Виготовлення ліків у рабовласницький період

Серед терапевтичних заходів індійські  лікарі віддавали перевагу проносним  та блювотним, кровопусканню. Їхній  фармацевтичний арсенал нараховував  тисячі назв ліків рослинного походження.

Із  хірургічних методів лікування  застосовувались цісарський розтин, поворот плода на ніжку при  поперековому положенні, витини каменів  із сечового міхура, трепанація черепа, ампутації кінцівок, зупинка кровотечі  лігатурами. В древній Індії рабів  карали, відрізуючи вуха і ніс.  Це примусило індійських лікарів розробити  пластичні операції та відповідні хірургічні інструменти (до нас дійшло більше 200 зразків).

Серед гігієнічних заходів перевага надавалась вставанню до схід сонця, заняттям рухавкою, водним процедурам, танцям, іграм.

3.4. Медицина Вавилону та Ассирії.  За дві тисячі років до нашої ери в гирлі Тигру і Євфрату утворилось Вавилонське, а потім Ассирійське царство.

У 1902 році була знайдена кам’яна плита  часів царя Хаммурапі (2000р.до н.е), на якій були викарбувані “справедливі закони, які могутній та справедливий цар Хаммурапі встановив на користь та добро слабких, гноблених, вдів та сиріт”, всього на плиті викарбувано 282 закони. В ці ж роки в Ніневії знайдено бібліотеку царя Ашур-Боніпала (VIIст до н.е), яка складається з глиняних табличок, на яких клинописом відтворено життя-буття ассирійського царства. Серед табличок – близько тисячі із медичним змістом. Це – основні джерела вивчення медицини Вавилону та Ассирії.

Медичну допомогу надавали лікарі – жреці та лікарі, що закінчували державні медичні школи.

Теоретичні  уявлення медицини Вавилону та Ассирії  були такі: людина створена із землі, бог  вдихнув у неї душу – пневму. Недуга – кара за гріхи. Лікар починав огляд хворого зі слів: “не посягнув ти на будинок ближнього свого, не проливав кров ближнього свого, не наближався до жінки ближнього свого, не привласнював одяг ближнього свого”. Хвороба зумовлювалась проникненням у тіло злих духів.

Тому, лікування починалось з вигнання духів заклинаннями, спалюванням  фігур демонів. Вавилоняни та Ассирійці  першими навчились рахувати, до 13-ти. Все, що було далі вважалось таємничим  і викликало острах. Займались  вони і вивченням небесних світил. Звідси лікарі під час лікування  цікавились положенням небесних світил, складали для хворого гороскопи, визначали щасливі і нещасливі  дні. Застосовувався і такий прийом: хворих виносили на людні місця, де прохожі давали рекомендації щодо їх лікування.

Застосовувались трепанація черепа, видалення катаракт, поверхневих пухлин, ампутація кінцівок, розтин гнояків, лікування переломів  та вивихів. Успішна операція з приводу  катаракти вільному громадянинові  царства приносила лікареві 10 секелів срібла, за неуспішної- лікареві відрубували руку. Якщо оперативне втручання рабові закінчувалось його смертю, лікар відшкодовував господарю вартість раба.

3.5 Медицина Греції. Розквіт медицини стародавньої Греції припадає на перше тисячоліття до н.е. Основними джерелами вивчення медицини стародавньої Греції є писемні.

Богом медицини був Асклепій, внук Зевса  і син Аполлона. Мав двох синів  Махаона і Подолірія і двох доньок – Гігією і Панакею. До нас дійшло зображення Асклепія з посохом, обвитим змією. Змія древній символ мудрості.

Медицина  древньої Греції зосереджувалась в  трьох місцях: храмах, побудованих  на честь Асклепія – асклепіонах. Нараховувалось більше 200 храмів. Другим осередком були цивільні лікарні – ятреї, і треті уособлювали мандрівні лікарі – періодевти.

Лікарів готували в асклепіонах і в приватних родинних школах. Лікарське мистецтво, зазвичай, передавалось із покоління в покоління. Так, найвидатніший лікар стародавньої Греції Гіппократ (459-377р.до н.е) був лікарем у 17 поколінні.

На  відміну від теоретичних уявлень  єгипетських, китайських та індійських лікарів, грецькі лікарі шукали причину  здоров’я і хвороби в природних  умовах. Всяка хвороба, за Гіппократом, є результат боротьби між цілющими силами організму і шкідливими природніми причинами – розміщенням грунтових вод, станом повітря, кліматом, манерою харчування харчування, способом життя. Головним завданням лікаря є максимально можливе підвищення цілющих властивостей організму.

До  наших днів дійшов “Кодекс Гіппократа”, який складається із 15 книг з внутрішніх хвороб, 8 з хірургії і 9 з жіночих хвороб. Згідно вчення Гіппократа, людське тіло містить чотири соки: кров, слиз, чорну і жовту жовч. Перевага одного із соків зумовлює темперамент людини: сангвінічний (кров), флегматичний (слиз), холеричний (жовта жовч), меланхолічний (чорна жовч). Сприятливе перемішування соків забезпечує ейкразію, несприятливе – дискразію.

Величезних  успіхів було досягнуто у діагностиці  хвороб. На підставі спостереження  за їхнім перебігом були виокремлені і описані такі хвороби та патологічні стани: плеврит, пневмонія, емпієма, гепатит, нефрит, діарея, дизентерія, офтальмія, екзантема, фліктена, тетанус, опістотонус, параплегія, епілепсія. Недаремно Гіппократа вважають батьком клінічної медицини.

Терапія захворювань грунтувалась на такій засаді: протилежне лікувати протилежним (Contraria contrariis) – переповнення спорожненням, працю відпочинком, спокій рухом. При лікуванні рекомендувалось призначати засоби, які б підсилювали цілющі сили природи – Vis medicatrix naturae.

Вважалось, що лікар повинен передовсім не зашкодити  хворому – Primum non nocere.

Великий історичний інтерес містять афоризми Гіппократа, наведемо деякі з них:

1. “Безпричинна втома віщує хворобу”
2. “Під час усякої хвороби не занепадати духом і зберігати смак до їжі – хороша ознака, протилежне – дурна”