РОЗДІЛ  ІIІ. Необхідність підвищення інвестиційної привабливості підприємства за рахунок державного регулювання інвестиційної діяльності

     Останнім  часом в економіці України  намітилися позитивні зрушення, які відкривають перспективи щодо активізації інвестиційної діяльності, що пожвавлює промислове виробництво, сприяє виходу з кризи та структурній перебудові економіки. Але для того, щоб цей позитивний процес набув достатньої сили, необхідно проводити чітку державну політику щодо відновлення інвестиційних ресурсів, їх концентрації, стимулювання переважно внутрішніх вітчизняних та залучення іноземних інвестицій. У моделі інвестиційного процесу, яка формується сьогодні, велике значення надається іноземним інвестиціям. Але їх частка залишається незначною.

     З метою залучення іноземних інвестицій необхідно визначити ті сфери  економіки, в яких можна очікувати  приплив західних капіталів, і створити в них стабільні умови. Заходи державного регулювання повинні спрямовуватися, з одного боку, на створення умов щодо активного інвестування тих підприємств і галузей промисловості, продукція котрих хоча й неконкурентоспроможна на світовому ринку через моральну та фізичну застарілість використовуваних технологій і устаткування, однак має необхідний попит на вітчизняному ринку. З іншого боку, такі інвестиції під заставу або гарантії місцевих органів могли б значно збільшити можливості тих підприємств, які навчилися, незважаючи ні на що, ефективно працювати в сучасних умовах.

     До  таких належать, в першу чергу, галузі промисловості, де виробляється продукція, що користується сталим попитом  на внутрішньому ринку України та в ряді країн СНД, а оборот капіталу відбувається досить швидко, що забезпечує високу рентабельність виробництва і швидку окупність вкладень. Україна зацікавлена в одержанні іноземних інвестицій, особливо це стосується паливно-енергетичного комплексу і машинобудування, необхідних для реалізації інвестиційних проектів, що вже розроблені і узгоджені з зарубіжними інвесторами, а також цукрової, м’ясної і молочної промисловості. Для збільшення інвестицій необхідно здавати підприємства і виробництва, які зупинені, недіючі причали і термінали, будови і споруди, які пустують, незавершені будівельні об’єкти та інші в оренду зарубіжним партнерам з передоплатою, наприклад, на 7-8 років, а одержані кошти розміщувати у вітчизняному чи зарубіжному банку для використання їх як на структурну перебудову економіки, так і створення гарантійного фонду для інвесторів.

     Для підвищення інвестиційної активності, надійного захисту коштів, що вкладаються  іноземними інвесторами, необхідно  удосконалити законодавчу базу з  урахуванням економічних обставин, що змінюються, і утворити економічні умови для збільшення частки довгострокових вкладень, з тим, щоб мобілізувати іноземний капітал для структурної і технологічної перебудови виробництва. Одночасно треба підкреслити, що недостатня активність іноземних інвесторів в Україні зумовлена не тільки якістю законодавства, спрямованого на залучення іноземних інвестицій. Проблема набагато складніша. Крім недоліків українського законодавства щодо прямих іноземних інвестицій, багато інших компонентів стану економіки в країні несприятливі для інвесторів. Серед них:

1. недовіра до урядової політики макроекономічної стабілізації;
2. відсутність надійної інформації для прийняття практичних рішень;
3. надто високі ставки податків;
4. постійна зміна умов оподаткування;
5. недотримання контрактної дисципліни;
6. складна бюрократична схема й заплутані процедури для створення малого бізнесу;
7. обмеження в свободі експорту та імпорту;
8. слабкорозвинута соціальна й виробнича інфраструктура;
9. активна участь кримінальних структур до економічної діяльності в багатьох секторах економіки.

     З метою забезпечення надходжень довгострокових та крупно-масштабних іноземних інвестицій слід удосконалювати законодавство в таких його аспектах, як гарантія прав власності іноземців, чітке визначення прав оренди землі й гарантії на земельні ділянки під будовами та підприємствами, придбаними іноземними інвесторами, вдосконалення методів оцінки вартості майна, конкретизація норм і пільг, які надаються іноземним інвесторам.

     Фактичне  становище з іноземними інвестиціями, їх незначні обсяги і вкладення не в пріоритетні для держави  напрями свідчать, що в країні не діють очікувані іноземні джерела інвестицій ще і через те, що ця допомога іде не в формі інвестицій, а більше в формі кредитів, які використовуються на поточні потреби. Так, у бюджет на 1998 р. зовнішні запозичення становили понад 3,08 млрд.дол. США, що у 5 разів перевищує обсяги прямих іноземних інвестицій, але разом з тим становлять лише 60 дол. на одного жителя. Хоча іноземні інвестиції і починають відігравати позитивну роль у розвитку економіки України, орієнтація в державотворенні, в основному, на зовнішню допомогу поки що не дала особливих результатів. Більше того, є підстави стверджувати, що однією з низки причин невдачі зі здійсненням програми структурної перебудови економіки і подоланням економічної кризи є орієнтація на допомогу країн Західної Європи і США. По-перше, якби навіть інші країни Заходу і Сходу дійсно хотіли дієво допомогти в розбудові незалежності України, то їх зусиль було б недостатньо. По-друге, розвинутим країнам не завжди доцільно створювати умови для швидкого зростання економіки України, як й інших країн, які створилися після розпаду Радянського Союзу. Це суперечить їх національним інтересам, і цілком зрозуміло, що попри всі розмови про допомогу вона буде за необхідністю обмежена. По-третє, орієнтація в першу чергу на зовнішню допомогу шкодить використанню наших власних ресурсів. Міг же колишній Радянський Союз після Другої світової війни відновити зруйновану економіку і розвивати її власними силами без іноземної допомоги.

     Для ефективного і найбільш повного  притягнення та використання внутрішніх інвестиційних джерел найважливішою передумовою є державне, правове та організаційне забезпечення інвестиційної діяльності у виробничих і господарських структурах усіх форм власності. Це потребує подальшого розвитку сфери дії державного регулювання, насамперед найважливіших напрямків макроекономічного регулювання:

1. прогнозування перспективної структури інвестицій за формами власності в регіональному і галузевому розрізі;
2. індикативного планування з використанням макроекономічних показників, які визначають розвиток економіки галузей і регіонів, фінансового і валютного ринків, ефективність використання трудових ресурсів і інвестицій, зовнішньоекономічних зв’язків, а також регуляторів і нормативів амортизаційних відрахувань, податкових ставок, облікових ставок Національного банку України;
3. необхідність установлення державою на макроекономічному рівні частки фонду нагромадження у ВВП, достатньої для забезпечення на її нижньому рівні державної безпеки, встановлення в бюджеті окремим рядком обсягів бюджетного фінансування капітальних вкладень й оптимальних розмірів прямих бюджетних асигнувань державних інвестиційних програм, часткової участі в конкретних інвестиційних проектах, більш ефективного використання дотацій держави для підтримки, в першу чергу, тих підприємств, які працюють краще за рахунок скорочення допомоги збитковим підприємствам. В свою чергу, останні, при неможливості їх стабілізації роботи, треба віддавати трудовим колективам, приватизувати на пільгових умовах та ін. Наприклад, такі пропозиції були розроблені інститутом для вугільної промисловості.

     Ефективним  плановим інструментом державного регулювання  інвестиційної діяльності повинно  бути державне замовлення. Для комплексного впливу на інвестиційний процес необхідно законодавчо розповсюдити його на всіх учасників інвестиційного процесу (в капітальному будівництві, в сполучених інвестиційних підгалузях і виробництвах машинобудування і металообробки, металургії, промисловості будівельних матеріалів). Але мова йде про таке замовлення, де держава виступає координатором та гарантом для зацікавлених платоспроможних підприємств та організацій за вироблену для них продукцію.

     Стимулювання  збільшення інвестиційних ресурсів обумовлює необхідність також гарантованого  акумулювання і використання частки підприємницьких доходів господарських структур на інвестиційну діяльність. У законодавчих і урядових актах про оподаткування необхідно передбачити граничні розміри розподілу прибутку суб’єктів господарювання всіх форм власності, а для державних підприємств – норму прибутку, призначену для формування внутрішнього інвестиційного фонду підприємницьких структур, який повинен використовуватися винятково за призначенням. Нижньою межею інвестиційних нагромаджень у збитковому виробництві мають бути амортизаційні нарахування. Їх треба інвестувати виключно на підтримку і розвиток діючого виробництва.

     На  законодавчому фундаменті та за допомогою  економічних реформ необхідно подолати недоліки у роботі банківської системи, зокрема, в її відтворювальній діяльності, в прагненні одержання банківських прибутків у сфері обернення. Об’єктивно необхідно повернути банківсько-фінансову систему країни обличчям до розвитку національного товаровиробництва і ринкової інфраструктури, створити економіко-правовий механізм залучення банків до кредитування виробничих інвестицій, форми залучення вільних коштів населення, розташованих у банках для інвестування конкретних проектів, забезпечення їм необхідних гарантій, наприклад, за допомогою дружніх розвинутих країн, зацікавлених в розвитку економіки України. Взагалі, в економічному механізмі інвестиційної політики на сьогодні практично зовсім не використовується блок залучення вільних коштів населення та нарощування їх частки у загальному бюджеті держави. У контексті зарубіжного досвіду таке становище не може розглядатися як економічно нормальне. Тому треба розглянути можливість обмеженого допуску для роботи з коштами населення надійних іноземних кредитних установ за умови прийняття ними помірних зобов’язань здійснення кредитування та інвестицій в Україні; забезпечити вільний доступ усіх видів приватних заощаджень на ринок цінних паперів та створити достатню зацікавленість населення у вкладанні своїх коштів у державні цінні папери; створити на законодавчому рівні систему надійних гарантій фізичним та юридичним особам щодо таємниці їх банківських вкладень.

     Кредити комерційних банків під розвиток підприємництва і вирішення пріоритетних програм, за розрахунками, можуть бути збільшені у 2,5-3 рази шляхом максимального  залучення до кредитного обігу грошових ресурсів, що зберігаються у фізичних і юридичних осіб, а також перебувають у тіньовому обігу. Ці ресурси мають бути спрямовані на збільшення обсягів довгострокового кредитування (щонайменше у 2,5-3 рази). Розрахунки свідчать, що тільки за рахунок залучення до кредитного обігу додаткових коштів, які зберігаються (лежать “мертвим капіталом”) у домашніх господарствах, є можливість подвоїти інвестиційний ресурс. Економічно доцільно було б збільшити обсяги довгострокових вкладень в об’єкти з швидкими темпами їх обертання за рахунок відповідного скорочення частки короткострокового кредитування спекулятивного обігу, одночасно збільшуючи приріст ВВП і національний дохід держави. Для формування амортизаційного фонду як реального джерела власних фінансових коштів підприємств необхідно уточнити положення нової системи амортизації, в тому числі у таких напрямках:

1. в умовах низької рентабельності роботи підприємств для формування додаткових джерел фінансування проведення всіх видів ремонтів передбачити нарахування амортизації для цієї мети з моменту придбання основних фондів за відповідними нормами;
2. для кожної класифікаційної групи основних фондів розробити і ввести інтегральну систему для норм амортизації з встановленням верхньої і нижньої меж відхилень від встановлених норм;
3. у кожній класифікаційній групі передбачити поправочні коефіцієнти для норм амортизації, що враховують специфіку виробництва і експлуатації основних фондів;
4. при використанні прискореної амортизації передбачити можливість застосування основних методів – лінійного, зниження остачі балансової вартості, суми чисел, а також їх поєднання в межах амортизаційного періоду.

     Форми та методи централізованої концентрації фінансових ресурсів для інвестицій, які мають непоганий потенціал, вимагають удосконалення механізмів їх реалізації в інтересах установлення оптимального рівня податкового тиску на підприємства та споживачів.  
 

              
Висновок 

     Інвестиційна  діяльність у тім чи іншому ступені  присуща будь-якому підприємству. Ухвалення інвестиційного рішення неможливо без врахування наступних факторів: вид інвестиції, вартість інвестиційного проекту, кількість доступних проектів, обмеженість фінансових ресурсів, доступних для інвестування, ризик, зв'язаний із прийняттям того чи іншого рішення й ін.

     Причини, що обумовлюють необхідність інвестицій, можуть бути різні, однак у цілому їх можна підрозділити на три види: відновлення наявної матеріально-технічної  бази, нарощування обсягів виробничої діяльності, освоєння нових видів  діяльності. Ступінь відповідальності за прийняття інвестиційного проекту в рамках того чи іншого напрямку різна. Так, якщо мова йде про заміщення наявних виробничих потужностей, рішення може бути прийняте досить безболісно, оскільки керівництво підприємства ясно уявляє собі, у якому обсязі і з якими характеристиками необхідні нові основні засоби. Задача ускладнюється, якщо мова йде про інвестиції, зв'язані з розширенням основної діяльності, оскільки в цьому випадку необхідно врахувати цілий ряд нових факторів: можливість зміни положення фірми на ринку товарів, доступність додаткових обсягів матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, можливість освоєння нових ринків і ін.