Лечебная физическая культура

     ЛФК у хірургічній практиці на ранніх етапах після операцій використовують як органічну складову комплексного лікування, а не як доповнення до симптоматичних засобів лікування в умовах зниження рухової активності хворих і спричинених цим післяопераційних ускладнень у легенях, атонії шлунка, кишок.

     Оперативні  втручання, здійснені з приводу  хірургічних захворювань органів  черевної та грудної порожнин, істотно змінюють діяльність багатьох органів і систем, спотворюють різні фізіологічні та патофізіологічні реакції, а нерідко супроводжуються значними зрушеннями і після операційними ускладненнями. Операційна рана і наркоз є причиною нових подразнень для нервової системи, які можуть порушити її нормальну регулюючу діяльність. Дія надмірних подразників порушує компенсаторно-пристосувальні реакції організму хворого, погіршує діяльність внутрішніх органів, порушує перебіг обмінних процесів. Оперативне втручання та наркоз можуть спричинити порушення важливих функцій серцево-судинної, дихальної та інших систем.

     Типові  післяопераційні ускладнення та захворювання, що найчастіше бувають  після внутрішньочеревних і торакальних операцій, - шок, захворювання бронхів, легень, плеври, травного тракту, нагноєння операційної рани [5, c. 77]. Наявність і характер післяопераційних ускладнень пов'язані з характером хірургічної патології, видом оперативного втручання, методом знеболювання, віком, загальним станом хворого, особливостями його фізичного розвитку і стану здоров'я, важкістю і кількістю супутніх захворювань, а також якістю передопераційної підготовки та ретельністю ведення післяопераційного періоду з урахуванням індивідуальних особливостей хворого.

     У комплексному лікуванні хворих як перед  оперативним втручанням, так і  після нього широко застосовують засоби ЛФК: раціональний руховий режим, фізичні вправи, природні чинники та масаж.

     Провідну  роль в організації лікувального процесу,, особливо після складних операцій у важких хворих похилого віку, відіграє раціональна організація рухового режиму з індивідуальним призначенням необхідних засобів ЛФК. Необхідність застосування охоронно-стимулюючого режиму, що спирається на фізіологічне вчення І. П. Павлова про адаптацію та компенсацію як «фізіологічний засіб проти хвороби», ґрунтується на активній діяльності кори великого мозку, пластичності її функцій та пристосувальних реакціях до коливань і змін зовнішнього середовища, а також внутрішнього середовища хворого [2, c. 45].

     Лікувальна  дія фізичних вправ та інших засобів  після операцій на органах черевної порожнини та торакальних операцій виявляється у вигляді тонізуючого, нормалізуючого, трофічного та компенсаційного впливу. Головними фізіологічними механізмами дії фізичних вправ є нервовий та нейрогуморальний. Виконання фізичних вправ ставить хворого в умови активної та свідомої участі у лікувальному процесі, що в свою чергу має великий вплив на його психічний стан і підвищує впевненість. у своїх силах і близькому одужанні. Головний чинник – підвищення м'язового тонусу – зумовлює зміну вегетативних функцій. За теорією моторно-вісцеральних рефлексів моторний апарат є провідним стимулятором нервової і гуморальної регуляції дихання, кровообігу та інших систем.

     Помірне фізичне навантаження після хірургічних  втручань здійснює нормалізуючий вплив на серцево-судинну систему, посилює енерготропний і трофотропний вплив на міокард, сприяє мобілізації допоміжних чинників кровообігу, завдяки чому поліпшується функція серцево-судинної системи. Збільшення дихальних екскурсій грудної клітки і діафрагми посилює кровообіг і зменшує застійні явища у паренхіматозних органах і порожнистих венах. Скорочення м'язів під час фізичних вправ сприяв посиленню кровообігу у венозній системі, а розслаблення м'язів полегшує надходження крові з капілярів у вени. Поліпшення венозної гемодинаміки під час м'язової роботи позитивно впливає на судинний тонус артерій і серця, що посилює кровообіг, усуває порушення периферичного кровообігу, запобігає розвитку венозного застою, тромбоемболій. Зміни гемодинаміки тісно пов'язані зі змінами у системі дихання, діяльність якої в свою чергу підвладна вольовій регуляції людини.

     Під час занять фізичними вправами е  можливість змінювати ритм, темп та амплітуду дихальних рухів, посилювати легеневу вентиляцію за рахунок реберно-грудного або черевно- діафрагмального компонента дихання. Внаслідок виконання таких вправ виникає рефлекторне посилення дихання, зумовлене подразненням працюючих м'язів. Збільшення глибини дихання підвищує дихальний і хвилинний об'єми дихання, що сприяв поліпшенню бронхіальної прохідності, ліквідує застійні явища в легенях, прискорює видалення мокротиння. Під час виконання ЛГ зростає споживання кисню і виділення вуглекислоти, яка у свою чергу поглиблює дихання, що сприяє запобіганню розвитку застійних процесів у легенях. Відновлення повноцінного механізму дихання і посилення функції дихання сприятливо позначається на перебігу післяопераційного періоду після різних операцій на черевній порожнині, а тим більше після торакальних операцій. Дихальні рухи грудної клітки та діафрагми, скорочення і розслаблення м'язів черевної стінки активізують кровообіг органів черевної порожнини, рефлекторно підвищують секреторну і моторну функції травного тракту.

       ЛФК широко застосовують у  лікуванні різних захворювань  органів черевної порожнини. Численними  науковими дослідженнями доведена  стимулююча дія фізичних вправ  і спеціальних вправ ЛГ на  секреторну і моторну функцію  травного тракту. Фізичні вправи  сприяють усуненню рефлекторної  затримки сечовипускання після операцій на черевній порожнині. ЛГ поліпшує перебіг обмінних і окислювально-відновних процесів, прискорює регенерацію, запобігає розвиткові різних ускладнень, сприяє прискоренню клінічного та функціонального відновлення [6, c. 35]. ЛФК та режими активних рухів після торакальних операцій повинні відповідати фазам компенсації та функціональним можливостям фізіологічних систем. У післяопераційний період виділяють такі фази:

     1) перебудова і формування тимчасових пристосувально-компенсаційних реакцій в різних функціональних системах (найближчі години після операції);

     2) мобілізація та відокремлення провідних тимчасових компенсаційних реакцій (1-ша – 3-тя доба після операції);

     3) нестійка стабілізація та міжсистемна інтеграція механізмів компенсаційних пристосувань (4-та – 7-ма доба після операції);

     4) становлення окремих ланок постійної компенсації (8-ма – 14-та доба після операції);

     5) локалізація та закріплення компенсаційних  реакцій, переч хід до постійної компенсації (14 – 30-та доба);

     6) наближення до кінцевого пристосувального ефекту компенсації порушення вихідних функцій (з 1-го до 3 – 4-го місяця);

     7) завершення основних процесів компенсації, досягнення найбільшого пристосувального ефекту і припинення значного підвищення компенсаційних процесів (з 3 – 4-го до 5 – 7-го місяця після операції). Раціональне застосування засобів ЛФК з урахуванням цих клініко-фізіологічних фаз сприяє підвищенню функціональних резервів хворих, що перенесли торакальні операції [2, c. 98]. 
 

     3. Особливості методики  ЛФК в акушерстві. Комплекс вправ  у лікувальної  гімнастики для  вагітних 
 

     Вагітність  викликає зміни в усіх системах організму: нервової, серцево-судинної, дихальної, травної та інших.

     У першій половині вагітності можуть бути явища токсикозу з нудотою, блювотою, перекрученням смаку.

     Фізичні вправи при вагітності

     Фізичні вправи показані при вагітності, що нормально-протікає, а також вагітним із захворюваннями серцево-судинної системи в стадії компенсації.

     Протипоказання:

• захворювання з підвищеною температурою тіла;
• різко виражений токсикоз;
• нефропатія;
• пре еклампсія;
• еклампсія;
• маткові кровотечі;
• звичний викидень;
• мертво народження в анамнезі з резус-негативним фактором;
• супутні захворювання, при яких протипоказана ЛФК [7, c. 53].

     Методика гімнастики

     Доцільно  розділити весь період занять на три  тимчасових відрізка (триместру): 1-16, 17-32, 32-40-й тиждень. Це дозволяє легше  комплектувати групи для заняття  в жіночих консультаціях.

     Завдання  на 1-16-му тижні: прищепити навички  до регулярних занять, навчити виконанню фізичних вправ, правильному диханню. Сприяти нормальному розвитку вагітності, підвищити функціональні можливості організму, зміцнити опорно-руховий апарат, серцево-судинну, дихальну та інші системи.

     Завдання  на 17-32-му тижні: поліпшити умови  для повноцінного розвитку плоду, зміцнити черевний прес і м'язи промежини, збільшити витривалість, поліпшити  поставу, сприяти профілактиці венозного  застою.

     Завдання  на 32-40-му тижні: зберегти функціональні  можливості систем, що забезпечують ріст і розвиток плода і родову діяльність.

     Заняття включають вправи загальнозміцнюючі, для рук, ніг, тулуба, дихальні і спеціальні для зміцнення черевного преса, м'язів спини, стоп, підвищення розтяжності промежини. Для зміцнення черевного преса в ВП стоячи застосовують повороти і нахили тулуба. У положенні лежачи на спині – імітація їзди на велосипеді («велосипед»), скрестний рух ніг («ножиці»), піднімання ноги (ніг), писання цифр і малювання фігур піднятими прямими ногами.

     Для підвищення розтяжності промежини  застосовують вправи з максимальним розведенням, згинанням ніг, складанням разом підошов і розведенням  колін. Ці вправи здійснюють з різних ВП: в положенні стоячи – присідання, широко розставивши ноги (стопи паралельні); лежачи на боці – максимальне відведення ноги.

     Вправи  дозують з урахуванням функціонального  стану організму, використовуючи для  цього найпростіші індекси і  функціональні проби. Це дозволяє розподілити хворих на три групи (табл. 1).

     Зразкові  комплекси вправ для вагітних

     Комплекс 1. Вправи для вагітних (17-32-й тиждень, слабка група)

     ВП – стоячи

     Повільна  ходьба, вільне рівномірне дихання (2 хв).

     Підняти руки через сторони вгору, піднятися  на носки – вдих, повернутися в ВП – видих (4-6 разів).

     ВП – стоячи, ноги розставлені на ширину плечей, руки вздовж тулуба

     Повернути тулуб вправо, широко розвести руки перед грудьми – вдих; повернутися в ВП – видих (поперемінно вправо і вліво, 3-4 рази в кожну сторону).

     ВП - стоячи біля стільця, ноги розведені

     Зробити вдих; присісти, спираючись на спинку стільця, - видих; піднятися – вдих, стоячи – видих (4-6 разів).

     Здійснювати напівкругові рухи в бік поперемінно однією й іншою ногою (по 3-4 рази).

     Зробити випади вперед, рука вперед, згинаючи то праву, то ліву ногу (3-4 рази).

     Переносити  центр ваги тіла по черзі вправо і вліво (5-6 разів). 

     Таблиця 1 –  Особливості методики ЛГ в трьох групах вагітних [6, c. 23]