Виготовлення ліків у рабовласницький період

Лікування виникло як продукт  певного соціального середовища і, передавань з покоління, увійшло  невід'ємною частиною до складу загальнолюдської культури.

Лікування змінюється залежно  від розвитку продуктивних сил, і  його засоби були щільно пов'язані з  виробництвом.

Людина випробувала як ліки все, що могло здатися їй придатним. Вона використовувала свій досвід, а також переданий від попередніх поколінь, який учив її, що корисне, а  що шкідливе, що цілюще, а що смертельне.

Функції "лікування”, що їх виконували в первісній общині переважно жінки, у класовому суспільстві перейшли насамперед до старійшин і жерців.

У період рабовласництва з'явилися  лікарські форми і певний досвід використання ліків при різних захворюваннях.

У рабовласницькі державі  між медициною і фармацією  не було різниці. Той, хто лікував, відповідав і за встановлення діагнозу, і за добір та виготовлення ліків; тому він повинен був мати спеціальну підготовку. Так створилися сімейні медичні школи. Старші за віком передавали з покоління всі відомості про медицину та ліки спочатку усно, а з розвитком писемності – письмово. Дійшли до нас перші записи рецептів, описи хвороб та способів готування ліків.

Наукова фармація складається  на базі перевірки та узагальнення емпіричних знань народів. Лікування  виникло як продукт певного соціального  середовища і, передавань з покоління, увійшло невід'ємною частиною до складу загальнолюдської культури. Лікування  змінюється залежно від розвитку продуктивних сил, і його засоби були щільно пов'язані з виробництвом. Людина випробувала як ліки все, що могло здатися їй придатним. Вона використовувала свій досвід, а також  переданий від попередніх поколінь, який учив її, що корисне, а що шкідливе, що цілюще, а що смертельне.

Функції "лікування”, що їх виконували в первісній общині переважно жінки, у класовому суспільстві перейшли насамперед до старійшин і жерців.

Досвід народу в лікуванні  хвороб, пов'язаний з релігійними  культовими нашаруваннями, склав так  звану храмову, або жрецьку, медицину, яка була характерною для рабовласницького суспільно-економічного ладу.

У медицині рабовласницького суспільства застосовували лікарські речовини в основному рослинного і тваринного походження, деякі метали та мінеральні речовини.

Незважаючи на примітивні знаряддя виробництва, фармація досягла  значного розвитку в Єгипті, Китаї, Індії. Грецька фармацевтична техніка  перевершувала єгипетську. Наприклад, греки застосовували перегонку  води з метою її очищення.

Кожний, хто займався виготовленням  ліків, мав запаси сировини, що зберігалися  в окремому приміщенні. Від назви "ароіесе" (комора) і походить сучасна назва "аптека".

Джерелами свідчень по історії  медицини і фармації Стародавньої Індії  являються три книги “Люрведа” (Знання життя) і сукупність законів Ману.

Найбільший інетерс являє книга “Люрведа”, автором якої був лікар Сумрута. В ній подано опис більше 760 лікарських рослин. Всі лікарства в Індії вже в той час поділялись на збуджуючі, прохолоджуючі і т.д. В якості лікарських речовин індійські лікарі широко застосовували золото, срібло, мідь, і ін. метали, а також дорогоцінне каміння. До лікарів Стародавньої Індії пред’являлись високі вимоги в відношенню знань лікувальних властивостей того чи іншого ліку. Відомий знаменитий вислів Сумрути: “ В руках незнаючого ліки – яд і по своїй дії може бути порівняним з ножем чи вогнем, в руках людей розумних вони порівнюються напилкові безсмертя”.

Про розвиток лікознавства в Стародавньому Єгипті свідчать пам’ятки древньоєгипетської писемності. Найбільший інтерес являє папірус, який відноситься приблизно до ХVІ-ХVІІ ст. до н.е. Папірус називається “Книга приготовлення ліків для всіх частин “тіла” і вміщує детальний опис 800 рецептів. Сі ліки класифіковані по їх фармакологічній дії: послаблю вальні, рвотні і т.д.. Для лікування очей використовувався бджолиний мед. В лікувальних цілях єгиптяни використовували оцет, кунжутне масло, алое, ревінь, м’яту, мак, скипидар, подорожник (кульбабу).

Перші свідчення про античну  медицину в Греції свідчення про  античну медицину в Греції відносяться  до ХІІ ст. до н.е. В цей період медицина виділяється в самостійну професію, з’являються сімейні лікарські  школи, в яких медичні знання передавались по успадкуванню із покоління в покоління. Особливо активно в Греції розвивалась  церковна медицина , яка виникла  на ґрунті поклоніння Асклепію (Ескулапу). Вважалося, що у Асклепія було дві  дочки: Гігіея – покровителька здоров’я і гігієнічний знань і Панагія (Панацея) – покровителька лікувальної терапії. Гігіея зображувалась з чашою в лівій руці: обвивши чашу, з неї п’є змія. Зображення часі зі змією стало емблемою медицини.

Великий вплив на розвиток медицини фармації зробив великий лікар  Стародавньої Греції Гіппократ. Він  перший намагався об’єднати медичні  знання і спостереження, привести їх у певну систему, дати їм філософське  пояснення. Гіппократ звільнив медицину від теургічних уявлень, відкинув заговори, релігійні ритуали. Здоров’я людини він пов’язував із впливом на організм їжі, навколишнього середовища і  інших факторів. Гіппократ вважав, що лікарські рослини необхідно  вживати такими, якими їх створила природа[5, c. 41-42].

Великий внесок у розвиток медицини і фармації вніс великий  лікар Клавдій Гален (130-200 рр. Н.е.). Із 4000 творів, які він написав, половина посвячена питанням медицини і фармації. Основні положення Галена зводились до трьох правил. Лікар повинен допомагати природі, так як часто вона сама може вилікувати. При лікування хвороби потрібно дотримуватись принципу “протилежне протилежним”, (напр..: при збільшенні в організмі сухості необхідно приймати лікарства, які являються носіями вологи), а для збереження здоров’я принци “подібне подібним”.

  На думку Галена в рослинних і тваринних тканинах є корисні речовини, які потрібно використовувати, і є шкідливі, які потрібно відкидати. Він став застосовувати витяжки із природних речовин і значно ускладнив технологію отримання лікарських препаратів. Для зберігання запасів сировини і виготовлення ліків Гален спорудив при своїй лікарні приміщення, назване аптекою. Ним розроблено дуже багато лікарських форм: порошки, пілюлі, мазі, екстракти, відвари; всього більше 20 різноманітних форм. Були введені преси для віджимання соків, різні пристосування для мелення рослинної сировини Гален встановив вказівні вагові і об’ємні відношення при виготовленні екстрактів, настоїв і відварів із різних частин лікарських рослин (коріння, листя). Ці витяжки стали популярними у медиків всіх країн Європи і в ХVІ ст. отримали назву галенових препаратів.

Храм Асклепія в Епідаврі й інші асклепійони в Греції розташовувалися звичайно в місцевості з гарним кліматом, що у сполученні з правильним режимом, тишею, харчуванням благотворно діяв на хворого. Відому роль грало вселяння: підготовляли хворого посадою, молитвами, музикою, жертвоприносинами, що одурманюють паліннями. Далі випливав сон хворих у храмі, і жреці тлумачили сни, що при цьому бачив хворий. Приділялася увага водолікуванню і масажу, вироблялися і хірургічні операції. При розкопках виявлені залишки хірургічного й іншого медичного інструментарію: ножі, ланцети, голки, пінцети, гачки для раней, кісткові шприци, зубні щипці, долота, шпателі, зонди й ін.

При розкопках виявлені зліпки хворих органів, що приносилися хворими  в храми іноді як жертвоприносини  в надії на лікування, іноді як подяка за лікування. Зліпки ці виготовлялися  з глини, мармуру, дорогоцінних металів, представляючи в цьому випадку  своєрідний вид гонорару жрецям. Вони дають представлення як про хвороби, із приводу яких зверталися в храми, так і про рівень анатомічних зведень у древніх греків.

Характерною рисою давньогрецької культури була велика увага до фізичних вправ, до загартовування й у зв'язку з цим до особистої гігієни. У  сучасній фізкультурі збереглися давньогрецькі  терміни, наприклад стадіон і  ін. Молодь училася в гімназіях  — школах фізичних вправ. На численних грецьких вазах — предметах повсякденного побуту — збереглися художні зображення відходу за тілом: обливань, розтирань, масажу і т.д. Давньогрецькі скульптори в численних статуях відбили культ здоров'я і краси тіла.

Під впливом передових  філософських навчань древніх греків — стихійного матеріалізму і наївної  діалектики — передові лікарі Древньої Греції епохи її розквіту дали нові рішення багатьох питань медицини: про матеріальні причини хвороб, про зв'язок їхній із зовнішнім  середовищем, про хворобу як змінюється явищі, що проходить у своєму плині  визначені стадії, про необхідність спостереження за ходом хвороби  і т.п. Ці нові підходи до хвороби  і її лікуванню сприяли розширенню і поглибленню медичних знань.

У Древньому Римі медицина розвивалася під сильним впливом  грецької медицини. Праці видатного  лікаря і фармацевта Клавдія Галена мали велике значення не тільки для давньоримської медицини, але і для наступного розвитку медицини і фармації. Найбільше значення мають два його травники, у яких описане більш 300 лікарських засобів з рослин. Гален, на противагу Гіппократові, вважав, що в рослин є два початки: одне з них робить на хворий організм лікувальна дія, інше чи даремно навіть шкідливо.

У Римі в умовах великої  держави медицина одержала значно більші можливості розвитку, ніж в інших  східних рабовласницьких державах з їхнім більш низьким рівнем продуктивних сил, з їх патріархальними  пережитками. Високий рівень розвитку державності виразився в створенні  постійної армії. Далекі походи римських легіонів у місцевості, що різко  розрізняються по кліматі і санітарних умовах, сприяли виникненню різноманітних  захворювань. Щоб зберегти боєздатність армії і надавати хірургічну допомогу в боях, були створені військові  госпіталі (валетудінарні, буквально - здравниці), виділені табірні лікарі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферати з історії  України 

Перехід від привласнюючих форм господарства (збиральництва, мисливства, рибальства) до відтворюючих — землеробства й скотарства, що відбувся на рубежі кам'яного віку та енеоліту, зумовив подальший прогрес економічного й соціального розвитку людського суспільства. Нові прогресивні форми господарства забезпечили зростання додаткового продукту, а разом з тим — виникнення майнової нерівності та перехід від безкласового суспільства до класового.

У III—II тисячолітті до н. е. в країнах Стародавнього Сходу  — Дворіччі, Єгипті, в долинах  Інду та Хуанхе — на базі зрошувального  землеробства почали виникати стародавні цивілізації, держави, великі міста. Складалося класове суспільство, очолюване  аристократією, якій антагоністично протистояла  маса експлуатованого люду.

Рабовласництво розвивалося  на Сході повільно, лишаючись переважно  домашнім, і в цьому розумінні  було примітивним. Значну роль у виробництві  відігравали рядові общинники, що перебували в кабалі, у напіврабській залежності від знаті. Східні держави складались як деспотії, очолювані царями, що мали монархічну, нічим не обмежену владу.

На колишній території  Радянського Союзу деспотії давньосхідного типу існували лише у Закавказзі. До їх числа належать Урарту, Вірменія, Іберія, Кавказька Албанія й Атропатена.

У найрозвинутіших формах рабовласницький спосіб виробництва  склався в стародавній Греції та Римі. Становлення рабовласницького суспільства в Греції відбувалося  в XI—IX ст до н. е., коли почали виникати невеликі міста-держави (поліси). Найвищого розквіту античне рабовласницьке суспільство досягло в класичний період — у V—IV ст. до н. е. Значення античного рабовласництва у всесвітньому історичному процесі точно сформулював Ф. Енгельс. «Тільки рабство, — писав він, — зробило можливим у більшому масштабі поділ праці між землеробством та промисловістю і таким способом створило умови для розквіту культури стародавнього світу — для грецької культури. Без рабства не було б грецької держави, грецького мистецтва і грецької науки; без рабства не було б і Римської імперії. А без того фундаменту, який заклали Греція і Рим, не було б і сучасної Європи».

У другій половині VII—VI ст. до н. е. греки колонізували північне узбережжя  Чорного моря, внаслідок чого Північне Причорномор'я було втягнуте в орбіту античного рабовласницького світу, що спричинилося до виникнення в ньому  прогресивної цивілізації. Незважаючи на те, що грецькі поліси в Причорномор'ї  являли собою периферію античного  Середземномор'я, вони відіграли велику роль у стародавній історії нашої  країни. Грецька торгівля, причорноморські  виробничі центри познайомили місцеві  народи з досягненнями античної культури. Античні рабовласницькі держави  сприяли соціально-економічному прогресу корінного населення Східної  Європи. Елементи передової еллінської культури поширювалися серед місцевого  населення. Важко переоцінити значення для історичної науки того факту, що завдяки новим зв'язкам давні  народи Східної Європи — кіммерійці, скіфи, савромати (пізніша назва — сармати) та інші — стали відомі античним письменникам і таким чином увійшли до всесвітньої історії. У творах видатних ольвійських і боспорських художників знайшли відображення реалістичні образи скіфів — воїнів, конярів, вівчарів та ін. Становлення класового суспільства у давніх народів Північного Причорномор'я було зумовлене в основному внутрішніми закономірностями історичних процесів.