ДП Завод імені В.А. Малишева. Організація і обслуговування робочих місць

    Внутрішнє технологічне планування визначає параметри  і порядок розташування інструменту, пристроїв, матеріалів, джерел світла, документації та інших елементів  з урахуванням особливостей робочого місця і з врахуванням закріплених  за ним технологічних операцій (трудових процесів). Внутрішнє технологічне планування має забезпечувати зручну робочу позу, короткі та маловтомлювані трудові рухи, рівномірне й, по можливості, одночасне виконання трудових рухів  двома руками. Проектування раціонального  внутрішнього планування здійснюється з урахуванням зон досяжності траєкторії рук робітника (тримірного простору) в горизонтальній та вертикальній площинах.

    Загальні  вимоги до планування робочого місця  такі:

    розмір  робочої зони має забезпечувати  зручне виконання роботи;

    виключення  можливості травмування;

    устаткування  має розміщуватись, по можливості, в  полі зору робітника і бути доступним  для постійного нагляду за перебігом  технологічного процесу;

    основне і допоміжне устаткування розташовується так, щоб до нього був вільний  доступ для обслуговування;

    предмети  постійного користування мають бути в стані близькому до робочого;

    оснащення та устаткування постійного користування, предмети праці розміщуються з урахуванням  антропометричних і фізіологічних  даних людини;

    предмети  тимчасового користування розміщуються в спеціально відведених місцях, щоб  вони не заважали основній роботі.

    Аналізувати планування робочого місця треба  від загального до часткового, починаючи  з загального плану (зовнішнє планування) і переходячи потім до деталей. Уявлення про наявність і розміщення устаткування, оснащення допоміжних механізмів і  предметів праці дає накреслювання  плану робочого місця. Доцільність  планування можна встановити, якщо порівняти її з типовими проектами, з потоками руху деталей і визначити  маршрути руху робітника.

    Під час проектування організації робочого місця на базі типового проекту структура  та зміст його уточнюються, конкретизуються  і доповнюються у відповідності  до організаційно-технічних умов і  специфічних особливостей конкретного  технологічного і трудового процесів.

    Конкретизованим викладенням проекту організації  трудового процесу для операторів є карта організації праці  на робочому місці, виконання якої є  обов’язковим.

    Карта організації праці зазвичай містить  такі розділи:

    Вихідні дані (предмет праці і технологія, форма організації праці, оплата праці).

    Трудовий  процес (елементи процесу праці, час, методи праці, графік синхронізації  процесу).

    Робоче  місце (просторово-технологічне планування компонентів).

    Обслуговування  робочого місця (функції, способи і  режими обслуговування, види самообслуговування, засоби зв’язку).

    Умови праці (чинники, засоби захисту від  несприятливих умов).

    Норми затрат праці.

    Вимоги  до виконавця роботи.

    Режим праці та відпочинку.

    Загальні  техніко-економічні показники.

    Технологічне  планування або перепланування робочого місця здійснюється в такій послідовності:

    1. Визначають (уточнюють) місцезнаходження  робочого місця на дільниці  згідно з його спеціалізацією, враховуючи технологічні і транспортні  потоки.

    2. Здійснюють прив’язку допоміжного  обладнання (підйомно-транспортних  засобів тощо), яке постійно використовується  для основного технологічного  устаткування.

    3. Визначають раціональне місцезнаходження  працівника відносно основного  технологічного устаткування.

    4. Визначають найзручніше (на мінімальній  відстані від працівника) місце  розташування організаційного і  технологічного оснащення, тари  з матеріалами і готовою продукцією.

    5. Оцінюють ступінь раціональності  нового планування робочих місць.

    Результат, який очікується від комплексно обладнаного  робочого місця, можна досягти тільки за умови своєчасного і достатнього  його обслуговування всіма необхідними  компонентами, тобто забезпечення їх протягом робочої зміни сировиною, матеріалами, заготовками, транспортними  засобами, послугами ремонтного характеру  тощо.

    Під системою обслуговування розуміють  регламентацію обсягів, термінів і  методів виконання допоміжних робіт  із забезпечення робочих місць усім необхідним.

    Завдання  обслуговування полягає в скороченні або усуненні затрат праці основних робітників, у забезпеченні вільного під’їзду міжопераційного і внутрішньоцехового транспорту безпосередньо до робочого місця для доставки необхідних компонентів.

    Обслуговування  робочих місць здійснюється за такими функціями:

    енергетична — забезпечення робочих місць  електроенергією, стисненим повітрям, парою, водою, а також опалення виробничих приміщень;

    транспортно-складська  — доставка предметів праці до робочого місця, вивезення готової  продукції і відходів виробництва, зберігання, облік і видача матеріалів, сировини та інших цінностей;

    підготовчо-технологічна — розподіл робіт за робочими місцями; комплектування технічної документації; підготовка інструменту та допоміжних матеріалів; інструктаж виконавців щодо передових методів праці;

    інструментальна — зберігання, застосування, комплектування і видача на робочі місця всіх видів  інструменту, пристроїв, технологічного оснащення;

    налагоджувальна — налагодження і регулювання  технологічного устаткування;

    міжремонтна — профілактичне обслуговування;

    контрольна  — контроль якості сировини, напівфабрикатів  і готових виробів;

    облікова  — облік бракованої продукції  та аналіз причин браку, профілактичні  заходи для підвищення якості продукції  та ін.;

    господарсько-побутова — забезпечення робітників допоміжними  матеріалами, миючими засобами, спецодягом та взуттям, прибирання приміщень.

    Усі ці функції мають виконуватися безперебійно і в певних організаційних формах, які притаманні кожному з типів  виробництва (табл. 4.5).

    

    Умови праці. У сучасних умовах господарювання дедалі більшого значення набуває проблема поліпшення умов праці не за рахунок  компенсаційних виплат, а шляхом упровадження нової техніки, технології, оздоровлення виробничого середовища, урахування вимог естетики, безпеки і привабливості  праці.

    Умови праці — це сукупність взаємопов’язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних чинників конкретної праці, які визначають стан виробничого  середовища та впливають на здоров’я і працездатність людини.

    Працездатність  визначається здатністю людини виконувати певну роботу протягом заданого часу і залежить від чинників як суб’єктивного (настрій, ставлення до праці), так  і об’єктивного (стать, вік, стан здоров’я, рівень кваліфікації, умови, за яких відбувається праця, тощо) характеру.

    До  основних чинників виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництва, належать:

    фізичне зусилля (переміщення, утримування  вантажів, натиснення на предмет праці  або важіль управління протягом певного  часу), яке може бути: незначним, середнім, сильним і дуже сильним;

    нервове напруження (складність розрахунків, управління механізмом, апаратом, приладдям; жорсткі  вимоги до якості, точності виконання; небезпека для життя і здоров’я) буває незначне, середнє, підвищене;

    робоче  положення (тіла людини і його органів  відносно засобів виробництва) —  обмежене, незручне, незручно-стиснене і дуже незручне;

    монотонність  роботи — незначна, середня, підвищена;

    температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні (рівні впливу незначні, підвищені або знижені, середні, високі, дуже високі);

    забруднення повітря (ступінь незначний, середній, підвищений, сильний, дуже сильний);

    виробничий  шум (частота, сила — помірна, підвищена  і сильна);

    вібрація, обертання, поштовхи (підвищені, сильні, дуже сильні);

    освітленість  у робочій зоні (у люксах —  нормальна, недостатня або осліплююча).

    Чинники виробничого середовища мають психологічні та фізіологічні межі.

    Психологічна  межа характеризується певними нормами, перевищення яких викликає у працюючих  дискомфорт.

    Фізіологічна  межа характеризується такими нормативами, перевищення яких потребує припинення роботи.

    Важливим  завданням у поліпшенні організації  праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють  змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини і змінюються протягом доби (рис. 4.8), що береться до уваги передусім у  змінному та добовому режимах.

    

    Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку  та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих  перерв на відпочинок (рис. 4.9).

    

    Кількість регламентованих перерв на відпочинок визначається залежно від ступеня  і характеру стомлення. Перерви  на відпочинок установлюються в періоди, які трохи випереджають зниження працездатності, для того щоб запобігти  різкому розвиткові стомлення.

    обовий  режим праці та відпочинку включає  кількість змін на добу, час відновлення  працездатності між змінами.

    Тижневий  режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість  вихідних днів на тиждень, роботу у  вихідні та святкові дні. Графіки  роботи передбачають порядок чергування змін.

    Місячний  режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих  днів у даному місяці, кількість  працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та відпочинку регулюється  Кодексом законів про працю України.

    Щоб оцінити техніко-організаційний рівень робочих місць, використовують такі показники:

    для робочих місць з устаткуванням: продуктивність обладнання, що застосовується; відповідність його вимогам щодо якості продукції; використання технічних  особливостей устаткування; прогресивність технологічного процесу, що застосовується; технологічна оснащеність робочого місця;

    для робочих місць без устаткування: виправданість використання ручної праці; технічний рівень і якість інструменту, що використовується; забезпеченість виконавців інструментом (комплектність, технічний стан, наявність необхідного  резерву);

    організаційний  рівень робочого місця: раціональність планування; організаційна оснащеність, кількість і трудомісткість постійно закріплених робіт, змінність та ін.;

    умови праці та техніка безпеки: відповідність  санітарно-гігієнічних умов нормативним  вимогам; дотримання норм безпеки праці; забезпечення спецодягом та взуттям  відповідно до встановлених стандартів.

    Робоче  місце за умовами праці оцінюється з урахуванням впливу всіх чинників виробничого середовища і трудового  процесу на працюючих. На підставі комплексної  оцінки робочі місця зараховують  до одного з видів умов праці: з  особливо шкідливими й особливо важкими  умовами праці; зі шкідливими і важкими  умовами праці; зі шкідливими умовами  праці.