Техніко-технологічна база і виробнича потужність підприємства

                                                                                                   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 2.10 .

Орієнтовний  розподіл електричних навантажень  по ВП «Шахта імені О. О. Скочинського» ДП ДВЕК  на період 2010 року.

Найменування промплощадки	Розрахункова потужність електричних споживачів, МВт
Головна промплощадка	28,8
Промплощадка ВПС-1	5,4
Промплощадка ВПС-2	38,8

 

Живлення існуючих підземних  споживачів здійснюється від центральних  підземних підстанцій ВПС №2.

Від ЦПП 1 живляться три розподільчі пункти високої напруги,  від ЦПП 2 – два, від ЦПП 3 – три, від ЦПП ВПС №2 – чотири.

Шахтні підземні споживачі  на ділянках отримують живлення від  підземних пересувних підстанцій.

 

 

2.3. Розрахунок виробничої потужності шахти

 

 

Обгрунтуємо виробничу  потужність шахти. При цьому будемо спиратись на досвід роботи підприємства й фактичні значення видобутку, що були ним забезпечені. Розрахуємо виробничу потужність і строк служби шахти. Виходячи з величини промислових запасів і нормативних строків служби шахт встановимо річну виробничу  потужність шахти:

 млн.т 

Розрахуємо строк служби шахти:

             ,    (2.14)

    де  - промислові запаси шахтного поля, млн.т;

     млн.т;

     - річна виробнича потужність шахти, млн.т;

     - час на затухання робіт, рік;

     р.

                                          роки

Отже, виробнича потужність шахти становить 52 роки.

Проектна потужність шахти 12000000 тонн вугілля на рік буде забезпечуватися одночасною роботою  на шахті 7 очисних вибоїв, у тому числі двох резервно-діючих.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВУГІЛЬНОЇ  ПРОМИСЛОВОСТІ ДОНЕЦЬКОГО РЕГІОНУ

 

 

3.1. Проблеми  вугільної промисловості Донецького регіону

 

 

Вугільна промисловість  є однією з базових галузей  народного господарства, тому від  її ефективної діяльності залежить значний  обсяг роботи паливно-енергетичного  комплексу, металургійної промисловості, підприємств комунального господарства та ін. Але, існує достатня кількість факторів, які негативно впливають на стан вугільної промисловості протягом тривалого часу.

Вже протягом багатьох років залишається актуальним питання вибору концепції освоєння запасів кам'яного вугілля в Україні. Якщо проаналізувати результати структурної перебудови вугільної галузі, то можна констатувати, що реальні показники не відповідають стратегічним цілям, зазначеним у Концепції розвитку вугільної промисловості (від 7 липня 2005 р. № 236-р), а також завданням, які увійшли до Енергетичної стратегії України, затвердженої 15 березня 2006 р. (до 2030 p.). [2]

Таким чином, стан вугільної  промисловості регіонів країни можна визначити як кризовий.

Розглянемо основні проблеми вугільної промисловості.

1. Відсутність програми реконструкції галузі.

Перша проблема пов'язана  з тим, що дотепер немає цілісної й чіткої програми реконструкції галузі, а вживані заходи багато в чому непослідовні й суперечливі.

Розглянемо деякі статистичні показники шахт. Дані по Донецькій області свідчать, що при видобутку енергетичного вугілля збитки в галузі почалися у 1998 р. з рівня виробництва понад 9 млн. т. За 4 роки поріг збитковості знизився в 2 рази, до 4,5 млн. т. У 2004 р. державні підприємства з видобутку вугілля було ліквідовано й у Донецькій області створено дві вугільні компанії за напрямками — коксову й енергетичну. Чергова структурна перебудова вугільної промисловості не принесла позитивних результатів. У 2005 р. відбулася ліквідація цих компаній як зайвих ланок у системі управління. У структурі видобутку вугілля в області частка державних підприємств нині дорівнює 61 %, тобто зниження за 6 років становить 15 %, а сам видобуток за цей період зменшився на 30 %. Практично на державних підприємствах області немає помітних тенденцій виходу галузі із тривалої кризи.

2. Відсутність підготовки розробки нових горизонтів.

Другою істотною причиною падіння рівня видобутку на шахтах Мінвугленрому е недостатня увага до питань капітального будівництва, проведення виробок, а значить, підготовки нових горизонтів. На капітальне будівництво виділяються державні кошти (у 2002 р. — 310 млн. гри.; у 2005 — 553 мли. гри.), але шахти фактично не ростуть, тобто не збільшується обсяг робіт. У 2005 р. у Донецькій області пройдено всього 226 км виробок, а це в 3,5 рази менше від необхідного.

3. Нестабільність у реалізації вугільної продукції.

Третьою причиною нестабільності галузі залишається незбалансованість у реалізації вугільної продукції, неадекватність цін на вугілля, гірське устаткування, електроенергію. Відсутність оновлення технології в галузі.

З 2007 р. четвертою причиною падіння вуглевидобутку називають  і приведення у відповідність із правилами безпеки технологій видобутку вугілля на меоконавантажених лавах. Застосування сучасного устаткування без оновлення технології, без прив'язки до певних гірничо-геологічних умов конкретної шахти не дасть ефекту технічного переоснащення й безпеки. Тому важливо оновити наукові напрямки зі створення сучасних технологічних схем безпечного вуглевидобутку.

4. Тривалий процес закриття й реконструкції шахт.

Ще одна проблема функціонування вугільної галузі — закриття глибокозбиткових вугільних підприємств. Значно затягся в часі процес закриття й реструктуризації шахт. Закриття шахт у Донецькій області почалося в 1996 р. і триває дотепер. Його проектна вартість визначена в сумі понад 3,8 млрд. гри. З того часу уже витрачено 2,5 млрд. гри., або 60 %. але щодо жодної шахти роботи не виконані цілком, і жодна шахта не ліквідована як юридична особа. Якщо ситуацію не змінити кардинально, то найближчим часом обсяги видобутку вітчизняного енергетичного ресурсу впадуть ще в 1,5-2 рази. На сучасному етапі в Україні діють 160 шахт. За роки незалежності їх потужності знизились майже вдвічі, що стало основною причиною падіння видобутку зі 135 до 75 млн. т вугілля за рік. Недостатня державна підтримка капітального шахтного будівництва не дозволила своєчасно обновити та модернізувати шахтний фонд. Проблема полягає в тому, що сучасна структура шахтного фонду України є однією з найгірших серед інших вугледобувних країн. Відзначимо, що лише 70 шахт мають потужність понад 600 тис. т вугілля на рік, а інші 88 шахт - до 200 тис. т. Лише 27 шахт є сучасними підприємствами і мають вік менше за 30 років. За останні 20 років на Україні реконструкція здійснена лише на 9 шахтах. Також, головними чинниками, що вплинули на стан вугільної промисловості, є наступні [5]:

- відсутність механізму  реалізації державної та цільової  програми розвитку галузі;

- низька ефективність  управління на всіх рівнях;

- зношеність основних  фондів підприємств;

- складні гірничо-геологічні  умови;

- низький рівень механізації  гірничих робіт;

- недостатня чисельність  кваліфікованих робітників гірничих  професій.

Українська вугільна промисловість найбільше з усіх галузей постраждала під час ринкових перетворень. Аргументуючи закриття нерентабельних шахт практикою, яка існує в розвинених країнах, вищі органи влади не зважали на їх досвід щодо забезпечення соціальних гарантій працівникам, які втратили роботу. Отже, відсутність системного підходу до реалізації державної політики у вугільній промисловості є головною причиною її незадовільного стану. Намагання вирішити питання, пов’язані зі зменшенням обсягів видобутку вугілля, високою аварійністю, нерентабельністю державних підприємств, діяльністю „копанок”, низьким технологічним рівнем виробництва, без вирішення першочергових проблем, до яких відносяться відсутність ефективного власника, невідповідність динаміки цін на вугільну продукцію, а також відсутність необхідного обсягу інвестицій, до цього часу робили неможливим реформування галузі.

 

 

3.2. Концепція розвитку вугільної промисловості Донецького регіону

 

 

Основні проблеми вибору концепції розвитку вугільної промисловості  вже виявлені. Назвемо п'ять принципових положень [2]:

1. Визначення ситуації зі стратегією розвитку галузі.

2. Удосконалення структури управління вугільною промисловістю.

3. Приватне підприємництво в сфері вуглевидобутку.

4. Ліквідація гірничих підприємств і наслідків їхньої виробничої діяльності.

5. Глобалізація ринку вугілля й місце України в ньому процесі

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 3.1.

Концепція розвитку вугільної промисловості

 

В умовах загострення  світової енергетичної кризи та перспектив вичерпання природних запасів вуглеводнів, вугілля є основним стратегічним енергоносієм в Україні.

В останній час нові власники та інвестори значно покращили справу з комплексною механізацією гірничих робіт, підвищивши в цілому по галузі рівень видобутку вугілля комплексно механізованим способом до 94 %. Але стаціонарне гірничошахтне обладнання знаходиться у край важкому стані. Це шахтні стволи, підйомні установки, вентилятори головного провітрювання, насосні й компресорні установки, високовольтні розподільчі та трансформаторні станції тощо. Непоодинокі випадки, коли шахтам бракує 2-3 млн. грн. на нову технологію видобутку, хоча вони одержують устаткування вартістю 50-70 млн. грн. Таким чином, можна зробити висновки, що розвиток галузі неможливий без залучення значних інвестицій. Відзначимо, що цьому заважає відсутність ефективного менеджменту. Держава ще раз довела, що не може бути ефективним власником та доцільно керувати держпідприємствами. Адже для цього необхідні реальні ринкові реформи та застосовування приватизації як одного із системних заходів підвищення ефективності. Лише через ефективне керування власником можна залучити до управління і менеджерів, які будуть відповідним чином мотивовані до результативного співробітництва. В свою чергу, це може забезпечити залучення необхідних інвестицій та розвиток галузі. Необхідно звернути увагу, що роль держави при цьому не зменшується, а перерозподіляється. Тому що тільки держава може забезпечити дієвий контроль за дотриманням норм безпеки праці та екологічних норм, виконанням новим власником взятих на себе соціальних зобов’язань та ін. Крім того, держава повинна забезпечити необхідний податковий та інвестиційний клімат.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

 

Можливість розвитку вугільної промисловості Донецького регіону є, оскільки вона має значний потенціал збільшення обсягів видобутку вугілля і підвищення ефективності її функціонування. Для цього розроблено комплекс заходів, які включають: удосконалення нормативно-правового поля та системи управління галуззю, розбудову внутрішнього ринку вугілля, оптимізацію ціноутворення, реформування відносин власності та залучення недержавних інвестицій, розвиток шахтного фонду, технічної бази виробництва, відновлення людського потенціалу та ін.

На мою думку перспективи  розвитку вугільної галузі полягають  в наступному:

1) впровадженні жорсткого  державного нагляду за виконанням  програми розвитку галузі;

2) врегулюванні законодавчої  бази стосовно негативних явищ  діяльності регіонів;

3) забезпеченні тісного  зв'язку з органами місцевої  влади.

У випадку, якщо ключовим суб’єктом господарювання вугільної галузі стане держава, відкриються такі перспективи:

1) відновиться практика  державного замовлення на видобуток  і постачання вугільної продукції  та обладнання для видобувних  підприємств;

2) ліквідуються посередники  і створені ними цінові диспропорції;

3) поліпшиться ситуація  у боротьбі з тіньовими відносинами  у вугільній галузі.

Держава негайно повинна  приділити максимум уваги вугільній, металургійній та паливно-енергетичній галузям одночасно та сукупно. Вирішуючи  проблеми в комплексі є можливість досягти позитивних наслідків для промисловості.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

1. ВП «Шахта імені О. О. Скочинського» ДП ДВЕК [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.duek.dn.ua/skoc/.

2.Булава Ю.І., Бачурін Л.Л. Переробка і якість вугілля: Навчальний посібник. – Красноармійськ: КІІ ДонНТУ, 2010. – 111 с.

3. Бондар І.М., Харін П.С. Підприємства гірничої промисловості. – К.:Луганськ,: “Новий світ”, 2009. – 298 с.

4.Лобанов Н.Я. Организация, планирование и управление производством в горной промышленности  Уч.- М.: «Недра», 2003 – 465 с.

5.Моссаковский Я.В. - Экономика горной промышленности: М.: МГГУ, 2009 - 525 с.

6.Петрович Й.М., Захарчин Г.М., Буняк С.О. Організація виробництва: Практикум. – Київ: Центр навчальної літератури, 2009. – 336с.

7.Методичні вказівки до самостійного вивчення дисципліни "Економіка гірничого підприємства" Уклад. О.О.Школяренко, – Красноармійськ, 2009.-  60  с.