Суб’єкти комерційної діяльності

Суб'єктами комерційної діяльності є також  підрозділи підприємств (ст. 7 Закону "Про  підприємства в Україні") та інших  комерційні організацій. Вони створюються  самими організаціями для певної комерційної діяльності. Функції  і компетенцію таких суб'єктів  визначають підприємства у положеннях про них. Положення затверджують органи управління організацій. Ці суб'єкти не реєструються як юридичні особи.

Другим видом  суб'єктів комерційної діяльності є об'єднання підприємств, що визначається як комерційна організація, створювана на добровільних засадах двома і більше підприємствами з метою спільного виконання делегованих учасниками виробничих, комерційних, наукових та інших визначених статутом (договором) функцій і зареєстрована як юридична особа. Об'єднаннями згідно із законодавством є асоціації, корпорації, концерни, консорціуми та інші виробничо-господарські комплекси. Об'єднання підприємств створюється лише у тому разі, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Третім видом  суб'єктів комерційної діяльності є так звані фінансові і посередницькі інститути, що відносяться до інфраструктури ринку. Загальна риса, яка їх об'єднує, - обслуговування ринку. Фінансовий інститут можна визначити як організацію, що засновується у формі акціонерного або іншого товариства і реєструється як юридична особа, яка забезпечує функціонування ринків товарів і капіталів.

Такі акціонерні та інші комерційні товариства здійснюють кредитування господарюючих суб'єктів, інвестування об'єктів підприємництва та іншої діяльності, надають страхові, комерційні та посередницькі послуги. Назви цих суб'єктів визначаються залежно від виду діяльності: банки, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, страхові компанії (товариства), товарні та фондові біржі, довірчі товариства тощо. Четвертим видом суб'єктів господарського права є органи державної виконавчої влади, які здійснюють управлінську діяльність в економіці (органи управління).

Види органів  управління - суб'єктів господарського права системно визначені у Законі України "Про обмеження монополізму  та недопущення недобросовісної  конкуренції у підприємницькій  діяльності" . Це:

- центральні  та місцеві органи державної  виконавчої влади;

- представницькі  органи та органи місцевого  самоврядування;

- органи  управління громадських організацій;

- асоціації,  концерни, міжгалузеві, регіональні  та інші об'єднання підприємств  при виконанні ними функцій  управління в межах делегованих  їм повноважень. 

Особливими  суб'єктами господарського права слід визнати фізичних осіб-підприємців:

- громадян  України;

- іноземці;

- особи без  громадянства.

Ці особи  мають право здійснювати комерційну діяльність у будь-яких організаційних формах на їх вибір (ст. 6 Закону "Про  підприємництво"). Зокрема, якщо діяльність фізичних осіб здійснюється із залученням найманої праці, вона реєструється як приватне підприємство.

Комерційна  діяльність фізичної особи може здійснюватися  і без створення юридичної  особи (підприємства) шляхом реєстрації індивідуальної трудової діяльності.

Кожен з  видів суб'єктів комерційної діяльності має свої певні завдання. Підприємство здійснює виробничо-господарську діяльність, банк  кредитну, розрахункову та іншу діяльність, орган державної виконавчої влади - управлінську діяльність в економіці  та ін. Правовою формою, в якій врегульовані завдання суб'єктів комерційної  діяльності, є їхні статутні комерційно-правові акти - установчі документи (установчий договір і статут), статут державного або іншого підприємства, положення (про міністерство, про державний комітет). Виходячи із завдань статутні акти врегульовують такі поняття, як цілі і предмет діяльності суб'єкта комерційного права (функції щодо органів управління).

Право визначати  цілі і предмет діяльності підприємства належить його засновникам, які виходять при цьому з своїх комерційних  можливостей. Закон дозволяє вносити  до статуту будь-яку кількість  видів діяльності, не забороненої  законом.

Юридичним засобом досягнення завдань і  цілей суб'єкта комерційної діяльності виступають його права, захист яких гарантує держава. Права суб'єктів визначаються комерційним законодавством залежно від їхніх видів: права підприємств, об'єд-нань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів державної виконавчої влади.

Права суб'єктів  можна класифікувати відповідно до їхнього змісту .

Засновницькі  права грунтуються на загальній  нормі права власності, згідно з  якою власник "може використовувати  майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом діяльності" (ст. 4 Закону "Про власність"). Ця норма деталізована ст. 5, 6 Закону "Про підприємництво" та ст. 5 Закону "Про підприємс-тва в Україні". Засновницькі права включають право на вільний вибір засновниками підприємства видів діяльності, право на вибір організаційно-правової форми підприємства, право на прийняття рішення про створення підприємства, право змінювати у встановленому порядку як діяльність, так і форму підприємства. За загальним правилом, ці та інші засновницькі права належать власнику (власникам).

Права в  галузі управління. Підприємства й  інші суб'єкти комерційної діяльності самостійно управляють своєю діяльністю та справами. Порядок здійснення управління регулюється статутними актами згідно з принципами, визначеними законодавством. Основним є принцип поєднання прав власника на господарське використання свого майна з самоуправлінням трудового колективу. Власник здійснює свої управлінські права як безпосередньо (кооператив, колективне підприємство), так і через уповноважені ним органи (державні підприємства, господарські товариства). Власник і уповноважений ним орган в порядку, передбаченому статутними актами, можуть делегувати свої управлінські права органу управління.

До управлінських  належать, зокрема, права:

- самостійно  визначати структуру підприємства, тобто кількість і склад його  структурних підрозділів, включаючи  так звані відособлені підрозділи: філії, представництва, відділення тощо;

- приймати  і змінювати статут, інші установчі  документи;

- затверджувати  положення про структурні підрозділи;

- формувати  органи управління і контролювати  їхню діяльність, призначати посадових  осіб, визначати їхні обов'язки  тощо.

Склад і  юридична природа органів підприємства залежать від того, до якої власності  воно належить. Конкретно це питання  визначається статутними актами. Наприклад, підприємства - суб'єкти права колективної власності мають вищі керівні та виконавчі органи. Перший - це загальні збори (наприклад, загальні збори акціонерного товариства) або конференція. Виконавчі функції в таких підприємствах здійснюють правління. Правління обирається власниками підприємств на загальних зборах, які визначають і затверджують у статуті повноваження цього органу. Правління обирає зі свого складу голову, заступників. Функції голови (заступників) можуть по черзі виконувати члени правління. Керівники підприємств державної власності наймаються (призначаються) уповноваженими органами згідно з контрактною системою.

Управлінські  функції і повноваження мають також трудові колективи державних підприємств (ст. 15 Закону "Про підприємства в Україні"). Реалізуються повноваження трудового колективу згідно з статутом загальними зборами (конференцією) або виборним органом (рада підприємства, рада трудового колективу), члени якого обираються зборами (2/3 голосів) терміном на 2-3 роки.

  У процесі  комерційної діяльності закон зобов'язує підприємства:

- виконувати  господарські зобов'язання, обумовлені  державними контрактами та державними  замовленнями, іншими договорами;

- забезпечувати  необхідну якість продукції, робіт,  послуг;

- вести бухгалтерський  облік (самостійні бухгалтерські  баланси) своєї роботи, надавати  органам державної статистики  передбачену законом звітність;

- своєчасно  подавати податковим органам  декларації про свої доходи, інші  податкові документи, сплачувати  податки, інші обов'язкові платежі;

- не допускати  недобросовісної конкуренції, інших  порушень антимонопольного законодавства,  прав та інтересів споживачів, будь-яких інших осіб. Суб'єкти  комерційної діяльності мають  також обов'язки, передбачені природоохоронним  законодавством. Стаття 4 Закону "Про  підприємництво" та ст. 31 Закону "Про  підприємства в Україні" зобов'язують  їх:

- раціонально  використовувати природні ресурси;

- охороняти  навколишнє середовище від забруднення,  іншого шкідливого впливу;

- своїм коштом  відшкодовувати витрати на відновлення  та охорону природних ресурсів  тощо.

За порушення  своїх обов'язків підприємство несе майнову та іншу відповідальність, встановлену законом, а також  передбачену договорами. 
 

   1.2. Державне регулювання комерційної діяльності в Україні.

Одним з  найважливіших політичних і економічних  завдань Української держави  є підтримка та розвиток підприємництва. У сучасних умовах з урахуванням  попереднього власного досвіду, а також  досвіду економічно розвинених країн, Україна вступає в ринкову  економіку. Соціальне орієнтоване  ринкове господарство з його еконо­мічною свободою, багатоманітністю форм власності, підприємництвом, конкуренцією, соціальним партнерством і суспільним спрямуванням визначаються як конституційна основа економічної системи України.

Практика  сучасних розвинених держав показує, що державне регулювання комерції здійснюється безпосередньо через соціально-економічне прогнозування, розробку державних  програм, визначення пріоритетних напрямів і галузей розвитку народного  господарства, через формування інвестиційної, податкової та кредитної політики. У подальшому це регулювання забезпечується через реалізацію антимонопольної  політики і розвиток конкуренції, державну стандартизацію, метрологію і сертифікацію, систему оподаткування та інші форми  регулюючого впливу держави1.

Отже, не дивлячись  на те, що з переходом до ринкової економіки суттєво змінюється характер, зміст і межі еконо­мічної діяльності держави, державне регулювання економічними процесами та відносинами не зникає, а навпаки, вдосконалюється. Тобто  держава бажає надати переходу до ринку конструктивного і творчого характеру, поклавши кінець хаосу, що мав  місце на першому етапі реформування економіки України.

Втручання держави у ринкові відносини  має різноманітні форми і цей  процес, на мою думку, є об'єктивним.

По-перше, людство  дійшло до такої межі, коли воно своєю  діяльністю ставить під загрозу  саме існування людини. Нестримна  експлуатація природних ресурсів може призвести людство до безодні. Тому держава зобов'язана передбачити  і приборкати цей процес. Контроль за використанням природних ресурсів під силу тільки державі.

По-друге, держава  змушена здійснювати економічне прогнозування з метою уникнення  дисбалансу в економіч­них відносинах. Від економіки прямо залежить міцність самої держави та її політичної влади.

По-третє, виступаючи як надійний соціальний гарант, держава  через свої економічні можливості зобов'язана  потурбуватися про найменш захищені верстви населення (інвалідів, пенсіонерів  тощо), тобто частину виробленого  підприємцями продукту вона має перерозподілити  серед найбідніших, щоб запобігти  політичному вибуху.

По-четверте, підприємницька діяльність все більше використовує найскладніші технології, а тому навіть не­значні відхилення від правил експлуатації можуть нанести  невиправної шкоди суспільству  і держава зобов'язана взяти  під жорсткий контроль такі сфери  виробництва.

По-п'яте, участь у світовому перерозподілі праці  змушує державу не тільки прогнозувати свою економічну полі­тику, а й вводити  економічні санкції, заборону на експорт, ліцензії, державне мито тощо.

По-шосте, з  кожним роком зростають загальносвітові  обсяги бізнесу, що ще гостріше викликає потребу його легітимності та впорядкованості.

Визначення "правил гри" на ринку, забезпечення досягнень суспільних результатів (економічне зростання, зни­ження інфляційних  процесів і рівня безробіття тощо) є головною функцією держави. Характер відносин між державою і підприємством  має визначатися як партнерський. У зарубіжній науковій літературі найбільш поширеними є кілька концепцій, що обґрунтовують  необхідність державного впливу на ринкову  економіку.