Суб’єкти комерційної діяльності

Однією з  них є теорія – "невдачі ринку". її основна ідея полягає в тому, що далеко не завжди механізми регуля­ції так званого "вільного ринку" є  ефективними, наприклад, за кризових обставин чи стосовно певних окремих сегментів  ринку. У таких випадках державне регулювання розглядається як шлях до подолання недосконалості ринку  та його невдач.

Другою теорією, що використовується для пояснення  необхідності державного регулювання  економіки, є теорія – "суспільної корисності", або "суспільного  інтересує", її суть полягає у  тому, що коли вільний ринок з  тих чи інших причин не відповідає інтересам суспільства в цілому, держава активно втручається  в економічну сферу з метою  виправлення положення з точки  зору суспільної корисності.

Не применшуючи  значення теорії "суспільного інтересу", слід визначити, що на її основі можна  виправдати будь-яке втручання держави  в економічну сферу, оскільки недоліки у ринковій системі існують завжди, а тому потенційний обсяг регулювання  видається безмежним.

Саме ці процеси безмежного втручання держави  практично з будь-якого питання  в комерційну діяльність під гаслом додержання суспільних інтересів досить часто спостерігаються в Україні.

Необхідність  державного втручання в економіку, яка знаходиться у стані кризи, обґрунтував Дж. М. Кейнс ще під  час Великої депресії у США. Якщо врахувати, що економіка України  також переживає кризу, то стає зрозумілою наша зацікавленість у його міркуваннях.

На думку  Кейнса, невтручання держави в  економіку в період кризового  стану може викликати масове розорення  підприємців, що призведе до закриття підприємств, внаслідок чого маса безробітних  порине на ринок праці, що може спричинити соціальну напругу в суспільстві.

Водночас  державне регулювання може стати  чинником як позитивним, так і негативним, стримуючим процес соціального розвитку, що зменшує зацікавленість виробників у високоефективній діяльності. Його неефективність особливо помітна при  вирішенні слабко окреслених і політичне  суперечливих проблем, які потребують складної організаційної координації.

Державні  органи України неодноразово виявляли недозволену повільність, ухиляючись від радикальних заходів, бажаючи  зберегти статус-кво, виявляли недостатню гнучкість, надмірну обережність тощо.

В Україні  ще не накопичений достатній досвід щодо підтримки і регулювання  комерційної діяльності. Щоправда, останнім часом у системі державного апарату були створені відповідні органи, серед них Державний комітет  України з питань розвитку підприємництва, Антимонопольний комітет, Комітет  з питань захисту прав споживачів та ін.

З метою  аналізу ролі держави в регулюванні  ринкової економіки звернемося до досвіду  державного регулювання економіки  комерційної діяльності в країнах  Західної Європи, США та Японії, де процеси  впливу держави на економіку існують  уже тривалий час та пройшли певний шлях становлення та розвитку. Зважуючи позитивні сторони і недоліки державного регулювання, названі країни знаходять баланс цих сто­рін. Наприклад, у Франції і Нідерландах економічне планування народного господарства здійснюється відповідними установами, які носять назву Держплану1.

Крім того, майже в усіх країнах Західної Європи є спеціальні установи, які, хоч і мають різні назви (служба контролю за торгівлею, офіс цін, комітет  з конкуренції тощо), але виконують  переважно одну і ту саму функцію: слід­кують за станом внутрішнього ринку. Державні органи в межах своєї компетенції можуть втручатися у будь-яку комерційну діяльність. Головним засобом впливу на підприємців є рекомендація, порада. Якщо ж рекомендація за­лишається без уваги, накладається значний штраф.

До компетенції  державних органів і управлінь  входить і така важлива функція, як контроль за дотриманням міні­мального  рівня заробітної плати. Все це створює  рівновагу доходів населення  і цін у державах Західної Європи.

У США, де бізнес більш розвинений, ніж у Західній Європі, комерційна діяльність регулюється  численними дер­жавними органами, серед  яких особливе місце займають комісія  з безпеки споживчих товарів, комісія з цінних паперів і  бірж, національна рада по трудових відносинах, відомство із соціального  захисту, комісія з питань харчових про­дуктів та медикаментів, відомство  професійної безпеки, відомство  пенсійного планування, відомство по захисту навколишнього середовища, відомство по добуванню і переробці  нафти та газу тощо.

Один із найбільш видатних прибічників лібералізму  американський вчений М. Фридман  визначив 14 сфер діяльності, з яких уряд має бути виключений. Серед  них, зокрема, державі рекомендується відмовитися від детального регулювання  будь-яких галузей економічної діяльності, ліцензування будь-яких видів трудової діяльності, обов'язкового страхування  для забезпечення громадян за віком, будь-якого контролю засобів масової  інформації тощо2.

У післявоєнній Японії прибічники лібералізму на перший план висували ідеї стабільності, порядку  і вважали, що роль застрільника економічних  перетворень – не для держави3.

Таке заперечення  і критика усіх форм державного впливу на економіку та підприємницьку діяльність навряд чи можна вважати правильними. Проте і зворотне твердження, що будь-який вплив з боку держав є  ефективним у досягненні позитивних результатів, є також хибним.

Завдяки тому, що у США законність стала моральною  нормою повсякденного життя мільйонів  людей, а захист приватної власності  – головне завдання як державних  службовців, так і всіх інших представників  суспільства, держава зосередилась на створенні загальних умов розвитку підприємництва, функціонування виробництва  і забезпечення великих прибутків, підтримки і коригування ефективної податкової та тарифної системи.

Безперечно, слід уникати надмірного регулювання  економіки і комерційної діяльності, однак за умов перехідної економіки  України, на мій погляд, слід використовувати  – "змішане регулювання". Його змістом є поєднання само­регулювання конкурентного ринку з державним  впливом на економічну діяльність суб'єктів  господарювання.

Так, необхідна  межа у співвідношенні форм і методів  державного регулювання і неоліберальної політики. Державні структури України  повинні на етапі реформ формувати  такі політико-правові та інституціональні умови, які б забезпечили цивілізований  розвиток комерційної діяльності, надаючи  можливості підприємцям у межах, визначених законом, здійснювати діяльність, що має користь для окремої  людини і для суспільства у  цілому.

Отже, ідея змішаного регулювання знайшла  своє місце у "Концепції розвитку внутрішньої торгівлі України"1, де Верховна Рада України зазначила, що метою державного регулювання  розвитку внутрішньої торгівлі –  має бути формування і стабілізація споживчого ринку для задоволення  соціальних потреб і недопущення  соціального напруження суспільства  шляхом активізації комерційних  відносин між товаровиробниками, продавцями і споживачами на всіх етапах переміщення  товарів, підвищення ефективності правового  захисту цих відносин з боку держави  і створення більш сприятливого інвестиційного клімату у цій  сфері. У реалізації цієї цілі щодо розвитку внутрішньої торгівлі держава  виступала як:

- ініціатор  реформування і гарант правового  забезпечення рівних прав суб'єктів  господарських відносин у сфері  торгівельної діяльності, законності  та охорони прав громадян як  споживачів товарів та послуг;

- учасник-партнер  комерційної діяльності, спрямованої  на одержання прибутку, з додержанням  всіх норм щодо ризику і  майнової відповідальності у  межах, визначених організаційно-правовими  формами підприємництва;

- провідник  структурної політики розвитку  торгівлі через систему органів  державної влади.

Також у  зазначеної Концепції визначається, що співвідношення методів та механізмів державного регулювання розвитку комерційної  діяльності змінюється в напрямі  розширення сфери та посилення результативності економічних методів впливу на її розвиток на противагу заборонно-дозвільним або обмежувальним механізмам регулювання. Окрім цього після закінчення приватизаційного періоду, державне регулювання комерційної діяльності повинно буде обмежуватись моніторинговою політикою щодо антимонопольних принципів відносин суб'єктів ринку, сприяння розвитку конкуренції, дотримання прав та інтересів споживачів, інших правових норм регламентації підприємництва у сфері торгівлі.

Основою же досягнення цих прогресивних ідей Україною, стане доповнення правового регулювання  комерційної діяльності у чинному  законодавстві – новим Цивільним  кодексом України та Законом України "Про внутрішню торгівлю", які  започаткують створення законодавчої бази для забезпечення умов, які  сприяли б ефективній комерційній  діяльності на принципах вільного підприємництва. Це вдосконалить правовий статус організаційних форм комерційної діяльності, дасть  змогу регламентувати права і  відповідальність її суб'єктів, більш  обґрунтовано визначати заходи державного регулювання і підтримки підприємництва. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  ІІ Організаційно-економічна характеристика торговельного  підприємства.

2.1.Організаційна характеристика.

Організація торгівлі являє собою сукупність упорядкованих і взаємодіючих організаційних елементів (торговельних підприємств, організацій, підсистем), що створюють  цілісну систему, а також комплекс цілеспрямованих організуючих дій, що забезпечують функціонування торгівлі. Отже, організація торгівлі охоплює  організаційну структуру (організаційну  побудову) і організаційну діяльність. Відповідно, організацію торгівлі можна  розглядати у двох аспектах — статики  і динаміки.

Підприємство  – це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом  державної влади або органом  місцевого самоврядування для задоволення  суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої  господарської діяльності.

Господарська  діяльність – діяльність суб’єктів  господарювання у сфері суспільного  виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання  робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. 

Торговельне підприємство – первинна, основна  ланка сфери торгівлі, її самостійний  господарюючий суб’єкт з правом юридичної особи, що створений для  закупівлі, реалізації, а також зберігання товарів, надання різного роду супутніх послуг в цілях задоволення потреб ринку та отримання прибутку.

Основні ознаки підприємства:

- організаційна  єдність; - відокремлене майно;

- майнова  відповідальність; - власне ім’я.

З організаційно-економічної  точки зору підприємство – це сукупність матеріальних, трудових та фінансових засобів.

З правової позиції підприємство може мати 2 види самостійності:

1) повна  економічна самостійність (самофінансування);

2) оперативно-господарська  самостійність (підприємства комунальної  власності).

Основними обмеженнями діяльності підприємства є:

1) обмеження  обумовлені попитом → обсяг  реалізації ≤ попит споживачів;

2) обмеження,  обумовлені ресурсами → ресурси  витрачені ≤ наявні ресурси;

3) фінансові  обмеження → грошові витрати  підприємства ≤ грошові кошти,  які є в розпорядженні.

В практиці господарювання кожне торговельне  підприємство здійснює наступні види діяльності:

- вивчення  ринку товарів;

- інноваційна  діяльність (впровадження технічних,  організаційних нововведень, освіта  працівників);

- торгово-виробнича  діяльність (визначення обсягу товарообігу  та його структури, збалансування  виробничих потужностей з обсягом  товарообігу);

- комерційна  діяльність (організація закупівлі  і збуту товарів);