Планування собівартості продукції хлібобулочного підприємства

Вступ.

Тема “Планування собівартості продукції хлібобулочного підприємства “ обрана мною не випадково, адже я важаю що саме собівартість продукції є основою успішного та конкурентоспроможного підприємства. В умовах ринкової економіки,  коли  активізувались  питання  виживання підприємств у конкурентній боротьбі та  забезпечення  їх  платоспроможності, підвищується роль управління діяльністю підприємств в прийнятті  оптимальних рішень,  в  основі  яких  зосереджена  техніко-економічна  інформація   щодо випуску продукції, витрат на її виробництво і рівня цін по  її  реалізації. Тому постає завдання не просто визначити собівартість,  а розрахувати таку собівартість, яка в нинішніх умовах роботи підприємства  на  ринку могла б забезпечити йому певний прибуток.

 

Становлення ринку  неможливе  без  глибокого  знання багатоваріантних аспектів собівартості, яке викликає реальну зацікавленість  товаровиробників і підприємців  у підвищенні ступеня  використання  ресурсного  потенціалу  на основі  застосування цих   знань   для   систематичного   зниження   витрат виробництва. Дослідження показали, що собівартість продукції значною мірою формується без достатнього врахування  економічного  змісту,  призначення  й функціональної ролі кожного з окремих видів  витрат,  а  неодноразові  зміни складу  собівартості  і  структури  витрат  дуже  часто  здійснювалися   без достатнього теоретичного обґрунтування  і  врахування  потреб  господарської практики.   Виникає   необхідність   забезпечення    оптимальної    величини собівартості продукції шляхом методично обґрунтованого розподілу  витрат  по видах продукції.  Згідно  з  Типовим  положенням  із  планування,  обліку  і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості від  26 квітня 1996 року за способами перенесення вартості  на  продукцію витрати поділяються на прямі і непрямі. Якщо у формуванні статей прямих  витрат  все більш-менш зрозуміло, то статті непрямих витрат проектувались як  неосновні, вторинні, що значно зменшувало увагу до їх розподілу і цим самим  не  давало можливості отримувати достовірну інформацію про рівень собівартості.

У  виробництві  непрямі  витрати,  що  пов’язані   з   обслуговуванням

виробництва  та  управлінням,  в  окремих   випадках   становлять   до   60% собівартості продукції.  Актуальність  розгляду  питань  розподілу  непрямих витрат зумовлена, по-перше, формуванням ринкових  відносин  в  Україні,  які сприяють зміні обсягів виробництва, і завантаженням виробничих  потужностей, а значить зміною частки непрямих  витрат  на  одиницю  продукції;  по-друге, зростанням питомої ваги непрямих витрат у загальній сумі витрат  виробництвавнаслідок підвищення автоматизації та механізації виробництва продукції.

Метою написання  даної курсової роботи є вивчення організації

калькулювання собівартості продукції  виробництва і

розробка пропозицій стосовно шляхів удосконалення даного питання.

Для досягнення поставленої мети визначені наступні завдання:

• Розкриття економічної суті калькуляції, методів калькулювання,планування, собівартості і витрат виробництва;
• Визначення пропозицій по вдосконаленню методу калькулювання собівартості продукції для аналізованого підприємства;
• Визначення значення собівартості продукції для підприємства;
• Дослідження структури собівартості продукції;
• Розрахунок окремих статей витрат, калькулювання 1 т виробу;
• Визначення прибутку і рентабельності продукції;

 

 

Предмет дослідження  – комплексний аналіз і оцінка собівартості продукції ВАТ Сарненський хлiбозавод.

 

 

 

 

 

1. Oгрганізаційно-єкономічна характеристика підприємства

Сарненський хлiбозавод  був введений в дiю груднi 1969 року. Виробнича потужнiсть складала 50 тонн хлiба формового за добу. Завод  був обладнаний 4 печами ФТЛ-2 та складом  безтарного зберiгання борошна. В 2003 роцi побудовано примiщення для зберiгання готової продукцiї, диспетчерська, мийка для ящикiв, санвузли, частково обладнано склад борошна, зведенi стiни i перегородки мiж цехом i котельнею. Ввведена в дiю конвеєрна пiч К-ПХМ та ярусна "Вулкан".

Вiдкрите акцiонерне товариство "Сарненський хлiбозавод" засновано вiдповiдно до рiшення Регiонального вiддiлення Фонду державного майна України по Рiвненськiй областi вiд 02.07.1997 року № 426 шляхом перетворення державного Сарненського хлiбозаводу у вiдкрите акцiонерне товариство вiдповiдно до Законiв України "Про господарськi товариства", "Про приватизацiю майна державних пiдприємств", "Про власнiсть".

Сьогодні Хлібозавод один з найбільших формувань акціонерного товариства, яке забезпечує близько 98% потреби торгівельної мережі міста  Сарни в хлібобулочних виробах і на 75% кондитерських виробах. Тут діють 2 цехи: цех хлібопечення та кондитерський цех, де працюють вiдповiднi бригади (4 - в цеху хлiбопечiння та 1 - в кондитерському), вони оснащені 16 поточно-механізованими лініями по виробництву хліба, хлібобулочних та кондитерських виробів.

Встановлене устаткування дозволяє заводу випускати на добу 27 тонн на добу продукції. Щоб продукція  надходила у продаж свіжою, у виробництві  необхідно робити перерву i це знижує нашу виробничу потужність до 22 т  на добу. Тобто організована двозмінна робота устаткування.

Обсяг виробництва, його ефективність зумовлюють розмір, склад та структуру фінансових ресурсів підприємства. У свою чергу, від величини фінансових ресурсів залежить зростання  виробництва та соціально-економічний розвиток підприємства.

На ВАТ «Сарненський хлібозавод» обсяги виробленої промислової  продукції у порівняних цінах  підприємств на 1 січня звітного року становили 1033,2 тис. грн.  На заводі виготовляють таку продукцію, як:

- хліб «Сарненський»  вага якого становить 0,5кг., а вартість 2,40 грн.;

- хліб «Дарницький»  вагою 0,7кг. і вартістю 2,15 грн.;

- хліб «Макіївський»  вагою 0,5кг. та вартістю 2,60 грн.;

- хліб «Святковий»  вагою 0,7кг. і вартістю 3,50 грн.

- хлібці з  часником вагою 0,3кг. та вартістю 2,10 грн. та іншу продукцію.

Значною проблемою  в дiяльностi підприємства є несвоєчасне  та в неповному обсязi надходження  коштів за реалізовану продукцію. Цей  процес є актуальним при великiй  кiлькостi клiєнтiв i специфiкою торгiвлi продукцiєю з коротким термiном реалiзацiї i вимагає пильної уваги до процесу надходження грошей за продукцiю. Зокрема, дебiторська заборгованiсть за хлiб становила:

- на початок  року - 721.8 тис. грн.

- на кінець  року - 926.3 тис. грн.

Значно впливає  також на роботу підприємства i зростання цін:

- на житнє  борошно - на 26%.

- на пшеничне - на 20-26 %

- на енергоносії  (газ) - на 15,7 %

- на електроенергію - на 20 %.

Якщо взяти  для прикладу хліб «Дарницький», то можна сказати що за зміну випікається 356 штук хліба (1буханка хліба вагою 0,7кг. і вартістю 2,15 грн.) і весь він реалізовується на суму 2560,73 грн. (оптова ціна) або 3072,87 грн. (відпускна ціна з ПДВ).

Виробнича структура  підприємства представлена виробничими  дільницями і цехами зі всіма службами забезпечення, а також формами зв’язків між ними. Вона формується під впливом таких факторів, як: номенклатури виробленої продукції (хліб та хлібобулочні вироби), типу виробництва і форм його спеціалізації. Виходячи із виробничої структури підприємства можна виділити такі види виробництва на «Сарненському хлібозаводі»: основне, обслуговуюче, підсобне виробництво.

 

 

Мал. 1.1. Організаційна система Сарненського  хлiбозаводу

Мал. 1.1. Організаційна система Сарненського  хлiбозаводу

 

 

 

     2. ЗНАЧЕННЯ  ПЛАНУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ  ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ

 

Метою планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у планованому періоді для  виробництва і збуту кожного  виду та всієї промислової продукції  підприємства, що відповідає вимогам  щодо її якості. Розрахунки планової собівартості окремих виробів, товарної і валової продукції використовуються для визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування цін.

Планування  собівартості продукції є складовою  частиною планування діяльності промислового підприємства і представляє собою  систему техніко-економічних розрахунків, які відображають величину (зміну величини) поточних витрат чи витрат, що склалися протягом усього промислового циклу.

Планування  собівартості продукції виконується  з врахуванням взаємозв'язку ціни, обсягу реалізації продукції і її собівартості у виді витрат виробництва.

Показник собівартості, що представляє собою витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції, відноситься до групи якісних показників господарської діяльності.

Основні задачі аналізу та планування собівартості

дати оцінку рівня і структури витрат на виробництво;

дати оцінку собівартості реалізованої продукції;

призвести поелементний аналіз собівартості;

проаналізувати  зміна статей витрат і фактори, що впливають на відхилення витрат від  рівня минулого року і плану.

Крім того, усі  витрати підприємства поділяються на перемінні, що змінюються пропорційно обсягу виробництва і характеризують господарську активність, і постійні. Постійні витрати — це витрати, що залишаються стабільними при зміні обсягу випуску і характеризуючі ефективність господарювання.

До перемінних витрат відносяться прямі матеріальні витрати, заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями, витрати на зміст і експлуатацію устаткування і ряд інших загально-виробничих витрат.

До постійного відносяться амортизаційні відрахування, оперативні витрати (на оплату управлінському персоналу), науково-дослідні, витрати на рекламу, по дослідженню ринку, комерційні й інші загальногосподарські витрати. Розподіл витрат на постійні і перемінні дозволяє керувати ефективністю виробництва і прогнозувати прибуток. Змінюючи перемінні витрати, продажну ціну одиниці виробу, можна визначити критичну величину обсягу, що при сформованих витратах дає чи прибуток збитки.

Калькулювання собівартості одиниці продукції  проводять по наступним статтях:

Перемінні витрати (загальний обсяг витрат прямо пропорційний обсягу продукції, що випускається)

1) Сировина і  матеріали за винятком відходів;

2) Паливо й  енергія на технологічні цілі;

3) Заробітна  плата основних робітників з  відрахуваннями на обов'язкове  соціальне страхування і пенсійне забезпечення;

Постійні витрати (загальний обсяг витрат не залежить від обсягу продукції, що випускається,):

4) Витрати на  зміст і експлуатацію устаткування (включаючи амортизаційні відрахування);

5) Цехові витрати;

6) Загальнозаводські  витрати;

Аналізи обсягу виробництва продукції, її реалізації тісно зв'язані з прогнозом оцінки фінансових результатів підприємства. Дуже важливо визначити критичний обсяг виробництва, що забезпечив би беззбиткову діяльність. Для визначення критичного обсягу реалізації використовується наступна формула

 

, (1.1)

 

Де N — обсяг  реалізації у вартісному вираженні,

v — перемінні  витрати (виробничі),

c — постійні  витрати (періодичні),

p — прибуток.

Оскільки перемінні  витрати (v) знаходяться в безпосередній залежності від обсягу реалізації, то v можна записати як

 

, (1.1)

 

Де a — коефіцієнт пропорційності.

Тоді

 

. (1.3)

 

Оскільки, по визначенню, критичним буде обсяг, при якому  виторг дорівнює повним витратам (без  прибутку), те формула визначення критичного обсягу прийме вид:

 

(1.4)

чи

. (1.5)

 

При обсязі реалізації нижче цієї крапки підприємство буде зазнавати збитків. Ефективність виробництва, його результативність — зіставлення досягнутого і витрат, що забезпечили відповідні досягнення.

Існує цілий  ряд методик, що забезпечують визначення беззбитковості роботи підприємства —  аналіз витрат (собівартості), прибутку, обсягу продажів і т.д.

Даючи оцінку ефективності витрат на виробництво не слід обмежуватися оцінкою впливу внутрішніх факторів на підприємстві.

          Фактори виробництва й обумовлені ними витрати повинні використовуватися підприємством з дотриманням визначеної пропорційності між перемінними і постійними витратами

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. СТРУКТУРА СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

Собівартість  продукції формується під впливом  значної кількості чинників.

Вони можуть бути поділені на зовнішні - ті, на які  підприємство не може

впливати, та внутрішні.

До зовнішніх  відносяться:

• зміна цін на матеріали, напівфабрикати, інструмент, пальне. енергію,які підприємство отримує від сторонніх підприємств;
• зміна встановлених розмірів мінімальної заробітної плати, а також  різного роду обов'язкових внесків, відрахувань і нарахувань на заробітну плату;
• зміна тарифів на перевезення вантажів;
• інші.

Основними внутрішніми  факторами є: підвищення продуктивності

праці; зниження матеріаломісткості продукції; ліквідація втрат від браку;

інші.

Собівартість  продукції в річних та квартальних  планах визначається на

основі розрахунків  впливу на витрати техніко-економічних  факторів. Під

ними розуміють  технічні, організаційно-економічні та інші зміни у

виробничо-господарській  діяльності підприємства, наслідком  яких є зміна

абсолютної  величини чи рівня витрат на виробництво одиниці продукції.