Стратегія прибутковості підприємства

Зміст

 

 

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАТЕГІЇ ПРИБУТКОВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА 6

1.1. Сутність, мета та завдання  стратегії  прибутковості 6

1.2. Методи та підходи щодо формування стратегії прибутковості 8

1.3. Класифікація стратегій прибутковості підприємства 17

РОЗДІЛ 2. СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРИБУТКОВОСТІ НА ПІДПРИЄМСТВІ ЗАТ «ШВЕЙНА ФАБРИКА «ЮНІСТЬ» 19

2.1. Загальна характеристика підприємства 19

2.2. Аналіз та оцінка зовнішнього середовища ЗАТ «Швейна фабрика «Юність» 22

2.3. Аналіз та оцінка внутрішнього середовища  ЗАТ «Швейна фабрика «Юність» 25

2.4. Аналіз прибутковості ЗАТ «Швейна фабрика «Юність» 26

РОЗДІЛ 3.  РОЗРОБКА ЗАХОДІВ ЩОДО ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ ПРИБУТКОВОСТІ ДЛЯ ЗАТ «Швейна фабрика «Юність» 29

3.1. Виявлення резервів, формування та оцінка альтернатив 29

3.2. Моделювання прогнозу та визначення економічної ефективності від обраної     стратегії 31

3.3. Вплив заходів стратегії на основні економічні показники діяльності підприємства 36

ВИСНОВКИ 39

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТРАТУРИ 44

ДОДАТКИ 51

 

ВСТУП

 

Актуальність теми курсової роботи обумовлена тим, що прибуток є найважливішим показником роботи підприємства, а збільшення прибутковості – першочергова мета його діяльності. Прибуток не тільки синтезує всі сторони діяльності підприємства, а і наочно відображає ефективність його діяльності: зміну доходів, величину витрат, рівень використання ресурсів у процесі виробничої діяльності

Прибуток - це грошове вираження  основної частини накопичень, створюваних  підприємствами будь-якої форми власності. Як економічна категорія він характеризує фінансовий результат підприємницької  діяльності. Прибуток є показником, що найбільше повно відбиває ефективність виробництва, обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Разом з тим  прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва  при будь-якій формі власності.

Прибуток - один з основних фінансових показників плану й оцінки господарської  діяльності підприємств. За рахунок  прибутку здійснюється фінансування заходів  щодо науково-технічного і соціально-економічного розвитку підприємств, збільшення фонду  преміювання праці працівників. Він є не тільки джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємства, але здобуває усе більшого значення у формуванні бюджетних ресурсів, позабюджетних і благодійних  фондів регіонів і країни в цілому.

Багатоаспектне значення прибутку підсилюється з переходом економіки  держави на основи ринкового господарства. Справа в тім, що підприємство будь-якої форми власності, одержавши фінансову  самостійність і незалежність, вправі вирішувати на які цілі й у яких розмірах спрямовувати прибуток, що залишився  після сплати податків у бюджет і  інші обов'язкові платежі і відрахувань.

В умовах ринкових відносин підприємство повинне прагнути до одержання максимального  прибутку, тобто  до такого його рівня, що дозволяв би підприємству не тільки міцно утримувати позиції збуту  на ринку своєї продукції, але  і забезпечувати динамічний розвиток його виробництва в умовах конкуренції. Це обумовлює стратегію збільшення прибутковості.

Тому кожне підприємство, перш ніж  почати виробництво продукції, визначає який доход, який прибуток воно зможе  одержати. Звідси стає зрозумілим, що прибуток є основною метою підприємницької  діяльності, її кінцевим результатом.

Важливою задачею кожного господарюючого суб'єкта - одержати більше прибутку при  найменших витратах шляхом дотримання строгого режиму економії у витраті  засобів і найбільш ефективного  їхнього використання.

Прибуток як результуючий показник господарської діяльності підприємства залежить від ціни продукції і  витрат на її виробництво. Тому прибуток найтіснішим чином пов'язаний з  невизначеністю майбутніх економічних  явищ, які не можна пророчити з  вірогідністю, а тільки з тим або  іншим ступенем імовірності.

Основне джерело грошових нагромаджень підприємства - виторг від реалізації продукції, а саме та її частина, що залишається за винятком на виробництво  і реалізацію цієї продукції.

Ведуче значення прибутку як фінансового  показника підприємницької діяльності разом з тим не означає його унікальності. Аналіз стимулюючої ролі прибутку показує, що в окремих господарюючих  суб'єктів, переважає прагнення витягти  високий прибуток з метою збільшення доходів власника на шкоду виробничому  і соціальному розвитку колективу.

Більш того виявлені факти одержання "незаробленого" прибутку, тобто  такого, що утворюється не в результаті ефективної господарської діяльності, а шляхом зміни, наприклад, структури  продукції, що випускається, аж ніяк не в інтересах споживачів. Замість  виробництва низькорентабельної продукції, що має великий попит, підприємства збільшують виробництво більш вигідної для них і більш дорогої високорентабельної продукції. У ряді випадків зростання прибутку обумовлене необґрунтованим підвищенням цін на продукцію.

Прагнення будь-якими шляхами дістати  високий прибуток з метою збільшення фонду оплати праці приводить  до росту обсягу грошової маси в  звертанні, не забезпеченої товарними  ресурсами. Звідси - подальший ріст цін, інфляція, а отже, емісія грошей.

Таким чином, абсолютне збільшення прибутку підприємства не завжди об'єктивно  відбиває підвищення ефективності виробництва  в результаті трудових досягнень  колективу.

Вибір стратегії прибутковості  повинен бути обумовлений місією підприємства, його цілями, задачами, можливостями та потенціалом.

Метою роботи є розгляд аспектів формування стратегії підвищення прибутковості, аналіз основних джерел резервів зростання прибутку на ЗАТ «Швейна фабрика «Юність», вибір найоптимальнішої стратегії прибутковості.

Об'єктом дослідження є прибутковість  діяльності підприємства.

Предметом дослідження – стратегія  збільшення прибутку підприємства, аналіз джерел його утворення і вибір  шляхів підвищення.

Теоретичною і методологічною основою  роботи стали законодавчі документи  України, роботи закордонних і українських  фахівців з управління прибутком, стратегії  прибутковості, фінансовому аналізу  і менеджменту. У процесі роботи застосована методологія системного аналізу, у тому числі методи абстрактного моделювання (аналітичні, програмні, логічні), використані економіко-статистичні  й економіко-математичні методи, зокрема методи прогнозування прибутку.

Інформаційною базою є роботи вітчизняних  і закордонних авторів з питань фінансового та стратегічного менеджменту, законодавчі акти державних органів  управління, матеріали статистичної і бухгалтерської звітності ЗАТ «Швейна фабрика «Юність».

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАТЕГІЇ ПРИБУТКОВОСТІ  ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Сутність, мета та  завдання  стратегії  прибутковості

 

Ріст  і розвиток підприємства (фірми) тісно  зв'язані з виробленням і реалізацією  стратегії і тактики керування  процесом формування, збільшення і  розподілу прибутку.

Зростанню прибутку підприємства сприяє маніпулювання  трьома перемінними, що визначають його рентабельність: 1) прискоренням товарооборотністі; 2) зменшенням маси витрат; 3) збільшенням  норми прибутку шляхом підвищення цін.

Це найосновніші змінні. Разом з тим фірми, що успішно  функціонують на західному ринку, вважають, що довгострокова прибутковість  компаній (фірм) залежить від значно більшого числа факторів (більш 30), що характеризують стан конкурентної ситуації, ситуації на ринку виробника, ринкової ситуації. І тому важливо в процесі  розробки стратегічного плану керування  прибутком не випустити з уваги  і ряд інших важливих факторів (капіталомісткість, відносна якість продукції (торговельних послуг), відносну частку підприємства (компанії) на ринку, продуктивність праці).

Між цілями розвитку підприємства і факторами, їх визначальними, існує тісний зв'язок.

Якщо  метою є забезпечення потреби  в накопиченнях на виробничий розвиток, тоді найважливішими факторами виступають структура реалізації товарів і  послуг, рівень торговельних надбавок, ціни реалізації, обсяг, структура й  ефективність використання ресурсного потенціалу, розмір прибутку. Якщо ціль - забезпечення стійкого положення  підприємства (фірми), то вона досягається  на основі забезпечення стійких відносин з постачальниками, банками й іншими контрагентами (кількість проданих товарів, ціна одиниці) і достатнього розміру прибутку [9].

Якщо  метою є задоволення інтересів  власника майна, найважливішими факторами, що забезпечують це досягнення, стають обсяг власних і притягнутих  оборотних коштів і ефективність їхнього використання, розмір прибутку.

Якщо  підприємства як першочергову мету визначають забезпечення соціального споживання і соціального розвитку колективу, то основними факторами, що повинні  бути використані для її досягнення, виступають витрати звертання, чисельність  і склад використовуваних трудових ресурсів, міри державного регулювання (норми і нормативи відрахувань  у різні фонди соціального  захисту населення і т.п., мінімальна заробітна плата, мінімальний прожитковий  рівень і т.п. ), розмір прибутку.

Усі вищезгадані  цілі і фактори самі знаходяться  в тісному взаємозв'язку і взаємозумовленості.

В економічній  реальності прибуток у більшості  випадків одночасно є отриманим, заробленим і допущеним.

Важливо, щоб усі заходи, проведені підприємством  по зростанню прибутку (при використанні всіх можливостей), сприяли досягненню найважливіших цілей розвитку підприємства (фірми) .

Головною  метою компанії є одержання стійкого високого доходу на вкладений капітал. Щоб прибутковість вкладень була вище, ніж у конкурентів, конкурентна  перевага над ними повинна бути стійкою; іншими словами, якість наданих споживачам товарів і послуг повинна бути вище. Щоб прибутковість стала  стійкою, потрібно вкладати в розвиток виробничих можливостей, що забезпечують збереження конкурентної переваги на майбутнє. Стратегія, таким чином, залежить від визначення конкурентної переваги, від розвитку ресурсів і виробничих можливостей, що забезпечують стійку перевагу в цьому мінливому світі [9].

Стратегія, по суті, - це визначення того, як компанія бере участь у конкуренції. Стратегія  створює галузеві позиції компанії і забезпечує внутрішню погодженість її політики, націленої на досягнення цих позицій. Стратегія - це не детальний  план, що описує, що саме буде робити компанія. Стратегія визначає напрямок розвитку і фіксує те, чого саме компанія не буде робити [8, с. 81].

На практиці використовують різні підходи до розвитку стратегії, такі як схеми аналізу галузевої прибутковості, конкурентне позиціонування, виявлення базових виробничих можливостей, ресурсів, стратегічних намірів і розробка сценаріїв майбутнього розвитку.

1.2. Методи та підходи  щодо формування стратегії прибутковості

 

Кожний  підхід до стратегічного управління, що використовується у світовій практиці, має особливості у змісті та структурі  окремих етапів і підсистем, у  переліку та послідовності дій у  процесі аналізу, але базується  на двох основних посиланнях — аналізі  ситуації в зовнішньому і внутрішньому середовищі підприємства. Стратегічне  управління базується на вивченні відносин, які можна охарактеризувати за допомогою  системи «середовище — підприємство». Більшість серед існуючих сьогодні концепцій управління поділяє підхід до підприємства як до відкритої системи, що постійно взаємодіє з окремими елементами зовнішнього середовища: іншими підприємствами, банками, організаціями, що належать до соціально-політичних та економічних інституцій держави, місцевих органів і т.п., і дає змогу  йому підтримувати більш-менш стійке становище, виживати в умовах, що постійно змінюються.

Завершений  процес розвитку стратегії включає  творче використання декількох прийомів аналізу. Дані представлені сім етапів процесу, що покривають критично важливі  питання розвитку стратегії:

1. Галузевий аналіз - прибутковість сьогодні і завтра.

2. Позиціонування - джерело конкурентної переваги.

3. Аналіз минулої діяльності конкурентів і прогноз на майбутнє.

4. Аналіз положення компанії - оцінка її відносної сили і стійкості.

5. Аналіз можливостей - огляд нових груп споживачів і напрямків розвитку.

6. Оцінка майбутніх можливостей.

7. Вибір стратегії - позиціонування, відсікання варіантів, узгодження обраних напрямків.

1-й етап. Галузевий аналіз - прибутковість  сьогодні і завтра.

Одне  з основних прозрінь конкурентної стратегії  полягає в тім, що в різних галузях  середня прибутковість неоднакова.

При аналізі  галузевої прибутковості (або привабливості) можна враховувати наступні фактори:

1) вплив покупців,

2) вплив постачальників,

3) конкуренція,

4) можливість звертання споживачів до субститутів (замінникам),

5) небезпека появи нових конкурентів.

Оцінюючи  силу кожного з п'яти факторів, можна зрозуміти структуру середнеьогалузевої прибутковості і прогнозувати її зміни.

2-й етап. Позиціонуовання - джерело конкурентної переваги.

Аналіз  позиціонування повинний відповісти на запитання, чому прибутковість деяких компаній вище, ніж у середньому по галузі. Більш висока прибутковість  припускає, що компанія володіє стійкою  конкурентною перевагою і вкладає  кошти в розвиток виробничих можливостей, що дозволять їй зберегти цю перевагу в майбутньому.

У своїй  основі конкурентна перевага має  джерелом підвищену цінність продукції  або послуг для споживачів. У даному контексті цінність - це те, що керує  діями споживача (покупця). Більш  висока цінність товару виявляється або в більш дешевій ціні виробів стандартної якості, або у великих - з погляду  споживача - достоїнствах товару. Як прийнято говорити, навіть якщо неякісний товар коштує недорого, він усе рівно нічого не коштує. Точно так само занадто висока ціна може зробити чудову продукцію в буквальному значенні слова непридатною.

Відомі  два фактори, що підвищують цінність товарів і послуг для споживачів, - диференціація якості і низька собівартість (рис. 1.1). В обох випадках джерелом конкурентної переваги є те, що компанія може запропонувати споживачам щось більш коштовне, чим конкуренти. Додаткова цінність продукції виникає  завдяки тим особливостям виробничих процесів, що підсилюють або підкреслюють споживчі достоїнства товару.

Рис. 1.1. Види конкурентних переваг