світу інформацією. Так діти змалечку чують радіо, бачать передачі по телевізору, а у деяких сім'ях iз малих років мають доступ до комп'ютера та інтернету. Відомо, що мозок дитини особливо чутливий до інформації. У однорічних канал сприйняття світу цілком відкритий, трирічні дуже здібні до вивчення мов, малювання, співів, танців. А з часом можливість сприйняття зменшується. І вже дорослі використовують переважно ті знання про світ, які отримали в дитинстві. Відомо також, що ми використовуємо свій мозок на мізерний вiдсоток від його можливостей, даних людству від природи чи від Бога. Отже, були припущення, що діти індиго — це звичайні діти, з якими просто більше «займалися» дорослі. Були й припущення, що особливі здібності дітей пов'язанi з погіршенням екології на планеті.                               Уперше помітили те, що сучасні діти є іншими і що їх несхожість на своїх батьків не можна звести лише до відмінностей між поколіннями, прихильники ненаукового способу мислення (тобто зараз ці методи не вважаються науковими), так звані езотерики. Індиго — це колір, який використала у своїй книзі «Розуміти життя через колір» Ненсі Ен Тейп для позначення цього явища. Вона сказала, що бачить сучасних дітей через цей рідкісний у природі колір. І з того часу дітей з надзвичайними вміннями почали звати дітьми індиго.

адіацією.

      Тим часом езотерики стверджують,  що діти індиго — це представники  наступної раси земних людей,  ті, яким будуть дані більші  можливості, порівняно з попередньою  расою. Вони народжуються не  в найбільш благополучних сім'ях, навіть частіше в тих батьків,  яким буде потрібна допомога  їхньої дитини. І допомога ця  полягатиме в тому, щоб дати  нові знання про світ старшим  людям, які живуть в системі  обмежень, правил та чітких уявлень  про те, «що є добре, а що  погано». Знання цих дітей,  на думку езотериків, пов'язані  з так званими «знаннями душі»,  більше того, вони вірять, що ці  діти — це втілені в земнi істоти янголи, які прийшли в  цей світ для того, щоб врятувати  його, відвернути від передбачуваного  містиками апокаліпсису. Проте якщо  їм постійно «обрубувати крила», якщо все світло, яке ці діти  несуть у світ, буде світові  непотрібним, якщо їх зустрічатимуть  лише глум, недовіра, підкреслена  демонстрація силових методів  (це стосується як батьків,  так і вулиці), то ці діти  боляче переживатимуть втрату  своєї індивідуальності. Дехто може  дійти до самогубства, дехто  погодиться зі своєю участю  бути «сірою конячкою», інші  — стануть активними поборниками  правил, небезпечними анархістами  та борцями із системою...     

 Стверджувати, що діти-посланці  справді існують, ми не будемо. Проте ті методи, про які говорять  прихильники версії дітей індиго, знайшли безумовне схвалення  у психологів усього світу.  А найпрогресивніші сучасники  — філософи, письменники, діячі  культури, деякі політики та громадські  діячі давно кажуть про те, що людство має стати добрішим  до інакомислячих, в тому числі  й до представників інших культур,  інакше ці непорозуміння і  далі виливатимуться в розгул  тероризму, а людство продовжуватиме  страждати на неврози, алкоголізм  та наркозалежність.     

 Отже, психологи пропонують  батькам більше слухати власну  дитину, розпитувати про її уявлення  про світ, навіть якщо дитинка  ще зовсім маленька — тим  несподіванішими і цікавішими  можуть виявитися її відповіді.  Обов'язково треба розвивати здібності  дитини, адже існує теорія, згідно  з якою кожен від народження  має прекрасні здібності —  і до малювання, і до мов,  і до музики, лише не в усіх  ці здібності розвинули. У більшості  вони так і залишилися у  зародковому стані. А той, кому  пощастило розвинути хоча б  частину, став відомим та успішним.      

 Хотілося б, щоб  більшість діток виховували так,  начебто вони справді є втіленням  янголів та майбутніми геніями.  Впевнена, що батькам будь-якої  дитини є що відкривати в  ній. Цікаво, що езотерики стверджують:  діти індиго не обов'язково  є лідерами. Ці діти люблять  свободу, а лідерство часто  передбачає підпорядкування авторитету. Саме тому для них є неприйнятним  ні бездумно слухатися інших,  ані підпорядковувати когось  собі. Їх сила — у співпраці,  творчому розвитку, взаємодопомозі. Як на мене, навіть якби таких  дітей не було, їх варто було  б вигадати. Хоча б заради того, щоб люди навчилися берегти  природу і пробачати собі подібних, щоб перестали думати категоріями  успіху та завоювання, щоб не  було, як співав колись Висоцький,  «насильства і безсилля». Тоді  світ і справді став би кращим.  

     Історія дітей-індиго

Наприкінці 80-х років минулого століття американські психологи Лі Керролл і Джен Тоубер, які вивчають дітей, що відстають у розвитку, наштовхнулися  на сенсаційне відкриття — частина  дітей, розвиток яких оцінюється системою освіти як низький, насправді виявляються  дуже талановитими і переважають  тих, кого система визначає як кращих. У 1982 році в Штатах наробила галасу книга езотерика Ненсі Енн  Тепп, яка стверджувала, що бачить нову групу людей з аурою кольору  індиго. Новий термін «діти-індиго», як символ нового покоління дітей, виник  саме з цієї книги. В інтерв’ю психологам Ненсі Тепп стверджувала, що 90% дітей  молодші 10 років належать до групи  «індиго». З огляду на, що слова ці відносяться до 1999 року, як мінімум 90% людей у віці до 16 років нині — це діти-індиго.

П’ять років тому в країнах  колишнього Союзу вперше з’явився російськомовний переклад книги  Лі Керролл «Діти-індиго». Головний редактор видавництва «Софія» Інна Старих називала ідею її публікації ризикованою, оскільки на пострадянському просторі не було не тільки сексу, але й дітей із паранормальними здібностями. Два роки книга була незатребуваною, але тут з’явилася перша стаття в московській пресі... З того моменту випустили цілу серію книг про дітей-індиго.

Нині феномен цих дітей  у Росії вивчають на державному рівні. Ще б пак, адже у відсотковому співвідношенні вони нині становлять більшість наших  школярів і досить велику частину  студентства. В Україні про них  заговорили чотири роки тому, коли на незвичних  дітей звернула увагу міжнародна організація «Квітка життя», яку  в нас представляє Київський  просвітницько-миротворчий центр. Проте  масово цим явищем у нас поки не займаються, чого не скажеш про розвинуті  країни. До речі, першими на здібності  дітей-індиго звернули увагу китайці. У 1985 році уряд КНР запросив групу  найкращих психологів США розібратися, що саме відбувається з деякими дітьми. Після оприлюднення результатів  дослідження уряд Китаю більше американських  вчених до таких дітей не допускав. Як виявилося, їх почали забирати в  закриті елітні школи, де виховується  майбутнє керівництво компартії, уряду, армії, розвідки. Такі ж школи є  нині й у США, і в Ізраїлі. А  у Франції дітей, які мають IQ вище 160, заносять у спеціальний реєстр як національне надбання. У випадку, якщо після школи така дитина збирається продовжити навчання, їй оплачують  навчання в будь-якому університеті світу з умовою, що вона повернеться  на батьківщину і відпрацює 5 років.

Десять ознак  індиго

Із загальної кількості  відмінних рис дітей нової  формації фахівці, які працюють над  темою, виділяють такі — вони не за віком мудро міркують, швидко знаходять спільну мову з технікою, легко встановлюють контакт із тваринами. Крім того, свідомо усамітнюються, ніби занурюючись у себе. У них висока самооцінка, самостійність у судженнях. Діти-індиго не терплять фальші, вимагають  щирості. Рішення приймають інтуїтивно. Володіють екстрасенсорними здібностями. Вони довіряють тільки аргументованим висловлюванням. Намагаються проявити свої численні таланти. Через «несхожість» на своїх однолітків індиго часто  вважають дітьми з психічними відхиленнями, згадуючи про аутизм. До речі, у корпорації МюгозоН існує цілий відділ молодих  програмістів, яких вважають аутистами. Він, між іншим, найуспішніший.

В обговоренні психічних  особливостей дітей-індиго також часто  випливають терміни «гіперактивність»  і «дефіцит уваги». Вчені виділяють  такі критерії, за якими батьки і  педагоги можуть виявити наявність  цих особливостей у своїх дітей. Симптоми повинні зберігатися, щонайменше, 6 місяців.

Дефіцит уваги. Дитина часто не здатна приділити увагу деталям або через недбайливість допускає помилки в шкільних завданнях. Часто відчуває труднощі зі збереженням уваги при виконанні завдань або в грі, не слухає, коли звертаються безпосередньо до неї. Не здатна встежити за поясненнями або завершити шкільні завдання, повсякденну роботу. Уникає участі у виконанні завдань, які вимагають тривалих розумових зусиль. Губить предмети, необхідні для виконання завдань або ігрової діяльності (наприклад, іграшки, домашні завдання, олівці, книги або інструменти). Легко відволікається сторонніми зовнішніми стимулами, часто неуважний.

Гіперактивність. Дитина робить судомні рухи руками або ногами, крутиться на місці. Трапляється, що залишає своє місце в класі або за інших ситуацій, в яких необхідно перебувати сидячому положенні. Бігає туди-сюди або постійно на що-небудь залазить тоді, коли така поведінка неприпустима. Перебуває в постійному русі або поводиться як заведена, занадто багато розмовляє. Може дати відповідь раніше, ніж було повністю задано запитання. Відчуває труднощі з очікуванням своєї черги. Може переривати інших або втручається в їхні дії (наприклад, у розмови або ігри).

Проаналізувавши поведінку  своєї дитини, батьки можуть побачити в ній не «нестерпного» і «несамовитого», а майбутнього генія. Проте з  невизнаного генія може вирости  й руйнівник суспільних устоїв. Така «некомфортність» для навколишніх  і змушує уряди багатьох країн  займатися проблемою індиго і  навіть перебудовувати систему освіти. Але крім вищевказаних «мінусів», маленькі «індижата» можуть стати і великою  радістю для тих батьків і  педагогів, які щиро готові їх слухати. Тільки подумайте, з кінця минулого століття в нас народжуються діти, які буквально з першої секунди  свідомо дивляться на світ, а їхній  погляд більше не затягнутий туманною завісою. Ми стали свідками еволюції людства. Чи вистачить у нас мужності зізнатися собі в цьому?

Індигоеволюція: погляд вчених

Професор-генетик В’ячеслав  Коновалов вивчає генетичні аномалії, які існують у природі. Чорнобильська  катастрофа стала природним полігоном, який дозволив йому почати дослідження  впливу радіації на живі організми. У  дослідженнях професора Коновалова багато уваги виділено аномаліям, з  якими народжуються наші діти. Він  впевнений, якщо раніше ці аномалії мали скоріше зовнішній характер, то тепер  вони пішли «всередину». І торкнулися, у тому числі, й психологічних  особливостей.

Вчений вважає, що нині керівництво  держави, крім порожніх балачок, не здатне що-небудь зробити.

Небезпека змін на генетичному  рівні буде увесь час зростати. До того ж МАГАТЕ і колишній Радянський Союз занижували дозу радіації, яку  одержали люди, у сотні разів. Але  одна надія в експерта все-таки є  — діти-індиго, тобто дуже талановиті, особливі діти. За його розрахунками, нині в Україні живе близько трьох  тисяч таких дітей. І в них  є шанс очолити країну. Чому? Тому що вони, які у дитинстві приносили  батькам і вчителям стільки занепокоєння, в юності починають дуже інтенсивно розвиватися, особливо, якщо знаходять своє покликання. Кандидат психологічних наук, росіянин Володимир Пугач стверджує, що зміни вже почалися. Зараз увесь середній менеджмент у бізнесі — в основному, у віці 22-29 років. «Стариків» майже не залишилося — їх відсувають на периферію. Індиго беруть на роботу і просувають тому, що вони краще працюють, причому незалежно від освіти. Чому це відбувається?

Справа в тому, що вони — це «амбідекстри», «дворукі». Тобто  в них працюють обидві півкулі  мозку. Якщо звичайні люди діляться на правопівкульних і лівопівкульних (коли більш активна права півкуля, лідирує інтуїція, коли ліва — логіка), то «амбідекстри» використовують відразу  обидві півкулі — у них одночасно  і чудова інтуїція, і чудова логіка. З тих, кому нині 50 років, таких «амбідекстрів» один на десять тисяч, кому 30-40 років  — один на тисячу. Серед тих, хто  закінчив або закінчує школу, таких  уже більше — близько 12%. У 7-8-х  класах їх вже в середньому 25%. У 5-6-х  — 30-40%. У 3-4-х — уже 50-60%. А в 1-2-х  класах — усі 90%.

Володимир Пугач вважає, що і нинішній президент Росії  Путін — «амбідекстр». Можливо, саме тому в Росії дітьми-індиго займаються по-справжньому. Але взагалі в  системі освіти, яка погрузла в  корупції і де не діти, а гроші  вирішують усе, говорити про те, що наявність вищої освіти в нашої  дитини визначає її майбутнє — виходить, лукавити. Тому навряд чи нинішні школи  й вищі навчальні заклади будуть пристосовуватися під «нових» дітей. А ось у світі усе відбувається по-іншому. Як уже говорилося, у США  й інших розвинених країнах відбулися  масові звільнення вчителів. Їм підвищували  зарплатню, але вони все одно звільнялися. Тоді суспільство усвідомило, що час  реформувати систему освіти. Як правило, у школах програми спрощувалися, а  у вузах — навпаки. Пам’ятається, ми навіть знущалися з американських  дітей, які вони «тупі». А вони були просто менше завантаженими, зважаючи на те, що дітям-індиго потрібно більше часу для адаптації до дорослого  і, на жаль, лицемірного світу. У нас  же поки усе роблять із точністю до навпаки: навантаження зростають, і  кількість дітей у класах —  теж.