Економічна безпека підприємства: сучасний стан, наявні проблеми, розробка управлінських рішень по її забезпеченню на прикладі ВАТ „КЗРК

• перший — зорієнтовано на роботу з персоналом фірми, на підвищення ефективності діяльності всіх категорій персоналу;
• другий — націлено на збереження й розвиток інтелектуального потенціалу, тобто сукупності прав на інтелектуальну власність або на її використання (у тім числі патентів і ліцензій), та на поповнення знань і професійного досвіду працівників підприємства (організації).

      На  першій стадії процесу охорони цієї складової економічної безпеки здійснюється оцінка загроз негативних дій і можливої шкоди від таких дій. З-поміж основних негативних впливів на економічну безпеку підприємства виокремлюють недостатню кваліфікацію працівників тих чи тих структурних підрозділів, їхнє небажання або нездатність приносити максимальну користь своїй фірмі. Це може бути зумовлене низьким рівнем управління персоналом, браком коштів на оплату праці окремих категорій персоналу підприємства (організації) чи нераціональним їх витрачанням.

      Процес  планування та управління персоналом, спрямований на охорону належного рівня економічної безпеки, має охоплювати організацію системи підбору, найму, навчання й мотивації праці необхідних працівників, включаючи матеріальні та моральні стимули, престижність професії, волю до творчості, забезпечення соціальними благами.

      Важливою  ланкою встановлення нормального рівня  економічної безпеки є оцінка ефективності заходів, яка здійснюється через зіставлення загальної величини витрат на запобіжні заходи і втрат, яких могло б зазнати підприємство.

      Процес  охорони техніко-технологічної складової економічної безпеки, як правило, передбачає здійснення кількох послідовних етапів. Перший етап охоплює аналіз ринку технологій стосовно виробництва продукції, аналогічної профілю даного підприємства чи організації-проектувальника (збирання та аналіз інформації щодо особливостей технологічних процесів на підприємствах, котрі виготовляють аналогічну продукцію; аналіз науково-технічної інформації стосовно нових розробок у даній галузі, а також технологій, спроможних здійснити інтервенцію на галузевий технологічний ринок).

      Другий  етап — це аналіз конкретних технологічних процесів і пошук внутрішніх резервів поліпшення використовуваних технологій.

      На  третьому етапі здійснюється: а) аналіз товарних ринків за профілем продукції, що виготовляється підприємством, та ринків товарів-замінників; б) оцінка перспектив розвитку ринків продукції підприємства; в) прогнозування можливої специфіки необхідних технологічних процесів для випуску конкурентоспроможних товарів. Четвертий етап присвячується переважно розробці технологічної стратегії розвитку підприємства (виробника продукції), що має включати:

      1) виявлення перспективних товарів  з групи (номенклатури, асортименту), що виготовляється підприємством;

      2) планування комплексу технологій для виробництва перспективних товарних позицій;

      3) бюджетування технологічного розвитку  підприємства на засаді оптимізації  витрат за програмою технологічного  розвитку, для вибору альтернатив,  опрацювання власних розробок  або придбання патентів і необхідного устаткування на ринку;

      4) розробка загального плану технологічного  розвитку підприємства (з відображенням у ньому вибору альтернативного варіанта технологічного розвитку, строків та обсягів фінансування; відповідальних виконавців),

      5) складання плану власних корпоративних  НДДкР відповідно з планом  технологічного розвитку підприємства.

      На  п'ятому етапі оперативно реалізуються плани технологічного розвитку підприємства в процесі здійснення ним виробничо-господарської діяльності. Шостий етап є завершальним, на якому аналізуються результати практичної реалізації заходів щодо охорони техніко-технологічної складової економічної безпеки на підставі спеціальної карти розрахунків ефективності таких заходів.

      Загальний процес охорони політико-правової і складової економічної безпеки здійснюється за типовою схемою, яка охоплює такі елементи (дії) організаційно-економічного спрямування:

      1) аналіз загроз негативних впливів;

      2) оцінка поточного рівня забезпечення;

      3) планування комплексу заходів,  спрямованих на підвищення цього рівня;

      4) здійснення ресурсного планування;

      5) планування роботи відповідних  функціональних підрозділів підприємства (організації);

      6) оперативна реалізація запропонованого  комплексу заходів щодо організації  належного рівня безпеки.

      Передовсім  детально аналізують загрози внутрішніх і зовнішніх негативних впливів  на політико-правову складову економічної  безпеки та причини їхнього виникнення.

      Належні служби підприємства (організації) виконують певні функції, які в сукупності характеризують процес створення та захисту інформаційної складової економічної безпеки.

      Оперативна  реалізація заходів з розробки та охорони інформаційної складової  економічної безпеки здійснюється послідовним виконанням певною комплексу  робіт, а саме:

      1. Збирання різних видів необхідної інформації, що здійснюється через офіційні контакти з різноманітними джерелами відкритої інформації, неофіційні контакти з носіями закритої інформації, а також за допомогою спеціальних технічних засобів.

      2. Обробка та систематизація одержаної інформації, що провадиться відповідною службою підприємства (організації) з метою упорядкування для наступного більш глибокого аналізу. Для цього створюються класифікатори інформації та досьє, внутрішні бази даних і каталоги.

      3. Аналіз одержаної інформації, який включає всебічну обробку одержаних даних з використанням різних технічних засобів і методів аналізу. У процесі здійснення аналітичних робіт виконуються прогнозні розрахунки за всіма аспектами інформаційної діяльності та можливими варіантами поведінки середовища бізнесу за допомогою різних методів моделювання.

      4. Захист інформаційного середовища підприємства (організації), що традиційно охоплює:

• заходи для захисту суб'єкта господарювання від промислового шпіонажу з боку конкурентів або інших юридичних і фізичних осіб;
• технічний захист приміщень, транспорту, кореспонденції, переговорів, різної документації від несанкціонованого доступу заінтересованих юридичних і фізичних осіб до закритої інформації;
• збирання інформації про потенційних ініціаторів промислового шпіонажу та проведення необхідних запобіжних дій з метою припинення таких спроб.

      5. Зовнішня інформаційна діяльність, яку спрямовують на створення в очах громадськості сприятливого іміджу підприємства (організації) та протидію спробам завдати шкоди репутації даної фірми через поширення про неї хибної інформації.

      Для досягнення генеральної мети – забезпечення економічної безпеки підприємства, потрібно довести її зміст до кожного рівня та виконавця на підприємстві, визначити внесок кожного з працівників у стратегічний успіх підприємства взагалі. Це можна забезпечити за допомогою декомпозиції цілей та задач, тобто побудовою „дерева цілей”, де встановлюються конкретні, виміряні задачі, що лежать в основі конкретних видів робіт.

      „Дерево цілей” — це наочне графічне зображення підпорядкованості та взаємозв'язку цілей, що демонструє розподіл загальної (генеральної) мети або місії на підцілі, завдання та окремі дії.

      „Дерево цілей” можна визначити, як „цільовий  каркас” організації, явища чи діяльності.

      Суттєвим  є вибір методів побудови „дерева цілей”, тому що метод „дезагрегації” можна застосувати лише для формалізованих цілей, а „метод забезпечення необхідних умов” — для всіх типів цілей.

      Побудова  „дерева цілей” будь-яким методом базується на таких якостях цілей, як: співпорядкованість; розгортованість; співвідносна важливість.

      Отже, для проведення будь-яких робіт у  соціально-економічній системі, якою є організація чи підприємство, необхідно  створити певні умови, що й відображено у вигляді цілей (рис. 1.1).

        
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Рис. 1.1. Дерево цілей

     Відповідно  до „дерева цілей”, побудуємо „дерево  рішень” (Додаток А).

 

     

     1.3. Методика дослідження економічної безпеки підприємства 

      Для оцінки економічної безпеки підприємства потрібен відповідний інструмент. Пропоновані в літературі системи індикаторів не цілком задовільні і не дозволяють порівняти різні підприємства за цією ознакою. Заслуговує на увагу спроба російських учених обчислити величину рівня економічної безпеки підприємства, але запропонований ними сукупний критерій не має конкретного кількісного вираження (прямує до максимуму); до того ж розрахунок спирається на визначення завданих або відвернутих збитків щодо кожної із семи функціональних складових (фінансової, інтелектуальної, кадрової та ін.), що є вельми нелегким і може бути виконане лише на підставі експертних оцінок. Тому треба обрати такий критерій (інтегральний показник) економічної безпеки підприємства, який би задовольняв такі умови:

• наявність чітких фіксованих меж;
• зіставність різночасових оцінок рівня економічної безпеки одного підприємства, а також підприємств різних галузей;
• простота і доступність методики розрахунку, яка базується на наявних облікових даних, й універсальність.

      Запропоновано методику визначення рівня економічної безпеки підприємств у сфері матеріального виробництва.

      Вплив усіх факторів, як внутрішніх, так і  зовнішніх, на економічну безпеку підприємства дістає свій прояв у зміні показників його діяльності. Отже, рівень економічної  безпеки підприємства (Р_{ек. б}) може бути поданий у вигляді функції багатьох змінних:

 (1.1)

де х₁, х₂,..., х_n – основні показники діяльності підприємства;

f(х₁), f(x₂),..., f(x_n) – локальні функції залежності рівня економічної безпеки від відповідних показників діяльності підприємства;

α₁, α₂, …, α_n – питома вага значущості кожного показника для економічної безпеки підприємства ( ); і – кількість показників.

      Щоб вивести функцію рівня економічної  безпеки підприємства, розглянемо її залежність від одного показника - f(х_i) при незмінних значеннях решти показників.

      Значення  показника рівня економічної  безпеки підприємства мають розташовуватись  у загальноприйнятій декартовій системі координат: по осі абсцис – значення аргументу, по осі ординат – значення функції. Над віссю абсцис Х розташовується дільниця економічної безпеки, максимальне значення її рівня становить і. Під віссю абсцис Х розташовується дільниця економічної небезпеки, мінімальне значення її рівня становить -1. У реальному житті не існує абсолютної захищеності (а також абсолютної небезпеки), тому рівень економічної безпеки (так само як і рівень економічної небезпеки) ніколи не досягне свого максимального (мінімального) значення, нескінченно наближаючись до нього.

      Значення  показника х є додатним.

      Графік  функції перетинає вісь Х у критичній точці х_кр. Це гранична точка між дільницями економічної небезпеки і безпеки, в якій рівень економічної безпеки підприємства дорівнює 0.

      Функція є зростаючою або спадною, залежно  від типу показника.

      Можна виділити три типи економічних показників: показник-„мінімум”, показник-„максимум” і показник-„інтервал”. Для показника першого типу критичне значення мінімально можливе для досягнення економічної безпеки (при х > х_кр і Р_{ек. б} > 0), представником є продуктивність праці. Для другого типу показників, навпаки, коли х > х_кр і Р_{ек. б} < 0, представником є коефіцієнт спрацювання основних виробничих фондів. Для третього типу показників функція економічної безпеки підприємства стає додатною лише при значеннях аргументу, що лежать у межах певного інтервалу, представником може слугувати частка фонду оплати праці у витратах підприємства на виробництво продукції (робіт, послуг). Коли його значення є меншим від 20 і більшим від 70%, існує небезпека для діяльності підприємства.