Контрольная работа по "Товароведению"

Кірчевський Сергій Валерійович 1

1.      Поняття оптової торгівлі та її суті впродовж тривалого періоду були предметом уваги і дискусії в радянській економічній літературі. Концепція оптової торгівлі інтерпретувалася неоднозначно, а часто і протилежно. 

Так, у період військового комунізму (1918-1929 рр.) заперечувалося товарне виробництво, а, отже - товарний обіг. Це заперечення пояснювалося уявленням про те, що при соціалізмі все суспільство буде однією конторою і однією фабрикою з рівністю праці та оплати. Підприємства одержували необхідні їм матеріальні ресурси від вищих господарських органів і за їхніми вказівками здавали свою продукцію. 

З переходом  від громадянської війни до господарського будівництва виявилася марність спроб детальної регламентації  державою економічного життя країни і помилкове заперечення товарно-грошових відносин. У обстановці, що змінилася, була вироблена нова економічна політика (НЕП), стрижнем якої була визнана торгівля, а її основним принципом - регулююча роль держави. Суть цієї ролі полягала в тому, що держава повинна була обмежувати свободу торгівлі в певних рамках, не допускаючи підриву існуючої політичної системи. 

У період НЕПу була обмежена сфера дії централізованого розподілу матеріальних ресурсів. Діяльність госпрозрахункових підприємств ґрунтувалася на праві вільного виходу на ринок і вибору продавців і покупців. На оптову торгівлю були переведені всі дрібні і середні підприємства, а також частина великих підприємств. 

Утворилися специфічні для ринкових відносин організації - товарні біржі, синдикати, конвенції, торгові палати, промислові ярмарки. Серед них особливу роль в організації оптової торгівлі відіграли товарні біржі та синдикати. Через товарні біржі держава регулювала ринок. Основні їх функції полягали у вивченні ринкової кон’юнктури, співвідношення між попитом, пропозицією і ринковими цінами. Синдикати, що створювалися як добровільні об’єднання, займалися заготовками сировини і матеріалів як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках, реалізовували готову продукцію, визначали її асортимент, розподіляли замовлення на виробництво продукції між членами синдикату, вивчали ринкову кон’юнктуру, встановлювали ціни на заготовлювані матеріальні ресурси і реалізовану продукцію. Синдикати виступали в ролі оптових »купців», організуючи горизонтальні господарські зв’язки. 

З переходом  до індустріалізації країни стала затверджуватися  і розповсюджуватися державна адміністративна  система управління народним господарством  з централізованим директивним  плануванням і жорсткою підлеглістю господарських ланок по вертикалі У сфері обміну для цієї системи були характерні централізація розподілу матеріальних ресурсів і прикріплення споживачів до постачальників, що одержало назву матеріально-технічне постачання. Слабкі зачатки товарного господарства були витиснені, а товарні біржі, синдикати та інші торгово-посередницькі організації до 1930 р. повністю ліквідовані. 

Система матеріально-технічного постачання, що затвердилася, характеризувалася  наступними основними рисами: 

1) попереднім  визначенням органами державного планування обсягу продукції, який мав постачатися кожному споживачу, шляхом централізованого виділення фондів і послідовним доведенням їх по вертикалі вниз;

2) регламентацією  державними органами господарських  зв’язків (на основі прикріплення споживачів до постачальників);

3) формальним  характером договірних відносин  між безпосередніми контрагентами  господарських зв’язків щодо  постачання продукції; 

4) реалізацією  продукції за цінами, що встановлюються  органами державного ціноутворення;

5) обмеженістю  вибору форм матеріально-технічного  забезпечення. 

Територіальні органи матеріально-технічного забезпечення, будучи посередниками товарного  обігу, розподіляли частину продукції  виробничо-технічного призначення  і прикріплювали споживачів до постачальників. При виконанні цих функцій вони прагнули, з одного боку, одержати від вищих органів у своє розпорядження більше матеріальних ресурсів, а з іншого - обмежити виділення їх споживачам. Вони не вивчали кон’юнктуру ринку, попит споживачів на матеріально-технічні ресурси, динаміку ринкових цін. Товарно-грошові відносини при цьому носили формальний характер, відображаючи реальні економічні відносини учасників обміну та їх інтереси. 

Увага до оптової  торгівлі посилюється з 1965 р., що пов’язано  з початком проведення економічної реформи в народному господарстві. У цей період стала зазнавати критики система розподілу, що фондується, й обміну засобів виробництва без урахування їх товарної природи. Було поставлене завдання до поступового переходу від централізованого фондування до планового розподілу матеріально-технічних ресурсів шляхом оптової торгівлі. Особливості останньої полягали в тому, що вона здійснювалася тільки територіальними постачальницько-збутовими базами, складами, магазинами, а продукція реалізовувалася споживачам як вільно, так і за лімітами, що виділялися. 

Найбільш типовим  визначенням оптової торгівлі того часу було таке: »Оптова торгівля продукцією виробничо-технічного призначення  є формою планового розподілу  матеріальних ресурсів, заснованою на державному плані розвитку народного господарства. Оптова торгівля організовується Держпостачем СРСР і має на меті безперебійне і ритмічне постачання споживачів продукцією в необхідних кількостях, асортименті і в терміни, що забезпечують виконання планових завдань». 

Проте спроби перейти  до оптової торгівлі, заснованої на плановому розподілі товарів  центральними і територіальними  органами, не дали реального результату. Центральні органи управління за наказом  зобов’язували оптові підприємства розширювати оптову торгівлю, а останні намагалися підтвердити фактичне її зростання. В результаті справжня оптова торгівля, коли партнери - учасники операції - самі вибирають і знаходять один одного, визначають усі умови операції і не залежать від думки керівників, так і не була організована. Плановий розподіл товарі з і оптова торгівля ними виявилися несумісними. 

Новий етап розвитку й якісних перетворень в оптовій  торгівлі пов’язаний з 1993 р., коли був  скасований централізований розподіл продукції, і почався процес становлення нових організаційних форм та інститутів оптової торгівлі. Найбільш помітними представниками »ринкової» оптової торгівлі знову стали товарні біржі. 

Оптова торгівля охоплює, по суті, всю сукупність товарних ресурсів, що є як засобами виробництва, так і предметами споживання. 

Оптова торгівля включає будь-яку діяльність з  продажу товарів і послуг тим, хто набуває їх з метою перепродажу  або професійного використання. 

Необхідність  оптової торгівлі обумовлена:

1) суспільним  розподілом праці;

2) наявністю  товарно-грошових відносин;

3) вузькою спеціалізацією  промислових підприємств;

4) потребою в  регіональному збалансуванні попиту  і пропозиції; 

5) швидкою реалізацією  виготовленого товару для відновлення  процесу розширеного виробництва  і доведення його до кінцевого споживача. 

Наявність опту обумовлена і низкою причин фінансового  характеру. Дрібному виробнику з  обмеженими фінансовими ресурсами  не під силу створити й утримувати організацію прямого маркетингу. Крім того, навіть маючи в своєму розпорядженні достатній капітал, виробник швидше передбачає направляти кошти на розвиток виробництва, а не на організацію оптової торгівлі. 

Як правило,шри  оптовій торгівлі товар купується  великими партіями. Закупівлі оптом  здійснюють посередницькі організації з метою подальшого перепродажу низовим оптовим організаціям, підприємствам роздрібної торгівлі. В більшості випадків оптова торгівля не пов’язана з реалізацією продукції конкретним кінцевим споживачам, тобто вона дозволяє виробникам за допомогою посередників збувати товари з мінімальними безпосередніми контактами із споживачами. 

На товарному  ринку оптова торгівля є активною частиною сфери обігу. Вона є важливим важелем маневрування матеріальними  ресурсами, сприяє скороченню зайвих запасів  продукції на всіх рівнях і усуненню дефіциту товарів, бере участь у формуванні регіональних і галузевих товарних ринків. Через оптову торгівлю посилюється дія споживача на виробника, з’являються реальні можливості добитися відповідності між попитом і пропозицією, забезпечити кожному споживачу змогу купувати продукцію в межах своїх фінансових можливостей і відповідно до потреб. 

Розвиток оптової  торгівлі визначається наступними тенденціями  в економіці: 

1) зростанням  масового виробництва на великих  підприємствах, віддалених від основних користувачів готовою продукцією;

2) збільшенням  обсягів виробництва продукції  про запас, а не для виконання  вже укладених конкретних договорів;

3) збільшенням  числа рівнів проміжних виробників  і користувачів;

4) необхідністю  пристосовувати товари до потреб проміжних і кінцевих користувачів.] 

На сьогодні в Україні (за даними Держкомстату) налічується близько 30 тис. посередницьких організацій із загальною кількістю  працівників більше 600 тис. осіб. 

Питома вага реалізації товарів за посередництвом організацій оптової торгівлі в загальному обсязі продукції, яка відвантажується виробниками, становить близько 25%. 

За оцінкою  економістів, оптова торгівля в Україні, поза всяким сумнівом, за масштабами руху потоків товарів і послуг та їх обсягами займає перше місце. Вона опосередкує обмін у величезних розмірах - не менше 85 млрд. грн. у міжгалузевому обороті і близько 3,6 млрд. грн. в обороті товарів кінцевого споживання . Проте, порівняно з розвиненими країнами, Україна значно відстає за рівнем забезпеченості оптовими підприємствами (табл. 4. 1). 

Таблиця 4.1 

Забезпеченість  підприємствами оптової торгівлі України  і деяких розвинених країн

Порівняно з  розвиненими країнами в Україні  показник забезпеченості складською мережею  нижчий у 15-20 разів. Особливо погано забезпечена складською мережею оптова торгівля - на її частку припадає лише 14,2% усієї кількості загально-товарних складів і 21% загальної складської площі. Складські площі використовуються за своїм призначенням на 40-60%, а решта частини здається в оренду, використовується на умовах кооперації або продається комерційним структурам. 

Функціонування  оптового каналу обумовлене низкою причин, а саме: 

1) економічною  вигодою, яку отримують промислові  підприємства від використання  самостійних оптовиків, оскільки останні забезпечують їм найбільш низькі витрати обігу. Адже не завжди наявність прямих зв’язків між виробниками і споживачами означає зниження витрат;

2) наявністю  дрібних і середніх підприємств,  розширенням асортименту товарів;

3) поглибленням процесу розподілу праці у сфері матеріального виробництва;

4) необхідністю  розширення підприємствами-виробника-ми  ринків збуту своєї продукції  і повнішого охоплення дрібних  і середніх споживачів;

5) можливостями  оптових посередників краще здійснювати маркетинг споживчої продукції, оцінювати ринкову кон’юнктуру, аналізувати інформацію про місцеві ринки, надавати постачальникам інформацію про попит на їх продукцію;

6) економічною  доцільністю, швидкістю та зручністю  доведення товарної маси до  споживача;

7) більшою можливістю  оптовиків мобілізувати всі свої  ресурси, зосередити всі свої  сили на виконанні одного конкретного  завдання. 

У своїй роботі підприємства оптової торгівлі повинні  дотримуватись таких основних правил:

1) всебічне знання  ринкового простору, в межах якого здійснюється розподіл товарів;

2) дотримання  ефективного балансу витрат щодо  закупівлі продукції та її  зберігання при раціональному  використанні трудових ресурсів  і складських площ;

3) здійснення  всіх операцій щодо закупівлі,  зберігання та продажу товарів на основі їх прибутковості;

4) створення  сприятливої і міцної репутації  в районі обслуговування. 

На макрорівні оптова торгівля виконує наступні функції:

1) інтегруючу - яка  полягає в забезпеченні взаємозв’язку  між партнерами з постачання продукції і знаходження каналів збуту;

2) оцінну - яка  полягає у визначенні рівня  суспільно необхідних витрат  праці через ціноутворення;

3) організуючу  і регулюючу - суть якої полягає  в забезпеченні раціональної  побудови і гармонійного функціонування  економічних систем.