Лечебная физическая культура

Зміст 
 

Вступ           3

1. Контроль  ефективності ЛФК       4

2. Періоди  використання ЛФК в хірургії  та травматології. 

Класифікація  фізичних вправ        6

3. Особливості  методики ЛФК в акушерстві. Комплекс  вправ у 

лікувальної гімнастики для вагітних      13

Висновки           19

Список  літератури         20

Вступ 
 

     Велика  кількість людей, які ведуть пасивний спосіб життя, з часом приходять  до єдиного правильного рішення  – необхідності заняттями фізкультурою. Причиною цього часто служать: погіршення загального стану здоров'я, незадоволеність власним зовнішнім виглядом. Однією з найбільш розповсюджених проблем, які призводять до пасивного у фізичному плані способу життя, є різні захворювання хребта, пов'язані з ослабленням м'язового корсета спини або загострення вже наявних захворювань опорно-рухового апарату. Особливо зараз, в зв'язку з розвитком сфери транспортних послуг та збільшенням кількості особистого транспорту спосіб життя окремого індивідуума стає все більш малорухливим. У результаті  людина проходить пішки невелику відстань від будинку до транспорту і від транспорту до робочого місця [4, c. 76].

     Зрозуміло, цього недостатньо для підтримки  опорно-рухового апарату в тонусі, тому найкращим методом для покращення стану та одужання опорно-рухового апарату є лікувальна фізична культура (ЛФК). Головною особливістю, яка виділяє ЛФК від усіх інших методів лікування, є свідома і активна участь хворого у процесі лікування фізичними вправами. Хворий, який знає для чого потрібно застосовувати фізичні вправи (мету), свідомо виконує призначені рухи, інколи зусиллям волі змушує себе перебороти, просто лінощі чи неприємні відчуття, що можуть виникнути в процесі виконання вправ, особливо після операцій, травм, опіків. При застосуванні всіх інших методів лікування хворий є відносно пасивним, а укол, операція, фізіотерапевтичні процедури, масаж та інші лікувальні дії виконує медичний персонал.

1. Контроль ефективності  ЛФК 
 

     Лікувальна  фізична культура (ЛФК) – метод  лікування, що полягає в застосуванні фізичних вправ і природних факторів природи до хворої людини з лікувально-профілактичними  цілями [1, c. 39]. В основі цього методу лежить використання основної біологічної функції організму – руху.

     Методика  ЛФК. Перед призначенням лікувальної  фізичної культури визначаються завдання використання фізичних вправ, підбираються засоби і форми для вирішення  цих завдань. Щоб зробити все  це правильно, необхідно враховувати  фазу розвитку хвороби, реакцію на неї  організму, стан всіх органів і систем, не залучених у хворобливий процес, психічну реакцію хворого на захворювання та інші її індивідуальні особливості. У всіх випадках важливо дотримувати  принцип поєднання загальної  і місцевої дії фізичних вправ, пам’ятаючи, що одужання багато в чому залежить від загального стану організму  хворого. Кожна фізична вправа, використана  в лікувальній фізичній культурі, робить поновлюючий, підтримуючий або профілактичний вплив на хворого. Ефективність її можлива лише при активному відношенні хворого до занять. Фізичні навантаження при виконанні як загальнорозвиваючих, так і спеціальних вправ від заняття до заняття підвищуються за рахунок різних методичних прийомів і дозуються так, щоб викликати стомлення. Фізіологічні зрушення в діяльності основних систем, як правило, значні, але залежать від захворювання і стану хворого. Тренуюча дія в певні періоди захворювання можуть надавати і вправи помірної інтенсивності при дозуванні, що поступово збільшується.

     Форми ЛФК. Існує безліч форм лікувальної  фізичної культури: ранкова гігієнічна гімнастика, заняття лікувальною  гімнастикою, самостійні заняття фізичними  вправами, лікувальна дозована ходьба, дозовані сходження (терренкур), масові форми оздоровчої фізичної культури, дозовані плавання, веслування, спортивні вправи та ігри, гідрокінезитерапія і ін.

     Визначення  ефективності ЛФК. Методи дослідження  ефективності ЛФК залежать від характеру  захворювання, оперативного втручання, травми. Загальновизнаним правилом є  визначення фізіологічної кривої навантаження у процесі занять ЛФК. Розрізняють  такі види контролю: експрес-контроль, поточний і етапний контроль [3, c. 75]. Експрес-контроль застосовують для оцінки ефективності одного заняття (терміновий ефект). Для цього вивчають безпосередню реакцію хворого на фізичне навантаження. Проводяться лікарсько-педагогічні спостереження, визначається ЧСС, дихання і артеріальний тиск до, під час і після заняття. Отримані дані дають змогу побудувати фізіологічну криву навантаження, що при вірно спланованому занятті поступово підвищується у вступній частині, досягає свого максимуму в середині основної і знижується у заключній частині заняття. Під час експрес-контролю рекомендується використовувати радіотелеметричні методи дослідження (телеелектрокардіограф, електрокардіосиг-налізатор та ін.), що мають особливо велике значення при серцево-судинній патології.

       Поточний контроль проводять  протягом всього періоду лікування  не менше ніж раз на 7-10 днів, а також при зміні рухового  режиму. Він дає можливість своєчасно  вносити корективи у методику  занять, програму фізичної реабілітації. Використовують клінічні дані, результати  функціональних проб, показники  інструментальних методів дослідження,  антропометрії. Етапний контроль  проводять для оцінки курсу  лікування загалом (кумулятивний  ефект), для чого перед початком  занять ЛФК і при виході  з лікарні Ці вправи переважно  використовуються у реабілітації  спортсменів.

2. Періоди використання  ЛФК в хірургії  та травматології.  Класифікація фізичних  вправ 
 

     Лікувальна  фізична культура в травматології 

       Залежно від характеру перелому  кісток кінцівок та етапу стаціонарного  лікування хворих весь курс  ЛФК умовно поділяють на 3 періоди:  іммобілізації, постіммобілізаціонний і відновний.

     1. Період іммобілізації відповідає  кістковому зрощенню уламків,  що настає через 30-90 днів після  травми. Закінчення цієї стадії  консолідації служить показанням  до припинення іммобілізації. 

       Завдання ЛФК: підвищення життєвого  тонусу хворого, поліпшення функції  серцево-судинної, дихальної систем, шлунково-кишкового тракту, обмінних  процесів, трофіки іммобілізованої  кінцівки, лімфо-і кровообігу в  зоні ушкодження (операції) з метою  стимуляції регенеративних процесів, попередження гіпотрофії м'язів  і ригідності суглобів.

       Протипоказання до ЛФК: загальний  важкий стан хворого, обумовлене  крововтратою, шоком, інфекцією,  супутніми захворюваннями, підвищення  температури тіла (понад 37,5 ° С).

       Заняття включають статичні і  динамічні дихальні вправи, загальнорозвиваючі вправи, що охоплюють всі м'язові групи. У міру адаптації хворого до фізичного навантаження заняття доповнюють вправами на координацію, рівновагу (профілактика вестибулярних порушень), з опором і обтяженням, з предметами.

       Поліпшенню трофіки иммобилизованной кінцівки сприяють вправи для симетричної кінцівки. Поліпшення кровообігу, активізації репаративних процесів у зоні ушкодження (операції) відзначаються при виконанні вправ для вільних від іммобілізації суглобів.

       При переломах нижніх кінцівок  в заняття включають: Статична  утримання кінцівки (неушкодженою, пошкодженої, іммобілізованої гіпсовою  пов'язкою); вправи, спрямовані на відновлення опорної функції неушкодженої кінцівки (загарбання пальцями стопи різних дрібних предметів, імітація ходьби, осьовий тиск на подстопнік і т. д. ); вправи, спрямовані на тренування периферичного кровообігу (опускання з подальшим наданням піднесеного положення пошкодженої кінцівки, іммобілізованої гіпсовою пов'язкою і т. д.); дозований опір (з допомогою інструктора) у спробі відведення та приведення пошкодженої кінцівки, що знаходиться на витягненні; ізометричні напруги м'язів стегна і гомілки, ідеомоторні вправи [2, c. 82].

       Перераховані фізичні вправи  застосовують комплексно у вигляді  лікувальної гімнастики, ранкової  гігієнічної гімнастики і самостійних  занять.

     Масаж призначають з 2-го тижня один раз  на день.

       Хворі повинні займатися лікувальною  гімнастикою 2-3 рази протягом  дня. 

       У цьому періоді хворі опановують  найпростішими навичками самообслуговування. При пошкодженні верхньої кінцівки  хворим пропонуються трудові  операції полегшеного характеру,  утягують в рух суглоби пальців  руки. Полегшені навантаження забезпечуються  не тільки підбором трудових  операцій (плетіння, в'язання, картонажні  роботи і т. д.), а й поєднанням  роботи пошкодженої і здорової  руки.

     2. Постіммобілізаннонний період починається після зняття гіпсової пов'язки або скелетного витягування. Клінічно і рентгенологічно в ці терміни відзначається консолідація області перелому (первинна кісткова мозоль). Разом з тим у хворих визначається зниження сили і витривалості м'язів і амплітуди рухів у суглобах іммобілізованої кінцівки.

       Загальні завдання ЛФК в цей  період: підготовка хворого до  вставання (за умови постільного  режиму), тренування вестибулярного  апарату, навчання навичкам пересування  на милицях і підготовка опороспособность здорової кінцівки (при пошкодженні нижніх кінцівок).

       Після закінчення іммобілізації  (при пошкодженні верхньої кінцівки) використовують елементарні трудові  процеси, виконувані хворим стоячи  при частковій опорі пошкодженої  руки об поверхню столу (з  метою розслаблення м'язів і  зменшення болю в зоні пошкодження). Хворі можуть виготовляти конверти, нескладні вироби, полірувати і  шліфувати поверхні, виконувати  гончарні роботи та ін У подальшому з метою підвищення витривалості і сили м'язів ушкодженої кінцівки хворим пропонують трудові операції, в процесі виконання яких потрібен якийсь час утримати рукою інструмент над поверхнею столу (плетіння , робота на ткацькому верстаті і т. д.).

     3. У відновлювальному періоді у  хворих можливі залишкові явища  у вигляді обмеження амплітуди  рухів у суглобах, зниження сили  і витривалості м'язів ушкодженої  кінцівки, що перешкоджають відновленню  працездатності. Загальну фізичне  навантаження в заняттях збільшують  за рахунок тривалості та щільності  процедури, числа вправ та їх  повторюваності, різних вихідних  положень (лежачи, сидячи і стоячи). Загально-розвиваючі вправи доповнюють  дозованою ходьбою, лікувальним  плаванням, прикладними вправами, механотерапією.

       Широко використовується в цей  період і трудотерапія. Якщо професія  хворого вимагає повної амплітуди  рухів в ліктьовому, плечовому  суглобах (при пошкодженні верхньої  кінцівки), то з лікувальною метою  призначають дозовані за навантаженням  трудові операції професійної  спрямованості. Хворим, професія  яких не пов'язана зі складанням  дрібних деталей, пропонують трудові  операції в столярних і слюсарних  майстерень, в кабінетах машинопису, в гончарній майстерні і т.  д. 

       Одним з критеріїв відновлення  працездатності хворого служить  задовільна амплітуда і координація  рухів у суглобах при позитивній  характеристиці мускулатури пошкодженої  кінцівки. При оцінці функції  останньої враховується також  якість виконання елементарних  побутових і трудових операцій [6, c. 26].

     Лікувальна  фізична культура в хірургії

     Необхідність  застосування ЛФК під час підготовки хворих до операції, а також на різних етапах лікування після операції доведена численними клінічними та експериментальними спостереженнями.

     Значні  досягнення хірургії, особливо з пересадки  органів (нирок, серця, легень, печінки), пов'язані з науково-технічним прогресом сучасної медицини і цілеспрямованим використанням функціонально-фізіологічних методів активного ведення післяопераційного періоду з широким планомірним використанням засобів ЛФК.  Особливе значення своєчасне використання ЛФК має у ході проведення великих і складних операцій на органах грудної та черевної порожнин, серці та магістральних судинах. В останні роки ЛФК набуває все більшого значення у веденні хворих після різних, особливо ускладнених, операцій з метою повного клінічного і функціонального відновлення їх здоров'я. Яскравим прикладом такого сучасного активно відновлювального методу завершення лікування важких хвороб серця та інших хірургічних захворювань є проведення міжнародних змагань серед інвалідів та осіб із пересадженим серцем.