Ефективність використання трудового потенціалу

Висока регіональна диференціація  соціально-економічного розвитку визначає потенціал розвитку місцевої ініціативи та відповідальності регіональних владних  структур за розвиток ринку праці. Регіони  повинні мати змогу формувати  довгострокові стратегії розвитку, що базувалися б на цілісному аналізі  економічного та соціального потенціалу, притаманному певному регіону, включаючи  спеціалізацію і виробничу орієнтацію населення.

У цьому відношенні передову роль повинні відігравати регіональні  керівники, що мають стати ініціаторами партнерства із службами зайнятості, заводами, регіональними організаціями працедавців, профспілковими, іншими неурядовими організаціями, університетами та науково-дослідними інститутами, зацікавленими у здійсненні цієї стратегії. Економічно потужні регіони можуть стати стабілізуючим елементом для всієї країни. Така регіоналізація створила б мережі промислових підприємств, сприяла б обміну технологіями та більшій скоординованості ринку праці і ведення політики щодо трудових ресурсів.

Необхідно також суттєво  переглянути політику щодо ринку  праці. Проблема «нагромадження робочої  сили», коли велика кількість працівників  перебуває в неоплачуваній відпустці (у режимі так званого прихованого  безробіття), має бути подолана найближчим часом.

Важливим резервом підвищення ефективності використання ресурсів праці  як наявних, так і потенційних, є  професійно-кваліфікаційний аспект. Мінливість «погоди» на ринку праці потребує не лише високої кваліфікації робочої сили, а й швидкої перекваліфікації відповідно до сучасних технологій і організації виробництва та праці, які змінюються.

Що стосується конкретних дій щодо запобігання масовому безробіттю, то на кожний наступний рік розроблятимуться організаційно-економічні заходи запобігання  цьому явищу, виходячи із затвердженої урядом Програми зайнятості населення  як концепції. У регіонах на рівні  Автономної Республіки Крим, міста  Києва та областей також розроблятимуться програми зайнятості населення, а в  містах і районах — лише річні  організаційно-економічні заходи. Напрями реалізації заходів такі:

допомога та сприяння у  працевлаштуванні на підприємствах, в  організаціях і установах різних форм власності;

профорієнтація, підготовка та перепідготовка кадрів;

громадські роботи;

створення малих підприємств  і додаткових робочих місць за рахунок або за підтримки Фонду  загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

підтримка підприємництва;

диференційний підхід до банкрутств підприємств і збереження робочих  місць;

розвиток Державної служби зайнятості та підвищення якості її роботи в усіх напрямах;

здійснення контролю за додержанням  законодавства про зайнятість населення;

соціальний захист безробітних  і членів сімей, які перебувають  на їх утриманні.

Механізм регулювання  ринку праці буде спрямовано на здійснення випереджувальних заходів щодо можливого  зростання безробіття, надання керованого характеру працевлаштуванню, територіально-галузевому перерозподілу, профорієнтації, професійному навчанню та перенавчанню вивільнюваних  працівників, використанню Фонду загальнообов’язкового  державного соціального страхування  України на випадок безробіття і  т. ін.

Література

1. Акулов М.Г. Економіка праці та соціально-трудові відносини.
2. Васильченко В. С., Гриненко А. М., Грішнова О. А., Керб Л. П. -   Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 403 с
3. Краснокутська Н.С. Потенціал підприємства: формування таоцінювання: Навч. посібник / Н.С. Краснокутська. – К., 2005. – 349с
4. Гриненко А. М. Соціальна політика: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2004.
5. Колот А. М. Соціально-трудові відносини: теорія і практика ре-гулювання: Монографія. — К.: КНЕУ, 2003. — 230 с.