Конституційно-правовий статус Верховної Ради України

       Групи (фракції) народних депутатів. Важливим елементом організації Верховної Ради України є депутатські групи, які формуються як на партійній, так і на позапартійній основі. Депутатські групи, сформовані на основі партійної належності депутатів, називаються депутатськими фракціями. До складу депутатської фракції можуть входити й позапартійні депутати, які підтримують програмні документи відповідної партії. Депутатські групи, сформовані на позапартійній основі, об'єднують депутатів, які поділяють однакові або схожі погляди з питань державного і соціально-економічного розвитку.

       У формуванні депутатських груп (фракцій) мають бути дотримані певні умови, а саме: чисельність групи або фракції не може бути меншою від 14 народних депутатів; депутатські групи не можуть формуватися для захисту приватних, комерційних, місцевих, професійних чи релігійних інтересів; депутат не може входити до складу більш як однієї зареєстрованої депутатської групи (фракції); повна та скорочена назва депутатської фракції повинна збігатися з назвою відповідної партії.

       Депутатські групи (фракції) реєструються в Апараті  Верховної Ради України. Умовою реєстрації є надходження до Апарату Верховної Ради України підписаного персонально депутатами письмового повідомлення про сформування депутатської групи (фракції) із зазначенням її назви, мети чи завдань, персонального складу та партійної належності членів групи (фракції), а також депутатів, які уповноважені представляти групу (фракцію).

       Зареєстровані депутатські групи (фракції) користуються правами: на пропорційне представництво в усіх органах Верховної Ради України та офіційних парламентських делегаціях; на виступ свого представника з усіх питань порядку денного на засіданнях Верховної Ради України; депутатська група (фракція), з ініціативи якої розглядається питання, має право на виступ свого представника після припинення обговорення на засіданнях Верховної Ради та її органів.

       Голова  Верховної Ради України забезпечує зареєстровані депутатські групи (фракції) приміщенням, необхідним обладнанням тощо, а також закріплює за ними адміністративно-технічний персонал, який користується їхньою довірою, для подання допомоги у здійсненні депутатськими групами (фракціями) передбачених законами і Регламентом Верховної Ради України повноважень.

       Існують такі депутатські фракції та групи:

       1. Депутатські фракції: «Наша Україна»; «Регіони України»; Комуністичної партії України; СДПУ (о); Політичної партії «Трудова Україна»; СПУ; Блоку Юлії Тимошенко; НДП та ПППУ; Аграрної партії України; Позафракційні.

       2. Депутатські групи: «Демократичні ініціативи Народовладдя»; «Центр»; «Союз».  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       8. Законодавчий процес  та його стадії

       Законодавчий  процес - чітко врегульована Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України діяльність, яка полягає у творенні законів. Ця діяльність здійснюється в кілька послідовних етапів або стадій. Звичайно виділяють основні стадії законодавчого процесу:

       1) підготування законопроекту (законодавчої  пропозиції) та внесення його  до Верховної Ради України - законодавча ініціатива;

       2) попередній розгляд законопроекту  в комітетах Верховної Ради України;

       3) обговорення законопроекту на  пленарних засіданнях Верховної Ради України з його наступним прийняттям або відхиленням (повністю чи частково);

       4) підписання (санкціонування) та оприлюднення закону.

Крім  основних, може виникнути потреба  в додатковій стадії - обговорення вмотивованих пропозицій Президента України в разі повернення ним прийнятого закону до Верховної Ради України (повторний розгляд).

       Підготування  законопроекту та внесення його до Верховної Ради України. Згідно з Регламентом Верховної Ради України розроблення проектів законів здійснюється за правом, визначеним законом, за дорученням Верховної Ради України, на замовлення на договірній основі, а також в ініціативному порядку. Верховна Рада України може доручити розроблення проекту закону (його структурної частини) комітету або тимчасовій спеціальній комісії Верховної Ради України, а також Кабінету Міністрів України.

       Розроблення законопроекту про державний бюджет є обов'язком Кабінету Міністрів України, передбаченим Конституцією України (п. 6 ст. 116), і здійснюється ним за правом.

       В ініціативному порядку законопроекти мають право розробляти громадяни і юридичні особи.

       Законодавча ініціатива - офіційне внесення до Верховної Ради України уповноваженим суб'єктом законопроекту або законодавчої пропозиції.

       Законопроект  та законодавча пропозиція - дві основні форми реалізації права законодавчої ініціативи. При цьому під законопроектом розуміється текст майбутнього закону з усіма його атрибутами (преамбулою, статтями, параграфами тощо), а під законодавчою пропозицією - ідея або концепція майбутнього закону. Регламент Верховної Ради передбачає можливість застосування ще й такої форми, як поправка.

       Поправкою вважається пропозиція до іншої пропозиції, що доповнює, змінює чи виключає частину основної пропозиції.

       Законопроекти та законодавчі пропозиції, які вносяться  на ім'я Верховної Ради України, реєструються в Апараті Верховної Ради.

       Право законодавчої ініціативи у Верховній  Раді України мають особи та органи, визначені ст. 93 Конституції України.

       До  них належать: Президент України; народні депутати України; Кабінет Міністрів України; Національний банк України.

       Цей перелік суб'єктів права законодавчої ініціативи є вичерпним. Це означає, що будь-яка інша особа чи орган можуть в ініціативному порядку розробляти законопроекти або законодавчі пропозиції, але вносяться вони до Верховної Ради України лише визначеними Конституцією України суб'єктами права законодавчої ініціативи.

       Наявність у суб'єкта права законодавчої ініціативи означає, що Верховна Рада України зобов'язана розглянути внесений ним законопроект або законодавчу пропозицію.

       Конституція України суттєво обмежує коло суб'єктів права законодавчої ініціативи в разі перегляду Конституції України та внесенні до неї змін і доповнень. Так, законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

       Попередній  розгляд законопроекту в комітетах  Верховної Ради України. Законодавча пропозиція чи законопроект після поширення їх серед депутатів для попереднього розгляду і підготування висновку про доцільність їх прийняття і включення до порядку денного сесії, а також про порядок подальшої роботи над ними передаються відповідним комітетам Верховної Ради України з визначенням терміну виконання і одночасно передаються комітету, до компетенції якого входять питання конституційності актів. При цьому для підготування висновку визначається головний комітет, якому інші комітети у визначений термін подають свої висновки про наслідки розгляду ними законодавчої пропозиції чи законопроекту.

       Головний  комітет вивчає законопроект на його прийнятність. Питання про неприйнятність законопроектів може виникнути на таких  підставах:

       1) їх невідповідності ратифікованим  міжнародним договорам і угодам;

       2) їх невідповідності Конституції  або чинним законам України,  іншим актам Верховної Ради України;

       3) коли їх прийняття не входить  до компетенції Верховної Ради України;

       4) коли вони виходять за межі законодавчого регулювання вза­галі або за власні зокрема;

       5) коли наслідком їх прийняття  буде неузгоджене з Кабінетом  Міністрів України скорочення надходжень або виникнення чи збільшення видатків із державного або місцевих бюджетів.

       Під час попереднього обговорення законопроекту в комітетах Верховної Ради України може бути поставлене преюдиціальне або відкладальне питання стосовно законопроекту в цілому чи його структурної частини, з пропозицією не розглядати його взагалі або відкласти його розгляд чи прийняття остаточного рішення щодо нього до настання певних обставин чи здійснення певних дій.

       Законодавча пропозиція чи законопроект після попереднього розгляду у відповідних комітетах з їхніми висновками передаються на розгляд Верховної Ради України для постановлення рішення що­до внесення їх до порядку денного сесії.

       Обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради України здійснюється впродовж трьох читань.

       За  першого читання обговорюються основні положення законопроекту. При цьому Верховна Рада України заслуховує доповідь його ініціатора, співдоповіді ініціаторів внесення кожного альтернативного законопроекту в порядку їх надходження, співдоповідь головного комітету; заслуховує відповіді на запитан­ня, обговорює основні положення законопроекту і його структуру (частини, розділи, глави, статті, повноту й послідовність їх викладення); заслуховує пропозиції та зауваження щодо них, розглядає пропозиції про опублікування законопроекту для народного обго­ворення.

       За  наслідками обговорення законопроекту  в першому читанні Верховна Рада України може прийняти рішення про:

       1) відхилення законопроекту;

       2) передання законопроекту на доопрацювання  з установлен­ням терміну доопрацювання  і повторне подання його на  перше читання;

       3) опублікування законопроекту для  народного обговорення, доопрацювання його з урахуванням наслідків обговорення і повторне подання на перше читання (кількість повторних перших читань необмежена);

       4) прийняття законопроекту за основу (з можливим доопрацюванням) і доручення відповідним комітетам підготувати законо­проект на друге читання.

       Друге читання полягає в постатейному обговоренні законопро­екту і внесених депутатами пропозицій, поправок. До другого чи­тання законопроект подається у вигляді таблиці, яка містить:

       1) законопроект, прийнятий в першому  читанні за основу;

       2) всі внесені і не відкликані в установленому порядку пропозиції, поправки;

       3) висновки головного комітету  щодо внесених пропозицій, поправок, поправок до поправок;

       4) законопроект у редакції, запропонованій головним комітетом для другого читання.

       Під час другого читання законопроекту Верховна Рада України здійснює постатейне голосування. На голосування ставиться окремо кожна стаття законопроекту.

       Друге читання завершується прийняттям Верховною  Радою України рішення про:

       1) відхилення законопроекту;

       2) повернення законопроекту на  доопрацювання з подальшим поданням  його на повторне друге читання;

       3) опублікування для народного обговорення законопроекту в редакції, прийнятій на першому або другому читанні, доопрацювання з урахуванням наслідків обговорення і повторне подання його на друге читання;

       4) повернення законопроекту на  доопрацювання з подальшим поданням його на третє читання;

       5) прийняття законопроекту в другому  читанні, підготування його і подання на третє читання.

       Третє читання проводиться з метою  внесення редакційних правок, узгодження структурних частин схваленого в другому читанні законопроекту між собою, узгодження розглянутого законопроекту з іншими законами. Під час третього читання також розглядаються і приймаються рішення щодо тих статей і поправок, розгляд яких за рішенням Верховної Ради України виносився на третє читання.